Вс, 16.06.2019, 10:59
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Туризм » Маршрути Тетяни Недрі

Надзбручанські фортеці. Частина 1

Родючі подільські землі, орошені водами Дністра, Збруча, Смотрича, Тернави, Ушиці, Південного Буга здавна привертали увагу різних хижаків: татар, турок, волохів. Вперше татари з’явилися на Україні в 1239 р. Вони спустошили Лівобережжя, в кінці 1240 р. переправились через Дніпро, взяли Київ, захопили Волинь, Галичину, потім Польщу, Угорщину і тільки під Лігніцем їх зупинили заковані в залізо чеські і німецькі лицарі. Літом 1242 р. хан Батий в зворотному напрямку ще раз пройшов через всю Україну і зупинився на Волзі. Для Подільських земель, як і для всієї України розпочалося страшне золотоординське панування. Князь Данила Галицький, збираючись розпочати боротьбу з Ордою, зміцнює старі та будує нові укріплення. На високих кручах над Збручом, Дністром зайняли оборону фортеці у Сатанові, Чорнокозинцях, Кудринцях, Гусятині, Сидорові, Збрижі, Скалі--Подільській, Жванці, Червоногороді. Маршрут нашої подорожі проляже від однієї фортеці-твержі до іншої. Ми помандруємо лісовими стежинами і польовими курними путівцями, через товтри і долиною Збруча від с.Чорнокозинці до с.Жванець на Дністрі.Отож, в дорогу, на зустріч з краєм де над похмурими вежами середньовічних фортець сяє подільське усміхнене сонце. Окрасою цієї мандрівки буде подорож в казковий світ унікальної подільської печери Атлантида.
Поспішає до швидкоплинного Дністра окраса нашого краю р.Збруч, найбільша з восьми лівих приток його. Річка-трудівниця витікає з болотних луків, що на Авретинській височині Волочиського району, тому назва річки походить від слова «збруч», що означає болото. Береги Збруча заселені ще в кам’яну добу, про що свідчать кам’яні знаряддя праці, залишки печер, видовбаних в скелях.
Впродовж двох віків річка була кордоном між різними державами. До 1917 р. все, що на заході від Збруча – володіння Габсбургів, все що на сході –Романових, до 1939 р. це кордон між Польщею та Радянським Союзом.

Вузький перешийок між р.Дністер і р.Збруч, місце розташування фортеці Окопи Св. Трійці

Над Збручем за 20 км від Кам’янця-Подільського на зелених крутоярах, в мальовничій місцевості, лежить село Чорнокозинці. Цікава назва села.Про таємниці, пов’язані з історією цього поселення, розповідає легенда. Був час, коли над Збручем люди жили вільно, без панщини. Якось прийшов на їх землі князь Владис із військом. Зігнали його вояки всіх людей на берег Збруча, щоб всі чули що Владис скаже: «Чуєте-но, люди! З цієї днини я ваш пан – що кажу, те робіть. За непослух шкуру злуплю. Не здумайте тікати, навкруги села варта виставлена!» Люди скорилися, почали камінь добувати, панові палац будувати. Не скорився лише старий дід, який з рідні мав одну лише онучку малу і ще три чорних кози. Зумів він утекти з села, що ніхто і не помітив. Спливали роки, робили люди на Владиса з ранку до ночі. Та одного разу донесли слуги князю, що в яру, порослім тереном, димок побачили. Живе там хтось, а панщини не платить. Послав Владис військо на один-однісінький димок. Побачили слуги в землянці старого діда, а з ним дівчину, гарну як сонце, вона пасла трьох кіз. Закинули слуги на них петлю і потягли через терен і каміння. Поки доїхали, тільки дівчина лишилася ледь жива. Навіть не глянув Владис на мертвого, а дівчину наказав кинути в льох під баштою. Через тиждень пішов до вежі, подивитись чи жива ще непокірна і дуже здивувався що вона ще не померла. «Слідкуйте слуги, хто їй носить їжу!» Відповіли слуги, що бачили чорних кіз, які кидали і віконце підземелля траву, вкриту росою. Князь наказав вбити чорних кіз. Ніхто більше не чув голосу дівчини, а на тому місці, де вона пасла своїх кіз, виросло село, Чорнокозинці називається.
Перші відомості про село сягають XV ст. З того часу і до XVIII ст. воно належало римо-католицький кафедрі Кам’янець-Подільського. Поруч села по Збручу проходив страшний Волоський шлях, яким татари й турки вривалися на Поділля. Татарські напади були дуже частими, майже кожний рік, а у 1516 р. – найстрашніший, коли село було спалене вщент.
Тому на високій Замковій горі, за часів литовських князів Коріатовичів, були побудовані оборонні вежі і мури. В 1538 році валашський господар Петро спробував здобути замок – не вдалося, і тоді наказав вирізати всіх, хто жив за фортечними стінами. В 1674 р. турки захопили замок, всіх захисників перебили, село спалили. Зі сліз, крові і згарищ знов і знов відроджувалось село.

Залишки в'їздної брами та круглих веж фортеці с.Чорнокозинці

В XVIII ст. Кам’янецькі епіскопи відновлюють тверджу, будують на подвір’ї палац для свого літнього відпочинку.
На під’їзді до села сіра стрічка асфальту спускається в долину Збруча. Село тільки зустрічає першими хатами, а праворуч від траси наші погляди прикуті до мурів і веж, що чітко видніються на високій вапняковій горі.
Ось вона наша перша надзбручанська тверджа – Чорнокозинська фортеця, яку селяни і сьогодні називають турецькою. Кажуть, що в ній турки страчували місцевих людей «чорними казнями», можливо і від цих слів походить назва села? Недовгий підйом стрімкою стежкою і ми виходимо на вершину Замкової гори. Ні час, а ні люди не пожаліли фортецю. Від двох круглих веж і високого муру між ними, де була в’їзна брама, залишились тільки фундаменти. На північному боці Замкового подвір’я збереглися руїни палацу і висока кругла вежа, яка вартувала над долиною Збруча.

Західна стіна палацу в Чорнокозинській фортеці

Оглядаючи з висоти мурів довколишні краєвиди, згадаємо ще одну давню легенду-казку, якою зацікавився В.І.Даль, російський письменник-фольклорист, відвідуючи ці місця.
«Замок цей, як кажуть люди, належав князеві Кур’ятовичеві. Тут жив сам князь і його сестра – дівчина. Одного разу татари несподівано напали на Чорнокозинці і захопили замок. Князь мусив тікати підземним ходом й заховатись в скелях Збруча, а сестра його втекла від татар самохідним мостом, що з’єднував береги Збруча і врятувалася в Галичині. Вона забрала з собою великі скарби. І на них, недалеко від Збруча, в глухому лісі побудувала церкву з келією і там до кінця свого віку молилася за пропащого безвісті брата.» Старі люди з села розповідають: якщо піти підземним ходом далеко, можна побачити великі залізні двері з замком, біля яких свічки гаснуть і ті, хто до них доходять, вимушені повертати назад. Нібито цей хід веде до Кам’янець-Подільської фортеці.

План фортеці в Чорнокозинцях

Була колись святиня-костел Св. Йосипа

с.Чорнокозинці 


По особливому тихо і потаємно на горі біля древніх мурів, не часто добираються сюди гомінкі туристи. На гарячому від сонця камінні гріються прудкі ящірки, цвіте острівцями пахучий чебрець, і легкий вітерець зненацька торкнеться Вашого розпашілого обличчя, як відгомін віків. Чуєте? Спускаємось до села, по камінню в ярочку переходимо струмок, який впадає в Збруч і підіймаємось до колгоспного двору. З вершини горба добре видно берег ріки, замкову гору і руїни фортеці. За сараями колгоспного двору починаються посадки шовковиці. Тримаючись східного напрямку, перетинаємо польову дорогу між селами Залісся-І та Чор-нокозинці. За невеликим садом виходимо до траси, яка спускається в долину Збруча в с.Мілівці. В затінку яблуневих дерев, на перехресті з шляхом на с.Завалля, відпочиваємо. Між лісом та полем сіріє ДОТ. Це свій слід залишила Велика Вітчизняна війна. Залізобетонні укріплення (Лінія Сталіна), озброєні кулеметами і гарматами, було збудовано перед війною вздовж Збруча та Дністра для укріплення кордону Радянського Союзу. Після захоплення радянськими військами Польщі і Західної України у 1939 р., державний кордон відсунувся на Захід, укріплення роззброїли і підірвали. А 22 червня 1941 р. вибухнула війна...

Кулеметний дот-«Лінія Сталіна»

Далі п’ять кілометрів до с.Кудринці проходимо дорогою вздовж лісу. Минаючи ліс наша туристична стежка виривається на простір. Круті схили пагорбів над Збручем розтинають балки і яри. Стежок багато – вибирай любу, вони то пірнають на дно ярків, то вибігають на крутосхил. Відшарування сірих вапняків, розквітчані жовтими квітами каменеломки, перетинають нам дорогу, де-не-де зеленіють кущі шипшини та глоду. Зверху чудово видно сріблясту стрічку Збруча, заліснений лівий берег, на широкий долині правого берега красуються луки, сіножаті, біля води кучеряві вільшаники.
Виходимо на асфальтовану дорогу, попереду, на дні широкій плоскій чаші, оперезаної петлею Збруча, як на долоні село Кудринці, власне тільки половина села, яка належить Хмельницькій області. За Збручем, за горою – Тернопільська частина села – теж Кудринці. Попереду, за рікою, на високій видовженій горі, яка на сході крутими схилами обривається в Збруч, у всій середньовічній красі і могутності постає замок, один з найкращих на Поділлі. Він домінує над всією місцевістю, і як господар, і як захисник, і як символ людської праці та натхнення.
Вулицями села виходимо до мосту на кам’яних опорах-стовпах. За ними перша вулиця Кудринців – Тернопільських.

Покровська церква с.Кудринці

У Подимному списку 1493 р. зустрічаємо назви Кодринці, пізніше Кодерунці, Кудринці, які ймовірно могли виникнути від слова кодри – так називали в суміжній Молдові гори вкриті буковим лісом. Тепер на горах біля села зеленіють посадки золотокорих сосен, а від букових лісів, на жаль, сліду не залишилось.
За мостом капличка діви Марії, біля неї починається стежка, якою ми підіймаємось до фортеці. Правий схил Замкової гори підрізано кар’єром, де місцеві гадзі ламають каміння, з кожним роком все ближче і ближче добираючись до гордих неприступних стін.

Підйом до Кудринецької фортеці

Я багато разів підіймалася цією стежиною і кожного разу серце стискалось від болю, від жалю за ці беззахисні руїни, за їх подальшу долю. Невже будівництво паркану, чи сараю, та навіть будинку, варто того, що ми втратимо свою історію, безцінну пам’ятку фортифікаційного мистецтва.
Підіймаючись крутим схилом, уважно дивіться собі під ноги, і ось серед трави та квітів вилискують острівці білого, крихкого каміння – це чи не єдине на Поділлі родовище подільського мармуру. Ось і фортеця, вірніше те, що від неї лишилося.


Талановиті будівничі зводили цю тверджу на Мармуровій горі. Могутні, похмурі вежі; п’ятигранна, де починався колись підземний хід, південно-західна шестигранна з колодязем біля неї, залишки прямокутної надбрамної вежі вражають товщиною стін, кількістю бійниць для ведення перехресного вогню. Східний бік замку був неприступний завдяки урвистому схилу гори та півтораметровому муру, від якого залишився тільки фундамент.
Відомо, що Кудринецький замок побудували в 1615 р. магнати Гербурти. Місцевий люд під час наїздів татар-людоловів мав надійний притулок і захист за фортечними стінами. У 1648 р. селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса відбили у поляків замок.
Сяє подільський мармур.

План Кудринецької фортеці


В 1672р. фортецю захопили турки... До речі, якщо Ви поцікавитесь, Вам залюбки розкажуть, що в місячні ночі біля замку бродить привид молодої, вродливої дівчини, яку турки за непокору замурували живцем у стіні замку. З тих пір її душа не знаходить спокою. З початку XVIII ст. замком володіють польські шляхтичі Гумецькі, які будують вздовж східної стіни житлові будинки. Прикро, що не турки і не війни зруйнували цей неприступний замок, а місцеві селяни, які починаючи з кінця ХІХ ст. безжально розбирали каміння башт та стін для своїх потреб. Прощаючись з фортецею, обійдемо її навкруги, роздивимось ще раз її міцні мури, рештки башт.

Західні стіни і вежі Кудринецької фортеці

Сільською вулицею та городами виходимо до Збруча. Збруч за селом просто красень, вільно котить хвилі широкою долиною. Поступово до правого берега підступають круті схили, часто залишаючи від стежки тоненьку смужку. Села вже не видно за вигином ріки, а попереду сосновий ліс і зелена велика галявина, що так і вабить до відпочинку. За соснами на межі лісу і поля джерельна криничка. Всю ніч над Вами зоряне небо, шумлять над наметами сосни, тихо хлюпоче Збруч.
Наступного дня наша мандрівка не розлучатиметься з рікою. Від місця табору йдемо краєм поля, яке червоніє маками та крізь золоту хвилю хлібів виглядають голубими очима волошки.

Автор маршруту: Тетяна Недря (СЮТур)

Далі буде



Дивіться також:

Категорія: Маршрути Тетяни Недрі | Додав: KamPod (15.03.2013)
Переглядів: 1701 | Коментарі: 3 | Теги: Кудринцы, Чорнокозинцы, Окопи, туристичний маршрут, Збруч, Недря | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 3
1 KamPod   (15.03.2013 11:33)
Весь маршрут проляг від Чорнокозинець до Жванця - точно як у нашому плаванні ТУТ

2 rabbit   (15.03.2013 21:11)
Гарна мандрівка, гарний опис.
А як прочитав "Всю ніч над Вами зоряне небо, шумлять над наметами сосни, тихо хлюпоче Збруч.", так знову захотілося побувати в тих краях!
І наша минулорічна подорож згадалася, - ще раз переглянув із задоволенням.
Дякую! cool

3 lapa   (16.03.2013 10:41)
Чималий цей маршрут, але гарний.

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Проект "Мандруємо вулицями" [21]
Пішохідні маршрути [31]
Водний туризм [6]
Велотуризм [5]
Туристичні поїздки [19]
Спелеотуризм [9]
Маршрути Тетяни Недрі [6]
Визначні місця краю [20]
На мапі Кам'янця [25]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz