Кам’янецький календар на 30 січня - Кам'янецький календар - Знахідки О.Будзея - Каталог статей

1797 рік. У Кам’янці-Подільському засновано (19 січня за старим стилем) губернську лікарську управу для нагляду за санітарним станом губернії, лікарнями, аптеками, військовими шпиталями, приватними лікарями. Ліквідовано в лютому 1861 року.

1919 рік. З Києва до Кам’янця-Подільського евакуювалася Київська гарматна школа, яка мала у своєму складі тільки 15 старшин і 40 юнаків. Тоді ж до Кам’янця-Подільського було переведено Київську інженерну, Чугуївську та кадри Київської і Полтавської піших шкіл. У лютому 1919 року ці навчальні заклади очолив новий начальник Головної шкільної управи Військового міністерства Української Народної Республіки полковник Володимир Сальський, призначений на цю посаду наприкінці січня 1919 року. У Кам’янці-Подільському школи значно поповнилися місцевою молоддю та молодими вояками з різних частин Дієвої армії УНР. За станом на 20 березня 1919 року у складі інженерної школи було близько 200 старшин і юнаків, у Чугуївський — 100, у гарматній — 80. Начальником артилерійської школи був тоді полковник Леонід Сінклер (рідний брат генерала Володимира Сінклера), інженерної — військовий старшина Олександр Гетенко, а Чугуївської — генерал Тарас Протазанів.

1921 рік. На Біланівці створено філію української громадської організації «Просвіта».

1930 рік. Постановою Наркомату освіти УРСР Кам’янець-Подільський інститут народної освіти (ІНО) реорганізовано в інститут соціального виховання (ІСВ). Нині це Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка.

1978 рік. Указом Президії Верховної Ради Української РСР трьом працівникам Кам’янець-Подільського кабельного заводу — штампувальниці Марії Федорівні Мальцевій, фільєрниці Ніні Антонівні Фесенко та начальникові цеху Вікторові Феодосійовичу Питлику надано звання «Заслужений машинобудівник Української РСР».

1990 рік. Кам’янчанин Михайло Романов статтею «Палац серед злиднів?» у «Прапорі Жовтня» започаткував дискусію про доцільність будівництва у місті нового Будинку культури.

1990 рік. Кам’янець-Подільський міськвиконком ухвалив колишній Кафедральний костел, де розміщувався відділ історії релігії та атеїзму історичного музею-заповідника, передати римо-католицькій громаді.

1991 рік. Побачило світ перше число «Вашої газети», заснованої міськкомом комсомолу та міськрайонною радою воїнів-інтернаціоналістів. Того ж року випуск часопису припинився.

1993 рік. Чотирма приватними оголошеннями започатковано «Комісіонку» — одну з найпопулярніших рубрик газети «Подолянин».

1997 рік. Кабінет міністрів України ухвалив постанову № 94 «Про заходи щодо подальшого розвитку Державного історико-архітектурного заповідника в місті Кам’янці-Подільському».

2002 рік. Державний секретар Міністерства освіти та науки України Валентин Зайчук офіційно представив на розширеній ученій раді Кам’янець-Подільського педагогічного університету новопризначеного ректора навчального закладу Олександра Завальнюка.

2003 рік. На засіданні вченої ради Кам’янець-Подільського державного університету (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) письменника й журналіста Мар’яна Івановича Красуцького обрано почесним професором кафедри української літератури.

1889 рік. У селі Таранівка Зміївського повіту Харківської губернії (згодом Зміївського (Готвальдівського) району Харківської області) народився (18 січня за старим стилем) Панас Іванович Буценко — радянський державний і партійний діяч, персональний пенсіонер союзного значення (від 1955 року). У 1921—1923 роках працював головою Кам’янець-Подільської повітової Ради робітничо-селянських і червоноармійських депутатів, у 1923—1929 роках — секретарем ВУЦВК (Всеукраїнського центрального виконавчого комітету). Разом із Миколою Скрипником обстоював право проведення розмежування російсько-українського порубіжжя на мовно-етнічних засадах. 22 серпня 1929 року на засіданні Політбюро ЦК і президії ЦК КП(б)У за доносом Л. Бірман-Беккер Буценку винесено сувору догану, виведено з членів ЦК і призначено головою крайкому Приморського краю (Далекий Схід). Мешкаючи у Владивостоці, сприяв українізації Зеленого Клину. Від 1930 року працював у Наркоматі важкої промисловості. Згодом засуджено як провідного члена «української націонал-фашистської організації», перебував у воркутинських таборах. Помер 21 березня 1965 року в Москві.

1939 рік. У селі Худиківці (нині Борщівського району Тернопільської області) народився Василь Миколайович Фенюк — майор міліції у відставці, автор збірок поезії та гумору «Дністрові хвилі» (2004), «На ринок їхали Зайчата» (2006), «Вовчий референдум» (2007), «Усі станемо до бою» (2008), виданих у Кам’янці-Подільському. Закінчив середню школу в Мельниці-Подільській, 1959 року — Чернівецьке електротехнічне училище. Кілька років працював електриком. Закінчив 1970 року Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (нині Подільський державний аграрно-технічний університет). Працював у колгоспі обліковцем на фермі, завідувачем ферми. Проходив військову службу на Чорноморському флоті, був задіяний як радіотелеграфіст до групи радіозв’язку з космонавтами на орбіті. У Поті пройшов 12-місячну підготовку для вступу до Московської військової академії перекладачів, проте відмовився від неї. Закінчив 1973 року Ризьку школу міліції. У 1983—1992 роках служив в органах внутрішніх справ у районах Крайньої Півночі. Мешкає в селищі міського типу Мельниця-Подільська Борщівського району. Член Борщівського районного літературного об’єднання «Ліра».

1983 рік. Народилася Наталія Володимирівна Українець — завідувач відділу туризму департаменту гуманітарної політики Кам’янець-Подільської міської ради. 2005 року закінчила Кам’янець-Подільську філію Київського університету туризму, економіки та права, володіє двома чужоземними мовами — польською та німецькою.

1986 рік. У Москві помер Іван Дмитрович Папанін — радянський дослідник Арктики, доктор географічних наук (1938), контр-адмірал (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1937 і 1940). Народився 26 листопада (14 листопада за старим стилем) 1894 року в Севастополі. 3 квітня 1938 року побував у Кам’янці-Подільському, Оринині. Детальніше про Пананіна див. статтю «Доктор наук із чотирма класами освіти».

1989 рік. У Києві помер Василь Петрович Минко — український письменник, майстер сатиричної п’єси. Народився 14 січня (1 січня за старим стилем) 1902 року в селі Минківка (тепер Валківського району Харківської області). У 1933—1934 роках працював у Новій Ушиці відповідальним секретарем газети «Комунар», неодноразово бував у Кам’янці-Подільському. Дружина письменника Любов Софронівна Минко (дівоче прізвище Онікевич) народилася 4 лютого 1912 року в селі Нігин нинішнього Кам’янець-Подільського району. Письменник Юрій Смолич у замітці про поета Василя Мисика повідав таке: «Мисик мешкав (на Холодній горі) в одному будинку й на одній площадці з Минком. Прийшли до нього вночі з трусом, а тоді заявили, що він заарештований. Коли пред’явили ордер, Мисик побачив, що ордер на ім’я Минка: агентура помилилася дверима. Мисик прикинув: у Минка четверо дітей, а він же самітний, і не заперечивши пішов. Повернувся десь років за десять. А Минко так і залишився на волі». Заарештували Мисика 4 листопада 1934 року в Харкові.

1991 рік. У Кам’янці-Подільському помер Василь Іванович Єрмаков — генерал-майор у відставці, перший начальник Кам’янець-Подільського військово-інженерного командного училища (у 1967—1983 роках). Народився 5 лютого 1921 року. 19 грудня 2005 року на будинку, в якому жив Єрмаков (Огієнка, 59), відкрито йому меморіальну дошку.