Чт, 20.06.2019, 15:41
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Туризм » Маршрути Тетяни Недрі

Святині Подільської землі
Дорогу між древнім Кам’янцем та Старою Ушицею пересікають глибокі яри, найбільшим з яких є Совий Яр. Його вузькою долиною тече річка Студениця, притока Дністра. Правий берег яру заріс знизу доверху густим пралісом, лівий заліснений лише до половини, а далі голі скелі, товтрові вершини, порослі степовими травами, кам’янисті крутояри. Вузький тунель долини ріки, захаращений поваленими стовбурами дерев, хаотичним громаддям кам’яних брил. Бурхливий холодний потік Студениці біжить в вологих заростях ліщини, кропиви, бузини, в духмяному, в людський зріст, зіллі, над самісінькою водою, в пахучих, квітучих травах, в дрижанні комах, метеликів, в сліпучих гарячих променях сонця, які пронизують зелене густе царство. Ця надзвичайно красива жива казка – Совий Яр, заполонить тебе, читачу одразу і надовго.


Совий яр біля с.Крушанівка.Ліворуч-скеля Молочний камінь.

Далі помандруємо до сивого Дністра і товтри Монастирище, щоб побачити печерні монастирі в с.Субіч та Бакоті. Від Кам’янця-Подільського до с.Крушанівки тридцять кілометрів справжньої гірської дороги, з крутими віражами та серпантинами. В с.Крушанівка розпочинаємо подорож до скелі Молочний камінь, з яким пов’язано багато легенд і казок.

_____________________

Шосе через с.Крушанівка прямує далі у Нефедівці, а ми від останньої хати села курним битим путівцем, вздовж посадки молодих дубів йдемо до Студениці.


В долині Сового яру, р.Студениця.


І ось воно справжнісіньке  диво - з обох боків нашої стежини посеред поля біліє велика зграя лелек. Птахи, незадоволені нашою появою, ліниво відлітають убік на декілька метрів, як тільки ми наважуємось наблизитись до них з фотоапаратом, і знову сідають. З багатобарв'я мочаристих, густотравих «бочар», як називають місцеві люди ці високі квітуючі крутояри, зір полонять тільки два кольори: безмежний блакитний-неба і всевладний зелений-лісу. Далеко внизу світло-зеленими вербами позначена стрічка Студениці – її стрімкий покручений біг добре видно серед темно-зелених гір. Серед цього мінливого лісового моря височіють гострі сірі скелі-славнозвісний Молочний камінь, наш орієнтир і мета подорожі. Спускаємось вниз до ярочка, по дні якого, в гущавині кущів, стікає до Студениці невеличкий струмок. Цей непомітний потічок дарує нам ще одне диво.


З кам'яного карнизу падає безіменний струмок.

Якщо продертись крізь кущі і спуститись до швидкої води, а потім серед розкиданих кам'яних брил, вкритих мохами, ніби пофарбованих яскраво-зеленим, дійти до самісінького краю, з якого вода падає з п'ятнадцятиметрової висоти, з тінистого морока ущелини у сонячне провалля, то мимоволі запаморочиться в голові від нереальної, дивовижної краси цього куточка. Стіни відслонення сяють на сонці жовтуватими світло-сірими осадовими породами, безладом білих вапнякових брил, розкиданих далеко внизу. А струмок вже знову ховається в зелених обіймах лісу. Біля поля починається лісова дорога, яка легко виведе туристів прямісінько на Молочний камінь. Зупиняємось на краю високої скелі. Насичене гірким запахом полину повітря, таке ,що його хочеться пити великими ковтками. Внизу, під ногами, хвилясті гриви гір, вкриті розмаїтими лісами: тут і густі шапки дубів, граби, ясени, клени, липи. Ліс з усіх боків зелене золото, зелені легені планети.

На скелі Молочний камінь.

