Пт, 29.03.2024, 00:05
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Доля Долинючки
У головному корпусі Подільського державного аграрно-технічного університету привертає увагу дошка видатних випускників навчального закладу. Серед них, безперечно, яскравою зіркою сяє постать двічі Героя Соціалістичної Праці Євгенії Долинюк. Сьогодні це ім’я призабуте, а колись слава про трудові подвиги Євгенії Олексіївни та очолюваної нею колгоспної ланки гриміла на весь Радянський Союз.
 
У «ТЕПЛОМУ ПОДІЛЛІ»
 
Життя Євгенії Долинюк пов’язано з трьома сусідніми селами сучасного Борщівського району Тернопільської області, який від Кам’янець-Подільського району Хмельницької області відділяє тільки річка Збруч. Це Білівці на лівому березі Дністра, де Євгенія Олексіївна, тоді ще Продан, з’явилася на світ 25 квітня 1914 року та прожила до заміжжя. Це Боришківці на правому березі Збруча, де героїня нашої розповіді мешкала все доросле життя — від заміжжя і аж до смерті 22 жовтня 1990 року. Нарешті, це Вигода між Білівцями й Боришківцями — центр сільської ради, до якої входять і Білівці, і Боришківці, а також ще два села — Окопи та Трубчин. У Вигоді розміщувалася і центральна садиба багатогалузевого колгоспу, в якому працювала Євгенія Долинюк. До речі, колгосп, залежно від кон’юнктури, постійно змінював назви: імені Сталіна, імені Шевченка, нарешті — імені XXII з’їзду КПРС, котрий відбувся 17—31 жовтня 1961 року в Москві й урочисто проголосив, що до 1980 року радянський народ житиме при комунізмі.

 

Села Вигодської сільської ради
 
Усі названі вище села розташовані в «теплому Поділлі» — найтеплішому регіоні Тернопільської області. Євгенія Долинюк — не галичанка, як міг подумати дехто, зачувши про Тернопільську область, а подолянка. Недарма український письменник Василь Большак видану 1960 року документальну повість про Євгенію Олексіївну назвав «Слово про подолянку».
 
Ще одна заувага: раніше всі вказані села входили до Мельнице-Подільського району. 1962 року три суміжні райони — Борщівський, Скала-Подільський і Мельнице-Подільський, утворені в січні 1940 року, внаслідок укрупнення об’єднали в єдиний Борщівський район. До речі, 4 вересня 2015 року створено Мельнице-Подільську селищну громада з центром у Мельниці-Подільській, до якої увійшли одна селищна та десять сільських рад (серед них і Вигодська).
 
ПІД ВЛАДОЮ ЧУЖИХ ДЕРЖАВ
 
Євгенії Олексіївні доля судила жити на українській землі, але під владою цілої низки чужих держав. Коли вона незадовго до початку Першої світової війни народилася, то її «тепле Поділля» входило до складу Австро-Угорської імперії. У листопаді 1918 року, коли Женя (чи, по-тутешньому, Геня) була чотирирічною, її край ненадовго став частиною Західноукраїнської Народної Республіки.  Але та, навіть після злуки в січні 1919 року з Українською Народною Республікою, не змогла відстояти свою територію. Тож подальше дитинство та юність Євгенії припадають на часи влади тут Польщі. У вересні 1939 року, коли Євгенії Долинюк уже було 25 років, на Західній Україні ненадовго встановилася радянська влада, яка вже надовго (здавалося навіть, що навіки) відновилася тут після трирічної (від літа 1941-го до весни 1944 року) німецької окупації.
 
Євгенія Долинюк, проживши 76 років, померла за десять місяців до проголошення України незалежною державою. Вона встигла тільки трохи відвертіше розповісти про своє життя на шпальтах тернопільського «Вільного життя» від 18—20 травня 1990 року в публікації з трьох подач під назвою-зізнанням — «Слава для мене була тягарем».
 
СЛАВА
 
1946 року (за даними «Української радянської енциклопедії») чи 1947 року (за даними «Енциклопедії історії України») Євгенія Долинюк очолила в колгоспі ланку кукурудзоводів. Перший великий успіх прийшов 1950 року, коли її ланка отримала врожай кукурудзи на зерно по 87,3 центнера з одного гектара на площі 10,2 гектара. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 травня 1951 року за отримання високого врожаю кукурудзи Євгенію Долинюк удостоїли звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».
 
2 листопада 1952 року московський журнал «Огонёк» писав: «Наступного літа (1951 року. — О. Б.) Євгенія Олексіївна домоглася ще кращих результатів: з 14 гектарів вона взяла по 150 центнерів, а з рекордно-дослідного гектара — 221 центнер. Мало того! У міжряддях, серед сходів кукурудзи, Долинюк посадила в шаховому порядку ще й кормовий гарбуз. Нинішній рік знову підтвердив величезне значення дослідів талановитого самородка-новатора. З експериментального гектара вона зняла 225 центнерів кукурудзи і 120 центнерів гарбуза».
 
1957 року врожай кукурудзи, зібраний ланкою Євгенії Долинюк, сягнув 160 центнерів із гектара на площі 15 гектарів. Нагорода не забарилася: 26 лютого 1958 року вона стала двічі Героєм Соціалістичної Праці «за видатні успіхи в справі одержання високих і сталих урожаїв зернових і технічних культур, виробництва продуктів тваринництва, широке використання досягнень науки і передового досвіду у вирощуванні сільськогосподарських культур та піднесенні тваринництва і вміле керівництво колгоспним виробництвом», як сказано в Указі Президії Верховної Ради СРСР. До речі, тоді ж двічі Героєм Соціалістичної Праці став Давид Бойко — голова колгоспу імені Леніна Чемеровецького району Хмельницької області, а десять областей України (серед них і Хмельницьку) нагороджено орденом Леніна.

 

Євгенія Долинюк
 
Досягнення 1957 року не стало межею. 1960 року, за повідомленням московської газети «Правда» від 29 березня 1961 року, Долинюк зібрала зі своєю ланкою по 167 центнерів зерна кукурудзи з 20 гектарів і по 982 центнера зеленої маси разом із початками з площі 105 гектарів, а 1961 року ланка Долинюк зобов’язалася зібрати по сто центнерів зерна кукурудзи зі ста гектарів.
 
26 грудня 1960 року у Вигоді урочисто відкрили бронзовий бюст двічі Героя Соціалістичної Праці Євгенії Долинюк, якій тоді було 46 років.
 
1966 року ланка Долинюк уперше посіяла цукрові буряки (очевидно, зняття в жовтні 1964 року Микити Хрущова з усіх посад вплинуло на вибір у колгоспах пріоритетних сільськогосподарських культур). Урожай зібрали по 555 центнерів із гектара. Вже через рік цифра ця зросла до 876.
 
Працю Євгенії Олексіївни періодично відзначають:
30 квітня 1966 року — другою медаллю «За трудову доблесть» (вперше цієї медалі її удостоїли 25 грудня 1959 року),
8 квітня 1971 року — орденом Жовтневої революції,
15 грудня 1972 року — другим орденом Леніна,
24 квітня 1974 року — званням «Заслужений працівник сільського господарства Української РСР» за заслуги в розвитку сільського господарства, одержання високих сталих урожаїв та активну громадську діяльність,
24 грудня 1976 року — третім орденом Леніна,
24 квітня 1984 року — орденом Дружби народів.
 
Євгенія Долинюк була делегатом XXI—XXIV з’їздів КПРС, на XXII з’їзді її навіть обрали кандидатом у члени ЦК. Крім того, вона обиралася депутатом Верховної Ради СРСР шостого скликання, депутатом  Верховної Ради УРСР четвертого, п’ятого та сьомого скликань.
У ті роки ім’я Долинюк (або, по-сільському, Долинючки) було на слуху у всіх. Ось поет Андрій Малишко, за спогадом його доньки Валентини, міг у компанії друзів перевірити їхні знання запитанням: «Хто мені скаже, скільки Долинючка дала кукурудзи торік?». Максим Рильський, який 23 серпня 1963 року зустрічався з творчими працівниками газети «Колгоспне село» (згодом — «Сільські вісті»), назвав Євгенію Долинюк і ще кількох знаних хліборобів «інтелігентами в найкращому розумінні цього слова».
 
ДРУГА ПРОФЕСІЯ
 
У лютому 1972 року популярний серед сільських жінок московський журнал «Крестьянка» писав, що другою професією Євгенії Долинюк стало «вчити інших, і в цій справі досвід її, мабуть, не менш цінний, ніж досвід вирощування високих урожаїв. Від 1958 року на базі її ланки почала працювати обласна школа передового досвіду».
 
Звісно, передача досвіду знаної ланкової не обмежилася Тернопільською областю. Так, 4 січня 1956 року Євгенія Долинюк поділилася багаторічним досвідом вирощування високих урожаїв кукурудзи з кам’янчанами на районній нараді передовиків сільського господарства. Того ж дня місцева газета «Сталінський клич», що видавалася в Кам’янці-Подільському, розмістила статтю Євгенії Олексіївни «Як ми готуємо насіння кукурудзи».
 
У книзі «Літопис комуністичного будівництва» читаємо в повідомленні від 12 жовтня 1960 року: «Великого успіху добилася молодіжна ланка із сільгоспартілі «Перемога» Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, якою керує О. Хапицька: з кожного з 20 гектарів зібрано по 145 центнерів кукурудзи. Такого високого врожаю ще не було в області. О. Xапицька — учениця знатного кукурудзовода країни, двічі Героя Соціалістичної Праці Є. Долинюк».
 
Цікавий випадок зі своєї практики згадала Євгенія Олексіївна: «Дівчину з моєї ланки Єву Колесник призначили ланковою. Ділянки наших ланок опинилися поруч. В один час посіяли кукурудзу. Єва старалася з усіх сил, і ланка її теж. Багато разів зверталися до мене, радилися, запитували, як та що. Зібрали врожай. У ланки Єви він виявився на третину нижчим, ніж у нас. Прикро. Стали шукати причину. З’ясувалося, перед посівом недостатньо прогріли на сонці насіння. Та й відсортували його погано. Відтоді не перестаю твердити учням: у вирощуванні врожаю немає дрібниць. Усе треба робити ретельно: готувати добірні насіння, закладати їх на потрібну глибину, вчасно обривати пасинки, управлятися зі збиранням».
 
А ВСЕ БУЛО НЕ ТАК
 
1961 року в Москві накладом у 75 тисяч примірників побачила світ (у перекладі російською мовою) повість українського дитячого письменника Івана Багмута «Проти вітру», яка розповідала юним читачам про життя Євгенії Долинюк. Ось як письменник змалював обстановку, в якій жила й трудилася молода колгоспниця (подаємо концентрований виклад за рецензією в збірнику «Книги — дітям»): «Страшно їй було отримувати підкинуті бандитами-бандерівцями записки: «Готуй собі труну або йди з колгоспу». Страшно було ночувати в чужих хатах, прислухаючись до шелесту за вікном, і думати про дітей, про чоловіка, які теж ночували в різних місцях, щоб врятуватися від помсти бандерівців. Через всі ці випробування пройшла малограмотна селянка Долинюк, але не поступилася, не пішла з колгоспу. Лякали Євгенію смертю, богом, чортом, вона не спала ночами, боялася за своє життя, за долю людей, що її прихистили, за життя близьких їй рідних... Але потім страх відступив, його замінила ненависть до бандитів».

 

Обкладинка однієї з книг про Євгенію Долинюк
 
Вражає, що не кажіть, обстановка, в якій жила Євгенія Долинюк. Але звернемося до нарису журналіста Миколи Шота «Хитнула доля терезами», який 2003 року увійшов до його збірки «Тихий смуток душі». У цьому нарисі чи не вперше відкрило зворотний бік долі символу радянської доби — героїні-ланкової Євгенії Долинюк. З’ясовується, що родина Євгенії Олексіївни була тісно пов’язана з національно-визвольним рухом. Микола Шот пише про Долинюк: «У школі вона навчалася на «відмінно». Мріяла стати вчителькою, та не вистачало в батьків коштів, аби доньчине заповітне бажання збулося. Що таке панська Польща та більшовицький Союз вона добре усвідомлювала, як, зрештою, і її родичі, односельці. Майже половина з них була в Організації українських націоналістів».
 
Рідного брата Євгенії — Василя Олексійовича Продана — 1940 року органи радянської влади «розкулачили, заарештували та засудили до п’яти років виправно-трудових робіт». Стільки ж років за «підсобництво» отримав і чоловік Євгенії Долинюк — Степан Григорович. Рідний брат її чоловіка — Василь Григорович Долинюк — був у лавах оунівців. Як свідчить один із томів серії «Реабілітовані історією», 2 липня 1945 року Василя Долинюка засудили до 20 років каторжних робіт із конфіскацією майна та п’яти років позбавлення прав. Він помер в ув’язненні 16 вересня 1951 року й тільки 12 липня 1993 року був посмертно реабілітований.
 
У всіх виступах із трибуни великих партійних зібрань передова ланкова мовила: «Ви знаєте, люди, ким я була за Польщі, з якої сім’ї вийшла. Наймичка я». «І все-таки не була вона безземельною, — стверджує Микола Шот. — Так, Євгенія Долинюк прийшла в невістки в бідну родину, в якій виховувалося десятеро дітей. Але прийшла з власними моргами землі. Її рідний брат Василь, як вже знаємо, за ці морги отримав від радянської влади тавро куркуля і був позбавлений на п’ять років волі».
 
Утім у томі з радянської енциклопедичної «Історії міст і сіл Української РСР», присвяченому Тернопільській області, читаємо про Долинюк: «За часів буржуазно-поміщицької Польщі вона була безправною людиною, наймичкою пана Камінського. В сім’ї Долинюк про освіту, бодай середню, ніхто не міг і мріяти. Не те що вчитися, а й у школу піти ні в чому було. З братом Василем вони на двох мали одного батькового кожуха». І далі досить ефектно долі матері протиставлено долю її дітей: «Дочка Євгенії Олексіївни Долинюк — Ганна закінчила інститут і працює в колгоспі агрономом, син Іван одержав диплом інженера». Про те, що й мати закінчила агрономічний факультет Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, чомусь  не згадано.
 
ПАМ’ЯТНИК ВСТОЯВ
 
Додамо ще кілька штришків до біографії Євгенії Долинюк, запозичивши їх із нарису Миколи Шота. Вже у двадцять років вона ледь не пішла зі світу при пологах, хоча врятувати її трійнят так і не вдалося.
 
Син Іван Долинюк зауважив: «Гадаю, переважна більшість односельців про неї доброї думки. Зрештою, моя матір не була такою, щоб комусь приносити зло. Будучи депутатом союзної Верховної Ради, дуже багатьом допомогла. І не тільки з будівельними матеріалами чи якоюсь матеріальною потребою, домагалася навіть перегляду судових рішень».
 
Марта, невістка Євгенії Долинюк, розповіла: «Я звала її мамою. І не тому, що так велять українські звичаї. Вона була для мене справді матір’ю. Завжди була на моєму боці. І це мені було якось навіть дивно. Одного разу я не витримала і кажу: «Мамо, сьогодні я не права, а Ви сина сварите». Чую у відповідь: «Ну, хто вас там знає. Мені здається, що за тобою треба обстати».
 
Перед смертю Євгенія Олексіївна залишила дітям заповіт. У ньому, зокрема, є такі рядки: «Я, Євгенія Долинюк, ісповідую греко-католицьку віру й прошу після моєї смерті похоронити мене за греко-католицьким обрядом. Такий мій заповіт. Про що стверджують свідки...». Щоправда, через міжконфесійні чвари в Боришківцях, цю частину заповіту не вдалося виконати. До речі, церкву в селі не зачинили в часи мракобісся завдяки саме Євгенії Долинюк.
 
На початку 1990-х неофіти демократичних перетворень могли знищити їй пам’ятник. Син Іван сказав тоді: «Якщо наполягаєте на демонтажі пам’ятника, ваша воля. Лише не громіть його, не знущайтеся... Мама цього не заслужила». На щастя, новоявленим революціонерам вистачило здорового глузду: пам’ятник встояв.


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (06.01.2016) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 1040 | Коментарі: 3 | Теги: Поділля, ПДАТУ, Долинюк | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 3
0
1 KamPod   (10.01.2016 15:28) [Материал]
Нічого собі розповідь вийшла про людину, за яку я, наприклад, раніше навіть не знав і ніколи не чув. Цікава і неоднозначна доля Євгенії і усе що навколо неї відбувалось. Зібраний матеріал супер. Вразило що Малишко згадував про цю жінку з подільського села в побутовому спілкуванні. А пам'ятник при житті... Тай всі титули... 

Знайшов також згадану тут публікацію в журналі "Крестьянка" за лютий 1972 році (кому цікаво див. ТУТ), у ньому стаття на цілу сторінку "ВТОРАЯ ПРОФЕСИЯ" розміщена на 5с. А ще є фото:

Год обучались в звене Евгении Алексеевны Долынюк четыре пензенских подруги

0
2 KamPod   (11.01.2016 22:24) [Материал]
Фотографія новаторки кукурудзоводки з основним ідеологом кукурудзного виробництва в Радянському Союзі


Зліва-направо: Долинюк Євгенія Олексіївна, Хрущов Микита Сергійович, Гаганова Валентина Іванівна, Мамай Микола Якович. Фото з фондів Савинського краєзнавчого музею (Іванівська обл., РФ)
Джерело: сайт "Герои страны" http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=16827

0
3 KamPod   (11.01.2016 22:32) [Материал]
Що цікаво, згаданий в публікації пам'ятник-бюст від 1965року було внесено до списку пам'ятників мистецтва, історії та археології Української РСР


От постанова зі списком: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/711-65-п

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz