Пн, 24.06.2019, 18:11
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Історія

Будзей О. Від Бородіно до «Залізних перснів»
Володимир Раєвський. Малюнок Олександра Пушкіна
 
«Земля тряслась, мов наші груди, змішались в купу коні, люди; за залпом залп і гуркіт всюди», — так яскраво описав криваву Бородінську битву в знаменитому вірші «Бородіно» російський поет Михайло Лермонтов. Спливло вже понад двісті років з того часу, коли 7 вересня 1812 року біля села Бородіно за 124 кілометри на захід від Москви російські війська під командуванням Михайла Кутузова (132 тисячі чоловік і 624 гармати) зійшлись у герці з французькими військами під командуванням Наполеона I (135 тисяч чоловік і 587 гармат).

Бородінська битва вважається найкривавішою одноденною битвою в історії людства. За найскромнішими оцінками сукупних втрат щогодини на полі гинуло 8500 чоловік, або щохвилини — рота солдат. Втрати сторін, за різними оцінками, становили: у росіян — 38—45 тисяч чоловік, серед них 23 генерали, у французів — 30—35 тисяч чоловік, серед них 48 генералів. «Бородінський бій був найпрекраснішим і найгрізнішим, французи показали себе гідними перемоги, a росіяни заслужили бути непереможними», — так оцінив цю битву Наполеон.

Серед тих, хто відзначився у битві під Бородіно, був 17-річний прапорщик Володимир Раєвський. В історію він увійшов як поет, друг Олександра Пушкіна та «перший декабрист», адже був ув’язнений ще в лютому 1822 року — задовго до повстання на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі. Яскрава сторінка біографії Володимира Федосійовича пов’язана з Кам’янцем-Подільським. Це організована ним у місті над Смотричем співдружність однодумців під умовною назвою «Залізні персні».

Про Бородінську битву Володимир Раєвський писав у спогадах: «Про власні почуття я скажу тільки одне: якщо я чув далеко гул гарматних пострілів, тоді я був сам не свій від нетерпіння, і так би перелетів туди... Полковник це знав і тому, де потрібно було послати окремо офіцера з гарматами, він посилав мене». Під Бородіно Раєвського відрядили з двома гарматами в місцевість під назвою «Горки». Нагородою за мужність і вправні дії юного Раєвського в цій битві стало вручення йому золотої шпаги з написом «За хоробрість».

А далі були нові битви й походи, нові нагороди: орден Анни четвертого ступеня, звання підпоручика, а 1813 року — і поручика. У листопаді 1814 року Володимир Раєвський повернувся в Росію із закордонного походу. У 1815—1816 роках він був ад’ютантом командувача артилерією 7-го піхотного корпусу, що розміщувався в Кам’янці-Подільському.

1816 року в місті над Смотричем з ініціативи Раєвського утворилося дружнє співтовариство з п’ятьох чоловік. Крім Володимира Федосійовича, до нього входили: поручик Петро Григорович Приклонський, капітан Семен Федорович Кисловський, штабс-капітан Єгор Іванович Губін і доктор Франц Степанович Диммер — інспектор Подільської медичної управи.

Через шість років Раєвський дав такі свідчення комісії військового суду (цитуємо мовою оригіналу):

«Дабы объяснить дело, я прошу покорнейше Комиссию военного суда позволить мне войти в нижеследующие подробности: 1816 года я был адъютантом артиллерии 7-го пехотного корпуса. В городе Каменце находилось тогда три генеральских штаба. Я был знаком со всеми адъютантами, но преимущественно с находившимися при корпусном начальнике князе Горчакове за адъютанта поручиком Приклонским, при нем же по свите его императорского величества капитаном Кисловским. Мы как бы отдельно всегда были вместе, после того познакомились мы с доктором Диммером и Тамбовского полка штабс- капитаном Губиным (но колец еще не носили). Я сказал, что и самый рассудок не позволил бы мне сделать того теперь, что делал я шесть лет назад, вот почему: одни склонности, одна ветреность и одни расположения к удовольствиям нас связывали — мы проводили время, свободное от должности, в тех забавах, которые извиняются одной молодостью и которые вредят здоровью и которым теперь рассудок не позволил мне то же, что я делал прежде».

Було надіслано запити іншим учасникам співдружності. Ось які відповіді надійшли з Рязані від Приклонського (теж наводимо мовою оригіналу):

«Судная комиссия, учрежденная при 6-м пехотном корпусе 32-го егерского полка над майором Раевским, просит Вас отвечать на нижеписанное:

Вопрос. 1-е. Во время нахождения Вашего в 1816 году в Каменце-Подольске в чем именно состояли связи Ваши с майором Раевским?

