Актрисою Тетяна Євдокимова стала випадково. Хоча народилася в театральній родині: тато був актором, а мама — помічником режисера. Таня любила дивитися спектаклі, знала всіх акторів театру, в якому працювали її батьки, але в самої тяги до сцени ніколи не було. Дівчинка мріяла стати геологом або, в крайньому разі, педагогом.

Закінчивши в Кам’янці-Подільському дев’яту школу, Тетяна Євдокимова все ж продовжила навчання на режисерському відділенні місцевого культпросвітнього училища, проте після його закінчення пішла працювати старшою піонервожатою в одну з кам’янецьких шкіл.

А далі вийшло як у кіно. Одного разу до Кам’янця приїхав на гастролі театр із Хмельницького. Піонервожата, вирішивши посприяти культурній просвіті школярів, пішла купувати квитки на виставу. Так вийшло, що актриса, яка виконувала одну з ролей у масовці, захворіла. Тетяну добре знали в театрі, а оскільки в неї була театральна база (вона співала, танцювала й грала на баяні), дівчину попросили виручити гастролерів. Тетяна погодилася і… закохалася в актора Хмельницького театру. Звали його Григорій Шевченко.

Після гастролей Тетяні Євдокимовій запропонували поїхати з театром як артистці балету. Батьки не заперечували, і вона поринула в театральне життя з головою. Потрапивши в цю атмосферу, зізналася згодом Тетяна Іванівна, вже потім не можеш без неї жити. Спочатку в Євдокимової були ролі в масовках, потім маленькі ролі, далі ролі ставали все більші й більші.

Незабаром Тетяна Євдокимова та Григорій Шевченко одружилися. «Я, росіянка, вийшла заміж за чистокровного українця, який практично не говорив по-російськи», — повідала актриса в одному з інтерв’ю. Тож молоде подружжя вирішило вибрати театр, де вони змогли би поєднати українську та російську мови, і поїхали на Кубань — в Армавір Краснодарського краю.

Потім подружжя недовго працювало в театрах Північної Осетії (Орджонікідзе, нині Владикавказ), Прибалтики (Лієпая в Латвії). Від 1969 року Євдокимова та Шевченко 11 років пропрацювали в Калузькому драматичному театрі імені Луначарського. Улітку 1979 року з цим театром вони перебували на гастролях у Кам’янці-Подільському. А 4 серпня в місцевому «Прапорі Жовтня» з’явилося суботнє інтерв’ю з Тетяною Іванівною: «Добридень, рідне місто». Так, актриса називає Кам’янець рідним містом, хоча народилася не тут, а в Казахстані — в селищі Карсакпай Карагандинської області.

1980 року Тетяна Євдокимова та Григорій Шевченко перейшли у Владимирський обласний театр драми. Згодом обоє стали заслуженими артистами Росії.

21 вересня 2010 року Григорія Сергійовича не стало. Його пам’яті театр присвятив спектакль «Я люблю, я люблю, я люблю». У ньому Тетяні Іванівні випала рідкісна для актриси можливість — вийти на сцену не виконавицею ролі, а просто люблячою жінкою, яка може сказати вголос про найпотаємніше. Чи треба говорити, що зал дружно захлюпав носами і поліз за носовичками, коли вдова стала згадувати свого Гришу, його рідкісні душевні якості, ту турботу й підтримку, яку вона відчувала і на роботі, і вдома всі 46 років, прожитих разом. І, напевно, багато глядачів не лише співчували її втраті, але і по-доброму заздрили цьому великому коханню, яке, на жаль, випадає в житті далеко не кожному. І яке народилося півстоліття тому в славному місті над Смотричем.

Автор: Олег Будзей