Чт, 20.06.2019, 15:59
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Туризм » Маршрути Тетяни Недрі

Надзбручанські фортеці. Частина 2
Закінчення. Початок у Частині 1.

_________________________________

Високо в небі виспівує жайворонок. І все ближче і ближче через гарячу літню імлу проступають обриси високого лівого берега і на ньому перші хати села Завалля.
Вужем в 'ється Збруч долиною від с.Кудринці до с.Завалля

Вторована стежина біжить між ланками буряків, картоплі, квасолі і виводить на міст-греблю через Збруч і будівлі ГЕС. Старезні верби над греблею задумливо купають віття-коси у швидкій течії ріки. Минаємо школу, місток через річечку Кізя, притоку Збруча, яка тече через село, а далі останні хати села і збручанські кручі-гори, які стережуть село з північного сходу. І справді, топоніміка назви села походить від слова вал. З XIV ст. в літописах серед інших оборонних споруд згадуються ці земляні укріплення, які не піддавались швидкому руйнуванню ворогом. Круті береги Збруча підсилені рукотворними укріпленнями, вірно слугували сільському населенню від загарбницьких намірів різних хижаків. Є ще інше тлумачення походження назви села Завалля. Легенда розповідає, що зверху на кручах колись стояла невелика церква. Одного дня вона «завалилась» під землю в глибоке провалля, після чого село і було назване Завалля. В 50-х роках ХХ століття на схилах над селом почали добувати гіпс. Кар’єр довго не проіснував, тому що в 18-метровому пласті гіпсів виявилось багато великих і малих порожнин. В стінах непрацюючого кар’єру лишилось декілька печерних отворів, які довгий час не привертали нічиєї уваги.

На Плато спелеологів

Літом 1968 р. київські спелеологи під керівництвом Володимира Рогожникова обстежили ці печери. Знайшли невеликий зал, який закінчувався замитими глиною ходами. Роботи, які вимагали багато зусиль і фізичної праці тривали і наступного літа, але знайти вхід в підземний лабіринт ніяк не вдавалось. Одного разу стомлені шукачі печер, відпочиваючи на скелі, після тяжкого дня, запалили цигарки. Накрапав мілкий дощ і раптом хлопці помітили, що дим від цигарок відхиляється в бік. Вони здогадались, що в тому напрямку є протяг і почали розкопувати цю щілину. Коли багатометровий розкоп вивів до зали, з якої починалась велика печерна система і під світлом ліхтариків підземний світ ожив, почав виблискувати сніжно-білими, жовтими та червоними барвами, спелеологи зрозуміли, що їх праця не була марною і що ця печера по своїй красі не поступиться відомим печерам України. Радості не було меж і назва печери – «Атлантида» народилася швидко. Печера виявилася трьохярусною, довжиною 2525 м, площею 4440 кв. м. Налічує вона близько 30 залів, які з’єднуються еліпсовидними покрученими ходами і високими галереями, великі коридори переходять у вузькі лази, переплетіння ходів створює складні лабіринти, багато тупикових ходів. На кожному кроці печера вражає дивовижним різноманіттям гіпсових кристалів, які виросли на стінах і стелях залів в умовах озер, пересичених сульфатом кальцію.

Зал Храм богів в печері Атлантида.Фото 70-х р. 20ст.

Від тоненьких голочок, утворюючих мініатюрні, але густі зарослі, до величезних, в півтора метра довжиною кристалічних агрегатів, - таке дивовижне сплетіння кристалів викладених небаченими візерунками зачаровує. Природа створила численні гроти з іскристого гіпсу. Тут і червоні вітрила та маки, і кристали у вигляді риб та кленових листків, і сталактити, і гелектити.. Недарма першовідкривачі дали такі красномовні назви гротам і залам печери – Ніжність, Зал Радощів, Золота Осінь, Червоні Маки, Зоряна Ніч, Снігова Королева, Храм Богів.
Формування печери «Атлантида» почалося ще в кінці неогенового періоду, коли нинішня, глибока долина ріки Збруч ще не існувала, а долина Дністра знаходилась в початковому стані у вигляді широкої рівнини. По тріщинам в гіпсовому пласті, які утворилися при народженні Карпат, рухались напористі води, розчинююча діяльність яких перетворювала тріщини у великі карстові канали. Врізання долин Дністра та Збруча привело до змін в гіпсовому пласті та печерної системи, основні риси якої були вже сформовані. В умовах слабо проточних підземних озер почали рости гіпсові кристали. Подальше заглиблення річкових долин створило умови для повного осушення печер і вже на протязі довгого часу вона існує в умовах, подібних до сучасних.

Атлантида зачаровує своєю красою

Піднімаємось на плато спелеологів перед входом в печеру. Вхід знаходиться на високій скелі на відстані 4-5 м від поверхні плато. За допомогою мотузки підіймаємось до вхідного коридору і лабіринтом проходимо до «духовки». Маршрут підземними лабіринтами важкий, скельні підйоми і спуски, вузькі звивисті щілини, по яких треба плазувати, затамувавши подих. Нагородою туристу за всі труднощі буде захоплююча, незабутня краса підземного царства. Якщо в залі «Золота Осінь» розставити свічки в різних кінцях, він засяє м’яким сяйвом, як святковий храм. У залі «Білосніжки» від зимової білизни мимоволі стає зимно, хоч і знаєш, що це не сніг і не лід, а кристали гіпсу і що температура тут і зимою і літом однакова – близько +10С. «Атлантида» зачаровує своєю тишею, в ній легко дихається.

В залі Снігової королеви

Прислухайтесь, і Ви почуєте як падають краплі води в маленьке підземне озерце, а ось чути легкий шелест крил кажана, наляканого людськими голосами і світлом. Посвітіть в залі «Підкорювачів печер» і Ви побачите як промінь ліхтаря ледь-ледь дотягується до стелі вкритої тріщинами. І дарма, що після подорожі підземними надрами одяг весь мокрий і в глині, але на стомлених і брудних обличчях підкорювачів печер блищать задоволено очі.
Пливли по небу легкі хмаринки, котилося сонце до обрію. Відпочиваючи, постійте на краю плато, над долиною Збруча, роздивіться вигини ріки та далеко на заході під лісом знайомі обриси Кудринецької фортеці. На схилах над печерою вітер грає пасмами сивої ковили, відцвітає рожевим цвітом шипшина, якої дуже багато росте тут. А нас чекає відпочинок і ночівля на лісовій затишній галявині з джерелом. Підіймаємось на схід до лісу і молодих сосен. Між лісом і соснами місце табору, а ліворуч в лісі обіцяне джерело. Сутінки вкривають землю, тьохнув соловейко, йому вторить ще один, і ще, і ще. Невгамовні співаки виводили рулади усю ніч. Спробуйте тут заснути! Ранком від Солов’їного лісу спускаємось на берег Збруча. Вода в річці прозора, видно камінці на дні, течія швидка. Тут Збруч не глибокий, тече долиною, захищеною високими берегами, в обрамленні лісів. Від Завалля до Боришківців близько дев’яти кілометрів. Стелеться під ногами зелений путівець, на деякий час ховаючись під кронами дерев, а потім знову вибігаючи на відкритий простір.

                      Медоборські ліси                  Цвіте іван-та-марія

Запахами м’яти, материнки, іван-чаю, полину якими густо поросли береги, просякнуте повітря. Навкруги ні душі, тільки ми і сонце, дзюркотіння коників у високій траві, гудіння бджіл і безмежність неба. На правому, тернопільському березі видно село Боришківці, колись в оточенні великих лісів-борів, звідти і назва, зараз в зелені садів, городів. Відомо, що село було захоплене на початку XV ст. польськими феодалами, коли польський король Ягайло вів боротьбу за Кам’янець.
В XVIII ст. належить греко-католику Каспару Богуну. На лівому березі майже поруч с.Вітківці, яке в подимних списках XVI ст. згадується під назвою Війтівці. Термін війт проник в староукраїнську мову з польської і означав міський голова, голова міських суддів, а також пізніше сільський староста, старшина. Тож назва села вказує на те, що воно було засноване представником адміністративної аристократії, який, як правило, не вибирався, а назначався королем. Володіючи великими маєтками, війти, райці, старости поселяли на своїх землях залежних селян.
Кладкою між селами Вітківці і Боришківці переходимо Збруч і лісом підіймаємось до с.Вигода і траси на Кам’янець-Подільський. Закінчилась пішохідна частина нашої подорожі.Від с.Вигоди до с.Окопи, де знаходиться ще одна наша збручанська фортеця, 10 хвилин автобусом.

Капличка при дорозі в с.Окопи

Це село розташоване в дуже цікавій місцевості. Збруч, неподалік від місця свого впадіння в Дністер настільки близько підходить до русла Дністра, що відстань між двома великими ріками менше кілометра. В цій вузький долині в 1692 р. голландський інженер Гоммер будує могутню фортецю Окопи Святої Трійці. Кошти на будівництво фортеці виділив польський коронний гетьман Станіслав Яблонський, аби перешкодити зв’язку Туреччини з Хотином, з якого постачали турецький гарнізон в Кам’янці провіантом. Чотири башти, зв’язані високими стінами, в оточенні глибоких ровів, складали ядро фортеці. Круті береги Дністра і Збруча робили фортецю неприступною з північно-східного боку, а з північного заходу її захищали земляні вали. Ця сторожова твердиня здіймалася над усією місцевістю. Вартовому з висоти башти відкривався надзвичайної краси краєвид: праворуч було видно стіни і мінарет Хотинської фортеці, ліворуч башти неприступного замку Лянцькоронських в місті Жванець, а далі високі земляні вали та ще дві переправи через Дністер і старовинний шлях, по якому рухались турецькі транспорти.

Славнозвісна Хотинська фортеця

Комендантом Окопів Св'ятої Трійці (або Блокади Кам’янця-Подільського, як ще називали фортецю) був німець Бартіш. Йому допомагали двоє досвідчених офіцерів-артилерістів Роєцький та Арчибальд Гловер. Польські загони і вдень і вночі, в будь-яку пору року нападали на валки возів. Турки відчували значну скруту в їстівних припасах, зростала дорожнеча. Тому начальник Подільського пашалика Галіль-паша, а після його смерті Кахріман-паша змушений був шукати інших, не таких зручних шляхів для доставки вантажів, зокрема через село Устя, де ріка Смотрич впадає в Дністер.
В 1699 р. між Росією, Польщею, Австрією, Угорщиною та Туреччиною була підписана Карловецька угода, за якою турки добровільно повертали Польщі Поділля та Кам’янець. Таким чином закінчилося двадцятисемирічне турецьке панування над краєм. Передача Кам’янця була призначена на травень 1699 р. Під Окопами комісія, призначена польським королем для прийняття Кам’янця від турків, застала тисячі подолян, які почувши про перехід Кам’янця до Польщі, ще з зими прибули сюди, аби швидше дістатися додому. Вони перебували в наметах, на санях і возах, терплячи холод, знедолю, напади буджацьких татар. Спливали дні, тягнулися тижні, місяці. Турки не спішили вибиратися з Кам’янця. Поляки чи не щотижня посилали своїх людей, згідно з фірманом султана, польське військо вже давно чекає здачі Кам’янця. Але хитрий Кахріман, кожного разу знаходив причину для зволікань, то бракувало возів для фуражу, то грошей, то бочок для пороху. В кінці липня Кахріман заявив, що залишить місто лише через два місяці, бо треба довго збиратися. Почувши про це в табір почали з’їжджатися ще люди – польська шляхта, міщани, селяни. Бідну безземельну шляхту манили слободи на звільненій землі, монахи і монашки спішили повернутись у свої цер¬кви та костьоли, хоч вони були цілком поруйно¬вані. Ці люди не могли не знати, що чекає їх завтра; на старих руїнах треба відбудувати нові оселі, зорати та засіяти здичавілі поля, чекала їх тяжка панщина, неволя, злидні, але зараз всі вони були об’єднані спільною радістю, радістю повернення на рідну землю. Тож поряд з Окопами жило друге багатотисячне місто, лише тільки без будинків. Життя йшло своїм шляхом – ярмарки, весілля, хрестини, похорони – все відбувалося тут. Нарешті Кахріман призначив виїзд турків з Кам’янця на 18 вересня. Цього ж дня вся комісія, на чолі свого війська, вирушила з Окопів до Кам’янця-Подільського.