Ответ. Я в то время находился при господине генерале от инфантерии князе Горчакове, а господин Раевский был адъютантом у командовавшего артиллерией 7-го пехотного корпуса генерал-майора Анио, и потому мы часто виделись, особенно когда я был болен, господин Раевский, казалось, принимал во мне большое участие, равно и отставной ныне господин подполковник Кисловский. Господин доктор Диммер лечил меня, таким образом, составилась между нами приятельская связь без всякой цели, и в доказательство, что между нами не существовало никаких таинств, я нашел несколько писем господина Раевского, которые при сем представляю.

Вопрос. 2-е. Что означали по тем связям или союзу, существовавшему (как говорит Раевский) между Вами, им, Раевским, свиты его императорского величества капитаном Кисловским, Тамбовского пехотного полка штабс-капитаном Губиным и доктором Диммером, железные кольца, Вами и всеми вышеписанными лицами, носимые? Не принадлежал ли еще кто к сему союзу или сословию, и не было ли какого письменного по сему союзу постановления?

Ответ. Союз основан только быть может на каких-либо правилах, наша же связь основана была на дружественных расположениях друг к другу и с моей стороны от благодарности к вниманию, мне оказанному господами Раевским, Диммером, Губиным и Кисловским. Железные кольца были сделаны в залог дружбы и более из шутки. Я свое почти не носил. Постановлений никаких не было, ни письменных, ни даже словесных.

Вопрос. 3-е. Кто первый из сословия Вашего предложил о кольцах, и от кого получили Вы для себя кольцо? Имеете оное теперь или кому отдали?

Ответ. На сей пункт я по совести верно отвечать не могу, так как прошло уже несколько лет, кольца же выдуманы из шутки. То, кто предложил об оных, и от Раевского или Диммера я получил оное, наверное, не упомню, ныне нашел я у себя сие кольцо и представил к его сиятельству Рязанскому господину гражданскому губернатору.

Вопрос. 4-е. Где кольца сии деланы? Не было ли на них какого девизу или просто гладкие?

Ответ. Кольца у всех были гладкие и без девизу, сделаны в Каменце, а кем — мне неизвестно.

К сим ответам отставной капитан и кавалер Петр Григорьев сын Приклонский руку приложил».

Із Твері надійшла відповідь від відставного підполковника Кисловського:

«Касательно железных колец — я по чистой совести ничего другого не знаю, как только то, что он, господин Раевский, вместе с господином доктором Диммером пришли в один день ко мне на квартиру, сколько я припомню, со своим вином и потчевали меня оным, взяли мой палец и надели железное кольцо, говоря, что это в знак будто бы дружбы и уважения ко мне, что я, правда, позволил им, дабы только спокойно с ними расстаться, и, сколько припомню, очень худой работы, которое я вскоре и выкинул. Но откуда те кольца и на каких основаниях, я от них ничего другого ни словесного, ни письменного, окромя вышеписанного, ничего не слыхал. Между тем же, сколько я еще припомню, в Бару у помещика господина Подосского в гостях бросил, кажется, господин  Приклонский такое же кольцо за печку, да и вообще считалось не секретом каким-либо, а шуткой все от господина Раевского, особливо же когда он и носил при всех. А после того вышеписанного прихода их на квартиру ко мне я, находясь еще некоторое время в Каменце-Подольске, кончил совершенно мое даже знакомство как с ним, господином Раевским, так и с господином доктором Диммером, в чем я свидетельствую на них самих и всех господ чиновников корпусной квартиры. Равномерно и с господином штабс-капитаном Губиным и поручиком Приклонским, окромя знакомства, никаких связей не имел».

Комісія з недовірою поставилася до всіх цих показань. Можливо, щось і було, йдеться у висновку з цього питання, але комісія допустила помилку, надіславши підозрюваним запитання, які їх попередили про небезпеку та дали можливість знищити всі сліди цього товариства. «Треба було спочатку опечатати папери всіх цих осіб», — жалкувала комісія.

Окрім свідчень, даних комісії Раєвським, Приклонським і Кисловським, жодних інших матеріалів щодо носіння залізних перснів у Кам’янці-Подільському ми не маємо. Тож у дослідників широке поле щодо припущень: від таємного гуртка «Залізні персні» до молодечих жартів, як стверджували самі підозрювані, чи навіть… масонської ложі. Тим паче, що пізніше Раєвський разом із Пушкіним був членом масонської ложі «Овідій» у Кишиневі, а Диммер очолював масонську ложу «Озіріс» у Кам’янці-Подільському.

 

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Історія | Додав: OlegB (08.06.2014)
Переглядів: 455 | Теги: Будзей, Раєвський, Залізні персні, Бородіно, пушкін | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz