Восени 2015 року побачила світ монографія історика з Хмельницького Сергія Єсюніна про міста Поділля у другій половині XIX — на початку XX століття. Її ґрунтовною базою стала кандидатська дисертація дослідника «Міста Подільської губернії у другій половині ХІХ — на початку ХХ століття: соціальна інфраструктура, адміністративний та економічний аспекти», захищена чотири роки тому на засіданні спеціалізованої вченої ради в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка (науковий керівник — доктор історичних наук, професор Лев Баженов). До речі, Лев Васильович виступив і науковим редактором монографії.
Кілька слів про автора. Сергій Миколайович народився 2 серпня 1968 року в Глухові Сумської області. Від 1972 року мешкає в Хмельницькому. Від 1995 року працює в Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї, від 2006 року — його провідний науковий співробітник. Він видав низку краєзнавчих книг, присвячених Поділлю та, зокрема, Хмельницькому. Сергій Єсюнін — лауреат багатьох премій з історії та краєзнавства, заслужений працівник культури України.
Зберігши всі необхідні атрибути, яких вимагає наукове видання, Сергій Єсюнін зумів зробити свою 336-сторінкову книгу цікавою й читабельною для широкого загалу любителів історії рідного краю. Цьому посприяли дві речі: дохідливий виклад автором добре осмисленого ним матеріалу та насиченість видання численними ілюстраціями, яким відведено, напевно, добру третину книги.
Сергій Єсюнін
У монографії представлено 18 міст Подільської губернії. Взагалі-то, тривалий час їх було 17, але 1903 року статусу міста зуміла добитися Жмеринка. Ще декілька подільських містечок (Немирів, Тульчин, Дунаївці, Меджибіж) робили спроби стати містами, але недосконала російська законодавча база, яка не мала чітко відпрацьованого механізму зміни статусу населеного пункту на міський, а також надзвичайний бюрократизм тодішніх державних органів влади завадили здійсненню амбітних планів низки містечок гордо іменуватися містами та мати відповідні права.
Вісімнадцять подільських міст Сергій Єсюнін класифікував так: великі багатофункціональні міста (подаємо їх у порядку, вибраному автором монографії) — Вінниця, Проскурів, Кам’янець-Подільський і Могилів-Подільський (вони виконували адміністративні, військово-стратегічні, промислово-торгові, транспортні, культурно-освітні та інші функції не лише в подільському регіоні, але й у Правобережній Україні); середні багатофункціональні міста регіонального значення — Балта та Гайсин; промислово-торгові міста регіонального значення, які не були повітовими центрами, а мали статус заштатних міст, — Бар і Хмільник; транспортне місто — Жмеринка; міста, в яких домінувала адміністративна функція (вони були центрами повітів), — Брацлав, Літин, Летичів, Нова Ушиця, Ольгопіль та Ямпіль; три заштатні міста, які фактично мали риси сільських поселень, — Вербовець, Сальниця та Стара Ушиця.
Сучасного читача може здивувати, що автор поставив губернський центр Кам’янець-Подільський на третє місце — після Вінниці та Проскурова, які були центрами повітів, але у висновках монографії читаємо: «Значний вплив на соціально-економічний розвиток подільських міст мало залізничне будівництво, яке розпочалося в 1860-х роках. Залізниці прискорювали розвиток міст, спряли пожвавленню ділової активності населення. Найвищі темпи зростання демонстрували саме ті міста, через які було прокладено залізницю, як то Вінниця, Проскурів, Могилів-Подільський, Балта. Завдяки появі залізниці сформувалося місто Жмеринка. Водночас, ті міста, що залишились осторонь головних залізничних магістралей, так і не змогли сповна реалізувати свій урбанізаційний потенціал». На жаль, до останніх міст потрапив і губернський центр. Справді, напередодні Першої світової війни за розвитком промисловості й торгівлі Кам’янець-Подільський посідав четверте місце в Подільській губернії (після Вінниці, Проскурова, Дунаївців). 28 червня 1913 року газета «Подолянин» із гіркотою писала, що багато повітових міст випередило адміністративний центр губернії, який має близько 50 тисяч мешканців, чимало навчальних закладів і різного роду казенних і приватних установ, але рухається по шляху прогресу черепашачою ходою.
У монографії Сергія Єсюніна немає цільних розповідей про міста, як, можливо, очікував читач. Відомості про них розпорошено в чотирьох тематичних розділах і їхніх підрозділах (для прикладу, «Громадське управління міст», «Тенденції розвитку торгівлі», «Освітнє середовище міст», «Охорона здоров’я»), але є покажчик населених пунктів, за допомогою якого зацікавлений читач легко збере відомості про місто, яке його зацікавило. Зате тематичний виклад, запропонований автором, дозволяє порівнювати рівень розвитку подільських міст у різних сферах людської діяльності, що теж досить важливо й цікаво. Є в монографії також іменний покажчик.
У додатках подано для кожного міста перелік міських голів у 1878—1914 роках, є також плани та карти міст, три сторінки відведено копіям із тодішньої періодичної преси про повсякденне життя міст Подільської губернії. Так, у Кам’янці-Подільському міськими головами були: у 1878—1893 роках — колезький асесор Петро Дорофійович Левицький, у 1893—1901 роках — статський радник Іван Кузьмич Михалевич, у 1901—1909 роках — статський радник Віктор Іванович Калішевич, від 1910 року — надвірний радник Костянтин Васильович Турович. Про першого з них Єсюнін зазначив:
«Першим міським головою Кам’янця-Подільського, що був обраний за Міським положенням 1870 року, став Петро Дорофійович Левицький. Він зумів вдало використати переваги міської реформи для розвитку губернського центру — було створено сприятливі умови для підприємництва, поліпшився благоустрій Старого міста, активізувалася забудова Нового плану. Все це дозволило Левицькому ще тричі переобиратися на посаду кам’янецького голови й очолювати місто 15 років — з 1878 до 1893 року».
Насамкінець зазначимо, що наклад монографії — 500 примірників. Щодо того, де її придбати, то скажу тільки, що сам я купив «Міста Поділля» на книжковій розкладці у вестибюлі головного корпусу національного університету. На жаль, в Україні досі нормально не запрацювала мережа розповсюдження книжок.
0
