Вс, 20.06.2021, 02:28
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Культура і Мистецтво

Календарні свята й обряди на Поділлі
Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям.

Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння.

В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами.



Введення в храм пресвятої Богородиці

Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).

Своєрідною репетицією різдвяно-новорічних святок служили вечірні зібрання молоді, що розпочинались восени. Наступало відносне затишшя перед новим аграрним сезоном. Ці зібрання на Поділлі називалися: "вечорниці", "досвітки", "редути" тощо. У будні дні на вечорницях переважно працювали. Зібравшись до однієї хати, кілька дівчат м'яли коноплю, пряли, шили, вишивали тощо. Одноманітна робота скрашувалась співом пісень, різними оповіданнями і жартами. Нерідко на ці зібрання приходили і парубки. Вони сукали мотузки, лагодили кінську упряж або просто грали в карти і залицялися до дівчат.


св.Катерина

Святкові, або великі вечорниці були присвячені веселощам, іграм, музикам, обрядовим церемоніям і забавам. Такі молодіжні розваги відбувалися і в дні Катерини (24 листопада) та Андрія (30 листопада). Невід'ємним компонентом їх було всіляке ворожіння, насамперед ворожіння про шлюб.

В багатьох селах Східного Поділля на свято Катерини дівчата різали гілки вишні, ставили їх в воду чи в землю на покуті. Якщо вони розквітали до Різдва, то це передвіщало скорий шлюб. У такий же спосіб іноді ворожили про здоров'я. Досить поширеним був звичай "закликання долі чи судженого". В день Катерини дівчата закликають долю, а на Андрія доля показує їм свої дари. Дівчата, зібравшись в одній хаті, варили кашу з пшона і маку і по черзі вилізали на ворота, говорячи при цьому: "Доле, ходи до нас вечеряти". Були й інші способи "закликання Долі". Іноді на Поділлі дівчата збирались на узліссі. Коли хтось обізветься далеко, то й доля далеко, а коли близько, той доля недалеко.
 


св.Андрій

Особливим розмаїттям вирізнялись ворожіння, приурочені до дня Андрія. Один з цікавих прийомів любовної магії - "засівання конопель" (іноді замість конопель використовувався льон або мак). У найглухішому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засівала жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця чи фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходила засіяне місце, "волочачи коноплі". Всі ці дії супроводжувались приказкою:
Андрію, Андрію!
Я на тебе льон (коноплю) сію,
А запаскою волочу,
Бо я заміж хочу.
Дай же, Боже, знати,
З ким весілля грати.
На всій території Поділля була поширена андріївська гра "кусати калиту". Калитою називали великий корж, обмазаний медом або підсолоджений цукром, який на нитці чіпляли до хатнього сволока. Учасники гри по черзі під'їжджали до цього коржа на кочерзі, вдаючи вершників. Завдання полягало в тому, щоб підстрибнути і відкусити шматок калити, не засміявшись і не випустивши з рук кочергу. Той, кому це вдавалося, мав начебто щасливо одружитися у наступному році. Усім іншим, за умовами гри, спеціально призначений "писар" обмащував обличчя сажею.

Здебільшого андріївські ворожіння були суто дівочими.

На Поділлі широко побутував спосіб ворожіння з "балабушками" - маленькими булочками. Тісто для них замішували на "непочатій" воді, яку кожна дівчина мала принести у роті з річки або колодця. Знаючи про це, парубки нерідко влаштовували засідки, смішили і лякали дівчат, змушуючи їх кілька разів повертатися за водою. Кількість "балабушок" відповідала кількості дівчат, присутніх на вечорницях. Намастивши салом, їх викладали на ослоні або на підлозі так, щоб кожна дівчина бачила свою. Після цього до хати заводили пса, якого навмисне не годували. Дівчина, чию "балабушку" пес з'їдав першою, раніше всіх мала вийти заміж. Залишені псом хлібці означали, що їх власниці в наступному році не мали шансів на одруження.

Перспективи майбутнього шлюбу дівчата намагались визначити, рахуючи дрова у оберемку (парне число - хороша прикмета), рахуючи кілля на певному відрізку плоту або тину, виливаючи віск чи пускаючи половинки горіхів із запаленими свічками на воду, зазираючи опівночі в дзеркало, кладучи на ніч під голову пояс, за допомогою обручок, "віщих" сновидінь тощо.

Існували спеціальні ворожіння, що мали на меті розпізнати професію майбутнього чоловіка, довідатись, кому належатиме главенство в сім'ї.

Можна гадати, що в звичаях Катерини й Андрія зберігся відгомін язичницької обрядовості, присвяченої давньослов'янським богам Роду і Рожаницям. Пережитки язичницьких уявлень і в традиціях "карнавальної свободи", яка негласно проголошувалась на святі Андрія. В цю ніч, як і в новорічну, народний етикет дозволяв або, вірніше, поблажливо дивився на деякі вияви антигромадянської поведінки. У ролі "порушників порядку" звичайно виступали представники парубоцтва і підлітки. Набір типових "андріївських жартів" був досить одноманітним. Найчастіше парубки знімали з воріт хвіртки і заносили їх до сусідів або на край села. Зав'язували мотузкою, закладали дровами, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, щоб дим пішов всередину, пускали в димар горобців. Ознакою молодецької сили вважалось вміння непомітно винести віз на хату. На ранок побачити це видовище збиралось чимало глядачів. Досить часто в ніч на Андрія парубки грюкали в стіни і вікна, а якщо хтось виглядав зовні, його обливали водою або чорнили обличчя сажею.

В подільських селах було у звичаї виготовлення гарбузових масок. Освітлені зсередини свічкою маски в темряві нагадували людський череп. Як правило, хлопці лякали ними дівчат.


св.Миколай

6-го грудня святкувався день св. Миколая. В цей день прймали ритуального гостя - "полазника". Під впливом польського населення серед українців Поділля поширилась традиція дарувати подарунки від імені Миколая. 6 грудня влаштовувались повчальні вистави на релігійні теми, де разом із святими діяли і чорти. По закінченні вистави через костюмованого св. Миколу проходила церемонія вручення подарунків дітям. Іноді випікали особливий вид печива - "миколайчики". Разом з іншими гостинцями й палицею як пересторогою від злих вчинків їх клали дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколи зберігся і нині.

Серед низки зимових свят подоляни особливо поважали Різдво, Новий Рік та Хрещення. Обрядовість кожного з них дуже схожа. Всі ці свята повинні захищати людей від впливу злих сил, забезпечити добробут і щастя в сім'ї в наступному році, визначити перспективи на майбутнє.

На період святок припинялись усі господарські роботи, за винятком деяких найнеобхідніших. Недотримання цих правил, за народними нормами, вважалося гріховним і загрожувало порушникам всілякими нещастями. Інтер'єр житла набирав святкового вигляду. Часто хату прикрашали вишиваними рушниками, штучними паперовими квітками й витинанками - мережаними паперовими вирізками, якими прикрашали стіни.


Різдво

Святкова трапеза напередодні Різдва (Святвечір, багата кутя, вілія), носила урочистий характер. Під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщик з кутею - пшеничною кашею, підсолодженою медом, з маком та горішками. Земляну долівку вкривали соломою. Хтось із старших членів родини розкидав у соломі горіхи. Розшукуючи їх, діти квоктали, як кури. На другий день удосвіта солому виносили з хати і розкладали багаття біля воріт чи при дорозі - "палили дідуха". Дорослі й діти перестрибували через вогонь.

Обов'язково на Святвечір господар заносив до хати сніп пшениці, жита або вівса - "дідуха" - і ставив його на покуті. Через кілька днів він чи хтось із колядників обмолочував цей сніп. Зібраним з нього зерном було прийнято розпочинати сівбу.

Святковий стіл в подільських селах також застилали сіном, по кутках клали часник (він виконував роль оберегу), а потім покривали скатертиною. Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, "щоб були такими ж міцними". Сама вечеря складалася з 12-ти страв. Це повинно було забезпечити добробут людей у наступному році. Тому навіть найбідніший селянин докладав усіх зусиль, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Починали їсти з куті. Серед подолян широко побутувало повір'я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов'язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося гріхом). На ніч усі члени родини клали свої ложки у горщик з кутею. Це робилося для того, щоб обрядової каші могли поїсти предки. В такий же спосіб часто ворожили: якщо на ранок чия-небудь ложка була перевернута - це пророкувало смерть її господаря у наступному році.

Ясне небо на Святвечір віщувало врожай. Бурульки біля стріх обіцяли врожай кукурудзи, а іній на деревах - врожай садовини. Вірили також, що на Святвечір худоба отримує здатність говорити. Було прийнято годувати коней, волів і корів хлібом. На Святвечір відбувався обмін ритуальними стравами. Вечеря, яку надсилали родичам, хрещеним батькам, бабі-повитусі, складалася, як правило, з головних ритуальних страв столу: куті, риби, книшів, пирогів тощо. Приймаючи обрядову їжу, господарі дякували і теж передавали дари - такі самі страви зі свого столу. Таким чином, обмін ритуальною вечерею символізував спорідненість двох сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями - пиріжками, горіхами, яблуками, цукерками.

Напередодні або й в перший день Різдва звечора починали колядувати. Групи чоловіків, парубочої молоді заходили на подвір'я кожної хати, піснями славили господарів, бажали їм здоров'я, достатку, виконували ряд обрядодійств, за що отримували певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна дія "першого дня", згідно з якою висловлені в період святок побажання мали стати реальністю. Група парубків-колядників на чолі з "березою" (парубком, який носив церковний дзвінок як ознаку влади) йшла насамперед до священика й колядувала у нього в сінях або під вікном. Від священика йшли до пана, а потім колядували у кожного господаря, у кожній хаті. Гроші, зібрані за колядування, а також прядиво, хліб, яйця тощо надходили у власність церкви. Колядки співали на кілька голосів, частіше а сapella, іноді в супроводі подільських троїстих музик (скрипка, цимбали, бубен).

На Східному Поділлі переважали обходи із зіркою, що виготовлялась, як правило, зі звичайного решета, до якого приладжували "роги" (від 5 до 12). Потім цю конструкцію обклеювали різнокольоровим промасленим папером, прикрашали фальгою, стрічками та китицями. Всередину вставляли свічку - так утворювалось щось на зразок чарівного ліхтаря.

На Західному Поділлі, крім "віфліємської зірки" (чи замість неї) колядники часто носили з собою вертеп - театр костюмованих виконавців. Драматичне дійство вертепу складалось з двох частин - релігійної (серйозної) і світської (інтермедійної). Відповідно на дві категорії поділялись й самі виконавці - маски. Тут театралізовувалась легенда про незвичайне народження Христа. У вертепі були "царі" ("королі"), "пастирі", "ангели", "воїни", "цар Ірод". Серед світських персонажів вертепу користувались популярністю "дід", "баба", "чорт", "коза", "єврей", "циган", "козак" тощо.

У населених пунктах Поділля, де проживали українці й поляки, групи колядників, хоча і ділились по національно-релігійним принципам, при обходах ніколи не обмежувались відвіданням дворів своїх одновірців. "Польські" колядники вважали своїм обов'язком зайти до священика і його пастви, а українські ідуть до хати ксьондза та його словесних овець. Таким чином, і ті і інші обходили все село, збираючі дрібні гроші й хліб, як для церкви, так і для костела.

Другорядним членом обходів була "коза". Її роль виконував парубок, на якого одягали кожух вовною догори. В руках він носив вирізане з дерева примітивне опудало тварини з випаленими ніздрями, а замість очей вставляли блискучі бляшки або гудзики. Голова "кози" мала рухому нижню щелепу з борідкою, що кумедно клацала під час вистави. На роги "кози" іноді чіпляли дзвоник і уквітчували їх кольоровими стрічками. Центральним моментом ритуального дійства були танець "кози", її "смерть" і "воскресіння", які символізували циклічний кругооберт часу, прихід Нового року. Часто при обходах ряжені колядники співали:
Ідем з козою,
Господь з тобою.
Де коза туп-туп,
Там жита сім куп.
Вітаючи господарів зі святами, колядники грали гумористичні сценки: "сварки діда й баби", "доїння кози", "продаж кози на ярмарку", "її вбивство", "лікування" тощо. На закінчення господарі обов'язково обдаровували ряджених "колядою", до складу якої входили гроші й продукти. Частина грошей, зібраних колядниками, йшла на організацію молодіжних вечірок з музикою й танцями.

Традиційне колядування з "козою" подекуди збереглися і тепер.


св.Василь

Останній день старого року і перший день нового подоляни відзначали як свята Маланки і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не відігравали важливого значення в релігійному календарі., тому в їх обрядовості майже не помітно церковних мотивів. Ніч перед Новим роком вважалася чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв і ритуалів. Серед подолян тривалий час поширювались легенди про гайдамаків, які за часів турецького панування заховували свої скарби. А опівночі на Новий рік ці гроші "горять" і їх можна знайти.

Під Новий рік, як і на Різдво, носили "вечерю", але цього разу переважно сільській бабі-повитусі. Звичайно до ней ходили молоді батьки, у яких протягом року народилися діти. Одночасно з "вечерею" пупорізній бабі приносили подарунки, а вона, в свою чергу пригощала гостей.

На всій території Поділля були розповсюджені новорічні церемоніальні обходи ряджених - "Меланка". Центральну роль - "Меланки" - виконував парубок, переодягнений у народне вбрання дівчини. Всі інші карнавальні ролі за традицією також виконували нежонаті хлопці. Одним із символічних компонентів "Меланки" було новорічне орання та посів.

Поступово це свято перейшло у народну забаву. Парубки збирались групами, наймали музику, і ходили попід вікнами хат, де були дівчата. Парубки співали пісні, у яких звеличували батьків дівчини, а головним чином, і саму дівчину. Обряди в кожному домі завершувались традиційним проханням нагороди - "прядива на намітку, св. Миколі на очкур".

Популярним персонажем новорічних обрядів був "ведмідь". Його зображував хлопець, обв'язаний гороховою соломою або перебраний у вивернутий догори вовною кожух. Разом із своїм поводирем - "циганом" - він розігрував кумедні сценки з репертуару скоморохів-ведмежатників. На "Василя" було прийнято заводити в хату прикрашеного квітами коня, називаючи його при цьому "полазним". Подекуди "вінчувати" з конем ходили на другий день різдва. У минулому столітті представники духовенства і панівних верств населення також дотримувались звичаю новорічного "полазника"-тварини. Слуги брали коня, вола і барана, де є ця худоба, прикрашали їх поясами, колоссям, калиною, барвінком і в такому вигляді уводили до кімнати поздоровити господаря з Новим роком, нового щастя.

Було поширене в селах Поділля новорічне посівання зерном, ця традиція подекуди збереглась і в наш час. Символічне посівання здійснювали і батьки, і діти. В хаті розкидали на підлозі і столі хлібні зерна, виголошуючи традиційне поздоровленні: "Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю" або "Сійся, родися, жито-пшениця, на Новий рік, на Василя". За повір'ями ці зерна могли виконувати роль оберегу. Господарі іноді обсипали ними вікна.


Хрещення

Різдвяно-новорічні урочистості завершувались святом Богоявлення, відомим у народі як Водохреще (Ордан, Ардан). Вечір напередодні (5 січня) називали щедрим, другим святвечором, другою вілією, голодною кутею. Цього дня, як і перед Різдвом, утримувались від господарських робіт, постилися, готували кутю. Центральне місце в святі Богоявлення займали обряди, пов'язані з водою.

Обов'язково ходили до церкви святити воду. Цією свяченою водою починалася трапеза, нею ж кожен господар кропив усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці. На голодну кутю подекуди готували спеціальні коржики з медом - "підпалки". Перед вечерею батько, син чи брат батька ходив з підпалком у кошару, кропив там "святою" водою, писав хрести крейдою на дверях, воротах і їв підпалок, щоб "врятуватись від злих духів".

На основній території Поділля щедрували не на Новий рік, а напередодні Водохреща. У цих обходах вже не брали участі ряджені. Хлопці й дівчата виконували під вікнами поздоровчі пісні, обов'язково повторюючи: "Щедрий вечір, добрий вечір".

Кульмінаційний момент церковного свята Ордані - занурення священиком хреста у воду, після чого вона вважалась освяченою. За давньою традицією, ця церемонія відбувалась під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні з льоду вирубували великий хрест, пробивали ополонку. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни. У день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних корогов учасники цих процесій несли запалені "трійці" - три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. В небо одночасно підкидали голубів, попередньо прикрашенних стрічками з кольорового паперу. Поява цих птахів на Ордані мала символізувати "духа Божого". Йдучи на водосвяття, жінки несли разом з "трійцею" саморобні "арданські" хустки з грубого полотна. Їх запалювали разом із свічками. "Арданським" хусткам у народі приписувалась цілюща сила. Якщо виникала потреба, димом від них підкурювали і людей, і худобу. Універсальними ліками від усіх хвороб вважалася "арданська" вода. Наповнені нею пляшечки донедавна стояли напоготові у кожній селянській хаті.

Після Водохреща в подільських селах розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Зимові м'ясниці у народно-побутовому календарі були часом веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сімейні влаштовували складчини, ходили один до одного в гості. З метою наблизити весну в деяких місцевостях пекли великий хліб і обносили його "за сонцем" навколо хати.


Стрітення

2 лютого відзначали свято Стрітення. В цей день, за повір'ями, зима зустрічалась з літом і боролась з ним. Літо уособлювалось в образі скромної дівчини, прикрашеної ніжними рослинами, а зима - в образі буйної жінки, голова у якої, наче бочка, а губи, як відра. До схід сонця набиралу воду в криницях. Ця "стрітенська" вода вважалась цілющою.

Напередодні Великого посту, який тривав сім тижнів до Великодня, у традиційному харчуванні важливе місце відводили м'ясним і молочним стравам.

На Поділлі Масляну справляли без особливих церемоній: катались на санях, ходили в гості, готували вареники, частували горілкою. Масляну зображувала заміжня жінка, яку із сміхом та жартами возили селом сусідки. Іще нежонатому парубку, який лише потрапить до рук, молодиця або й баба прив'язує до руки або до ноги шматок дерева - переважно качалку, неначебто в покарання за те, що не оженився. Кому прив'яжуть колодку, той має відкупитися, заплатити тим, що прив'язано. На Масляну парубки пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами - "купували колодку". У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хустку, оздоблюючи її квітами й ініціалами свого обранця. Разом з 2-4 писанками вона вручала її парубку на Великдень - "повертала колодку". Такі ритуальні обдарування виявляли взаємні симпатії молодих людей і нерідко завершувались укладанням шлюбу.

Ряд звичаїв і повір'їв приурочували до початку Великого посту - так званого жилавного понеділка. В цей день випікали спеціальні коржі - "жилавники". Саджаючи їх до печі, господиня накладала на кожний з них хрестик з соломи. Залежно від того, як випікались "жилавники", судили про здоров'я членів сім'ї у майбутньому.

У Великий піст, коли земля очищалась від снігу, дівчата починали закликати весну:
А вже весна скресла,
Що ти нам принесла?
Принесла вам росу,
Дівоцьку красу.
Гей, дівчата, весна крана,
Зілля зелененьке.


Воскресіння

Серед весняних свят у подолян найбільшим багатством обрядових дій виділявся великодній цикл. Встановлене християнською церквою на честь "чудесного воскресіння Ісуса Христа" свято Пасхи (Великодня) у народному побуті чіпко утримувало язичницькі традиції. До них можна віднести випікання обрядового печива, фарбування яєць, весняні ігри і танці молоді, культ предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо. Після "середпістя", яке ділило Великий піст на дві рівні половини, у народному календарі подолян виділяли "білий", "вербний", "страсний" тиждень. На "білому" тижні білили хати й сіяли розсаду капусти. У "вербну" неділю приносили з церкви освячену вербу і шмагали нею всіх членів сім'ї й худобу, приговорюючи: "Лоза б'є, не я б'ю, за тиждень Великдень". Пізніше цією гілкою перший раз виганяли корів у череду.

Від "вербної" неділі починали активну підготовку до Великодня: варили яйця і розписували "писанки", красили "галунки", начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов'язкову пшеничну паску й солодку бабу. Освячені у церкві великодні страви вважались сильнодіючим магічним і лікувальним засобом. Так свяченим маком на Юрія обсипали обору, щоб застерегтися від відьом, свяченим салом лікували вим'я корови, цілушку свяченого хліба давали покуштувати, коли боліло горло, тощо. Існувало повір'я, що рештки великодніх страв - кістки та інше, закопані на межах ланів, можуть врятувати їх від граду.

У "страсний", або "чистий" четвер перед Великоднем на Поділлі було заведено "чистити" жеребців і свиней. Увечері цього дня кожна господиня намагалась принести з церкви запалену свічку ("страсну"). Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись таким чином захистити свій дім від злих сил. За допомогою "страсної" свічки прагнули лікувати лихоманку і бешиху (рожу), її давали в руки конаючим, щоб полегшити предсмертну агонію. За народними повір'ями, свічка могла врятувати від громової зливи чи пожежі, що виникає від блискавки.

В ніч з суботи на неділю, на пагорбах чи коло церкви розкладали багаття.кожна сім'я у селі мала виділити дрова для спільного вогнища. Тих, хто забував про цей обов'язок, карали тим, що викрадали яку-небудь дерев'яну річ з двору. Підготовкою великого колективного багаття, яке мало горіти всю ніч, звичайно займалась парубоча молодь.

Весною древні слов'яни-хлібороби весело відзначали свято пробудження землі від зимового сну, появу першого листя на деревах. Свято це відбувалось у священних гаях, де виконувались ритуальні пісні й танки - гаївки. Коли християнська церква не змогла знищити цієї традиції, вона була вимушена пристосувати її до Пасхи.

Масове великоднє гуляння відбувалось у дворі біля церкви - на кладовищі. На "гаївки" збиралось усе село. Люди вдягали найкращий одяг, обмінювались традиційними привітаннями: "Христос воскрес!" - "Воїстину воскрес!", дарували один одному писанки та крашанки (галунки). Дівчата повертали своїм обранцям "колодки".

Різноманітними були великодні забави. Починаючи з неділі протягом трьох днів усім парафіянам дозволялось дзвонити у церковні дзвони. Найбільше цим правом користувались діти. Пасхальному дзвону приписувалась певна ритуальна роль. Вважалось, що він відлякує "нечисту" силу і сприяє тому, "щоб гречка родила". Крім дзвонів ритуальний шум створювали за допомогою всіляких саморобних пристроїв. Хлопці-підлітки стріляли на Пасху з самопалів - "моздирів". Найважливішою частиною великодневого масового гуляння просто неба вважались ігри, пісні й танці. Молодь сусідніх сіл змагалась між собою в тому, хто краще організує гаївки. Розрізняли ігри дитячі, парубочі, дівочі, змішані й загальні. Популярною дитячою грою було "цоканє" - биття яйцями. Спочатку "цокались" носками, а потім "гузками". Той, кому пощастило розбити яйце суперника, забирав його собі як виграш. Парубочі ігри - "піп", "чорт", "харлай", "каши варити", "довгої лози" та інші мали здебільшого характер змагання у спритності, швидкості й силі. В дівочих іграх - "шум", "жельман", "кострубонька", "мак", "кривий танець" - випробовує художні здібності учасниць - вміння перевтілюватись у певний образ, вміння співати і танцювати. Недарма великодні ігрища у народі вважалися справжнім ярмарком наречених.

Кожна гаївка виконувалась як драматична сценка. Найчастіше в них обігрувались мотиви весняного оновлення природи, кохання, шлюбного життя. Нерідко водили хороводи - кругові та ключові. До кругових відносились танки "мак сіяти", "перепілка", "зайчик", "ящірка", "король", "нелюб" тощо., до ключових - "галка", "чечітка", "горобчик", "кривий танець", "шум", "просо сіяти". У грі "Горошок", наприклад, співали:
Вийся, горошку, в два стручки,
Зароди, Боже, чотири,
Щоб ся парубки женили,
Та на весілля просили.
В хороводі-пісні "Огірочки" дівчата зображували, як в'ється огірок і приспівували:
А вийтеся і огірочки,
Зелені пупляночки,
Тож ся в'ют.
А другі ся приглядают,
Чи хороше розцвітают,
Тож цвітут.
Цікавою парубочою грою була "Башта". Мистецтво "строїти башту" полягало в тому, що на плечі п'ятьох найдужчих хлопців ставали чотири, на них - три, ще вище - два і нарешті - один. Багатоярусна акробатична композиція не просто стояла, а рухалась, що вимагало від виконавців великої злагодженості у діях. Такою "баштою" завершувались гаївки. У багатьох селах Поділля в останній день великодніх свят всі селяни, взявшись за руки, "обіймали церкву" і три рази обходили її, наспівуючи обрядові пісні.

Пізніше кожна дівчина до Пасхи готувала для свого кавалера саморобну прикрасу з матерії і картону, що мала форму квітки, букета або серця. Ця прикраса ("котильон") оздоблювалась бісером. На святковому вечері в клубі, коли оголошували "котильоновий вальс", дівчина вручала подарунок хлопцю, заявляючи тим самим привселюдно про свою симпатію. Обдарований кавалер повинен був протанцювати з дівчиною, а потім пригостити її солодощами. Таким чином стародавній ритуал "колодки" перейшов у "котильони".

У деяких місцевостях Поділля і у XIX ст. зберігався звичай виголошення великодніх віршів. Ці твори мали гумористичний характер і були розраховані на те, щоб повеселити натовп. Як правило, їх виголошували з дзвіниці мандрівні школярі - "бакаляри", заробляючи таким чином собі на прожиття.

На другий день після Пасхи чоловіки ходили поздоровляти попа, пана і один одного. При цьому обмінювались писанками та крашанками. На третій день ходили жінки поздоровляти попадю паню та одна других. Ходили вони з калачами, христосувались і обмінювались писанками і крашанками.

Широко побутував звичай обливання на перший день Пасхи. Обливались водою переважно молодь і діти. Пізніше було прийнято, щоб парубок обприскував свою дівчину парфумами. За тадицією, дівчата могли відкупитись від купання певною кількістю крашанок чи писанок.

У весняному циклі подолян значне місце займали обряди, пов'язані з культом предків. На ранньому етапі після прийняття християнства великодні ігрища - гаївки - проходили безпосередньо біля могил родичів. Кладовища, виділені в окреме місце, були заведені порівняно недавно, до того ж подоляни ховали своїх мерців у церковній огорожі. Померлих родичів на Східному Поділлі провідували, як правило, у першу неділю після Великодня, яка тут називалась "проводи". На кладовище несли паску, яйця, інші страви, обідали прямо на могилах. У деяких місцевостях було заведено пов'язувати рушники на хрестах. У цей день обов'язково годували старців і роздавали милостиню за "упокій душі". Ці звичаї або окремі їх частини і зараз побутують як і в селах, так і в містах.

З культом предків, очевидно, пов'язано і свято "Рахманський Великдень", яке подоляни приурочували до першої середи-четверга після Пасхи. За міфологічними уявленнями, рахмани - християнський народ, який живе у далекій таємничій країні, де панує вічне блаженство, тому люди не знають ліку часу. Щоб повідомити їх про прихід "світлого воскресіння", необхідно буде неначебто кидати першу шкарлупу від великодніх яєць на біжучу воду.


св.Юрій

Комплекс звичаїв та обрядів був приурочений до дня Юрія (23 квітня). Вважалось, що, якщо "на Юра сховається в житі кура", буде хороший врожай. Було прийнято кидати в озимину кістку від м'ясної страви (частіше - кістки великоднього поросяти). А вночі господарі запалювали свічки у хлівах, обсипали корів свяченим маком, виконували інші магічні церемонії, аби захиститись від згубного впливу відьом.


Зішестя Св.Духа

Завершення весняного і початок літнього циклу календарних свят у східних слов'ян було пов'язане з троїцько-русальною обрядовістю. На зелені свята українці Поділля обов'язково "обмаювали" подвір'я, хати, господарські будівлі зеленими гілками дерев: клена, верби, акації, липи, берези, ясеня, горіха, дуба. Небажаним деревом вважали осику, на якій повісився Іуда Іскаріот. Зазвичай, гілки кріпили коло стріхи, вікон, за вікнами. Одночасно підлогу стелили пахучими травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою та ін. Особливою популярнісю користувався аїр (Acorus calamus), відомий на Поділлі як татарське зілля. Розповідали легенди про те, що ця трава росте там, де проходили шляхи татарських набігів на Україну.

На зелені свята, як і на "проводи", провідували померлих родичів. При цьому в деяких місцевостях північної зони могили також обсипали татарським зіллям. Тут же, на кладовищі, влаштовували панахиди й спільні поминальні трапези. Ця традиція у іншій формі існує і тепер.

Деякі троїцькі обряди носили яскраво виражений землеробський характер. Від Трійці розпочинався період посту - Петрівка. В перший понеділок посту на Поділлі відзначали свято "розгри", чи "русалії". Найчастіше в цей день проходив обряд "гонити шуляка". Специфічна особливість обряду "гонити шуляка" полягала у тому, що його виконували заміжні жінки. На другий день зелених свят, зібравшись зранку компаніями у шинку, вони ставили одна одній "могорич". Подібні колективні зібрання були необхідною запорукою збереження курчат від яструба. Іноді з гілочок, хусток та інших матеріалів виготовляли ляльку - "шуляка". Поклавши поруч з нею кілька зерен, а також хліб, цибулю, сир і м'ясо, імітували годування птаха. Сидячи навколо і п'ючи горілку, жінки приговорювали до нього: "Не дивись на курчат, а дивись на падло", "Не йди до курей, а йди до падла". У ході бенкету розігрувались різноманітні сценки з життя "шуляка" (весілля, народження дитини - малого шуляченя тощо). Драматичні епізоди чередувались із танцями та піснями. На завершення ляльку-"шуляка" розривали на частини і кожна учасниця бенкету викупала свою хустку:
А ми того шуляченька
Розірвемо на троє:
Тобі, кумцю, ніжки,
Тобі, головонька,
Мені серединка.
Гай, гай, гай!
Збираючись разом для того, щоб "гонити шуляка", заміжні жінки обов'язково згадували своїх померлих дітей (особливо нехрещених). Подоляни вірили, що на зелені свята вони з'являються на городах та хлібних нивах в образі "мавок". Зустріч з ними могла закінчитися смертю.


св.Іван Хреститель

На території Поділля досить довго жили традиції давнього свята літнього сонцестояння - Купала, або Івана Купала (24 червня). В ніч перед святом парубки складали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер і т.п. Запалити їх, в стародавні часи доручали кільком дідам, які повинні були до появи вечірньої зорі одним із примітивних способів добути вогонь. Купальським багаттям приписувалась очисна сила. Вірили, що стрибаючи через них, можна позбутися всіх хвороб, наговорів та безплідності. В їх вогні матері спалювали сорочки хворих дітей, сподіваючись на те, що після цього вони вилікуються. На основі того, успішним чи невдалим був стрибок через багаття, дівчата та парубки ворожили про своє майбутнє, ранній чи пізній буде шлюб. Колись цим пргнозам надавали серйозного значення, але з часом вони перетворились на молодіжну забаву.

Прикрашання ритуального дерева ("гільця", "купайла"), яке займало центральне місце у святі, було справою дівчат. Зазвичай для цього рубали гілку верби, рідше - берези, ясена, вишні, черешні. Її оздоблювали різноманітними польовими і луговими квітами, а нерідко ще і паперовими стрічками, запаленими свічками і т.п. Поклавши на голову вінки з різного зілля й квіток, дівчата водили біля "гільця" кругові танки і співали приурочені до свята пісні. У тематиці цих пісень переважали мотиви кохання, майбутнього шлюбу.

Характерним моментом купальського ритуалу було суперництво між дівчатами та парубками. Останні намагалися будь-яким способом відібрати у дівчат купальське дерево і зламати його. З-за цього "гільце" доводилось кілька разів підміняти. Аби хлопці "попекли" собі руки, нерідко виготовляли дублікат ритуального дерева з будяків, терну і кропиви. В процесі боротьби за "купайло" парубки і дівчата обмінювались дошкульними пісеньками та жартами:
На городі липух, липух,
А нашим хлопцям живіт попух,
Ой нехай пухнуть, нехай знають,
Нехай наше купайло не ламають.
У багатьох подільських селах ритуальне дерево купали у воді, а потім з криком і сміхом розламували дерево на частини так, щоб кожній дівчині дісталась гілочка. Найспритніші намагались відломити вершечок, який мав принести успіх. Шматочки "купайла" обов'язково несли на городи і клали там, щоб краще росли огірки. Іноді їх кріпили під стріхою - щоб було багатство - чи кидали у річку - щоб дощ йшов. На півдні Поділля була широко поширена традиція обв'язувати гілочку довжиною 30-40 см. плодами стиглих вишень. Ці святкові атрибути користуються популярністю і в наш час, гілки дарують дітям і дорослим.

Широкого розповсюдження мав звичай ворожіння за купальськими вінками. Їх кидали у воду і спостерігали за тим, як вони пливли. Вірили, що дівчина, чий вінок плив швидше за всіх, раніше за інших вийде заміж.

Купальську ніч вважали чарівною. В цю ніч пробуджувалась "нечиста" сила. Ввечері перед Купалом телятко пускали до корови, щоб відьми не могли їм нашкодити.

Більшість повір'їв було пов'язано з папороттю, квітка якої неначебто зацвітала опівночі. Щоб здобути її, треба було підписати договір з чортом. Тому, хто знаходив квітку папоротті, відкривались різні скарби та таємниці. В купальську ніч села нагадували потревожений вулик: до ранку дзвеніли пісні і не закінчувались жарти. Життєрадісний характер народного свята суперечив нормам християнського асктизму, тому протягом віків церква вела постійну, жорстоку, хоча і безрезультатну, боротьбу.

У Кам'янець-Подільському, де до XX ст. зберігся Івано-Предтеченський собор, свято Купала відзначали як храмове. До нього приурочувався великий ярмарок. За традицією, у навколишніх селах після ярмарка робили перший зажинок, вірячи, що це позитивно вплине на майбутній врожай.

Апогеєм аграрно-господарського року подільського селянина було свято обжинків. У Гусятинському повіті довго зберігався звичай колядування на першому снопі. Майже повсюди побутувала "спасова борода", яку зав'язували з останніх пучечків невижатого колосся й лишали на хлібній ниві. З останніх колосків женці в'язали гарний сніп і вінок. Прикрашений квітами та стрічками, вінок одягали на голову найгарнішої дівчини. Зі снопом у руках, у супроводі натовпу жниць і косарів вона йшла до двору господаря поля. Усі урочисто виконували пісні. В них звучали радість хлібороба з приводу успішних жнив, гордість за свою працю. На різні лади вони вихваляли багатий урожай та щедрість господаря. В піснях звучав мотив обрядового частування:
А вже сонце заходить,
А місяченько сходить,
Женці вже дожинають,
Стигле жито кінчають.
Жніте, женчики, жниво,
Буде горілка й пиво.
З традиційними побажаннями господарю урочисто вручали сніп та вінок. Цей вінок зберігався у хліві до весни, коли зерном з нього починали сівбу.
___________________________________

Джерело: podil.com (у текст першоджерела внесено ряд правок (в основному граматичних), можливі подальші правки по мірі виявлення - примітка С.Є.)


Підбірка православних ікон, що ілюструють описані свята - Леонід Повар (leonc)



Дивіться також:

Категорія: Культура і Мистецтво | Додав: KamPod (07.12.2013)
Переглядів: 7066 | Коментарі: 9 | Теги: традиції, свято, обряди | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 8
1 leonc   (07.12.2013 18:23) [Материал]
Абсолютно вірно. І Православна і Католицька церква вшановує пам'ять святого апостола Андрія Первозванного саме 13-го грудня за новим стилем, або 30 листопада за старим.

2 KamPod   (07.12.2013 18:26) [Материал]
30 листопада... то може там просто опєчатка... кілька опечаток типу "світвечір" і т.п. я вже виправив. Можливо і тут варто внести таку правку, а ще краще доповнити запис ще й за новим стилем.
А з Катериною як? то по старому стилю все співпадає з публікацією?

3 leonc   (07.12.2013 19:34) [Материал]
Так, скоріш за все то "опечатка". Стосовно вшанування пам'яті святої великомучениці Катерини, то дійсно за старим стилем це 24-те листопада, а за новим - 7 грудня.

4 KamPod   (07.12.2013 19:58) [Материал]
Вніс правку в текст

5 KamPod   (07.12.2013 22:06) [Материал]
Висловлюю подяку Леоніду Повару (leonc) за підбірку православних ікон, що стали ілюстраціями до цієї публікації.

6 Dimboy   (07.12.2013 22:26) [Материал]
Сьогодні Катерини, усіх Кать вітаємо із Святом! Нехай Вас Янгол-Охоронець оберігає та здоров"я посилає!!!!
Арт-Ларо зі святом!!!!

7 KamPod   (07.12.2013 22:27) [Материал]
В свою чергу вітаю всіх Катерин зі сьогоднішнім святом їх покровительки.

Із активних на сайтів першою крутиться на язиці учасниця 6-го сезону "Хто знає де?" Art-lara, яка тоді провела чудовий сезон ізупинилась за один крок від п'єдесталу. Арт-лара - вітаю )

0
8 KamPod   (12.04.2015 12:40) [Материал]
Протягом трьох днів від Великодня усім парафіянам дозволяється дзвонити в дзвони в церквах. Хех, можна провести ревізію, непоганий матеріал вийшов би, але боюсь реакція батюшок буде не зовсім прогнозованою ))

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Проекти активного дозвілля [196]
Туризм [142]
Знахідки О.Будзея [600]
Творчість [31]
Історія [36]
Персоналії [33]
Легенди [32]
Культура і Мистецтво [66]
Суспільство [102]
Релігія [11]
Спорт [48]
Природа і екологія [14]
Бібліотека [51]
Анонс [14]
Про свята, змагання, урочистості та інші події у місті
Цікаво знати [26]
Різне [10]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2021Створити безкоштовний сайт на uCoz