Ср, 21.11.2018, 13:52
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Прибалт, що став українцем
Володимир Гагенмейстер
Серед імен, знакових для Кам’янця-Подільського, бачимо ціле гроно на літеру Г. Наведемо їх за абеткою: Гагенмейстер, Гайх, Гаморак, Ганицький, Гарнага, Геринович, Годованець, Грейм, Грен, Гульдман. Кожний з цієї чудової десятки заслуговує на окрему розповідь. До того ж до їхнього незаперечного вкладу в духовний розвиток Кам’янця варто повертатися знову й знову. Сьогодні ми розповімо про українського графіка, мистецтвознавця та видавця Володимира Гагенмейстера.

За походженням, вихованням, освітою Володимир Гагенмейстер був надто далекий від української культури, що аж ніяк не завадило йому стати значимим українським митцем і навіть бути засудженим за український націоналізм. Народився він 12 червня 1887 року в місті Виборг у родині військового урядовця. Хлопчику дали подвійне ім’я — Карл-Ріхард. Рід його батька з 1624 року належав до лицарства Ліфляндії герба «Гаген» (по жіночій лінії до герба «Равич»). Батьків дід Едуард служив урядовцем у Варшаві, мав маєток у Варшавській губернії. Мати була естонка Анна-Марія з дому Томсон.

29 березня 1892 року 40-річний батько майбутнього художника Едуард-Ян Гагенмейстер приєднався до православ’я та нарікся Миколою. Того самого дня, на бажання батьків, православним став і чотирирічний Карл-Ріхард. Відтоді він Володимир (а в дорослому житті — Володимир Миколайович).

Для здобуття освіти Володимир вступив до Псковської гімназії, а далі перейшов до Сергієвського реального училища, яке закінчив 1904 року. Продовжив навчання в Петербурзі в Художньо-промисловому училищі барона Олександра Штігліца. Щоліта за відрядженням шкільної ради їздив для студіювання й збирання пам’яток старовини. 1913 року Володимир закінчив училище зі званням художника з ужиткового мистецтва та з правом на відрядження за кордон. Того ж року його дружиною стала талановита художниця Зоя Федорівна Соболєва. Як зазначила Ольга Ерн (єдина донька Володимира Гагенмейстера від другого шлюбу), дітей у них не було, а померла перша дружина художника, здається, від сухот.

23 червня 1914 року Гагенмейстера призначили штатним викладачем ліплення, малярства, геометричного й проекційного креслення Художньо-промислової школи Фан-дер-Фліта у Пскові. Наступного року Міністерство торгівлі й промисловості відрядило Володимира Миколайовича на Поволжя, Кавказ і Україну для студіювання й збирання матеріалів і пам’яток народного мистецтва. Гагенмейстер розпочав студії з музеїв Москви, Петрограда, Києва й Полтави, а продовжив їх у селах Поділля й Полтавщини.

1 листопада 1916 року Гагенмейстера перевели в Кам’янець-Подільський на посаду завідувача художньо-ремісничої майстерні, яка вела відлік від класів малювання, що 1905 року організував у місті В’ячеслав Розвадовський. Крім завідування, Володимир Миколайович викладав історію всесвітнього ужиткового мистецтва, композицію й графіку.

 Краєзнавець Андрій Паравійчук простежив зміни назв, яких зазнав навчальний заклад протягом недовгого часу існування. Починаючи з 1919 року, художньо-ремісничу навчальну майстерню перейменовували кілька разів. Вона звалась художньо-промисловою майстернею, художньо-ремісничою керамічною майстернею, з 1921 року — художньо-промисловим технікумом імені Григорія Сковороди, а з 5 грудня 1923 року — художньо-промисловою профшколою імені Сковороди. Остання назва протрималася найдовше — до 1931 року.

Варвара Корецька

Відділ художнього килимарства в школі очолювала друга дружина Гагенмейстера — Варвара Корецька, полтавка з Великих Сорочинців. Варвара Іванівна закінчила Петроградську художню школу народного мистецтва, від жовтня 1918 року завідувала Кам’янець-Подільською школою художнього ткацтва губернської управи. Мешкала в так званій студентській «колонії» на розі Шкільної й Садової вулиць (нині Тімірязєва та Шмідта) у колишньому будинку Медведєвої. Згодом, як писав Василь Гарба в спогадах «На розпуттях», «старша панна Варвара Корецька відійшла на окреме власне помешкання, як тоді казали пліткарі — щоб вільніше крутити амури з відомим малярем і мистецтвознавцем Поділля Гагенмейстером». 1921 року школа, очолювана Варварою Іванівною, увійшла як відділ до складу закладу, очолюваного Володимиром Миколайовичем. Єдина дитина Володимира та Варвари — донька Ольга — народилася 4 липня 1927 року в Кам’янці-Подільському. В наші дні вона згадувала:

«У тата була така симпатична борідка, трішки з рудуватим відтінком. Сам він був яскравим блондином із гарними блакитними очима, дуже світлими, аж прозорими. У мене в дитинстві були схожі, а потім стали сірими. Взагалі, вважається, що я схожа на тата. Мама ж була чорноброва й кароока — типова українка».

1928 року мистецтвознавець Володимир Січинський (син Юхима Сіцінського) писав: «Мусимо з особливим признанням відзначити видавничу чинність мистецько-промислової профшколи в Кам’янці-Подільському. Літографовані альбоми цієї школи переважно з народного мистецтва на Поділлі можуть бути поучаючим прикладом, як невеликими матеріальними засобами, але послідовною невпинною працею можна досягнути великих результатів. На жаль, дуже малий тираж (40—140 примірників) робить ці видання мало доступними навіть для бібліографічної регістрації».

Андрій Паравійчук слушно зауважив, що, виховавшись на мистецьких зразках прибалтійського краю й петербурзьких музеїв, Гагенмейстер, природно, не міг знати ні звичаїв, ні побуту, ні народного мистецтва Поділля. Але вишуканий смак митця привернув до України його душу, потужний потенціал народного мистецтва Поділля так його вразив, що Гагенмейстер присвятив йому решту свого життя. Не знаючи української мови, опанував її і з 1922 року нею викладав.

Щоб задавити школу як українознавчий осередок, 1931 року більшовики звузили її профіль, перетворивши на склокерамічний технікум. Відтак видавництво було ліквідовано. 1933 року ліквідовано й сам технікум, викладачі й студенти якого встигли так багато зробити для української культури. Студентів перевели до Балахни Горьківської області.

На запрошення старого товариша з кам’янецької «Просвіти» Антона Середи Володимир Гагенмейстер переїхав до Харкова, де став викладати в поліграфічному інституті. Василь Касіян згадував, що був на одному з викладів: «Я подивляв його методиці викладання. Окремі вузлові місця його лекції він демонстрував крейдою, рисуючи на чорній дошці. Це було незвично, дивувало і доносило до слухачів ясність змісту. Не кожен художник наважиться на таке супроводження лекції. Володимир Миколайович був завжди привітної вдачі, з ласкавою усмішкою, чим привертав до себе людей».

1936 року Гагенмейстер переїхав до Києва. Тут він завідував експериментальними художніми майстернями при Музеї українського мистецтва. Того ж року з його оправою й форзацом вийшла «Лісова пісня» Лесі Українки в Держлітвидаві України, наступного року — Шевченкові «Поеми».

Заарештували Гагенмейстера вночі проти 12 грудня 1937 року, коли його дочці було лише 10 років. Постановою трійки Київського облуправління НКВС від 31 грудня його звинуватили в участі в українській націоналістичній організації та в шпигунстві на користь буржуазної Польщі. 20 січня 1938 року Володимира Миколайовича розстріляли. У подальші роки й без того рідкісні кам’янецькі українознавчі видання — праці «викритого ворога народу» — вилучали і знищували.

У збиранні матеріалів про митця та його школу величезну роль відіграли старання його дочки Ольги Ерн. Вона робила все, що могла, для увічнення пам’яті батька. Найдокладнішу статтю про Гагенмейстера та його школу — «Білі круки» подільського друкарства» — написав доктор історичних наук Сергій Білокінь. Саме з його праці запозичено основні факти для цієї статті.

Нещодавно на одному з аукціонів (http://www.korners.com.ua/lot/14834/) було виставлено «Портрет дружини Нестора Махна Галини Кузьменко» роботи Володимира Гагенмейстера. У правому нижньому кутку картини зазначено, що її намальовано 1919 року в Кам’янці-Подільському. На жаль, про обставини створення цього твору невідомо нічого. Щоправда, 1919 року письменник Мирослав Ірчан надрукував у тодішній столиці УНР 32-сторінкову книжечку «Про українські повстання. Махно і махнівці». Але чи пов’язані між собою створення портрета й видання книжки, теж невідомо...
Портрет Галини Кузьменко

Два десятиліття тому на мапі Кам’янця-Подільського з’явилася вулиця Гагенмейстера. Вона простягнулася на два квартали — від вулиці Лесі Українки до проспекту Грушевського. Прикінцеві показники: зліва — № 9, справа — № 12. Первісна назва вулиці — Дівоча. 16 серпня 1875 року міська управа на засіданні міської думи запропонувала нову назву вулиці — Лагерний провулок, але пропозицію не було реалізовано. У радянський час це була вулиця Крупської, яка, при розбудові міста, просувалася на південний схід і досягла території сучасного м’ясокомбінату. 31 серпня 1993 року вулицю Крупської розділили на дві вулиці — Гагенмейстера та Маршала Харченка.


Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (14.11.2013)
Переглядів: 1110 | Коментарі: 1 | Теги: Гагенмейстер, Корецька, Будзей, ХУДОЖНИК, Махно | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 KamPod   (14.11.2013 22:36)
Багато чув про Гагенмейстра так що цікаво було почитати про нього більш детально. А картини його і справді цінні. Бачу на тому аукціоні за дружину Махна виставлена ціна 3 000 – 5 000 $

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...

volodymyr написав гарний комент, витрати...

Поздравляю, ваша идея пригодится

Доброго дня. Був би Вам дуже вдячний! Мо...

Доброго дня. Я в дружніх відносинах з йо...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2018Створити безкоштовний сайт на uCoz