Легендарний Молочний камінь в обіймах Сового Яру, про який люди в Нефедівцях та Крушанівці розповідають таке:

Одному чоловікові наснився віщий сон. Ранком розповів він людям, що наснився йому святий, який наказував не йти в поле, а сховатися в печері, що на високій горі над Студеницею, бо на село насуває великий загін турок.

Люди на мотузках спустилися в глибоке провалля. Два тижня чатували турки людей, чекали коли від голоду люди будуть з печери вибиратися. А людям в печері голоду не було, там з-під каменя молоко потекло. Рідна земля захистила і нагодувала дітей своїх. З тих пір скелі з печерою називають «Молочний камінь».

Вниз до Студениці спускаємось крутою, ледь помітною стежкою. Внизу старе джерело. Джерельна, чиста вода стікає у видовбану з вапняку чашу, переповнюючи її, ллється через край і біжить до річки-сестри. В долині дике звалище ламаних брил вапняку, нагромадження велетенських шматків кременя з гострими як бритва краями. Серед цього безладу одинока халупка, декілька яблунь – залишки колишнього буття. Здалося нам великим щастям в цьому дикому звалищі потрапити на стежку, потім путівець, який повторюючи вигини річки, повів нас вузькою долиною Сового Яра. Річка звивається змією, повалені дерева, містками перекинулись на правий берег, зелені острівці серед сріблястих струменів ріки. А далі густий, захаращений ліс вгору від гомінкої води до самісінького неба-ліс і гори. Зеленим вузьким тунелем серед розкішного буяння трав, перебравшись вбрід на правий берег річки, доходимо до шосе і моста через Студеницю.


Стара криничка під Молочним каменем.

Ще через три кілометра від шосе Студениця, витікаючи з Сового Яру, ширшає, омиваючи підніжжя товтри Ганнусенька, яке засаджене вічнозеленими соснами. Йдемо ще пару кілометрів на південний схід в напрямку с.Колодіївка, і польова стежка виводить на вершину товтри Ганнусенька. Звідси зовсім недалеко до місця де Студениця зливається з Дністром. Саме тут було колись древнє подільське місто Студениця, яке згадується в літописах під 1358 р. Литовські князі Костянтин і Федір Коріатовичі подарували це поселення своєму слузі Петру Немиру «в дидину и вотчину». Мандрівник по Подолії Ульріх Вердум, побувавши в Студениці в 1672 р., так говорить про це місто: «это маленькое местечко на берегу Днестра, с западной стороны оно имеет широкое озеро между собой и горой. Местечко тянется вдоль реки, южный конец его узкий, защищенный от реки до озера стеной, в которой находятся красивые ворота, северный конец имеет для своей защиты замок в виде звезды, выстроенный из камня. Принадлежит местечко пану Потоцкому, воеводе Киевскому».
І татари, і турки палили, грабували Студеницю. Відроджувалось село знов і знов. Селяни вирощували хліб, плекали сади яблуневі і сливові, добували перлини в Дністрі, збирали бурштин на продаж. Зараз це древнє село не існує, воно, в кінці ХХ ст., затоплено водами Дністровського водосховища. З товтри Ганнусенька відкривається мальовнича долина Дністра. Безмежний простір, повітря, насичене запахами полину, чабрецю, розігрітих на сонці. Пружний вітер дме в обличчя і оживає старовина легенда про дівчину Ганнусю з села Студениця, яка покохала зрадника Івана. Не простивши йому гріха вбила і його і себе. Дівчину поховали на найвищій товтрі над Дністром. З тих пір і звуть люди цю товтру Ганнусенька. І зараз, ще коли люди побачать, що влітку хмари збираються над горою, то кажуть: «Вже захмурилась Ганнусенька! Треба дощику чекати!»

Капличка Св. Магдалини, с.Субіч.
Початок стежки до монастиря.


Вершиною товтри простуємо далі на північний захід. Дорогою між сосен спускаємось до річки. Широкою долиною, в обрамленні лісів тече Студениця до Дністра.

