Будзей О. Міф про Петридаву - Історія - Знахідки О.Будзея - Каталог статей

КОМАНДА, ФІЛЬМ, ФІРМА, ТЕАТР...

Про популярність у кам’янчан назви «Петридава» засвідчує низка фактів. Так, у сезоні 1994—1995 року у любительській лізі чемпіонату України з футболу виступала команда «Петридава» з Кам’янця-Подільського. Набравши 26 очок у 24 матчах (7 перемог, 5 нічиїх і 12 поразок), вона посіла десяте місце в другій підгрупі. Звісно, четверте місце з кінця успіхом аж ніяк не назвеш.

Набагато більший успіх випав на долю документального фільму про Кам’янець-Подільський, який 1999 року в місті знімала українська кіностудія «Контакт». Фільм під назвою «Петридава» увійшов до серії стрічок «Міста України». 2001 року цей фільм у тандемі з фільмом про Коломию завоював гран-прі Міжнародного фестивалю туристичних фільмів «Вітер мандрів». Продюсером «Петридави» виступила Лариса Роднянська, а роль гіда, який знайомить глядачів із рідним містом, зіграв кам’янчанин Славко Полятинчук.

А ще у Кам’янці-Подільському діють туристична фірма «Петридава», народний театр української пісні «Петридава».

Чим пояснити популярність цієї назви у кам’янчан? Напевне, тим, що у перекладі українською мовою Петридава означає буквально «місто на камені», «кам’яне місто», тобто — Кам’янець. Правда, це буде переклад, скомпонований із двох мов. Перша частина має грецьке походження і добре нам відома завдяки чоловічому імені Петро (буквально — камінь), геологічній науці про гірські породи (камені) — петрографії тощо.

Друга частина «дава» типова для назв дакійських поселень і означає «місто». Це щось на кшталт грецького «-поль» (Севастополь, Овідіополь), німецького «-бург» (Гамбург, Петербург), давньоруського «-град» (Петроград, Волгоград) чи «-город» (Вишгород, Ужгород).

Завжди хочеться назвати своє виплекане в мріях творче дитятко вишукано та водночас змістовно. У цьому плані Клепідаві важко змагатися з Петридавою. Буквальний переклад першої назви — «місто злодіїв» — одразу відштовхує від неї, а підрихтований варіант географа Володимира Гериновича, архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги Пламеницьких, що це насправді, мовляв, Ляпідава (тобто, теж місто на камені), практично невідомий. А якби і був знаним, то присмак вторинності — реконструкції, а не оригіналу — не дав би йому багато шансів бути задіяним у назвах.

А ЩО КАЖЕ ПТОЛЕМЕЙ?

А що пише про Петридаву в авторитетному «Керівництві з географії» знаменитий грецький географ II століття Клавдій Птолемей? А нічого не пише. Він її навіть не згадує. Зате наводить координати двох дакійських міст зі схожими назвами, які відрізняються від олеліяної кам’янчанами Петридави однією буквою. Це Патридава та Петродава.

Якщо Клепідаву Птолемей розмістив по лівий бік Дністра — в Європейській Сарматії (нагадаємо, що і сучасний Кам’янець-Подільський лежить по лівий бік Дністра), то Патридаву та Петродаву учений локалізував на правому боці Дністра — в Дакії. Охочі самі можуть заглянути (з допомогою Інтернету) до третьої книги Птолемеєвої «Географії»: дані про Клепідаву містяться в п’ятому розділі, а про Патридаву та Петродаву — у восьмому.

До Клепідави, яку низка дослідників, завдяки розташуванню, ототожнює з Кам’янцем, географічно ближча Патридава. Як по довготі, так і по широті різниця між ними становить усього півградуса. Між координатами Клепідави та Петродави різниця більша — цілий градус по широті та градус і 15 мінут по довготі. До речі, різниця в градус по широті «виливається» на місцевості у відстань близько 111 км. Зате Петродава ближча до Кам’янця своєю назвою. І, напевно, це зіграло вирішальну роль при ототожненні Птолемеєвої Петродави з Кам’янцем. Правда, при цьому з’єднувальна голосна «о» трансформувалася в «і», а потім, завдяки правописному «правилу дев’ятки», перейшла в «и», але то вже деталі.

СВЯТЕ МІСЦЕ ПОРОЖНІМ НЕ БУВАЄ

Отже, якщо слідувати Птолемеєві, то треба писати «Петродава». І ще: якщо слідувати Птолемеєві, то треба твердо визнати, що між слов’янським Кам’янцем і дакійською Петродавою, крім схожості назв, більше немає нічого спільного. А походження назв від того самого слова ні про що не свідчить. Так, аналізуючи літописи, ми бачимо ціле сузір’я давньоруських Кам’янців, в основу імен яких лягла кам’яниста місцевість. А вона не тільки в рідному Кам’янцеві на Поділлі кам’яниста.

До того ж, Петродаву вже давно «приватизували». «Словник сучасних географічних назв» (під загальною редакцією дійсного члена Російської академії наук Володимира Котлякова) у статті про місто Орхей (Оргєєв) у Молдові, розташоване на річці Реут за 46 кілометрів на північ від Кишинева, пише, що це місто виникло наприкінці XIII століття як Старий Орхей на місці фортеці Петродава. А ось Георге Штефан, мер міста П’ятра-Нямц у Румунії, запевняє, що в його місті «є багато історичних пам’яток, музеїв, руїни гето-дакської фортеці, яка називалася Петродава».

ХТО СКАЗАВ «А»?

Хто першим ототожнив Кам’янець-Подільський із Петридавою? Напевно, це був кам’янецький ксьондз Вавжинець Марчинський. Принаймні, саме на нього вказує Юхим Сіцінський, пишучи 1927 року про Петридаву в праці «Стародавні племена й народи на Поділлі за історичних часів перед заснуванням Київської держави».

Уродженець Каліша Вавжинець Марчинський 1806 року поселився в Кам’янці та провів тут усе життя, ставши відомим теологом, поетом, педагогом і, зрештою, істориком і краєзнавцем Поділля. У 1820—1823 роках він власним коштом видав у Вільно польською мовою тритомний «Статистичний, топографічний і історичний опис Подільської губернії». У першому тому, присвяченому, зокрема, історії Подільської губернії, якраз і йшла мова про те, що сучасний Кам’янець стоїть на місці давньої Петридави.

Книга Марчинського була однією з перших праць, присвячених історії Подільського краю. Раніше побачила світ тільки невелика франкомовна «Стародавня історія Подільської губернії» Яна Потоцького, видана 1805 року. Як зазначає сучасний дослідник Лев Баженов, виданий Марчинським тритомник не витримав критики його сучасників. Серед основних вад — «вузьке коло використаних джерел, чимало огріхів, прогалин і помилок у змісті, в хронології». Очевидно, що і ототожнення Кам’янця з Петридавою на підставі тільки схожості назв теж було хибним, не мало під собою фактологічного підґрунтя.

Як бачимо, версії про Петридаву як предтечу Кам’янця вже майже два століття.

ЩО СКАЗАЛИ У ВІДПОВІДЬ?

Дослідники подільських старожитностей неоднозначно сприйняли гіпотезу про Петридаву. Так, Олександр Сементовський у нарисі «Кам’янець-Подільський», що побачив світ 1862 року в Санкт-Петербурзі, писав, що немає «жодного надійного підґрунтя прив’язувати Кам’янець до того місця, де існувало давнє місто Клепідава чи Петродава, закладене даками неподалік від Дністра, в межах нинішньої Подільської губернії».

1866 року польський лікар і історик Юзеф Ролле написав монографію «Кам’янець. Історичний нарис». В ній, як зазначає Стефанія Баженова, «автор стверджував, чого не доведено історичною наукою й сьогодні, що місто Кам’янець-Подільський виникло на базі давньогрецьких колоній Клепідава і Петридава й існувало як «град» аж до знищення його ордою хана Батия 1241 року». Монографія починалася так: «Каменеція, Каменеціум, Каменікум, Клепідава, Петридава, град зі скелі, град кам’яний, підмурок християнства, старий, як слов’янство, гордий, як лицар на рубежах, вийшов до молдавського кордону і присів на скелястому узгір’ї, боронячи давню славу, і так стояв упродовж довгих віків незламний, непереможний, аж доки не впав під навалою орд Батия-хана, але хто ж тоді під ними не впав?»

1882 року «Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських країв» у статті про Кам’янець, співавтором якої був Юзеф Ролле, писав, що «ще на планах, зроблених Птолемеєм, те місце, де нині стоїть Кам’янець, називалося спочатку Клепідава («клепсіс» — злодій) і Петридава («петра» — скеля)... Петридавою могли називати його римські вигнанці, що мешкали у Валахії та Молдові, від вапняків, скель, на яких збудований».

1895 року Юхим Сіцінський у книзі «Місто Кам’янець-Подільський» зазначив: «Історики, які писали про Кам’янець, як давні (Целярій), так і нові (Марчинський, Ліпінський та інші), кажуть, що наше місто є одним із найдавніших міст Дакії, яке згадує географ другого століття Птолемей, і має назву Клепідава чи Петридава, причому назву Петридава виводять від латинського кореня petra — скеля, камінь, і таким чином назву Петридави (кам’яного міста) ототожнюють із нашою назвою міста». Далі Сіцінський зауважив, що «немає жодних доказів того, що Кам’янець насправді є одним із вказаних дакійських міст, хоча можливо, що стоїть на місці якого-небудь давнього поселення».

І через 32 роки в згаданій уже праці «Стародавні племена й народи на Поділлі...» Юхим Йосипович не підтримав ототожнення Кам’янця з Петридавою, оскільки «по мапах, зложених по Птолемею, місто Петридава зазначується в Дакії, на правім боці Дністра, в деякім віддаленні від тої ріки».

А ось Петро Павлович у брошурі «Поділля. Історичні пам’ятки» (Аугсбург, 1946) писав про Кам’янець так: «Клепідавою (містом злодіїв) його називали греки, які терпіли від нападів місцевого населення, а Петрідавою (кам’яним містом) тому, що Кам’янець лежить на кам’яних скелях». До речі, під псевдонімом «Петро Павлович» низку краєзнавчих брошур видав український педагог і журналіст Аполлон Трембовецький (1913—1968) — уродженець Підзамча (нині в складі Кам’янця-Подільського), який після Другої світової війни жив в еміграції — спочатку в Німеччині, потім у США. Професійним істориком він не був, а краєзнавчі праці компілював в еміграції на основі доступних видань.

ІСТОРІЯ З ГЕОРОДОТОЮ «ІСТОРІЄЮ»

Геродот

1983 року краєзнавці Андрій Паравійчук і Тамара Сис у статті в газеті «Радянське Поділля», пишучи про опис Скіфії батьком історії Геродотом, який жив у V столітті до н. е., підкреслили, що він серед скіфських населених пунктів відзначив «місто з назвою Петридава (Кам’янець)», а Птолемей пізніше на місці Петридави позначив Клепідаву. Висновок краєзнавців був такий: «Поки археологи жодного міста цих часів не знайшли. Тому ці назви ніяк не можна ототожнювати з Кам’янцем-Подільським — дітищем слов’ян».

1995 року Тамара Сис у статті, опублікованій в «Кам’янець-Подільському віснику», повернулася до теми про Геродота та Петридаву: «Ішов 512 рік до нашого літочислення, як почалося це персо-грецьке лихоліття. Великий грецький учений Геродот, якого люди прозвали батьком історії, мандрував трохи пізніше по наших краях. Він і залишив опис першої зустрічі персів зі скіфами. Описав тоді і місто грецьке Петрідаву (місто з каменя, або Кам’янець). Довести не можемо, чи то був попередник слов’янського Кам’янця, чи лиш випадковий збіг назви, але багато археологічних знахідок свідчать про перебування тут греків».

Проте в «Історії» Геродота не виявлено жодної згадки про Петридаву. Очевидно, краєзнавці помилилися. Однак на початку XXI століття тема Геродотової Петридави несподівано прозвучала в спільній праці професійних істориків Олександра Завальнюка та Олександра Комарніцького — в історико-популяному нарисі «Кам’янець-Подільський» (Кам’янець-Подільський, 2001), створеному в стислі строки на базі величезного числа публікацій (зокрема, і краєзнавчих) про місто на Смотричі. Пишучи про дако-римську гіпотезу заснування Кам’янця-Подільського Євгенії та Ольги Пламеницьких, історики зазначають, що «ця концепція базується на своєрідному тлумаченні повідомлень античних авторів. Зокрема, географа II століття Птолемея про місто Клепідаву в Європейській Сарматії на лівому березі Дністра, чи Геродота про Петридаву — «місто на камені», біля стін якого 712 року до нового літочислення було розгромлено страшного завойовника — перського царя Дарія. Через тисячу років (1910 року) тут було знайдено скарб із чистого червоного золота вагою у 150 кілограмів, різні архітектурно-археологічні пам’ятки».

Теза про те, що Кам’янець «згадується у працях Геродота як Петридава — місто на камені, біля стін якого 712 року до н. е. був розбитий перський цар Дарій», гуляє нині просторами преси та Інтернету. Так, із сайту «Подільських товтр» вона перекочувала на сайт «Музеї України», потрапила на сторінки журналу «Тест-Драйв» (№ 1 за 2008 рік). До речі, згадана битва відбулася на два століття пізніше, а Пламеницькі про Петридаву в Геродота ніде не згадують.

Щодо скарбу, то 2008 року Тетяна Недря в матеріалі «Тільки у Кам’янці» писала, що 1910 року на майданіПольський ринок було знайдено, мабуть, найбільший за вагою скарб (150 кілограмів) із чистого червоного золота. Можливо, це ще один із кам’янецьких міфів, бо знайти документальне підтвердження фактові про знайдений скарб та його подальшу долю поки що не вдалося.

На жаль, наведені вище помилкові тези не виправлено у двох перевиданнях нарису «Кам’янець-Подільський».

ЩО Ж У ПІДСУМКУ?

Хоч після першої спроби ототожнити сучасний Кам’янець із давньою Петридавою (вважатимемо це написання варіантом вжитої Птолемеєм назви «Петродава») спливло майже два століття, жодних нових аргументів, окрім схожості назв, не з’явилося.

Проте природа людини така, що вона потребує яскравих міфів, доволі схожих на правду. Зокрема, таким популярним міфом в історії Кам’янця-Подільського є розповідь про те, що 1062 року один із князів Київської Русі запросив до міста вірмен. До цієї серії віднесемо і міф про те, що колись, на початку першого тисячоліття, сучасний Кам’янець-Подільський називався Петридавою.

Міфи надзвичайно живучі. І, напевно, безглуздо з ними боротися. Душі завжди хочеться казки. Тож не дивно, що життя кожної нації, міста, села, родини, людини завжди окутано міфами. З ними веселіше і тепліше жити.