У суботній вечір 16 вересня 1978 року ледь не весь Кам’янець-Подільський прикипів до екранів телевізорів. Адже у найзручніший для телеглядачів час (його пізніше називатимуть прайм-таймом) — о 19.45, якраз перед інформаційною програмою «Час», перша програма Центрального телебачення з Москви демонструвала популярну передачу «Від усієї душі». Це був ювілейний — двадцять п’ятий випуск. Його повністю (годину й 15 хвилин) було присвячено зустрічі з трудівниками міста Кам’янця-Подільського.
Програму було знято заздалегідь. 22 липня 1978 року газета «Прапор Жовтня» вмістила коротесеньку заміточку К. Вікторова (під цим псевдонімом сховався журналіст Віктор Савович Кривошия), яка так і називалася — «Від усієї душі». Ось її текст:
«Знову древній Кам’янець-Подільський став знімальним майданчиком. Цього разу до нас завітала кіногрупа з Центрального телебачення. Режисер Володимир Сергійович Акопов готує чергову, двадцять п’яту передачу з циклу «Від усієї душі».
Телерозповідь буде про цікавих і шанованих людей міста, про його історичні та пам’ятні місця. Отож, стежте за програмою телепередач».
Сама зйомка телепередачі відбулася 23 липня 1978 року в міському Будинку культури. 26 липня газета «Прапор Жовтня» подала солідний репортаж «Телерозповідь про творців», який написав журналіст Анатолій Йосипович Туровський, а проілюстрував фотографією фотокореспондент «Прапор Жовтня» Іван Іванович Свідер. Подаємо цей репортаж повністю:
«Таке буває не часто, навіть не раз у рік. У нашому місті, як уже повідомлялося, працювала головна редакція програм для молоді Центрального телебачення. Готувалася двадцять п’ята передача «Від усієї душі», передача про наше місто. Тому з таким інтересом кам’янчани заповнили минулої неділі (23 липня 1978 року) міський Будинок культури, щоб узяти участь у підготовці телепрограми.
Передачу веде народна артистка РРФСР Валентина Михайлівна Леонтьєва. Фото Івана Івановича Свідера
Відкривається завіса. На сцені — учні міської дитячої художньої школи. Вони малюють картини. Тема їх роботи — краєвиди рідного міста. Ведуча народна артистка РРФСР, лауреат Державної премії Валентина Михайлівна Леонтьєва звертається до хлопчиків і дівчаток із запитанням «Що вони люблять малювати?». І відповідь одна: «Стару фортецю. Види Кам’янця-Подільського». Слова дітей підтверджує виставка творів юних художників. А поруч — роботи художників старшого покоління, визнаних всіма майстрів.
Ведуча запрошує на сцену художника Сергія Васильовича Кукурузу та майстра народної творчості Анатолія Михайловича Бедункевича. Перший вславив своє ім’я в галузі гравюри, другий — різьбі по дереву. Та творчість обох об’єднує головна тема — любов до рідного міста, своєрідною емблемою якого є Стара фортеця, витвір праці багатьох поколінь подільських майстрів ще сивої давнини. Вона — свідок історії міста, боротьби трудящих, їх трудових звершень. З нею переплелись долі багатьох людей. Про них і вела мову Валентина Михайлівна Леонтьєва.
Живе у місті нічим не помітна жінка Ольга Петрівна Кисельова, колишня працівниця історичного музею-заповідника. Коли у місто вдерлися фашистські загарбники, Ольга Петрівна в грізному 1941 році врятувала унікальні видання творів Володимира Ілліча Леніна, перенесла їх з музею і заховала в казематах Старої фортеці. 1944 року над схованими цінностями знову нависла небезпека: відступаючи, фашисти руйнували місто. Ольга Петрівна вдруге, ризикуючи життям, рятує дорогі реліквії. Допомагає їй у цьому учениця Віра Уласюк. Відтоді минуло 33 роки. Віра Дмитрівна Уласюк давно живе в іншому місті. І яке здивування, захоплення в Ольги Петрівни викликали слова ведучої, коли вона запрошує Віру Дмитрівну піднятися на сцену. Зал оплесками зустрічає цю хвилюючу зустріч двох мужніх патріоток.
А втім недільного вечора відбулося немало зворушливих зустрічей людей зі своєю буремною молодістю, бойовими побратимами. Про одного з них тепло і зворушливо розповіла колишня працівниця музею Тамара Андріївна Сис. Це було у грізні березневі дні 1944 року, коли радянські воїни після визволення міста змушені були відбивати шалені контратаки гітлерівців, які будь-що хотіли оволодіти містом і відкрити шлях до відступу на захід. Танули ряди захисників міста. На гармату залишалось по вісім снарядів. Радянські воїни стояли на смерть, а серед них комсорг батальйону, хлопець з далекого Уралу Володимир Гермак. І ось він стоїть на сцені, колишній воїн, визволитель нашого міста, виблискуючи бойовими нагородами. Володимир Лукич доповнює розповідь Тамари Андріївни Сис новими прикладами героїзму радянських людей у роки грізної борні з фашизмом.
І ще одна, хвилююча зустріч. Кам’янчанин Олександр Протальйонович Дудін вступив у бій з фашистами в перші дні війни. Був контужений, потрапив у полон. Звідси йому вдалося втекти на німецькому танку. А Потім були бої, форсування Дніпра. Тут він разом із своїм бойовим побратимом Юхимом Матвійовичем Березовським були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Зал щиро аплодує, коли після розповіді Олександра Птротальйоновича Дудіна ведуча запрошує піднятись на сцену Юхима Матвійовича Березовського.
Звучать пісні про комсомол. Багато спогадів вони викликають у комсомольця 1920-х років Павла Андрійовича Цикри. Про них йде оповідь. І нині пенсіонер Павло Андрійович — учасник усіх справ комсомолу. Він побував в Ульяновську, Комсомольську-на-Амурі, на Байкало-Амурській магістралі — всюди, де кипить ударна комсомольська праця, сам брав участь у будівництві, виступає перед молоддю з розповідями про героїку комсомольських буднів.
Дванадцять років тому у селі Крушанівка нашого району в родині механізатора Василя Петровича Галампети народилася дівчинка. Першим, хто поздоровив із новонародженою батьків, були болгарські друзі. Щасливі батьки назвали свою дочку Софією. На українській землі, як символ дружби братніх народів, росте дівчинка. Щороку з днем народження її вітають болгарські друзі. І цього разу привітати іменинницю прийшли бійці студентського будівельного загону Сілістринського учительського інституту Народної Республіки Болгарія. Це щире привітання вилилось у нову яскраву демонстрацію радянсько-болгарської дружби.
Невпізнаним, помолоділим став Кам’янець-Подільський за роки Радянської влади. Славу старих подільських майстрів примножують робітники сьогоднішніх фабрик і заводів міста, які випускають. найрізноманітнішу продукцію. Свої вироби на вечорі продемонстрував колектив спеціального конструкторського бюро кабельного заводу, який виготовляє електроди-стимулятори для вживляння в організм хворої людини. Сотням людей продовжили життя умільці нашого міста.
Люблять кам’янчани своє місто, дбають про оновлення його краси. Гарячими оплесками зал вітає бригадира шліфувальників заводу «Електроприлад», делегата XXV з’їзду КПРС Володимира Леонтійовича Сікоренка і бригадира будівельно-монтажного управління «Цементбуд», депутата Верховної Ради СРСР Петра Єфремовича Столяра. Вони — правофлангові соціалістичного змагання за дострокове виконання завдань десятої п’ятирічки. Вони знайшли час, щоб відремонтувати і пустити в дію міські фонтани.
Важко, просто неможливо, в короткому репортажі передати всю гаму почуттів телепередачі, її програму. Понад три години тривала оповідь про наше місто, його чудових людей, трудівників, творців матеріальних і духовних цінностей. Секретар міськкому Компартії України Алла Ананіївна Городецька тепло подякувала колективу працівників програм для молоді Центрального телебачення за велику і плідну роботу. Повністю передачу «Від усієї душі» ми зможемо побачити найближчим часом на екранах своїх телевізорів по програмі Центрального телебачення. Отже, стежте за програмою передач».
Декілька слів про творців телепередачі. Режисер Володимир Сергійович Акопов — член Спілки журналістів Росії. Народився 13 листопада 1932 року в Баку, закінчив Азербайджанський державний університет, за спеціальністю — математик. Працював учителем середньої школи та лаборантом кафедри фізики військового училища. У 1960—1962 роках працював на Бакинській студії телебачення, де створив понад п’ятдесят інформаційних дитячих та інших програм, а також фільм про селище Нефт-Дашлари (Нафтові Камені). Далі три роки трудився на Куйбишевській студії телебачення, де працював над фільмами про передовиків виробництва, ляльковим фільмом. 1966 року перейшов на Центральну студію телебачення. Був режисер Головної редакції для дітей та молоді, потім — Головної редакції кольорового телебачення, Головної редакції науково-популярних і навчальних програм, творчого об’єднання «Конкурс». Створив циклові програми: «А нумо, дівчата!», «Від усієї душі», «Контакт» (телемости), ігрові передачі — «Щасливий випадок», розважальні — «Зигзаг удачі». Його мультфільм «Веселі зволікання» став лауреатом фестивалю дитячих фільмів у Мюнхені, а музичний фільм «Раз, два, три ...» відзначено дипломом за режисуру теж на фестивалі дитячих фільмів у Мюнхені.
Охочі можуть подивитися майстер-клас режисера телебачення Володимира Сергійовича Акопова у Вищій школі телебачення Московського державного університету імені Михайла Ломоносова, проведений 18 вересня 2013 року.
Валентина Михайлівна Леонтьєва народилася 1 серпня 1923 року в Петрограді, який тоді ще не став Ленінградом. Мала вона тоді інше ім’я — Алевтина, інше прізвище — Торсонс. Дівчині довелося пережити блокаду Ленінграда, 18-річною вона пішла в сандружинниці — з тим, щоб допомагати пораненим і хворим у заблокованому місті. Навчалася в хіміко-технологічному інституті, працювала в поліклініці. Потім закінчила оперно-драматичну студію імені Станіславського при Московському художньому академічному театрі, працювала в Тамбовському драматичному театрі, потім прийшла на телебачення, де стала працювати помічником режисера.
1954 року, пройшовши конкурсний відбір, стала диктором. Однак її дебют в ефірі виявився невдалим: молодому дикторові довірили прочитати повідомлення на новорічній ялинці в Центральному будинку Радянської Армії. Валентина так хвилювалася, що стала заїкатися під час прочитання, обличчя почервоніло. За юну колегу заступилася диктор Всесоюзного радіо Ольга Висоцька, і Леонтьєву залишили на телебаченні.
У 1965—1967 роках Валентина Михайлівна жила в Нью-Йорку з чоловіком-дипломатом і сином. Повернувшись у Радянський Союз, знову пішла працювати на телебачення. За роки своєї довголітньої роботи Валентина Михайлівна вела дитячі передачі «В гостях у казки», «На добраніч, малюки!», «Будильник», «З ложі театру» (разом з Ігорем Кириловим), святкові «Голубі вогники». На її дитячих програмах виросло не одне покоління, а сама Валентина Михайлівна заслужила почесний титул тьоті Валі Радянського Союзу.
Піком творчості Леонтьєвої стала передача «Від усієї душі», удостоєна Державної премії. Телепередача вийшла в ефір 13 липня 1972 року. Перша ведуча не сподобалася начальству, і з другого випуску програму стала вести вже тоді популярна Валентина Леонтьєва. Передача «Від усієї душі», яка розповідала про людські долі, захоплювала глядачів не менше, ніж найцікавіше кіно. Зустрічі людей після багаторічної розлуки, несподівана поява перед телекамерою родичів і друзів, яких розкидало життя, — все це збирало перед екраном мільйони телеглядачів. З цією передачею Валентина Михайлівна об’їхала 54 міста і до останніх днів (померла 20 травня 2007 року) пам’ятала всіх героїв передач.
Валентина Михайлівна Леонтьєва була першим диктором і єдиною диктором-жінкою Центрального телебачення СРСР, яку відзначили званням народної артистки СРСР. За всю історію народними артистами СРСР стали два диктора — вона й Ігор Кирилов.
На жаль, запису передачі «Від усієї душі» з Кам’янця-Подільського ми не маємо. Але є зразок, якою була «Від усієї душі»: це запис передачі 1974 року з білоруського радгоспу «Любань».
Дуже цікава розповідь вийшла. "Від усієї душі" в Кам'янці як в одному з 54 міст Радянського Союзу це дійсно солідно було. Усе що розповідав leonsem777 у кометрарі до "Кам'янецького календаря за 16 вересня" теж співпало
Цитата
Сергiй! Ти ще досить молодий! Кам"янецьким телебаченням тодi ще i не пахло! Воно з"явилось в кiнцi 80-х рокiв! Зйомки новин йшли в колишнiй котельнi СШ№5! А ця передача йшла дiйсно на весь СРСР! Мiй однокласник потрапив на весь екран на пару секунд крупним планом в залi! Одним з героiв передачi був його дiдусь - Герой Радянського Союзу танкiст Дудiн Олександр Протальонович! ( Похований на Алеi Слави ). Вiн зустрiвся в залi МБК з своiм побратимом вперше через 33 роки пiсля вiйни! Цей танкiст-герой якось потрапив в полон пiсля поранення! Але втiк з-пiд варти, захопив нiмецький танк i повернувся через лiнiю фронту назад, ризикуючи бути пiдбитим своiми! Зустрiч через роки -це була задумка ведучоi - Валентини Леонтьевоi! Пiзнiше, на прохання однокласника , з моеi подачi мiськвиконком в особi заст. мера Демчука звертались в Москву, в архiв ЦТ - щоб отримати копiю запису передачi! Але безрезультатно! =777=
В'ячеслав проявив хорошу ініціативу, але шкода, що запит мерії до архіву ЦТ не дав результату (
Зацитована публікація А.Туровського за 1978рік - дуже гарно відтворила те що було. В усіх подробицях. Впало в вічі акцент на любові до свого міста і його краєвидів у місцевих митців і їх учнів. А ще розповідь про переховування праць В.І.Леніна викликає зараз посмішку))
Читаючи про людей що доклались до створення передачі впало в вічі прізвище ведучої. Одразу промайнула думка "а чи не родичка це відомого співака?". Але коротка біографічна довідка все розставила на свої місця. Валентина Михайлівна справді багато де встигла прийняти участь і засвітитись на телебаченні і звання "тьотя Валя Радянського Союзу" просто так до неї не прилипло ))
Цікаво, що вона пам'ятала усіх героїв передачі "Від усієї душі". Натрапив також на інформацію, що Валентина Леонтьєва уже після розвалу Радянського Союзу намагалась відродити передачу "Від усієї душі", але у керівництва "Першого каналу" не вистачало ефірного часу на це. Можливо так і було
0