_____________________

За 600 м вверх проти течії є позначений брід. Ступаємо босими ногами в швидку крижану воду, яка бадьорить і проганяє втому. Долаємо річку вбрід і після відпочинку, дорогою по схилу товтри Монастирище, підіймаємось до села Калачківці. За селом великий яблуневий сад, алеї горіхів, груші. І далі стежкою попри сад до села Субіч зовсім недалеко, менше кілометра. Село Субіч зустрічає нас на високій горі над водами Дністра. Місцеві жителі кажуть – живемо на убочі «субочі», тобто скраю, тому і село має таку назву. Село зародилось в XV ст. коли навколо монастиря почали селитись люди. Потім село в XVII ст. входить до складу Студенецького ключа маєтків графів Потоцьких. Капличка Святої Магдалини збудована за селом на високій горі над Дністром і помітна здалеку. Нижче каплички є Свята криничка, гарно облаштована, з смачною холодною водою.

Криниця Св. Магдалини.

Монахи-відлюдники, які жили в монастирі не лише молились, а вміли добре ткати полотно. Люди звечора приносили пряжу до криниці, з якої ченці брали воду і залишали її на камені. Ченці з пряжі виробляли тканину, приносили до криниці і тільки після цього брали продукти, якими вдячували їм люди. Гроші за свою роботу вони ніколи не просили.
Щоб побачити печери, в яких жили святі пустельники, треба спускатися дуже критою стежкою, яка починається біля криниці і в’ється 800м по схилам товтри Монастирище. Зверху стікає декілька джерел, тому стежка часто мокра і слизька. Які тільки трави, високі, в пів зросту людини, не ростуть на цьому сонячному узвишші. Запашні, мов свіжий мед, простяглися вони суцільним квітучим килимом і тільки стежка – стрічкою, поводир, веде нас далі і далі. За 50 м від стежки з кам’яного, з довгою бородою з мохів, карнизу, стікає невеликий водоспад. Скрізь гаряче сонячне марево видніє пологий протилежний берег Дністра. А ми на такій крутизні, пробираємось серед кущів і трав, що стає моторошно. Природа вражає якоюсь дикою красою, повітря густе і гаряче, настояне на запахах квітучого розмаїття трав. Вздовж товтри, на одному рівні з нами планерує яструб, майже не змахуючи крилами. Стежка пробирається серед густих кущів, ще сто метрів – ось і скельний монастир.

Дністровські скелі біля с.Субіч.


Монастир в с.Субіч значно менший від відомого у нас на Поділлі Бакотського печерного монастиря, всього три невеликих печери. Одна - це просторий, з низьким зводом грот. Дві менших вирубані рукою людини в товщі вапнякової гори. Косяки дверей дуже добре обтесані з цільного каменю скелі. При ударі по підлозі палицею чути глухий звук порожнини. В печерах на стінах є багато хрестів і напис: а ψ λ λ - рік1734, а також написи російською і польською мовами, останній відноситься до 1863 р. Високо на скелі можна побачити напис слов’янськими буквами «Бог Господь и явился нам». Майданчик перед печерами всього до двох метрів, а вниз ще майже 30-40 метрів запаморочливого урвистого схилу. Стежка закінчується за виступом нависаючих скель де на сірому камені висічений хрест. Ось і все. Мимоволі ловимо себе на думці, що яку ж силу духа і віри треба було мати, щоб зважитись на життя заради спасіння душі в таких умовах. Вклоняємось шанобливо перед святим подвижництвом наших далеких предків, молитвами чиїми і сьогодні тримається земля наша. Як і коли поселились в цих печерах ченці, скільки їх було, майже не відомо. Але поява в нашому регіоні печерних монастирів це окрема сторінка розвитку християнства на Поділлі. Досить поширеною є легенда: «... будто-бы Антоний Печерский по пути с Афона долгое время оставался в окрестностях с. Лядова (Винницкая обл.) и предавался подвигам благочестия и наставлял приходивших к нему».


Печера скельного монастиря.

Розвиток чернецтва був настільки бурхливим, що до нашого часу в цих місцях збереглась ціла низка легенд та переказів щодо ченців-пустельників і топоніми, які красномовно свідчать про причетність нашої місцевості до прадавнього християнського звичаю: «Гора Монастирище», «Свята криничка» та ін. Перервати процес творення та існування печерних монастирів не змогла навіть монголо-татарська навала в XIII ст. Нажаль біля печер нема таблиці, що це пам’ятка історії X-XIII ст. і що монастир охороняється законом. Лише декілька образів, які принесли сюди місцеві люди.
Не поспішайте прощатись з с.Субіч і Дністром.Варто вийти на високий гребінь скель і пройти верхом, роздивляючись чудернацькі форми вапнякових брил-витворів вітру, сонця і дощу.


Фантастичної форми скелі прикрашають береги Дністра.


_____________________

Продовжимо подорож святими місцями Кам'янецького Придністров'я. Виходимо на трасу і автобусом Кам'янець-Подільський-Гораївка доїзжаємо до таблички Бакотський печерний монастир. Високий дерев'яний хрест, який вказує на місцезнаходження монастиря, Ви побачите здалеку. Польова дорога приведе Вас на самісінький краєчок скелястого урвища товтри Біла.І богом створена велична краса цього місця заполонить Ваш зір, почуття, душу і серце-відразу і назавжди. З 130-метрової висоти здається, що здалека мовби з ранкового серпанку плине потужна течія Дністра, накочує плесом на береги і розплескується у підніжжя високої товтри широким водним дзеркалом затоки.Дністровське море-водосховище, з глибинами до 60м., площею біля 850га., творіння людських рук, які як не старались, не змогли зганьбити красу цього божого куточка.На протилежному березі товтра Теремці, улюблене місце змагань дельтапланеристів, ліворуч-буковинський берег.Прямо під нами навіки зникло у підводній прірві одне з найдревніших в Україні торговельних містечок, столиця літописного Пониззя-Бакота.І не тільки вона-списані з географічних карт села Студениця, Теремці, Лука Врублівецька, Стара Ушиця та інші.Досьогодні це болючі рани від втрати рідної домівки, зниклі історичні безцінні пам'ятки-затоплена після спорудження Новодністровської ГЕС, втрачена історія народу.Хоч, ні! Неможливо затопити історію, вона продовжується.


Товтра Біла.Внизу скельний монастир.

Пониззя, або "Русь дольна” - так називалась в XIII-XIVст. територія між Дністром та Південним Бугом. Вперше згадується в давньоруському літописі з 1226р. Родючі, благодатні землі Пониззя належали у різні часи монголо-татарам, литовцям, полякам, туркам. Перша літописна згадка про Бакоту відноситься до 1240р., коли орди хана Батия спустошили ці землі. У 1255р., скориставшись зрадою намісника галицьких князів в Бакоті Мілея, місто захопили монголо-татари. ”В тоже лето приехаши татары ко Бакоте и приложися милей к ним…” - розповідає Іпатіївський літопис. У 1259р. ординці зруйнували замок в Бакоті і столиця Пониззя на ціле століття потрапила у татарське ярмо.Татари справляли податі через своїх збирачів-баскаків,але дозволили громадськими справами завідувати місцевим отаманам.У ті страшні,нелегкі часи люди Пониззя сповідували і берегли православну релігію.

Дністровське водосховище.На дні с.Бакота.

З 1331р. Литва, а з 1340 Польща, почиають завойовувати Пониззя. В цей період зникає назва "Пониззя” і поступово все частіше вживається - "Поділля”. В 1362р. після перемоги над татарським військом під Синіми Водами Великий Літовський князь Ольгерд передав територію Поділля у володіння своїм небожам князям Коріатовичам: Юрію, Олександру, Костянтину, Федору. Брати розділили між собою землі. Бакота дісталась князю Костянтину. Литовці починають боронити край від спустошливих набігів татар, будують фортеці,відновлюють замок в Бакоті, дають привілеї місцевому люду. Ім´я старості в Бакоті - Неміри - збереглося в літописах. Цей Неміра заснував нові поселення. Назва одного із них співзвучна з його ім´ям - містечко Немирів Вінницької області.

