«Не треба овацій! Графа Монте-Крісто з мене не вийшло, доведеться перекваліфікуватись на кербуда». Шанувальники таланту Ільфа й Петрова добре пам’ятають ці сумні, але тверезі слова Остапа Бендера, якими завершується роман «Золоте теля».
«Президента з мене не вийшло, доведеться перекваліфікуватись на пенсіонера», — чи дочекаємося ми цих сумних, але тверезих слів від нинішнього гаранта наших прав і свобод?
18 лютого в прямому ефірі з трансляцією на всі країни світу в центрі столиці європейської держави протягом ледь не доби люди у формі та люди без форми вбивали та калічили один одного. І тільки наприкінці цієї кривавої бійні після багатогодинного мовчання гарант наших прав і свобод зважився на мудрі й красиві, але явно кимось написані йому слова, проте наголошуючи при цьому, що це його життєвий принцип: «Жодна влада не варта й краплі пролитої за неї крові».
«Не вірю!» — неодмінно сказав би, почувши це, геніальний режисер Станіславський. Адже спливло майже три місяці, як «Беркут» у ніч з 29 на 30 листопада по-звірячому побив мирних юнаків і дівчат на майдані Незалежності. Досі ні виконавців, ні замовників цієї кривавої розправи над людською гідністю не встановлено. Навпаки, всі справи щодо розгону студентів закрито, нікого покарано не буде. Тож «меня терзают смутные сомнения», як говорив незабутній герой популярного фільму, а чи не сам гарант тоді тихесенько попросив своїх вірних служак про невелику послугу: щоб його чутливу душу не мозолили зайві люди в центрі столиці?
Гарант наших прав і свобод мав усі можливості в кривавий вівторок 18 лютого на всіх телевізійних каналах якнайшвидше напряму звернутися до українського народу, права й свободи якого він урочисто — на Євангелії та Конституції! — присягнув обстоювати, та просто й щиро сказати те, що всіх би заспокоїло. Навіть не побоятися зректися найвищого державного поста, якщо він на ділі, а не на словах дотримується мудрого життєвого принципу, що «жодна влада не варта й краплі пролитої за неї крові». На жаль, сьогодні число загиблих вимірюється десятками, а серйозно поранених — сотнями.
Не менша провина за криваву бійню лежить і на наших народних обранцях із найвищого законодавчого органу, які за народні гроші забезпечені всіх необхідним і навіть тим, без чого можна обійтися, але, на жаль, у переважній більшості більше дбають про своє благо, аніж про благо народу. І навіть ті з них, які щиро прагнуть змін на краще, здебільшого не знають, як реально їх забезпечити.
Тож народ просто змушений усіма доступними йому засобами боротися за свої права та свободи, яких ніяк не можуть йому забезпечити його обранці та обраний нами ж гарант.
0
