Сб, 24.07.2021, 12:18
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Іван Огієнко: шлях до Кам’янця
Іван Огієнко, 1926 рік
 
Для Кам’янця-Подільського Іван Огієнко є знаковою постаттю. Виплекане ним у найскладніших умовах 1918—1920 років дитя — Кам’янець-Подільський державний український університет — стало першим на Поділлі вогнищем української освіти, науки, культури. Обидва нинішні університети, що діють у місті, — Кам’янець-Подільський національний університет і Подільський державний аграрно-технічний університет — виводять свій родовід від Огієнкового дітища: перший — від відкритого 22 жовтня 1918 року університету, другий — від відкритого в цьому ж університеті 22 жовтня 1919 року сільськогосподарського факультету. І якщо сьогодні Кам’янець-Подільський з повним правом називають університетським містом, то першочергова заслуга в цьому одного з фундаторів і першого ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету Івана Огієнка.

Іван Огієнко — видатний українець, який залишив помітний слід у багатьох сферах діяльності. Навіть в історію Іван Іванович увійшов під двома іменами: як світська особа — професор Огієнко, а як духовна особа — митрополит Іларіон. Його з рівним правом можна назвати вченим, мовознавцем, істориком церкви, державним діячем, культурним діячем, релігійним діячем, педагогом, поетом, перекладачем. Справжнім подвигом став здійснений Іваном Огієнком повний переклад Біблії українською мовою.

Радянська влада викреслила Івана Огієнка з історії України, з пам’яті радянських українців. І тільки на початку 1990-х років почалося повернення Івана Огієнка на рідну Україну. Зокрема, Кам’янець-Подільський ушановував Огієнка Всеукраїнськими науково-практичними конференціями, присвяченими його духовній і науково-педагогічній діяльності (у квітні 1992 року та лютому 1997 року). 17 квітня 1992 року в місті над Смотричем на установчих зборах було створено Всеукраїнське товариство Івана Огієнка з центром у Кам’янці-Подільському, а головою товариства обрано кам’янчанку — кандидата філологічних наук Євгенію Сохацьку (1998 року вона стала лауреатом премії імені Огієнка).

1 червня 1992 року вулицю Московську, на якій розташовано університет, очолюваний у 1918—1920 роках Огієнком, названо його іменем. 23 березня 2001 року в Кам’янець-Подільському педагогічному університеті відбулася презентація книги доктора філологічних наук Миколи Тимошика «Лишусь навіки з чужиною...». 548-сторінкову монографію присвячено життю та діяльності Івана Огієнка.

17 вересня 2003 року при вході до головного корпусу університету відкрито пам’ятну дошку Іванові Огієнку. Після довгої боротьби, 20 серпня 2008 року, університету нарешті надано ім’я його першого ректора.

Іван Огієнко прожив 90 років (помер 29 березня 1972 року у канадському місті Вінніпег). Це було складне, сповнене драматизму життя.

Про кам’янецький період Івана Огієнка на сьогодні маємо потужний пласт публікацій у наукових збірниках, на сторінках журналів і газет. Тож розповімо про Огієнка менше знаного — «докам’янецького», скориставшись згаданою вже книгою Миколи Тимошика, життєписно-бібліографічним нарисом Зиновія Тіменика «Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). 1882—1972» (Львів, 1997) та іншими матеріалами.

КОЗАЦЬКОГО РОДУ

Іван Огієнко народився 2 січня 1882 року (за старим стилем) у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині це селище міського типу, один із районних центрів Житомирської області). Іван був шостою дитиною в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків.

На жаль, дата народження Огієнка за новим стилем довгий час подавалася неправильно. Навіть серйозні вчені якось забули, що різниця між стилями становила для ХХ століття 13 днів, а для ХІХ століття — тільки 12. Отож, за новим стилем майбутній учений народився 14 січня (а не 15-го).

Батько Івана — теж Іван — походив із давнього козацького роду з Полтавщини. Його предок — козак Максим Огієнко — в часи Коліївщини був одним з організаторів Кліщинського повстання поблизу Лубен. Згодом Огієнки переселилися на Київщину.

ПЕРША ВТРАТА

Коли Івану ще не виповнилося трьох років, унаслідок нещасного випадку загинув батько: пізно восени він заготовляв у лісі дрова, а коні, запряжені в завантажену підводу, чогось злякалися, зірвалися — і розтоптали батька.

Іванові брати й сестри розбрелися по світу. Найстарші Федір та Одарка вже жили самостійно, молодші Палажка, Василь і Михайло навчалися кушнірству, наймитували. Біля матері залишився тільки найменший — Іван. Аби якось прогодувати себе та сина, мати бере його із собою на роботу в місцеву економію, а згодом — на бурякові та хмелеві плантації.

ПЕРША НАУКА

У Брусилові була чотирирічна початкова школа. Івану вже виповнилося 10 років, коли він став її учнем. Проте взимку науку доводилося переривати — ні в чому було ходити до школи. Іван багато чого пізнавав самотужки, ще й селянських дітей навчав грамоти й молитов, за що одержував незначні кошти. Підробляв також, прислужуючи в церкві. Місцевий священик Никанор Сташевський навчив його глибокої любові до служби Божої.

ПЕРШІ ВІРШІ

У хлопчика рано став проявлятися поетичний хист. Писав, звичайно ж, як і вчили в школі, російською мовою. Іван Григорович Сливка, перший учитель Івана в Брусилівській школі, залишив цікаві спогади про перші поетичні спроби свого учня.

Улюбленою грою брусилівських школярів була гра в «Тараса Бульбу». Одного разу взимку, коли випав гарний сніг, учні прямо проти вікон учителя збудували зі снігу фортецю, розбилися на дві групи й розпочали «війну». А невдовзі Іванко описав цю війну у віршах, про що його товариші повідомили вчителю. Іван Григорович попросив Івана показати вірш. Написаний під впливом популярної російської казки Петра Єршова «Коник-горбоконик», вірш детально розповідав про штурм фортеці, про тих школярів-воїнів, що найбільше відзначилися. Як зазначає вчитель, віршам бракувало розміру, але рими були доладні, та й зміст було викладено досить складно.

ІЗ МАЙБУТНІМ БЄДНИМ

Дем’ян Бєдний, 1920 рік
1896 року Іван закінчив початкову школу. Для продовження навчання сина мати вибрала військово-фельдшерську школу в Києві. Вибір було зумовлено тим, що навчання в такій школі було безкоштовним. Звичайно, вибір для поетичної душі хлопця був не найкращий. До того ж, закінчивши чотирирічний курс, Іван обов’язково мав відпрацювати в лікарні аж шість років. Але бідність безжально диктувала свої умови. До речі, в Київ мати й син добиралися пішки. А це 75 верст.

У Києві Іван інтенсивно взявся за самоосвіту. Він читає історичні, літературознавчі книги. Він і далі пише вірші російською мовою. З товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутнім російським поетом Дем’яном Бєдним) він редагує рукописний місячник «Моя бібліотека» і, звичайно, вміщує в ньому свої вірші.

ПЕРША ПУБЛІКАЦІЯ

За кошти, зароблені ще в селі під час наймитування, Іван передплачує часопис «Сельский вестник», що виходив у Петербурзі. 1897 року у віснику з’являється стаття 15-річного Огієнка «Местечко Брусилов. Как живут крестьяне». Як зазначає Микола Тимошик, «то була перша друкована праця майбутнього вченого-українознавця — перше його правдиве і зболене слово про несправедливо тяжку долю свого народу».

ІЗ ПСИХІЧНИМИ ТА НЕРВОВИМИ

1900 року Іван закінчує військово-фельдшерську школу. За направленням комісії він працює в Київському військовому шпиталі — у відділенні психічних і нервових хвороб. Робота пригнічує вразливу душу юнака. Він так і не зміг призвичаїтися до нерідких випадків передчасної смерті хворих. Огієнко все більше розчаровується у виборі свого фаху.
На цей період припадає, за словами самого Огієнка, його «перше пробудження української свідомості». Цьому сприяють часті відвідини вистав українського театру та вплив приятеля Андрія Коровая — фельдшера колегії Павла Галагана.

МАТУРА

Призабутим сьогодні словом «матура» колись називали іспити на атестат зрілості в гімназії. Щоб стати студентом університету, про що мріяв Огієнко, обов’язково треба було скласти матуру.

За роботу в шпиталі Іван отримував підвищену платню — 10 рублів щомісяця. З них п’ять він платив репетиторові за підготовку до складання матури, а три — відсилав матері.

У травні 1903 року 21-річний Іван їде в Острог, успішно складає іспити в місцевій класичній гімназії — і отримує омріяне свідоцтво: шлях до університету розчищено.

БІДНИЙ СТУДЕНТ

1903 року Іван Огієнко стає студентом Київського університету Святого Володимира. Але оскільки юнаку дали дозвіл на дострокове звільнення з військової служби, довелося вибрати не історико-філологічний факультет, а медичний. Тільки після неодноразових клопотань йому вдається перевестися на омріяний історико-філологічний.

В університеті Іван Огієнко стає одним із найулюбленіших учнів відомого академіка Володимира Перетца.

Студентські роки були для Огієнка досить тяжкими в матеріальному плані. Так, 1904 року його навіть звільнили з університету після першого курсу — через несплату за навчання. Правда, незабаром поновили. До того ж, Огієнко виборов Кирило-Мефодіївську стипендію — 25 рублів щомісяця. Всі студентські роки він безперервно підробляв, щоб допомогти бездомній матері (1897 року в Брусилові повністю згоріло обійстя Огієнків).

ПОВОРОТНИЙ 1905-Й

1905 року, після вимушеного проголошення конституційних свобод, починається бурхливе відродження українського друку, утворення українських громад, клубів, громадсько-політичних організацій. Від 1905 року Огієнко починає писати українською мовою. Він активно співпрацює з київськими виданнями «Громадська думка», «Рада», бере активну участь у діяльності «Просвіти», в Українському науковому товаристві, заснованому в травні 1907 року Михайлом Грушевським.

1907 року «Записки Українського наукового товариства в Києві» друкують одну з перших наукових розвідок молодого дослідника — «Огляд українського язикознавства». Наступного року побачила світ брошура Огієнка «Українська граматична література: розгляд підручників, по яких можна вчитись і вчити українській мові».

Зав’язується листування молодого дослідника Івана Огієнка з маститим Іваном Франком.

ЗА БОРТОМ

Сергій Єфремов
1909 року Іван Огієнко з відзнакою закінчує університет, завершує кандидатську дисертацію «Ключ розуміння» Іоаникія Галятовського». Факультет рекомендує залишити здібного випускника на кафедрі та призначити йому професорську стипендію. Проте ректорат відповідає відмовою. Чому? Професор Тимофій Флорінський, лютий ненависник української мови, написав на Огієнка донос у Міністерство освіти. Тому-то молодий талановитий учений опинився за університетським бортом.

 

Огієнко по-своєму переживає своє перше невдале сходження на науковий Олімп, а Сергій Єфремов робить шляхетний жест — у журналі «Русская мысль» на захист Огієнка вміщує статтю «Трагедия молодого учёного».

ДОМІНІКА

Ще будучи студентом, Іван Огієнко одружився. Його обраницею стала вчителька з Брусилова Домініка Литвинчук. Вінчання відбулося 11 червня 1907 року у Вознесенській церкві Брусилова. До речі, в цій церкві за 25 років до того Івана було охрещено.

УДАРИ ДОЛІ

Домініка Огієнко
У листопаді 1908 року помирає мати, виснажена працею та злиднями. До речі, за місяць до цього, в жовтні 1908 року, в Івана та Домініки Огієнків народився син Євген. На жаль, йому судилося недовге життя: він помер півторарічним — у липні 1910 року. Через місяць дружина народжує другого сина — Анатолія, а в грудні 1911 року — Юрія.

У квітні 1910 року влада закриває київську «Просвіту», активним членом якої був Огієнко. А в червні 1910 року помирає його побратим за духом — Борис Грінченко.

ДВА РОКИ ЧЕКАННЯ

Два роки очікував Огієнко на сприятливу звістку з університету. Тільки на початку 1911 року вийшов наказ по Міністерству освіти про зарахування з 1 січня 1911 року Івана Огієнка професорським стипендіатом і призначення йому стипендії — 1200 рублів на рік. Однак повідомлення про це прийшло тільки в березні. Тим часом Огієнко працює викладачем і вихователем комерційного училища, перебуває там практично весь день. А тут ще треба викраювати час, щоб сповна виконувати університетську програму.

КАЗКОВИЙ ПАЛАЦ

Упродовж 1914 — на початку 1915 років Огієнко успішно складає всі магістерські іспити — з церковнослов’янської, російської, польської, сербської мов, історії російської та європейської літератур (усі на «відмінно»). Він нарешті здобуває високе звання приват-доцента кафедри російської мови та літератури Київського університету Святого Володимира.

Перші самостійні лекції Іван Іванович прочитав у квітні 1915 року. Ось як пізніше згадував Огієнкову лекцію тодішній студент історико-філологічного факультету Віктор Петров (згодом письменник, літературознавець, який друкувався під псевдонімом В.Домонтович):

«Поза сумнівом, з усіх доцентських лекцій, виголошених у ті часи в університеті, це була найблискучіша. Вона стала для мене наочним доказом того, як ретельний учений дотиком чарівної палички з дрібної теми здатний створити казковий палац, шліфуючи, обернути камінець у блискучий діамант бездоганної ерудиції».

УПЕРШЕ УКРАЇНСЬКОЮ

Восени 1915 року за наказом військового командування всі факультети університету Святого Володимира, крім медичного, евакуюють углиб Росії — до Саратова. Через родинні обставини Огієнко до Саратова не поїхав. Він викладає в гімназіях, підробляє репетиторством, не забуває про наукову роботу.

Восени 1916 року евакуйована частина університету повернулася в Київ. Приват-доцент Огієнко починає читати новий курс «Історія східнослов’янського наголосу».

Лютнева революція 1917 року мала би викликати зміни і в університетському житті. Проте більшість викладачів перебуває в очікуванні: а що ж далі? А ось Іван Огієнко зважується на рішучий громадянський крок. Уже в квітні 1917 року він одним із перших серед викладачів Київського університету переходить на викладання українською мовою і практично розпочинає, без дозволу на те Вченої ради, читати для своїх студентів новий курс — «Курс української мови». Це починання молодого викладача підтримав професор Іван Шаровольський. Однак така ініціатива наштовхнулася на шалений спротив значної частини викладачів. Зазвучали «аргументовані наукові доводи» про «штучно створену українську мову», про її «непрестижність» для науки. На жаль, знайома пісенька і для наших днів.

НА ПІДСТУПІ ДО КАМ’ЯНЦЯ

Університет Святого Володимира не вдалося українізувати: він зберіг російськомовний статус. З ініціативи Івана Огієнка в Києві було засновано Український народний університет. Проте через нестабільне фінансування він ледве зводив кінці з кінцями. Уряд гетьмана Павла Скоропадського ухвалив з 1 липня 1918 року реорганізувати Український народний університет у Київський державний український університет.

А тим часом у січні 1918 року міська дума Кам’янця-Подільського просить Центральну Раду відкрити в місті над Смотричем якщо не університет, то принаймні філію Київського університету Святого Володимира. Щоб вивчити це питання на місці, за дорученням Міністерства освіти УНР 22 березня 1918 року до Кам’янця прибула делегація з Києва. В її складі був і Іван Огієнко. А вже 18 травня його призначають відповідальним за вчасне відкриття університетського закладу в Кам’янці на Поділлі. Так починався кам’янецький період в житті Огієнка...
 
Поштова марка, 2007 рік

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (23.07.2014)
Переглядів: 928 | Коментарі: 3 | Теги: КПНУ ім.Огієнка, Іларіон, державний український університет, Огієнко, ПДАТУ | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 3
0
1 KamPod   (24.07.2014 13:16) [Материал]
На початку публікації хороша фраза: "сьогодні Кам’янець-Подільський з повним правом називають університетським містом". Я будучи студентом чув теж подібне що Кам'янець - місто студентів і що по кількості студентів на душу населення наше місто займає третє місце в світі (здається після таких університетських міст як Оксфорд і Кембридж).
Згодом був в Харкові і там теж казали що їхнє місто - студентське - точно не пам'ятаю формулювання, але цілком можливо що за кількістю студентів загалом які навчаються у місті.

0
2 KamPod   (24.07.2014 13:32) [Материал]
У продовження останнього коментаря цікаве спостереження. Вулиця Огієнка лежить між паралельними їй вулицями Лесі Українки і Гагаріна, що повністю узгоджується з хронологією їх життя. Та й вулиця Шевченка в темі ^_^
Отже маємо по центральним повздовжнім вулицям Нового плану з заходу на схід:

Тарас Шевченко (1814-1861)
               \/
Леся Українка (1871-1913)
               \/
Іван Огієнко (1882-1972)
               \/
Юрій Гагарін (1934-1968)

0
3 KamPod   (28.07.2014 06:59) [Материал]
До речі, звернув увагу на зображений з складеними долонями, немов би підкреслюючи його релігійно-церковну приналежність. Я от думаю, можливо вчасне зіскакування з політично-громадських рейок і дало йому можливість прожити 90 років

ПС. Руслан, це твоя така монетка?

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2021Створити безкоштовний сайт на uCoz