 
Спуск до печерного монастиря.

На 1362р. припадає перша згадка в литовському літописі про Бакотський печерний монастир: ”…а в другом месте были ченцы в горе, и натом месте нарядили город Бакоту”. Після 1362р. місто Бакота втрачає своє значення столиці і на передній план поступово виступає Кам´янець, як адміністративний центр Поділля.
В 1431-1434р.р. селяни Бакотської волості повстали проти феодального гніту литовців і поляків, та шляхетська Польша жорстоко придушила повстання і Бакота увійшла до складу королівських володінь. У документах ХVIст. Бакота згадується як маленьке село.


Бакотський скельний монастир.

Мені пощастило побувати в Бакоті перед затопленням перед затопленняи водами Дністровського водосховища. Наш туристичний водний маршрут закінчувався. З тяжкими рюкзаками та ще й з човнами ми підіймались від села по стежині до монастиря.Підніжжя Білої гори просто з води підпирали скелі-останці, складені з сіро-синуватих сланців. Вони нагадували уламки якихось величезних колон. Добре запам´яталась прохолода лісу, тиха стежина, якою ми йшли, розкішний яскравий фізаліс та папороть під деревами. І ось нарешті десь на середині гори, метрів за 80 над Дністром невеликий майданчик і білосніжний кам´яний обрив. У вапняковій скелі: келіі, печери, гробниці, вирубані в стінах та підлозі, церква - ціле містечко. На старих чорно-білих світлинах збереглась та щаслива мить, молоді, усміхнені обличчя друзів, а Бакота стала улюбленим місцем на все життя, куди з задоволенням повертаєшся знову і знову.

Церква Бакотського монастиря.

Зараз до монастиря стежка веде зверху від хреста, від завиткоподібної печери, яку першу було знайдено у 1889р. відомим археологом професором Київського університету В. Б. Антоновичем. В самій печері вчений знайшов дві невеликі келії, які були віднесені до залишків скельного монастиря. Після проведених розкопок були досліджені три печери та 19 гробниць у підлозі, в деяких з них були знайдені людські розкидані кістки.На південній стіні виявлено напис, виконаний кириличним письмом:  «Благослови Христос Григорія Ігумена давшего силу святому Михайлу».Над цим написом – інший: «Григорий воздвиг место се»
Печери біля Бакоти використовувалися ще у пізньому кам´яному віці (ІІ тис. до н. е.), в язичницькі часи праслав'янськими племенами. Монастир в скелях виник в ХІ-ХІІст. на місці давнього язичницького капища. Діяльність монастиря була тісно пов'язана з життям давньоруської Бакоти. В 1434р. під час запеклої боротьби з поляками монастир був зруйнований.Очевидно, в ході цих подій стався обвал скелі. Величезні брили каміння поховали під собою людей та рештки скельного монастиря.

Дерев'яна прибудова церкви монастиря.Фото ХІХст.

У 1893р. на місці давньоруської святині бакотянами було споруджено нову дерев'яну церкву на честь Всемилостивішого Спаса.Але недовго судилося їй проіснувати.На початку 60-х р. ХХст. Вона була закрита і зруйнована під час чергової хвилі боротьби з духовністю. Очевидці тих подій розповідали, що до цих робіт залучались учні місцевої школи,а всі дорослі руйнівники дерев'яної прибудови скельного монастиря померли передчасно, відносно молодими - не можна безкарно плюндрувати святині.
Сьогодні до святих печер Бакотського монастиря приїздять люди, святкують Маковея, лікуються помічною джерельною водою з криниць, слухають розповіді екскурсоводів. І так буде завжди, бо руками наших предків «воздвижено место се» навіки.

_____________________

 До створення Дністровського водосховища від Бакоти до с.Теремці було якихось 2 км., зараз більше десяти. Хто здолає цей шлях до товтри Теремці біля с.Каштанівка може вважати себе справжнім туристом. Контури товтри нагадують велетенський човен, перевернутий догори дном. Від Каштановки вершиною товтри йде дорога серед насаджень сосен.Вершина обривається раптово, зрізана скелястим вапняковим гребенем. Рвучкий вітер б'є в обличчя, заплескує теплими хвилями вершину, і затихає в густих зелених шапках сосен.
Під горою було древнє як і Бакота с.Теремці. Назва села вказує на те, що колись в теремах тут жила бакотська знать. В 1388р. село під назвою Підтеремці згадується в грамоті князів Константина і Федора Коріатовичів. Під час польського панування Теремці були королівським володінням і центром Теремецького староства.


Товтра Теремці.

Краєзнавець В.Родзієвський писав, що на горі Теренець є камінь-останець з наскрізним проходом - карстовим мостом. А під сусіднім останцем - печера, ходи якої тягнуться аж до села. Люди і зараз згадують, що ця печера була така глибока,що свічки в ній гасли. Скільки ще таємниць ховають величезні вапнякові брили, вкриті іржею лишайників, на горі Теренець - хто зна?
Вдивляємось в далекі сизі обрії берегів Дністра, де через широчинь заплави біліє Бакотський монастир на високій білій горі, оберіг нашої землі.
 Тут на товтрі Теремці закінчуються наші маршрути. Нехай назавжди збережуться в Вашій пам'яті сині гори над лісами і безкраї простори Подільського краю під теплими променями золотого усміхненого сонця - древнього символа нашої землі.

Вид на Дністровську затоку з г.Теремці.

Автор маршруту: Тетяна Недря


Довідка.

 

Сезонність: квітень-жовтень.

Тривалість: 1- 2 дні.

Протяжність і спосіб пересування:

м.Кам'янець - Подільський - с.Крушанівка - 30км (автобусом);
с.Крушанівка - с.Колодіївка - 13км. (пішки);
с.Колодіївка - с.Субіч - 6км. (пішки);
с.Субіч - Бакота - 20км (автобусом);
Бакота - товтра Теремці - 12км (пішки);
С.Каштанівка - м.Кам'янець-Подільський - 45км (автобусом). 




Дивіться також:

Категорія: Маршрути Тетяни Недрі | Додав: KamPod (27.04.2013)
Переглядів: 3336 | Коментарі: 5 | Теги: Субіч, Бакота, туристичний маршрут, Недря | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 5
1 KamPod   (28.04.2013 00:28)
Якось мені важко читалось і розумілось що куди йти. Можливо потрібно цю публікацію роздруковувати і брати з собою, а може просто ще раз перечитати і спробувати зобразити маршрут на карті

2 lapa   (28.04.2013 00:57)
Я ще не читала, але краєвиди на фото дуже гарні!

3 KamPod   (28.04.2013 12:12)
Вставив розділювачі в ключових місцях зміни подій. Це в основному, де передбачені переходи чи переїзди

4 rabbit   (28.04.2013 22:59)
А може це краще розбити на 2-3 одноденних вилазки?
Напиклад: Станіславівка - Китайгород - Демшин - Субіч. Повернення автобусами з Рогізної або Калачковець. Загалом кілометрів з 15 + огляд цікавих об'єктів.
Або ще й заказник "Чапля" прихопити, в обхід Демшина. Шикарні пейзажі гарантовано!
Попереду купа вихідних, давайте щось придумаємо!

5 KamPod   (28.04.2013 23:18)
Ідея мені подобається cool

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Проект "Мандруємо вулицями" [21]
Пішохідні маршрути [31]
Водний туризм [6]
Велотуризм [5]
Туристичні поїздки [19]
Спелеотуризм [9]
Маршрути Тетяни Недрі [6]
Визначні місця краю [20]
На мапі Кам'янця [25]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz