20 січня
Цього дня колись:
1651 рік. Гетьман польний коронний Речі Посполитої Мартин Калиновський розіслав розпорядження жовнірам зібратися 4 лютого поблизу Чорнокозинців (за 30—35 кілометрів на захід від Кам’янця-Подільського) й готуватися до виступу «проти бунтівного хлопства» (козаків, очолюваних Богданом Хмельницьким).
1882 рік. Затверджено (8 січня за старим стилем) Положення про стипендію імені Миколи Пирогова, засновану 5(17) грудня 1881 року при Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії. Микола Іванович Пирогов був не тільки видатним хірургом. У 1858—1861 роках він працював попечителем Київського навчального округу, до якого входила і Подільська губернія, восени 1859 року відвідав гімназію в місті над Смотричем. У березні 1881 року Юзеф Ролле запропонував заснувати в Кам’янці-Подільському стипендію імені Пирогова для «найбіднішого та найдостойнішого з вихованців гімназії без різниці у віросповіданні». За даними дослідника подільської медицини Євгена Мазурика, стипендія виплачувалася до 1913 року.
1906 рік. У Кам’янці-Подільському під час обшуку студента Київського університету М. А. Мартинюка знайдено (7 січня за старим стилем) Програму Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), прийняту на Другому з’їзді партії та перевидану Київським комітетом РСДРП. В обвинувальному акті, складеному на Мартинюка, зазначалися 30 примірників Програми, книга Володимира Ілліча Леніна «До сільської бідноти» та інша нелегальна література, а також 22 літери друкарського шрифту.
1920 рік. У Кам’янці-Подільському, влада в якому з 16 листопада 1919 року перейшла до поляків, почалася реєстрація населення міста відповідно до наказу польського коменданта Кам’янецького повіту та міста.
1941 рік. До Кам’янця-Подільського приїхав для виступів Василь Васильович Каменський — російський поет-футурист, який був одним із друзів Володимира Маяковського.
1990 рік. У Кам’янці-Подільському місцеві рухівці провели на вулиці Шевченка біля дитячої спортивної школи мітинг «Збруч — ріка єднання».
1996 рік. «Кам’янець-Подільський вісник» (створена 1990 року газета Кам’янець-Подільської міської ради) досяг рекордного накладу в своїй історії — 11860 примірників.
1997 рік. До Кам’янця-Подільського повернулися вояки — учасники миротворчої акції Збройних Сил України в Анголі.
1997 рік. Директором Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника призначено Людмилу Павлівну Станіславську. Її попередницею була Стефанія Едуардівна Баженова, яка після звільнення (1 грудня 1996 року) зуміла захистити кандидатську, а потім і докторську дисертації з історії. 2011 року наступником Людмили Павлівни став Віктор Степанович Травінський.
2000 рік. Головою правління ВАТ «Кам’янець-Подільський цукровий завод» обрано Олександра Маглатюка, головою спостережної ради ВАТ — Валерія Гордійчука.
2013 рік. У Кам’янці-Подільському в селищі цементного заводу освячено дзвіницю храму Преображення Господнього (Українська греко-католицька церква). З цієї нагоди до міста прибув архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк.
Цього дня народилися:
1880 рік. У селі Сцибори Ушицького повіту Подільської губернії (нині Соснівка Дунаєвецького району) народився (8 січня за старим стилем) Микола Григорович Козицький — революціонер, радянський державний і партійний діяч. Дитинство та юність Козицького пройшли в Кам’янці-Подільському, тут він навчався в міському училищі та гімназії, вів революційну роботу, заарештовувався. 1920 року був головою Подільського губернського ревкому у Вінниці. Загинув 30 жовтня 1920 року: застрелився, коли по дорозі до Харкова, де мав доповідати про становище в Подільській губернії, потрапив до рук повстанців із Холодного Яру. Про смерть Козицького розповів Юрій Горліс-Горський у романі «Холодний Яр». Іменем Козицького 29 вересня 1970 року названо вулицю на Підзамчі (до того — вулиця Спортивна). На вулиці Козицького розмістилися школа й дитячий садок.
1900 рік. У Кам’янці-Подільському народився (8 січня за старим стилем) Петро Володимирович Антонов — учасник Першої світової війни з 1916 року. Далі брав участь у громадянській війни на боці «білих», служив у стрілецькій дивізії. Після еміграції мешкав у Румунії, а з 1925 року — в Парижі. Навчався в Сорбонні на природничому факультеті. Працював водієм таксі. Помер 22 лютого 1969 року в Парижі. Поховано на кладовищі Сент-Женевьєв-де-Буа.
1918 рік. У селі Введенка (тепер Липецького району Липецької області) народився Олександр Олексійович Шалімов — український хірург, дійсний член Академії наук України (з 1978 року), заслужений діяч науки України (1967), Герой Соціалістичної Праці (1982), Герой України. Закінчив 1941 року Кубанський медичний інститут. У 1959—1970 роках — провідний хірург і керівник у лікувальних і наукових закладах Харкова, з 1970 року — завідувач кафедри Київського інституту удосконалення лікарів, з 1972 року — директор Київського науково-дослідного інституту клінічної і експериментальної хірургії. 11 листопада 1993 року прибув у Кам’янець-Подільський з візитом до НВО «КАММЕД». Помер 28 лютого 2006 року.
1921 рік. У селі Міцівці (нині Дунаєвецького району) народився Броніслав Йосипович Погоржельський — директор Кам’янець-Подільського цукрового заводу в 1978—1982 роках. Навчався у Проскурівському технікумі сільського господарства, від 1938 року — в Київському технологічному інституті харчової промисловості (закінчив після війни). Учасник Великої Вітчизняної війни (брав участь в обороні Києва; війну закінчив 1945 року; був тяжко поранений, став інвалідом). Працював головним механіком бази обладнання в Наркевичах, старшим хіміком Маківського та Городоцького цукрових заводів, головним інженером Антонінського та Городоцького цукрових заводів, вісім років директором Сатанівського цукрового заводу. Помер 25 липня 1989 року.
1930 рік. У селі Балин (тепер Дунаєвецького району) народився Олександр Трифонович Щур — кандидат історичних наук, доцент. Закінчив 1965 року історичний факультет Чернівецького університету. Понад 20 років учителював у селі Голосків Кам’янець-Подільського району. Від 1981 року працював на історичному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Відійшов у вічність.
1938 рік. У селі Хоптинці Городоцького району Хмельницької області народився Анатолій Феодосійович Суровий — кандидат історичних наук (1971). Закінчив 1960 року історико-філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Учителював на Житомирщині, у 1960—1962 роках служив у радіотехнічних військах в Алма-Аті, потім учителював на Вінниччині. Від вересня 1963 року працює в рідному виші: асистент, старший викладач, доцент кафедри суспільних наук, з 1992 року — кафедри історії України.
1954 рік. Народився Антон Андрійович Кобля. Закінчив Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (інженер-механік). У селі Колибаївка Кам’янець-Подільського району очолював колективне господарство.
1960 рік. У Кам’янці-Подільському народився Валерій Анатолійович Слободян — підприємець, депутат Кам’янець-Подільської міської ради, президент міської федерації боксу. Після закінчення середньої школи № 8 вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту на факультет механізації сільського господарства, який закінчив 1982 року, здобувши спеціальність інженера-механіка. Був направлений на роботу в Кам’янець-Подільське підприємство «Райсільгосптехніка» на посаду завідувача навчального пункту. 1985 року Валерія Слободяна призначили головним інженером «Агропромтехніка», у 1986—1996 роках був її директором, у 1996—2010 роках — директором будівельного підприємства ТзОВ «Лідер». Від 2010 року — директор будівельного підприємства «Дан-сервіс». Був членом Партії регіонів. Двічі обирався депутатом районної ради та двічі депутатом міської ради.
Цього дня відійшли у вічність:
1910 рік. У Баку помер (7 січня за старим стилем) Дмитро Дмитрович Ахшарумов — петрашевець, мемуарист, лікар-гігієніст. Народився 29 травня (17 травня за старим стилем) 1823 року в Санкт-Петербурзі. Син військового історика Дмитра Ахшарумова (1792 — 1837). Закінчив 1841 року першу петербурзьку гімназію, 1846 року — східний факультет Петербурзького університету. Від лютого 1847 року служив в Азіатському департаменті Міністерства іноземних справ. Від грудня 1848 року відвідував «п’ятниці» Петрашевського. 1849 року разом з іншими петрашевцями Ахшарумова вивели на ешафот. Смертну кару замінили позбавленням усіх прав стану та висилкою на чотири роки в арештантські роти в Херсон. 1851 року переведено рядовим на Кавказ. 1853 року за заслуги надано звання унтер-офіцера, 1856 року, після переходу у Віленський полк, — прапорщика. 1857 року вийшов у відставку і вступив на медичний факультет Дерптського університету. 1858 року Ахшарумову дозволили перейти в Петербурзьку медико-хірургічну академію, яку він закінчив 1862 року із срібною медаллю. 1864 року вдосконалював знання в Берлінському, Паризькому, Віденському і Празькому університетах. Здобувши 1866 року ступінь доктора медицини, служив у другому петербурзькому військово-сухопутному шпиталі, одеському карантині, Кам’янець-Подільській міській лікарні, в Херсоні, від 1873 року — в Полтаві губернським медичним інспектором. Опублікував низку медичних праць, визнаних у Росії і за кордоном. 1882 року вийшов у відставку в чині дійсного статського радника. Після смерті 1885 року дружини переїхав наприкінці 1880-х років до Риги, де вчився син. Ахшарумов 1908 року повернувся до Полтави. 1909 року, важко хворий, поїхав до сина в Баку. Залишив спогади про участь у гуртку петрашевців, арешт, слідство, суд («Из моих воспоминаний 1849—1851». — Санкт-Петербург, 1905). Писав вірші.
1938 рік. Розстріляно незаконно репресованого Володимира Миколайовича Гагенмейстера — українського графіка, мистецтвознавця та видавця. Народився 1887 року у Виборгу. У 1916—1933 роках працював у Кам’янці-Подільському. Див. про нього статтю «Прибалт, що став українцем»
1945 рік. Загинув, визволяючи Польщу, Михайло Іванович Стрекалов — токар, батько космонавта Геннадія Стрекалова. Народився 31 грудня 1910 року. У березні 1944 року брав участь у визволенні Кам’янця-Подільського. У нагородному листі від 1 квітня 1944 року на відзначення орденом Червоної Зірки зазначено, що гвардії старший сержант Стрекалов «під час боїв за міста Скалат і Кам’янець-Подільський проявив себе хоробрим командиром, який відмінно знає свою справу». Крім того, Стрекалова нагороджено орденом Вітчизняної війни другого ступеня та посмертно орденом Вітчизняної війни першого ступеня. В нагородному листі на останній орден від 28 лютого 1945 року зазначено, що в останньому бою, коли противник атакував радянську колону, намагаючись її знищити, «гвардії старшина Стрекалов повів свій взвод в атаку, діяв винятково сміливо й відважно. Вогнем з особистої зброї Стрекалов знищив сімох німців, а взвод під його керівництвом відбив три контратаки. В цьому бою гвардії старшина Стрекалов поліг смертю хоробрих».
© Олег Будзей
Дивіться також: |