Кармалюковими стежками. Частина 2 - Маршрути Тетяни Недрі - Туризм - Каталог статей

Підземні ходи старої каменярні тягнуться в надра гори майже на 1,5 км. Висотою до 3 м, дуже розгалужені тунелі поволі вужчають до невисоких ходів-лазів і виводять до кінця розробки, так званого «105 пікету».

Мандрівка цим царством темряви і кажанів досить небезпечна але й захоплююча. Зараз в старих порожніх штольнях розводять на продаж печериці місцеві підприємці. Від штолень сосновою посадкою спускаємось до ставків. А далі у гостини до овіяної легендами Кармалюкової гори. З криниці біля хати витягуємо цеберко крижаної води, наливаємо в пляшки, знадобиться. Може з цієї криниці і Кармель – народний месник пив воду? Хто знає? Зустрічає кам’яний Кармелюк усіх, хто бажає завітати у державний заказник «Кармалюкова гора». На вершину, від Мукши, веде безліч стежок і лісова вторована дорога, якою ми поволі підіймаємось в гору. Вітер розхитує верхів’я сторічних дерев, виспівує і, підштовхує в спину. Під ногами м’який покров з опалого торішнього листя, десь під листям проростає чудодійне зілля - розрив-трава (Недотика звичайна), яку Устим завжди мав з собою, бо допомагала йому руйнувати залізні кайдани і тюремні грати. Народна пам’ять зберігає стародавню назву гори – Бложкове городище або Блажкове дворище. Хто був Блажко не відомо, може вождь племені чи атаман? Але людям здавна полюбились ці місця. Під вершиною гори збереглися високі вали давньоруського городища XI-XIII ст., знайдено велике городище скіфського періоду VI-I-IV ст. до н.е. Пізніше гору називали Татовиною і тільки в XIX ст. вона дістала третю назву Кармалюкова. За народними переказами тут у 1812 р. переховувався Устим Кармалюк.

А чи переховувався? Відомий такий фольклорний переказ. Коли цікавились, чи насправді тут у Медоборах ховався Кармалюк? Можна було почути у відповідь: «Він не ховався. Навіщо йому було ховатися, коли він Кармалюк!» Постать уславленого ватажка цікавила Т.Г.Шевченка, який у 1846 р. під час роботи в експедиції по Волині і Поділлю побував в с.Вербка і Привороття. Він записував спогади людей, що добре знали Кармалюка, слухав легенди, пісні про народного героя.
Виходимо на велику галявину на вершині Кармалюкової гори. Край стежки стелеться барвінок, гудуть бджоли над квітучими кущами глоду, під старезними дубами зеленіє, запрошуючи перепочити, висока трава. Може саме під цими дубами з могутніми, вузлуватими гілками, сидів біля багаття Кармель з вірними товаришами, може звідси зненацька налітали вони на панські маєтки, мстили за кривди народні. Кажуть якщо прикласти вухо до стовбура дуба в тиху ніч, можна почути, як тужить, плаче дерево, розповідає як від зради загинув Устим. Понад два десятиліття з 1813 по 1835 рр. саме тільки ім’я Кармалюк наводило жах на панів. Любов до рідного краю, ненависть до багатіїв, дивовижна сила духу і незламність, допомагали йому витримати тюрми, тортури, заслання на вічну каторгу в Сибір. Він знову і знову повертався до рідного краю і ще яскравіше палали панськи фільварки, все відданішою була любов народна до свого волелюбного героя.

Існують документи, в яких з протокольною точністю зафіксовано конкретні деталі підлого вбивства Устима Кармалюка. У ніч з 9 на 10 жовтня Кармалюк збирався помститись поміщикові Волянському за всі кривди заподіяні селянам, готуючи напад на його маєток. Треба було зважити все до найменших дрібниць з кожним учасником задуманої справи, зокрема зустрітися з Юрком Самківом у селі Кориченці Шляхови в хаті Олени Процькової. Не підозрюючи, що в сінях і в кімнаті зачаїлись озброєні рушницями шляхтичі, Устим після опівночі постукав у вікно хати. Жінка відчинила двері, він переступив поріг і спитав тихо, чи прийшов Юрко. І зараз же почув за дверима підозрілий шурхіт. «Хто тут?» – насторожився Устим. «Вівці впустила на ніч» – заспокоїла господиня. Невідомо, чи повірив їй нічний гість. Усе вимірювалось ліченими секундами. Одразу ж по тих словах Олена відчинила двері до хати й Кар-малюк помітив під стіною якісь тіні. Блискавично вихопив пістоля, але вистрілити не встиг, в цю мить гримнув постріл з-за сінешніх дверей – шляхтич Рудковський випередив Устима... Так описує цю подію Бронислав Грищук в книзі «Поділля – колиско і доля». Народ не вірив у смерть Кармалюка і в час його наглої загибелі, й ще багато літ по тому. Народ чекав: ось-ось повернеться Кармель, гукне: «До зброї хлопці!».

Люди складали безліч пісень, легенд про нього, рапсоди-лірники ходили по селах, містах та містечках співали про нього і в цих піснях вигадка переплелась з правдою.
«Коло Гуменців є гори Медобори. В одній горі – глибока печера. Раз в цій печері зібрав Кармалюк усіх своїх хлопців і сказав їм присягнутися, що будуть панам мстити за бідних людей. Коли хлопці дали таку клятву, Кармалюк зібрав у всіх хлопців ножі і посвятив їх, а потім закопав у тій печері. І сказав, що як буде людям зле жити, то нехай відкопають ті ножі – вони мають велику силу проти ворогів, бо освячені і ними Кармель за правду бився». Ніби чув тоді Кармель, що недовго лишилось йому по білім світі ходити. До печери Кармалюка по південному схилу з вершини гори веде крута стежка. Під скелями, в заростях грабини, ліщини, дерену, знаходиться низький вхід. Печера невелика, простягнута в глиб гори на 10-15 м в товщі сірих крупнозернистих вапняків і закінчується двома щілинами між важкими глибами скель. Ніби то раніше печера була така велика, що Устим міг на коні всередину заїхати.
«Ой, не лети, орлице, в той бік не лети, туди ходить Кармалюка напитись води. Лети, лети орлице, високо літай, ти ж того Кармеля у кривду не дай!»
На протилежному, північному боці галявини, виступає з землі висока урвиста скеля-уламок, до неї веде стежка серед дерену –це царство птахів, які полюбляють ласувати пристиглими на сонці, солодкими ягодами, від соку яких вся стежинка червона.

Обережно робимо крок на вузьку вершину скелі і опиняємося над густим лісом, крізь дерева видно донизу розкидане поросле мохом каміння, поблискує на сонці де не де, поміж дерев, вода в Мукші, через долину - товтра Тес, де починалась наша мандрівка, червоні дахи санаторія «Лісова пісня».
Якщо Вам до вподоби мандрівки гірськими стежками та долинами Подільських Товтр, неодмінно побувайте на горі Городисько біля с.Колубаївці. Це найвища товтра Хмельниччини, вона здіймається на 362 м над рівниною моря.
Невеликий відрізок траси Кам’янець-Подільський-Хмельницький між с.Гуменцями і Колубаївцями красномовно називають «тещин язик». Машина долає круті підйоми і за перевалом звертає на дорогу, яка веде в с.Колубаївці. Перед селом ліворуч височіють дві товтри вкриті лісом – це Левкова і Безіменна, праворуч стоїть як воїн в шоломі скеляста товтра Лиса. Зупиняємось в центрі села, щоби оглянути Іоанно-Богословську церкву. Вона була побудована в 1821 р. на місці дерев’яної, більш давньої споруди.

Шумлять молоді сосни, віддзеркалюючись в зеленуватій воді. Береги ставків порослі густо татарзіллям, а в лісі під кленами, грабами, соснами вкриває зеле¬ним килимом землю густо-густо хвощ. Біля греблі найближчого до села ставка є криниця, стежка до неї і все навколо теж в заростях хвоща, незвично високого і гарного. Через греблю йде дорога, перестрибує через струмок і далі заводить в ліс. Цією дорогою підіймаємось на вершину товтри Городисько. Лінія обрію поволі відкривається з усіх сторін і стає зрозуміло, що це вже і є найвища точка – 362 м над рівнем моря. Вершина товтри відкрита всім вітрам і майже рівна. Знизу то-втру підковою з півночі, сходу і заходу оточує густий ліс, на півдні – городи, сади с.Баришківці, Абрикосівка. Біля ґрунтової дороги, яка проходить вершиною, росте великий дуб-одинак. В його тіні гарно відпочити. Вітер доносить гіркі запахи полину і віддалений гомін траси.

В ті далекі часи, коли наші предки-слов’яни сповідували язицтво, вони вважали дуб символом могутності, священим деревом бога грому і блискавки Перуна.
В дубових гаях справлялись поганські культові обряди, приносилися жертви богам. Під розлогими шатрами древніх дубів проводилися народні віча, відбувалися князівські ради. Люди не зрубували старих дубів, бо вірили, що це може призвести до нещастя.

Часто блискавки вражали лісових богатирів і вони загоралися яскравими смолоскипами на чорному тлі неба. А в душах людей виникав містичний страх і народжувалися фантастичні уявлення про дерево.
Цей дуб на вершині товтри, росте як спомин про минуле, про ті часи, коли тут існувало, жило своїм життям велике древньоруське городище.
Археологи припускають, що укріплення на вершині було споруджено древньоруським населенням краю на початку XI ст. і входило до складу Галицько-Волинського князівства. Це була військова фортеця, вона слугувала захистом від набігів орд печенігів і половців. Майданчик городища був круглим і з півночі захищений великим валом, який своїми кінцями впирався в скелясті і недоступні урвища. В 1898 р. подільський археолог Ю. Сіцінський обстежив цю пам’ятку, при розкопках було знайдено кераміку XII-XIII ст. фрагменти скляних браслетів і багато металевих виробів.
Від ставків, вулицями села, недалеко до зупинки автобуса на Кам’янець-Подільський. А казковий світ товтр живе своїм життям. Під сонцем, вітром, снігами думають гори свої думи. Люди, які мешкають тут, може з часом складуть нові легенди, казки і хтось, як ми, прийде сюди, долаючи кілометр за кілометром, щоб назавжди полюбити красу і мудрість Подільського краю.

Автор: Тетяна Недря

_________________________

Довідка

Сезонність маршруту: квітень-жовтень.

Тривалість: 1 день.

Протяжність і спосіб пересування:
м.Кам'янець-Подільський –с.Привороття ( 15 км., автобусом);
-с.Привороття-Кармелюкова гора(2 км., пішки);
-Кармелюкова гора-с.Гуменці (4 км., пішки);
-с.Гуменці-с.Колубаївці(7 км.,автобусом);
-с.Колубаївці-м.Кам'янець-Подільський (11 км., автобусом).

Транспорт: рейсові автобуси чи заказні.