Кам'янецька брама фортеці Окопи Св. Трійці.

22 вересня відбувся акт передачі міста Польщі. Так описав ці події Мацей Коптський, генерал коронної артилерії, який приймав ключі від міста та фортеці від Кахріман-паші. Польський письменник і дослідник Богдан Круліковський віднайшов мемуари Коптського і в 1979 р. опублікував, видавши книжку «Власне життя генерала артилерії коронної» (Варшава).
Зараз на дорозі через село Окопи збереглися дві брами Львівська і Кам’янецька та залишки оборонних валів. Село на згадку про ті події і про фортецю зветься Окопи.
Далі гладенька стрічка асфальту добігає до місця де Збруч вливає свої води в води Дністра.

Львівська брама фортеці Окопи Св. Трійці.

Мальовничі краєвиди відкриваються подорожуючим. На високих берегах Збруча ошатні дачні будиночки, дністровські чайки кружляють над широким плесом Дністра. Проїжджаємо межовий знак Тернопільської області, прикордонний стовп з півнем на верху, міст через Збруч і ми в Хмельницький області. В 1793 р., коли Поділля підпало під владу Російської імперії, в селі Ісаківці, яке ми зараз проїжджаємо, був поставлений прикордонний стовп, як знак стику кордонів трьох держав: Росії, Австро-Угорщини та Румунії до 1918 р. і Української РСР, Румунії та Польщі до 1939 р. Місцеві селяни з гумором казали, що у них півень співає на три держави. Далі наш шлях лежить до с.Жванець дорогою вздовж Дністра. Варто зробити в Жванці зупинку, щоб оглянути ще одну фортецю – Жванецьку, яка знаходиться на крутому узвишші, неподалік місця де ріка Жванчик впадає в Дністер. Перші ж вулички села, які відходять ліворуч від траси неодмінно виведуть Вас до фортеці, вірніше до місця, де колись, вражаючи уяву стояв неприступний замок.
Замок у Жванці побудовано у першій чверті XVII ст. власником села Валентієм
Калиновським, старостою Кам’янецьким. Замок був взірцем новітніх досягнень у фортифікаційному мистецтві, тому сучасники називали старосту Калиновського «богатирем високого духу».

р.Жванчик біля фортеці с.Жванець.

Перші випробування фортеця витримала під час польсько-турецької війни 1621 р. Саме ж селище було майже повністю зруйноване й «сплюндроване через якусь злочинну провокацію», як пише історик краю Є.Сіцінський. Але сам замок зберігся і в ньому деякий час перебував королевич Владислав з козацьким гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним після Хотинської битви. Після цих подій власник Жванця Станіслав Лянцкорунський відбудував і містечко і замок, на його прохання Владислав дав Жванцю в 1641 р. магдебурзьке право. План замку був п’ятикутний з п’ятьма баштами, які з’єднувались високими мурами і підкріплювались ще валами з боку подвір’я.

Жванецький замок.Фото 1907р.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького в Жванецькому замку перебував штаб польського війська, яким керував король Ян Казимир. Поляки заступили дорогу Тимошеві Хмельницькому, коли він пішов у Молдавію допомагати своєму тестеві-господарю Василю Лупулу. Два холодні осінні місяці 1653 р. простояло польське військо під мурами замку в оточенні козаків Б.Хмельницького. Поляки терпіли голод, військо їх гинуло від хвороб. Скоро стало відомо, що татарські війська стоять впритул аж до Кам’янця і з’єднались з табором козаків під Гусятином, що остаточно перервало будь-який зв’язок польської армії зі світом. Отож це був повний і неминучий розгром для польського війська, але такий стан справ не влаштовував хана. Іслам-Гірей встановлює зв’язок з королем. Зв’язковому, молдавському полоненому, в чобіт поклали листа від Іслам-Гірея до короля Яна Казимира і відправили під охороною. Мирні переговори відбулися у Кам’янці. За умовами миру Ян Казимир повинен був сплатити контрибуцію хану Іслам-Гірею та ще татари дістали дозвіл на ясир з Волині і Поділля. В цій компанії тільки зрада врятувала короля від полону, а військо польське від розгрому.
В 1672 р. коли величезне військо султана Магомета IV прямувало до Кам’янця, Жванецький замок здався туркам без значного опору тому, що польський гарнізон втік до Кам’янця. Під час турецького загарбання краю замок двічі переходив до рук поляків: у 1673 та 1684 рр. В ході цих воєнних дій були зруйновані і замок і поселення. Ще спустошливішим виявилося перебування барських конфедератів, які захопили замок, а будівлі навколо нього спалили. Це була остання військова подія, що торкалася Жванецької фортеці. Незважаючи на те, що з часом укріплення зовсім занепали, слава твердині здобута в минулі часи привертала до нього увагу любителів старовини та мандрівників. В XIX ст. зображення замку з’явилося в «Альбомі історичних міст Польщі», який видав польський художник Наполеон Орда. Автори XIX ст. даючи опис замку в історичній і краєзнавчій літературі згадували не тільки історичні факти, а й легенди, якими здавна були оповиті Жванецькі укріплення. Священик Михайло Орловський пише, що польський генерал Мацей Контський і Ян Копенгауз відвідували підземні ходи, якими Кам’янецький і Жванецький замки з’єднувались з печерою в с.Кривче Тернопільської області. Вони виявили там безкінечний лабіринт з великим обсягом кімнат. Цю легенду і сьогодні можна почути від жителів села,але вже наприкінці XIX ст. неможливо було знайти навіть сліди цього підземного ходу. Згадують також про мідні труби давнього водогону, знайдені біля Жванця.
Сьогодні від славетного замку збереглася лише одна башта, решта були розібрані коли перед Великою Вітчизняною війною почали будувати на подвір’ї фортеці Дот. Цю сіру споруду і зараз можна побачити замість середньовічних башт. Башта, якій більш пощастило- триповерхова, п’ятикутна, колись значно виступала за лінію мурів. На другому поверсі були вікна, по одному з кожного боку, а на третьому – амбразури. Стіни башти міцно зрослися з дуже крутим кам’янистим схилом гори над річкою Жванчик. Непохитно і суворо стоїть вона на сторожі рідної землі, нагадуючи нам про славні, героїчні сторінки з історії Жванця.

Залишки Північної башти Жванецької фортеці.

Україна щедро всіяна більш чи менш зруйнованими замками-фортецями, оскільки вся історія наша – це одвічна боротьба з чужинцями-загарбниками, яких манила до себе наша родюча земля, її природні багатства. Ми відвідали тільки маленьку частку з 116 пам’яток оборонної архітектури, які збереглися до нашого часу. Але і ці невеликі фортеці, занедбані, зруйновані дають нам змогу відчути наскільки багата, неповторна, героїчна історія рідної землі.


Довідка.


Тривалість маршруту-3дні.

Спосіб пересування та протяжність маршруту:

-м.Кам'янець-Подільський-с.Чорнокозинці-25 км.(автобусом)

-с.Чорнокозинці-с.Кудринці-12км. (пішки)

-с.Кудринці-с.Завалля-6км. (пішки)

-с.Завалля-с.Вигода-10км (пішки)

-с.Вигода-с.Окопи-с.Жванець-16км (автобус)

-с.Жванець-м. Кам'янець-Подільський-12км. (автобус).

Спелеоекскурсія в печеру Атлантида-5год.

Транспортне обслуговування-рейсові автобуси або по замовленню.


Автор маршруту: Тетяна Недря



Дивіться також:

Категорія: Маршрути Тетяни Недрі | Додав: KamPod (21.03.2013)
Переглядів: 1745 | Коментарі: 1 | Теги: туристичний маршрут, Недря | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1 Andruha   (23.03.2013 16:54)
Классная реконструкция Жванецкой крепости. Думаю ее раньше разобрали еще до строительства Каменец-Подольского Ур

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Проект "Мандруємо вулицями" [21]
Пішохідні маршрути [31]
Водний туризм [6]
Велотуризм [5]
Туристичні поїздки [19]
Спелеотуризм [9]
Маршрути Тетяни Недрі [6]
Визначні місця краю [20]
На мапі Кам'янця [25]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz