Пн, 24.06.2019, 17:57
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Релігія

Будзей О. Ідеологічного тридцятого

«Можна сказати без перебільшення, що нічого урочистішого, ніж ця церемонія, не запам’ятали мешканці Кам’янця, та й навряд чи кому доведеться бути свідком таких урочистостей», — так натхненно відгукнулися «Подольские епархиальные ведомости» на подію, що сталася в місті над Смотричем 30 серпня (за старим стилем) 1878 року. Не інтригуватимемо читачів і відразу скажемо, що цього дня в Кам’янці-Подільському освятили Казанський собор — новий головний православний храм міста.

ПРОЕКТИ Є, ГРОШЕЙ БРАКУЄ

До цього соборною в Кам’янці-Подільському була церква Іоанна Предтечі (сьогодні від неї залишився тільки фундамент у дворі за картинною галереєю). «Але розмір і облаштування цього храму, — писав 1895 року дослідник подільської старовини Юхим Сіцінський, — не відповідали тому значенню, яке повинен був мати кафедральний собор для російського губернського міста, і тому ще із сорокових років стали думати про влаштування в Кам’янці нового собору. Так, 1834 року був проект знести будівлю Предтеченської церкви та розташовані поблизу будинки і тут побудувати новий величніший храм, а 1842 року, з приводу відвідин Кам’янця імператором Миколою Павловичем, який звернув увагу на тісноту кам’янецького собору, припускали побудувати собор на Центральній площі міста (нині майдан Польський ринок — О. Б.) зі знесенням ратуші та прилеглих до неї будівель. Нарешті, був ще останній проект 1861 року — побудувати собор на західному кінці Губернаторської площі (нині майдан Вірменський ринок — О. Б.), де колись була Вознесенська церква, а тепер верхня нова частина бульвару». Що такі плани були серйозними, засвідчує посилання Сіцінського на плани міста 1834 року (зберігався в архіві кам’янецького кафедрального собору) та 1861 року (зберігався в міській управі).

Так виглядала церква Іоанна Предтечі

Але всі зазначені проекти так і залишилися на папері, оскільки для їхнього здійснення потрібно було занадто багато грошей. 

ЛЕОНТІЙ РОЗПОЧАВ, ФЕОГНОСТ ЗАВЕРШИВ

Преосвященний Леонтій, який розпочав перебудову костелу на собор

Як бачимо, роки спливали, проекти з’являлися, а тісна Предтеченська церква так і залишалася головним православним храмом губернського центру. Зрушення сталися тільки після того, як 20 грудня 1863 року подільським єпископом призначили преосвященного Леонтія (в миру — Іван Олексійович Лебединський). 41-річний єпископ активно взявся за справу. Щоб послабити католицьку пропаганду, він наполіг на закритті єпископської католицької кафедри в Кам’янці та католицької духовної семінарії. За його ж наполяганням закрили та передали в православне відомство і деякі костели.

Отже, царським указом від 17 вересня 1866 року було ліквідовано кам’янецьку католицьку дієцезію. Ліквідовано було і монастир кармелітів босих, скасовано і його костел (їхні будівлі розміщувалися в Старому місті на нинішній Татарській вулиці біля будинку чоловічої гімназії, в якому тепер розмістився історичний факультет національного університету). Так православним «на шару» дісталася величезна костельна будівля кармелітів, яку 1867 заходилися переробляти на православний собор. Справа виявилася не такою простою і затягнулася на одинадцять років.

Тим часом уряд високо оцінив архіпастирську діяльність Леонтія: 8 квітня 1873 року він став архієпископом. Від постійної боротьби з полонізмом, єзуїтством, від різноманітної та непосильної праці преосвященний Леонтій, за його власними словами, «змучився і здоров’я зіпсував». 2 жовтня 1874 року його перемістили на херсонську кафедру. Тож завершувати справу перетворення в Кам’янці-Подільському костелу на православний собор випало іншому архіпастирю.

Так виглядав костел кармелітів до перебудови на православний собор

7 грудня 1874 року єпископом Подільським і Брацлавським став 45-річний Феогност (у миру Георгій Іванович Лебедєв), переміщений у Кам’янець з Астрахані. Утім місто над Смотричем було добре знайоме новому архіпастиреві. Тут він від 15 липня 1864 року був ректором Подільської духовної семінарії та настоятелем Свято-Троїцького монастиря, а від 22 січня 1867 року — єпископом Балтським, вікарієм Подільської єпархії (до 27 червня 1870 року, коли став єпископом Астраханським і Єнотаєвським).

Преосвященний Феогност, який завершив перебудову

При преосвященному Феогності 1878 року завершилася реконструкція кармелітського костелу на православний собор, яка велася під наглядом єпархіального архітектора Дмитра Освальда. Розповімо детальніше про нього.

ЦЕРКОВНИЙ ЗОДЧИЙ

Інженер-архітектор Дмитро Миколайович Освальд народився 1840 року в Тверській губернії. Освіту здобув у 1854—1866 роках у Санкт-Петербурзі в Будівельному училищі, яке 1882 року стало Інститутом цивільних інженерів. Це був єдиний навчальний заклад, який готував архітекторів для всієї Російської імперії. Освальд закінчив училище з чином десятого класу та званням помічника архітектора.

Дмитро Миколайович почав службу в Технічно-будівельному комітеті, підпорядкованому Міністерству внутрішніх справ, яке тоді, виявляється, відало і питаннями архітектури й містобудування. Звідси в липні 1866 року його перевели в будівельний відділ Подільського губернського правління. Незабаром він зайняв тут посаду архітектора Подільської єпархії. Відтоді почалася самостійна будівельна практика Освальда. Упродовж десятирічного перебування на цій посаді Дмитро Миколайович побудував і перебудував у краї до 250 церков, здебільшого за власними проектами. Така його значна технічна діяльність звернула на себе увагу, тож у травні 1875 року Дмитра Миколайовича підвищили в званні до інженера-архітектора. Як неважко здогадатися, найвидатнішою його роботою в Подільській єпархії стала капітальна перебудова кармелітського костелу на православний собор у губернському Кам’янці-Подільському.

1877 року, на кошти товариської каси, Дмитро Миколайович відправився із вченою метою за кордон. Повернувшись звідти, він представив ґрунтовний звіт із багатьох спеціальних питань.

Архітектор Дмитро Освальд

Незабаром Дмитра Миколайовича направили у Привіслянський край, де його полем діяльності теж були церковні будівлі: він керував місцевими техніками — виконувачами робіт. На цій посаді Освальд перебував до початку 1884 року та встиг звести тут до сімдесяти церков. Звідси Дмитро Миколайович повернувся до Петербурга, деякий час працював у Технічно-будівельному комітеті, брав участь у роботі комісії, яка напрацьовувала законоположенння про церковні будівлі. У лютому 1885 року Освальда призначили казанським губернським архітектором. Він, зокрема, переробляв проектний план Казані. У вересні того ж року Освальда призначили губернським інженером будівельного відділу Віленського губернського правління. 1886 року його знову зарахували до Міністерства і незабаром відрядили як виконроба на спорудження будинку для божевільних у селі Творки поблизу Варшави. Освальд із надзвичайною енергією взявсся за справу, за чотири роки блискуче довів цю зразкову споруду до завершення, але не дожив до її відкриття: на початку 1891 року Дмитро Миколайович заразився віспою і невдовзі, 19 лютого, помер на 51-му році життя.

У виданому 1893 року в Санкт-Петербурзі «Ювілейному збірнику відомостей про діяльність колишніх вихованців Інституту цивільних інженерів (Будівельного училища), 1842—1892» про творчість Дмитра Освальда зазначено: «Перелічити всі зведені ним церкви немає можливості, бо навряд чи знайдеться повіт у Подільській губернії та Привіслянськім краї, де би не було кількох його церковних будівель і де досі не жила би пам’ять про діяльність Дмитра Миколайовича».

ІДЕОЛОГІЯ 30 СЕРПНЯ

Потрібно було вибрати належну дату для освячення нового собору. Ним стало 30 серпня.

Чому саме 30 серпня? На цей день припадали іменини (або, як тоді величаво казали, тезоіменитство) російського імператора Олександра Миколайовича та наступника престолу — цесаревича Олександра Олександровича, які увійшли в історію як Олександр II і Олександр III. Адже 30 серпня в церковному календарі зазначено як перенесення мощей благовірного князя Олександра Невського.

Трохи історії. 30 серпня 1721 року Петро I, після тривалої і виснажливої війни зі шведами, уклав Ніштадський мир. Важливість цього дня вирішили ознаменувати перенесенням мощей благовірного князя Олександра Невського з Владимира в нову російську столицю — Санкт-Петербург. Вивезені з Владимира 11 серпня 1723 року святі мощі не встигли привезти в столицю до 30 серпня, тож їх майже на рік залишили в Шліссельбурзі. Тільки 30 серпня 1724 року при безпосередній участі Петра I мощі встановили в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври, де вони почивають і нині.

Як підкреслила російська дослідниця Марія Сморжевських-Смирнова, перенесення мощей святого Олександра Невського стало одним із важливих етапів російського ідеологічного будівництва початку 1720-х років. Церемонію ретельно продумали, вона передбачала особисту участь монарха і відрізнялася особливою урочистістю. За розпорядженням Петра I всі деталі перенесення ретельно фіксували: особам, що супроводжували процесію, звеліли вести ґрунтовний журнал і про всі подробиці ходи рапортувати в Синод. Невдовзі указом від 2 вересня 1724 року якраз 30 серпня стало головним днем вшанування Олександра Невського. Тож не дивно, що тезоіменитство російських імператорів Олександрів припадало на цей день.

ТРИ ПОГЛЯДИ НА КНЯЗЯ

Ікона святого благовірного князя Олександра Невського

За результатами широкомасштабного опитування росіян Олександр Невський 28 грудня 2008 року став «іменем Росії» (в нас аналогічний проект, в якому першість віддано Ярославові Мудрому, відомий як «Великі українці»). Проте в історичній науці немає єдиної оцінки діяльності Олександра Невського, погляди істориків на його особистість часом прямо протилежні. Століттями вважалося, що Олександр Невський зіграв виняткову роль у російській історії в той драматичний період, коли Русь зазнала удару з трьох сторін; у ньому бачили родоначальника лінії московських государів і великого покровителя православної церкви. Така канонізація Олександра Ярославовича з часом стала викликати заперечення. Як констатує керівник кафедри вітчизняної історії Московського державного університету Микола Борисов, «любителі руйнувати міфи постійно «підкопуються» під Олександра Невського, намагаються довести, що і брата він зрадив, і татар він навів на російську землю, і взагалі незрозуміло, за що його великим полководцем вважають. Така дискредитація Олександра Невського постійно трапляється в літературі. Яким він був насправді? Джерела не дозволяють стовідсотково відповісти на це запитання».

Згідно з канонічною версією, Олександр Невський розглядається як святий, як свого роду золота легенда середньовічної Русі. У XIII столітті Русь зазнала ударів католицького Заходу, монголо-татар і Литви. Олександр Невський, який за все життя не програв жодної битви, виявив талант полководця і дипломата, уклавши мир із найсильнішим (але при цьому найбільш терпимим до віри) ворогом — Золотою Ордою — і, відбивши напад німців, одночасно захистив православ’я від католицької експансії. Це трактування офіційно підтримувала влада як у дореволюційні, так і в радянські часи, а також Російська православна церква. Ідеалізація Олександра досягла зеніту перед Великою Вітчизняною війною, під час і в перші десятиліття після неї. У популярній культурі цей образ відображено у фільмі «Олександр Невський» Сергія Ейзенштейна.

Лев Гумільов (син поетів Миколи Гумільова й Анни Ахматової) як представник євразійства бачив в Олександрі Невському архітектора гіпотетичного російсько-ординського альянсу. Він стверджував, що 1251 року «Олександр приїхав в орду Батия, подружився, а потім побратався з його сином Сартаком, унаслідок чого став сином хана і 1252 року привів на Русь татарський корпус із досвідченим нойоном Неврюєм». З погляду Гумільова та його послідовників, дружні відносини Олександра з Батиєм, чиєю повагою він користувався, його сином Сартаком і наступником — ханом Берке дозволили налагодити з Ордою мирні відносини, що сприяло синтезу східнослов’янської і монголо-татарської культур.

Преосвященний Веніамін, який освятив собор

Третя група істориків, в цілому погоджуючись із прагматичним характером дій Олександра Невського, вважає, що об’єктивно він зіграв негативну роль в історії Росії. Зокрема, Джон Феннелл, Ігор Данилевський і Сергій Смирнов вважають, що традиційний образ Олександра Невського як геніального полководця і патріота перебільшений. Вони акцентують увагу на свідченнях, в яких Олександр Невський виступає властолюбною та жорстокою людиною. Також ними висловлюються сумніви щодо масштабу лівонської загрози Русі та реального військового значення зіткнень на Неві й Чудському озері. Згідно з їхнім трактуванням, серйозної загрози з боку німецьких лицарів не було (причому Льодове побоїще не було великою битвою), а приклад Литви (до якої перейшли кілька руських князів зі своїми землями), на думку Данилевського, показав, що успішна боротьба з татарами була цілком можливою. Олександр Невський свідомо пішов на союз із татарами, щоб використовувати їх для зміцнення особистої влади. У довгостроковій перспективі його вибір визначив формування на Русі деспотичної влади. «Олександр Невський, уклавши союз з Ордою, підпорядкував Новгород ординському впливу. Він поширив татарську владу на Новгород, який ніколи не був завойований татарами. Причому виколював очі незгодним новгородцям, і багато за ним гріхів всяких», — писав дійсний член Російської академії наук Валентин Янін.

Ми здійснили такий доволі глибокий історичний екскурс (скориставшись, зокрема, матеріалами російської Вікіпедії), щоб побачити, яке величезне значення в російській ідеології мала дата 30 серпня. Тож не дивно, що в XIX столітті саме цей день вибрали для освячення головного храму в одному з губернських центрів Російської імперії. Та і в XXI столітті в незалежній Україні ця дата в Кам’янці-Подільському ще раз потужно вибухне. Але про це далі.

КАМ’ЯНЕЦЬКЕ 30 СЕРПНЯ

А тепер повернемося до освячення собору Ікони Казанської Божої Матері (така повна назва храму), що відбулося 30 серпня 1878 року. Собор мав освячувати преосвященний Феогност, при якому завершилася перебудова костелу на православний храм, але він затримався в Санкт-Петербурзі (9 грудня того ж 1878 року Феогност став єпископом Владимирським і Суздальським). Тож велика честь освятити собор випала єпископові Балтському, вікарієві Подільської єпархії — преосвященному Веніаміну (в миру Василь Павлович Павлов). Зате в освяченні взяв участь високий гість із Києва — генерал-губернатор Михайло Іванович Чертков, який 28 серпня прибув до Кам’янця для ревізії. Звичайно, не обминув урочистостей і подільський губернатор Сергій Миколайович Гудим-Левкович. Із Шаргорода прибув маститий старець — архімандрит Антоній.

Генерал-губернатор Михайло Чертков

Як писали «Подольские епархиальные ведомости», всі вулиці та провулки, що вели від старого собору до нового, були заповнені людьми. Грала військова музика. Напевно, серед тих, хто цього дня відвідав урочистості з нагоди освячення храму, був і 19-річний здібний семінарист Юхим Сіцінський (того року за успіхи в навчанні та похвальну поведінку його нагородили книгою «Апологетичні бесіди про особу Ісуса Христа»). Згодом він стане одним із засновників давньосховища старожитностей, відкритого 1890 року в Казанському соборі, того ж 1890 року — священиком, а 1897 року — ключарем собору.

ВІД КАЗАНСЬКОГО ДО УКРАЇНСЬКОГО

Подальшу долю Казанського собору дослідив кандидат історичних наук Валерій Нестеренко. У серпні 1920 року цей собор за наказом повітового революційного комітету передали для релігійних потреб першої у місті Української православної парафії. Уже 28 серпня при великій кількості парафіян у храмі вперше відбулася Служба Божа українською мовою. Після створення в листопаді 1921 року Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) храм передали міській автокефальній громаді. Тепер в офіційних документах мова часто йшла не про Казанський, а про Український кафедральний собор.

Казанський собор (на задньому плані) в панорамі центральної частини Старого міста

ДЛЯ ЗАСИПКИ ЗБІЖЖЯ ЗАГОТЗЕРНА

1930 року більшість священиків УАПЦ заарештували. Український собор у Кам’янці-Подільському залишився без свого настоятеля. 1 червня 1932 року постановою Центрального виконавчого комітету УСРР Український собор офіційно закрили. Міська рада втілила цей наказ у життя 29 червня того ж року. 25 серпня 1933 року Кам’янець-Подільський райвиконком постановив передати будівлю колишнього собору для «засипки збіжжя Заготзерна».

1935 року під час широкої антихристиянської кампанії, коли на Поділлі закрили більшість православних храмів, у місті над Смотричем Предтеченську, Троїцьку церкви взагалі розібрали. Не стало і храму Олександра Невського на Новому плані. Ця ж сумна доля спіткала і Український (Казанський) собор.

Собор Ікони Казанської Божої Матері

НОВА ІПОСТАСЬ СТАРОГО ХРАМУ

Нині знищений собор відроджується як церква Різдва Христового. Релігійну громаду храму очолює доктор історичних наук Валерій Степанков. 25 листопада 2010 року Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив наріжний камінь храму Різдва Христового.

Залишки величного Казанського собору. Фото з православного молодіжного веб-порталу «Hram.Lviv.Ua»

14 липня 2013 року відбулася ще одна знаменна подія: митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній освятив каплицю біля храму.

ЗНОВУ 30 СЕРПНЯ

І, нарешті, про повторне 30 серпня в Кам’янці-Подільському. Освячення відбудованого собору Олександра Невського на Новому плані відбулося 2011 року — рівно через 133 роки після освячення Казанського собору. І знову для урочистостей цілком логічно вибрали 30 серпня за старим стилем, якого досі дотримується православна церква. Хоча первісно церкву Олександра Невського в Кам’янці-Подільському, знищену в 1930-х роках, було освячено 24 листопада 1897 року — в день пам’яті цього благовірного князя.

Сучасний собор Олександра Невського в Кам’янці-Подільському

Чи стало новітнє освячення величнішим, ніж попереднє, про яке, як ми пам’ятаємо, пишномовно було сказано, що «навряд чи кому доведеться бути свідком таких урочистостей»? Утримаємося від оцінок, бо вони завжди суб’єктивні. Тільки нагадаємо про ще один величний день у житті Кам’янця-Подільського. Це 22 жовтня 1918 року, коли в місті відкрили університет.


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Релігія | Додав: OlegB (02.09.2014) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 613 | Коментарі: 2 | Теги: Леонтій, освячення, Лебединський, Феогност, Казанський собор, собор, Олександр Невський, Лебедєв, Івано-Предтеченська | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
0
1 KamPod   (02.09.2014 20:23)
Не чув раніше що Кам'янець міг залишитись без ратуші. Дивні тоді були проекти
Цитата
«Але розмір і облаштування цього храму, — писав 1895 року дослідник подільської старовини Юхим Сіцінський, — не відповідали тому значенню, яке повинен був мати кафедральний собор для російського губернського міста, і тому ще із сорокових років стали думати про влаштування в Кам’янці нового собору. Так, 1834 року був проект знести будівлю Предтеченської церкви та розташовані поблизу будинки і тут побудувати новий величніший храм, а 1842 року, з приводу відвідин Кам’янця імператором Миколою Павловичем, який звернув увагу на тісноту кам’янецького собору, припускали побудувати собор на Центральній площі міста (нині майдан Польський ринок — О. Б.) зі знесенням ратуші та прилеглих до неї будівель. Нарешті, був ще останній проект 1861 року — побудувати собор на західному кінці Губернаторської площі (нині майдан Вірменський ринок — О. Б.), де колись була Вознесенська церква, а тепер верхня нова частина бульвару». Що такі плани були серйозними, засвідчує посилання Сіцінського на плани міста 1834 року (зберігався в архіві кам’янецького кафедрального собору) та 1861 року (зберігався в міській управі).

0
2 KamPod   (02.09.2014 20:28)
1863 року подільським єпископом призначили преосвященного Леонтія ... Щоб послабити католицьку пропаганду, він наполіг на закритті єпископської католицької кафедри в Кам’янці та католицької духовної семінарії. За його ж наполяганням закрили та передали в православне відомство і деякі костели.
далі...
царським указом від 17 вересня 1866 року було ліквідовано кам’янецьку католицьку дієцезію. Ліквідовано було і монастир кармелітів босих, скасовано і його костел. Так православним «на шару» дісталася величезна костельна будівля кармелітів, яку 1867 заходилися переробляти на православний собор.

Дізнавшись про таку "шару", аж сумно стало якось за православну духовність. Як на мене такими способами собори не гоже будувати, якось не по божому це.

ПС. Кумедно що обидва подільських єпископи що цим займались "в миру" мали Лебедині прізвища. Як говорили коли я навчався в технікумі "до-обрі Лебеді" ^_^

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 2
Гостей: 1
Пользователей: 1
Andrewguamy
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz