Пт, 19.07.2019, 12:07
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. «Якщо лиходій — то лиходій з голови до п’ят»
Григорій Мачтет

Із Кам’янцем-Подільським перетнулася доля багатьох непересічних особистостей. Серед них був і Григорій Мачтет — свого часу надзвичайно популярний письменник, а сьогодні, на жаль, майже забутий.

ЯК ШВЕД ПІД ПОЛТАВОЮ

Рід Мачтетів походив з Англії, де свого часу якийсь Мансгед (таким був первісний варіант прізвища Мачтет) завербувався в армію короля Швеції Карла XII. Під її знаменами артилерист Манчтед (так тепер вимовлялося його прізвище) 1709 року брав участь у Полтавській битві та потрапив у полон. Через поранення він залишився в Малоросії (як тоді називали Україну) та одружився з українкою.

Батько Мачтета порушив сімейну традицію: замість військової кар’єри обрав цивільну. Він закінчив Київський університет, одружився та посів посаду повітового судді в Луцьку. Саме тут у вересні 1852 року народився майбутній письменник. По лінії матері він був близький до польської шляхти.

«ВОВЧИЙ БІЛЕТ»

Залишившись у шестирічному віці без матері, Григорій навчався та виховувався вдома під керівництвом німки-гувернантки. 1861 року його віддали в Немирівську гімназію. Тут він провчився до четвертого класу. 1865 року хлопця виключили з гімназії, несправедливо звинувативши в прихильності до «польського духу» (насправді Мачтет тоді був завзятим українофілом).

1866 року Григорій продовжив навчання в Кам’янець-Подільській гімназії. Через два роки, незадовго до випускних іспитів, Мачтета знову виключили з гімназії. Цього разу за влаштування спільного читання та обговорення заборонених книг (зокрема, творів Миколи Добролюбова). А ще за зухвальство щодо начальства. Так, інспекторові гімназії Олександрові Тулубу, який зневажливо відгукнувся про Миколу Чернишевського (мовляв, підете каторжною доріжкою негідника Чернишевського), Мачтет заявив: «Як Ви смієте так називати того, кому ми з вами не гідні навіть розв’язати ремінець взуття».

Григорій отримав «вовчий білет», тож далі навчався самостійно — при допомозі товаришів і вчителів. 1870 року один з учителів Кам’янець-Подільської гімназії через попечителя навчального округу Платона Антоновича, який в юності сам брав участь у студентських виступах і притягався до відповідальності, добився, щоб Мачтету дозволили скласти іспит на звання вчителя історії та географія повітових училищ.

ФАТАЛЬНИЙ ПОСТРІЛ

Два роки Мачтет викладав у повітових школах Могилева-Подільського та Кам’янця-Подільського. Але школа не стала для Григорія основною справою. Головнішою була участь у нелегальному гуртку, який вів підготовку до організації хліборобської комуни.

Мачтет усерйоз захопився новими ідеями: члени гуртка «американців», адептом яких був Володимир Дебогорій-Мокрієвич, заперечували приватну власність, вважали чесним засобом заробітку лише фізичну працю та мріяли охопити комунами мало не увесь світ. Розпочати вирішили з Північної Америки, яку вважали найвільнішою.

1872 року Мачтета звільнили зі служби — і знову за політичну неблагонадійність. Він виїхав за кордон — спочатку до Цюріха, а наприкінці 1872 року в товаристві ще двох «американців» — Івана Речицького та Олександра Романька-Романовського — за океан, щоб там здійснити задумане.

Прибувши в США, революціонери відразу відправилися в малозаселені західні штати шукати місце для комуни. Там їх спіткало лихо. Ось як про це писав  Сергій Ковалик (ще один «американець», який із товаришами залишився в Росії, очікуючи позитивних результатів від трійки першопрохідців):

«Випробовуючи свої рушниці, хтось, Мачтет або Речицький (здається, останній),  ненароком важко поранив Романовського. Американська громада, куди вони з’явилися після пострілу, судила їх, виправдала та навіть декілька днів підряд запрошувала їх у свої домівки. Романовський же невдовзі після поранення помер».

Дійсність виявилася відмінною від юначих мрій: Мачтету та Речицькому довелося важко працювати, поденною роботою на фермах добувати засоби для існування.

Оскільки затія з комуною не вдалася, 1874 року Мачтет повернувся в Росію. У Петербурзі він брав участь у революційному народницькому русі. «Неделя» та «Отечественные записки» охоче друкували його закордонні нариси.

НЕДОВГЕ СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ

1876 року за участь у спробі звільнити з тюрми революціонерів Порфирія Войнаральського та Сергія Ковалика Мачтета ув’язнили в Петропавлівській фортеці. Наприкінці 1877 року його без суду та слідства відправили під нагляд поліції в Шенкурськ Архангельської губернії.

Через рік Мачтет спробував утекти, але його затримали наступного ж дня після спроби. Не забарилося й покарання: Мачтета мали вислати до Якутії, звідки він не мав надії повернутися. Завдяки клопотанню друзів долю Мачтета «пом’якшили»: 1879 року його вислали в Тюкалинськ Тобольської губернії, а 1880 року перевели в Ішим.

У липні 1880 року в Ішимі Мачтет одружився з Оленою Медведєвою. Олена Петрівна була москвичкою, дочкою титулярного радника, колишньою цюріхською студенткою, а в Ішимі відбувала заслання за участь у «протизаконному товаристві».

Олена Петрівна хворіла. Щоб підтримати сім’ю, Григорій Олександрович брався за будь-яку роботу: був підвальним при складі місцевого купця, давав уроки, служив в Ішимському окружному в селянських справах присутствії. На засланні він багато писав, був співробітником місцевої преси, посилав твори в Петербург.

Олені Петрівні через хворобу (сухоти) дозволили покинути Ішим і жити на Кавказі. В грудні 1885 року вона виїхала в Кутаїсі, але в дорозі захворіла і в травні наступного року померла в Москві.

Григорія Олександровича звільнили із заслання в серпні 1885 року.

МАРНІ СПОДІВАННЯ

Від вересня 1886 року Мачтет жив під негласним наглядом у Москві, від березня 1887 року — в Одесі. Далі він жив у підмосковному Зарайську. Будинок, в якому там мешкав Мачтет, зберігся. Це пам’ятка архітектури першої половини XIX століття. У грудні 1961 року на будинку урочисто відкрили меморіальну дошку: «У цьому будинку в 1891—1895 роках жив і працював письменник Григорій Олександрович Мачтет».

Будинок Мачтета в Зарайську

У листопаді 1894 року, коли було видано маніфест про коронацію Миколи II, а після того за традицією зарясніли усілякі помилування та подарунки, Мачтет із Зарайська писав Володимирові Короленку: «Щойно прочитав маніфест і гадаю, чи знімуть з мене нарешті обмеження, які досі душать мене, і чи отримаю я дозвіл жити в Петербурзі». Сподівання Мачтета не справдилися.

У 1897—1900 роках письменник жив у Житомирі, де служив в акцизному управлінні. Мачтет часто виступав із фейлетонами в житомирській газеті «Волинь». Він усе ще був під негласним наглядом поліції.

У Житомирі відбулося знайомство Мачтета з Михайлом Коцюбинським. Останній у Житомирі мешкав півроку — від листопада 1897 до березня 1898 року. Спочатку Михайлові Михайловичу ніяк не вдавалося застати Мачтета вдома. Утім, знайомство таки відбулося. І якраз у домівці Григорія Олександровича Коцюбинський, як можна судити з його листів до дружини, почувався досить добре.

ЛЕСЯ МОЖЕ ВСЕ

Під час перебування в Україні Мачтет познайомився і заприятелював із літературним осередком родини Косачів — Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Обачним (під таким псевдонімом друкувався Лесин брат Михайло).

Особистій зустрічі Лесі Українки та Григорія Мачтета завдячує появою чудова імпровізація «Когда цветет никотиана…» — поетична відповідь Лесі Українки на запитання, чи може вона писати російською мовою. Про цей епізод розповіла в спогадах Людмила Старицька-Черняхівська:

«Наприкінці 1890-х років до Києва почав наїздити наш незабутній друг Григорій Олександрович Мачтет, він цікавився і українськими справами, і українською літературою, познайомився з Лесею, дуже вподобав і її, і її талант. Раз для спроби попросив він Лесю написати йому вірш по-російськи, і Леся заради жарту подала йому російський вірш. Мачтет був у захваті від нього».

ДРУГИЙ ШЛЮБ

Про обставини другого шлюбу Мачтета повідала Наталія Гольцева (дружина публіциста Віктора Гольцева) у спогадах «Позабуте минуле»:

«У цей час на нашому горизонті з’явилася досить цікава особа — співачка Євгенія Папріц, яка збирала російські народні пісні. Це була некрасива середніх літ дівчина, але чудова виконавиця романсів Чайковського, Глинки, Даргомижського та інших композиторів. Григорій Олександрович цілковито захопився нею, постійно бував у неї. І вона, певно, також захопилася ним. Тож ми припускали, що їхні стосунки завершаться шлюбом. Уже друзі Папріц, її знайомі були в очікуванні цієї події, як раптом Григорій Олександрович повідомляє, що він одружується з дуже молодою дівчиною, якій щойно виповнилося 18 років — з якоюсь Ольгою Родзевич, племінницею відомого видавця газети «Московський телеграф» Гната Родзевича. Усі були надзвичайно здивовані, а багато друзів Папріц навіть не захотіли підтримувати знайомство з Мачтетом. Євгенія Папріц невдовзі виїхала за кордон і вийшла заміж за інженера Ліньова». До речі, Євгенія Ліньова ввійшла в історію української культури як дослідниця, що 1897 року вперше у вітчизняній фольклористиці застосувала тодішню новинку — фонограф. 

Григорій Мачтет із донькою Тетяною

Але повернемося до Ольги Родзевич — тепер уже Ольги Мачтет. Вона була донькою Миколи Родзевича — юриста, а згодом міського голови Рязані, члена Державної думи.

У другому шлюбі Мачтет мав двоє дітей — доньку Тетяну та сина Тараса. Сім’я жила в нужді, служба висотувала всі сили, вимагала великого нервового напруження, майже не залишаючи часу для творчості.

ПОБАЧИТИ ЯЛТУ — І ВМЕРТИ

1900 року Мачтету, нарешті, вдалося добитися дозволу на переїзд до Петербурга. Там він сподівався реалізувати численні творчі задуми й плани. Але в серпні 1901 року, перебуваючи в Ялті на відпочинку, Григорій Олександрович раптово помер. Через три тижні йому мало виповнитися 49 років.

Публіцист і літературний критик Микола Михайловський написав у некролозі, що життя Мачтета з гімназійної лави і майже до найостаннішого часу було цілою низкою пригод, але ніякі незгоди не відлучили його від ідеалів молодості.

НЕ ПОРТРЕТИ, А КАРТИНИ

На запитання літературознавця Семена Венгерова про те, яким повинен бути письменник, Мачтет відповів: «Белетрист повинен давати не портрети, яких у нас уже ціла галерея, а будити настрої читача картинами життя». У творчості Мачтет завжди дотримувався цього принципу.

Писати Мачтет почав у США. 1 червня 1873 року газета «Свобода», що видавалася російськими емігрантами в Сан-Франциско, опублікувала два його російськомовні вірші. Повернувшись у Росію, Мачтет друкував у газетах і журналах нариси з американського життя. Згодом він об’єднав їх у цикл «Подорожні картинки».

В НЕВОЛІ СКАТОВАНИЙ ЛЮТО...

Мачтет писав вірші, але майже не друкував їх, бо надзвичайно прискіпливо ставився до своїх поетичних спроб. Тільки одному з віршів Мачтета судилося довге життя. Його поет написав 31 березня 1876 року після похорону революціонера-народника Павла Чернишова та назвав «Останнє прощай». Цей вірш анонімно (без підпису) 15 травня 1876 року опублікував за кордоном журнал «Вперед».

Уже 1877 року на похоронах студента Подлевського вірш Мачтета вперше прозвучав як траурний гімн. Саме таким — пролетарським жалобним гімном — був він у 1880—1890-х роках. Автор музики невідомий. Це була одна з улюблених пісень Олександра Ульянова та його молодшого брата — Володимира Леніна. Тож 27 січня 1924 року на похоронах Леніна її виконав хор Великого театру СРСР.

Твір довго приписували Петру Лаврову. Проте й сьогодні остаточно авторство Мачтета не встановлено. Широко відомим твір став під іншою назвою — початковим рядком: «Замучен тяжелой неволей…».

Українською мовою під назвою «В неволі скатований люто» пісня відома з 1905—1907 років. Згодом її опубліковано в численних збірниках пісень. Автора українського перекладу не вказано. А ним був, як і автором перекладів низки інших революційних пісень («Марсельєза», «Сміло у ногу рушайте», «Ви жертвою в бою нерівнім лягли», «Хмари зловісні нависли над нами»), визначний український поет Олександр Олесь.

КАЗКИ ВІД МАЧТЕТА

У повісті «Блудний син» та оповіданні «Два світи», які певною мірою є автобіографічними (як, до речі, багато творів Мачтета), письменник вивів героїв, які, не знаючи мови й умов життя в чужій країні, озброєні лише «масою рожевих теоретичних викладок», терпіли жорстоку нужду, виконуючи щонайважчу роботу, а наслідком стало прощання зі своєю надією: комуни в Америці не здійснилися.

Роки заслання дали багатий матеріал для сибірських оповідань Мачтета. На думку літературознавців, ці твори  — найкраще з усього, створеного письменником.

Однією із найкращих у доробку Мачтета є повість «Жид». Героя твору — лікаря-єврея Давида Гурвейса — письменник зобразив як шляхетну особистість. Уже зі шкільних років Давид готовий страждати за колектив. Це чесний і самовідданий лікар, здатний віддати життя за ідеали гуманізму.

Письменнику також належить роман «І один у полі воїн» (1886), написаний на українському матеріалі. Ще один його роман «На зорі» (1892—1893) присвячено революціонерам-народникам.

Аналізуючи творчість письменника, літературознавець Галина Краєвська робить висновок: «Треба зазначити, що цілком очевидним у творах Мачтета на українську тему є вплив Миколи Гоголя і цілком слушним є твердження, що творчість цього письменника варто розглядати в руслі не тільки російської, але й української культури».

Семен Венгеров в енциклопедичній статті про Мачтета писав: «Його оповідання більше схожі на казки, притчі та алегорії. Він пише з крайнім пафосом і розставляє все цілком схематично: якщо лиходій — то лиходій з голови до п’ят, якщо добра людина — то ангел. Молодих читачів, які не дивляться на белетристику суто з художнього погляду, саме ця прямолінійність Мачтета зворушує. Найкращі його оповідання мають велику популярність. Дуже подобається Мачтет і чужоземцям, які не помічають його відхилень від російської дійсності та цінують  тільки палкий заклик автора до добра та світла».

Оповідання Мачтета ще при його житті було перекладено польською, французькою, англійською, болгарською, грецькою, грузинською, чеською, німецькою та данською мовами.

ДО ТАРАСА

В автобіографії Мачтет згадував, що з поезією Тараса Шевченка ознайомився ще в дитячі роки, багато віршів знав напам’ять.

1889 року, коли все більше людей стало відвідувати могилу Шевченка на Чернечій горі, Мачтет теж відвідав її. Через Дніпро довелося перепливати на човні. Мачтета приємно здивувало, що на могилу Кобзаря приходить багато людей — і українців, і росіян, і поляків. Ночувати випало біля вогнища. «Біля багать точаться розмови і співають пісні, згадують минуле, мріють про майбутнє, дихають тим,  що заповідано піснею великого поета... Тиха самотня могила так багато говорить серцю кожного, піднімає в душі стільки питань, будить стільки думок в голові...» — писав Мачтет у нарисі «На могилі», надрукованому через шість років після відвідання Канева. Нарис мав підзаголовок «Подорожні картинки» та присвяту Павлу Житецькому, який свого часу викладав у Кам’янець-Подільській гімназії — якраз тоді, коли там навчався Мачтет. Присвята засвідчила велику повагу автора до Житецького, який привив йому любов до творів Шевченка.

Характерно, що свого сина Григорій Мачтет назвав Тарасом. Тарас Григорович Мачтет (1891—1942) був поетом і журналістом.

З ПЕРЕДМОВОЮ ДОНЬКИ

У 1887—1896 роках твори Матчета досить активно видавалися (здебільшого в Москві), а деякі книги навіть перевидавалися. 1902 року, вже через рік після смерті письменника, в Києві було видано повне зібрання творів Мачтета в дванадцяти томах. У 1911—1913 роках у Петербурзі побачило світ десятитомне повне зібрання творів письменника. 1958 року в Москві видано «Вибране» Мачтета, вступну статтю до якого написала донька письменника — Тетяна Мачтет-Юркевич.

 

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (09.09.2014)
Переглядів: 258 | Теги: Ковалик, Мачтет, чоловіча гімназія, письменник | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz