Трохи офіційної інформації:

По ходу підготовки до запливу спливали все нові і нові об'єкти які варто було побачити і подорож стала ще більш насичена пізнавальними вилазками, зокрема у коло пошуків було включено криївку УПА на місці колишнього с.Зелене, башту замку в с.Окопи, та деякі інші об'єкти, про що буде описано надалі. Щоб простежувати усе це по карті увесь маршрут з зупинками можна побачити ТУТ

Отже починаєм:

1. с.Чорнокозинці (замок)

Старт було заплановано у с.Чорнокозинці і починатись усе мало з огляду замку. Автобус з Кам'янецького вокзалу виходить сюди у 8:15, але нам не довелось їхати ним так як транспорт (четвірка), що віз каяк уміщував усіх нас з багажем. Зробивши зупинку біля замку ми оглянули перший запланований об'єкт подорожі. 

Небо тоді було затягнуте, проте знімки рештків суворого замку ми таки зробили

  

3. Три яри (помилкові пошуки с.Зелене)

За інформацією з кам'янецького форуму ми дізнались, що десь напроти с.Мілівці, де горб прорізують три лісистих яри колись було с.Зелене, де точились останні бої між УПА і НКВД. За тією інформацією там зараз вивішено стяг на щоглі і збудовано криївку. Щоб побачити це було вирішено внести цей пункт в перелік зупинок і знайти ту криївку. Три яри побачили одразу за Чорнокозинцями і чомусь вирішили що це напевно та місцина. 

Міркуючи що криївка не може бути на схилі а повинна бути десь на горі в лісі було зроблено зупинку на березі і підйом на гору. Криївки ми там так і не знайшли, зате помилувались гарним краєвидом що відкривався згори і зняли с.Чорнокозинці з замком з цікавого ракурсу.

Що цікаво, так це те, що навіть місцеві жителі с.Збручанське та с.Мілівців не чули про криївку, хоча про зараз неіснуюче с.Зелене чули і дещо підказали. Отож уже у с.Мілівці ми знову побачили три яри

Де ж криївку шукати? Знову підніматись і витрачати час ой як не хочеться... Аж ось при березі майорить жовто-блакитний прапор - знайшли. Криївка знаходиться метрів в 15 від берега і являє собою курінь з гілок біля якого встановлено щоглу з прапором, та два навіси укріплених внизу тяжчезними поліетиленовими мішками з піском.

Незадовго від попередньої зупинки вода в Збручі починає текти повільно і річка розливається. Це ознака наближення до греблі гідроелектростанції перед с.Кудринці, де кожного подорожуючого водним транспортом чекає обнос плавзасобів. Тож вдаритии по веслах по майже стоячій воді кілометрів 2-3 доведеться. 

Цікаве було перед самою ГЕС, тут в поле зору нам потрапив ДОТ біля берега, а ще ми врятували оленя, точніше жука оленя що ще живий борсався в воді

Ще здалека кудринецький замок манив до себе шматком своєї тризубої стіни. Підпливши до мосту наша команда зробила заплановану зупинку для відвідування замку. Поряд нашої стоянки місцеві жителі пасли худобу, проте нічого цікавого від них  ми не дізнались.

До замку потрібно було піднятись на гору на якій за словами Володимира Олександровича добувають мармур і хоча цей мармур не для різьби скульптур і колон, проте ознаки мармуру на деяких каменях підступах до замку таки відчувались. 

І от замок:

Повертаючись звернули увагу на великі дзвони поблизу каплички внизу в селі і на камяний хрест датований серединою ХІХ ст. Нажаль я його не сфотографував, хоча по формі він був дуже схожий на тому, що описаний в "Суботня прогулянка до Панівецької дачі і не тільки"

Далі на шляху нас очікувала ще одна ГЕС у селі Завалля відоме на весь світ печерою "Атлантида". 

Тут у нас була запланована зупинка для огляду траянового валу. Знову пропливши стоячою водою кілька кілометрів причалили біля греблі на правому березі Збруча і місцеві жителі одразу почали розповідати нам про печеру. Печера не входила у наші плани так як на скільки відомо там окрема історія з її відвідуванням. Однак працівники ГЕС запевнили нас, можна подзвонити до організатора того всього і він можливо нас туди заведе. Пропозиція була заманлива проте перш за все ми здійснили заплановане - оглянули рештки траянового валу (доречі с.Завалля не даремно таку назву отримало). 

Далі обнос ГЕС, фото з другого берега і далі

За наводкою місцевих ми все ж таки вирішили поцікавитись печерою, для чого вкінці села зупинились за білою будкою, коло останньої хати, де жив чоловік який завідував походами до "Атлантиди". Там був уже цілий табір на берегу, та й будинки для туристів там є щоб переночувати. Поспілкуватись з чоловіком про печеру нам  не вдалось, але ми дізнались що вилазка туди буде наступного дня зранку і вартість ознайомлювальної екскурсії складає 100грн/чол. Плани з однією ночівлею ми змінювати не стали і лише з води проглянули маркований білим вхід до печери

Смеркання трохи недозволило  нам доплисти до запланованого місця для табору у с.Вітківці, де планували пошукати криницю з криївкою і зупинку здійснили на самому початку с.Боришківці. Що цікаво то там майже всі земельні ділянки жителів доходять до води і там вони ставлять столики з лавками для відпочинку. Правда ми планували ще встановити біля столика на травичці намет, проте місцева жителька прибігла і почала наказувати щоб ми не робили цього на її землі. Спроба довести їй що біля річки є водоохоронна зона що не може бути у приватній власності ні до чого не привела. Жінка була вперта і наполеглива. Зате сусід, до якого ми звернулись за водою) поруч різко контрастував з такою непривітною гостинністю і навіть пригостив нас свіжим медом, що був дуже доречним до чаю без цукру.

Пропливаючи через Вітківці нас цікавило два об'єкти. Перший це хрест напроти с.Вітківці на правому березі. За деякою інформацією його поставили коли в часи боротьби націоналістів і НКВД до берега прибило труп повстанця замотаного колючим дротом. Хрест одразу видно, так як стоїть він при березі. Місцевий житель с.Боришківці, що проходив поруч сказав що він не цікавився, але чув що його поставили бо були якісь потопельники - якісь вчителі... 

Друга наша можлива знахідка в селі могла б бути криївка біля криниці, але для цього потрібно було щоб хтось до неї розповів шлях. Нажаль місцеві нічого не змогли нам розповісти і ми її так і не знайшли.

Одразу за хрестом річка розливалась на два рукава і вирішивши що правий дуже мілкий ми направились у лівий. Однак швидка течія почала тягнути нас під повалені дерева і якщо катамаран ще якось вдалось вирулювати, то каяк залетів у гілки, його розвернуло і перевернуло. Хлопці в каяку швидко вискочили і встигли врятувати все що намагалась вкрасти річка (весло, ...)після перевернутого каяка. Проте сам човен добряче зачерпнув води, що викликало вимушену зупинку. Вичерпавши воду каяк було доставлено на берег і на сонці всі речі досить швидко висохли. Нащастя човен не постраждав, речі на той момент також усі були в нормі, щоправда один скупавшийся телефон так і не запускали, бо під сенсором була видна вода.

Місцеві жителі радили звернути увагу на водоспад за селом. Тому пропливаючи повз нього ми зробили кілька знімків. Водоспад дійсно вражав стікаючи двома струйками і падаючи з біля 20-метрової висоти.

Ще біля місця аварії повз нас проплило два катамарани-шістки, на ділянці між водоспадом і Окопами ми їх наздогнали і на річці стало тісно. Напевно дуже рідко Збруч бачить одразу 4 плавзасоби одночасно. 

Пропливаючи біля с.Окопи нас зустріла башта замку, до якої вела стежечка. Причаливши катамараном ми швиденько піднялись і обстежили місцину. Звідти відкривались чудові краєвиди на річку як вверх по течії так і вниз. А найголовніше - це рештки башти і стін, до яких ніколи не доводилось добиратись при відвідуванні с.Окопи. Стіни були фактично на людських городах з одного боку навіть прикидані купою гною.

А з річки башта з своїми двома віконцями виглядала як звірятко, що світить очима.

Ще до с.Окопи води Збруча підперті Дністровським водосховищем уже не хотіли нести і доводилось добряче грести. Тому напроти с.Збруч ми вирішили встановити вітрило щоб намагатись хоч трохи вихопити допомогу вітра. Цікавий хлопчина перебрався на рибацькому човні до нас щоб подивитись що ми робимо - напевно рідко там плавають під вітрилом. І нам можна  сказати не вдалось, бо при повному штилі вітрило не дуже й допомагало.

 

Поблизу с.Ісаківці потрібно було долати два мости. Перший високий мальовничий. Одразу за ним проглядалась стелла "Хмельницька область". А от другий був занизьким для нашого плавзасобу з вітрилом і тому довелось робити обнос.

Ну і на завершення нас чекав Дністер який ми планували проскочити з вітерцем на вітрилі. Проте не судилось використати сили природи і довелось знову покладатись лише на власні сили. Причалили ми біля містка через р.Жванчик. Каяк поплив до с.Брага, а ми склавши катамаран помандрували на зупинку у Жванці.

Текст: Єрмаков Сергій

Фото (крім першої фото на катамарані): Єрмаков Сергій