На початку 1953 року в Нью-Йорку став виходити україномовний журнал «Готуйсь», адресований пластовому новацтву — хлопчикам і дівчаткам віком від 6 до 11 років, що долучалися до скаутської організації «Пласт». Нашу увагу в цьому виданні привернула публікація «Моєму землякові Юркові в Америці», вміщена 1958 року у вересневому випуску «Готуйсь». Під цим заголовком подано лист хлопчика з Кам’янця-Подільського, написаний 10 березня 1958 року. Процитуємо лист повністю:
«Дорогий Юрку!
Сердечно Тобі дякую за листа, що його Твої батьки моїм написали, а Ти ще для мене окремо кілька речень дописав. Хотів би і я Тобі багато дечого написати, але Ти, напевно, знаєш (батьки сказали), що нам не можна про все докладно писати. Та мої батьки і я з ними маємо сильну надію, що одного дня буде інакше. Тоді і Ти зможеш сюди приїхати і пізнаєш цю, найгарнішу в світі країну, якої Ти не мав щастя бачити. Бо, знай, батько мій працює залізничником і вже багато інших земель бачив, але коли вертається додому, то все каже, як писав Тарас Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». І я вірю йому!
А тоді, як каже моя мати, під сонцем Поділля, станемо дійсними земляками, не на віддалі. А сонце в нас гарно світить. Та навіть і герб Поділля і його столиці, Кам’янця-Подільського — це сонце. Є така приповідка: «На Поділлю хліб на кілю». І це правда, бо хліба в нас дуже багато, найбільше в цілій Україні. І не диво, бо ґрунт тут чорноземний і родючий. І так вийдеш за місто і глянеш, то навколо безмежні лани збіжжя: пшениці, ячменю, жита, вівса і гречки. І під подувом вітру хвилюють, наче море — весною зелене, а літом золоте. А серед того, мов острови, зелені лани, засаджені цукровими буряками, картоплею, тютюном і кукурудзою.
Садів у нас небагато, бо, знай, що Поділля — це рівнина і як візьметься люта зима, що в нас вона часто буває, то тут дме сильний вітер, такий з пекучим морозом, і лютують страшні сніговії. А для овочевих дерев воно шкідливе. Тому і сади розводять у нас у захищених місцях — по ярах і балках. Підожди, я інакше Тобі це змалюю: Йдеш, рівнина, крім збіжжя, нічого не бачиш, ні дерев, ні хат. А де люди живуть: думаєш. Раптом рівнина вривається. Споглядаєш у низ, а там... яр: посередині в’ється ріка, а над рікою хати (найбільше з глини, мішаної з соломою, бо в нас і лісу мало) і сади. Є яблуні, груші, вишні, а на південному сході і турецькі горіхи, і морелі, і виноград, а також і морвові дерева. І так всі села на Поділлю поховалися в яри, що над Дністром та його лівобічними притоками.
Я вже згадав, що столиця Поділля — це Кам’янець. І я тут живу. О, старе це місто, ще десь з 12 століття, і дуже багато залишилось давніх пам’яток: залишки укріплень, фортеця, міст, будинки і церкви. Спочатку Кам’янець належав до українських князів, потім опинився під Литвою, далі перейшов до Поляків, а потім зайняли Москалі. Бачиш, його доля така сама, як і нашої батьківщини. Були тут і Турки, які прийшли на допомогу гетьманові Дорошенкові проти Поляків, і від них залишився міст, який сполучує фортецю з містом, що його називають турецький. А інші міста на Поділлі — це Тернопіль, Збараж, Теребовля, Рогатин, Бережани, Жванець, Жмеринка, Буша (Ти напевно читав оповідання «Оборона Буші»), Брацлав (і про брацлавського полковника Івана Богуна теж знаєш) та інші, але з пам’яті не пригадую.
Якщо бажаєш, то іншим разом писатиму про те далі, або сам поглянь у книжки. Я дуже радо вивчаю географію України.
Цим разом, Юрку, бувай здоров! Я молитимусь, щоб скоро прийшов день нашої зустрічі.
Твій земляк Петрусь Подоляк».
Жодних коментарів до листа редакція журналу не подала. Зрозуміло, що Подоляк — це псевдонім. Утім, невідомо, чи взагалі був такий лист: занадто гарно все викладено, вражає свідома українська позиція хлопчика, до того ж росіян він прямо назвав москалями. Виникає резонне запитання: чи пропустили би компетентні органи таке послання з Радянського Союзу за кордон? Тож, можливо, лист написав хтось із редакції «Готуйсь», аби в такий спосіб ознайомити своїх малих читачів із Поділлям. Цікаво, що названі в листі подільські міста — це переважно міста Західного (Галицького) Поділля. Це наводить на думку, що автор листа родом звідти.
Звернемо увагу й на подільські діалектні слова, вжиті в листі: морелі — це абрикоси, морвові дерева — це шовковиця. Зауважимо також, що турецький (або ведмежий) горіх — це ліщина деревовидна.
Як би там не було, але ознайомитися з листом про Кам’янець-Подільський, якому майже шість десятиліть, було цікаво. Можливо, колись вдасться розгадати його таємницю та встановити ім’я автора — того, хто заховався за псевдонімом «Петрусь Подоляк», чи того, хто цей псевдонім і весь лист придумав.
© Олег Будзей
Дивіться також: |
0
