Перейменування вулиць, яке планується здійснити у Кам'янці-Подільському відповідно до вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» передбачає зміну назв трьох топонімічних одиниць Нового плану. Про вулицю Червоноармійську ми вже писали (див. "Перейменування вулиць. Новий план. Червоноармійська"), тож черга підійшла і до провулків. Сьогодні поміркуємо про перейменування пров.Богінського.
90 років під ім'ям польського комуніста-"мученника"
У "Кам'янецькому календарі на 11 вересня" читаємо:
1925 рік. Секція комунального господарства Кам’янець-Подільської міської ради запропонувала одну з нових вулиць міста в кварталах, відведених у першу чергу під забудову, назвати на честь польського офіцера-комуніста Валерія Багінського, вбитого 29 березня 1925 року на станції Колосово (нині в Столбцовському районі Мінської області Білорусі). Назву «вулиця Багінського» затвердили: 17 листопада — президія міської ради, 1 грудня — міська рада. Сьогодні це провулок Богінського, який відходить від вулиці Північної (між вулицями Огієнка та Гагаріна) на південь і трохи не доходить до вулиці Тімірязєва.
З праць О.Будзея, зокрема статті присвяченій провулку "Богінського: Ім'я на мапі міста" (Подолянин. - 2006. - 17 листопада. - С. 6.), а також з відповідних статей регіональної енциклопедії "Кам'янець від А до Я", дізнаємось також, що ідея так назвати вулицю виникла не одразу:
Назву надано 1925 як одній з 10 нових вулиць у кварталах, відведених у першу чергу під забудову. Первісна запропонована назва (1 вересня 1925 у поданні до міської ради від відділу місцевого господарства при Кам'янець-Подільському окружному виконкомі) – Нова. 11 вересня 1925 секція комунального господарства міської ради змінила цю назву на «вулиця Багінського». Змінену назву затвердили: 17 листопада – президія міської ради, 1 грудня – міська рада.
З дослідження " Валерій Багінський і 90 років на мапі Кам'янця" бачимо усю передісторію цих подій. Очевидно, що вибір саме такої назви стало відлунням подій, які відбувались після вбивства польського офіцера Валерія Багінського, якого звинувачували у організації терористичних актів в Польщі, спрямованих на повалення тодішньої влади. Радянська влада вирішила зробити з нього, я б сказав, мученика комуністичних ідей, після того як перед самісіньким обміном політв'язнями 29 березня 1925року його несподівано застрелив один з делегації по обміну. Далі демонстрації протесту по всьому Союзу, заклики "за одного комуніста - десять польських буржуїв" і восени - вулиця з його ім'ям у місті над Смотричем. Географія провулку
Сьогодні це не вулиця, а провулок, хоча на будинку №1, ще досі табличка сповіщає, що перед нами "Вул.Богінського". Знаходиться провулок у кварталі, який обмежують вулиці Північна, Гагаріна, Тімірязєва і Огієнка. При цьому провулок має лише один вхід, який знаходиться з боку вул.Північної, а з іншого боку впирається в багатоповерхівку, тож Олег Будзей не дарма пропонує його називати "тупик". Будинків що відносяться до провулку не так вже й багато і всіх, але серед невеличких приватних будинків є і багатоповерхівка (№9), на якій, до речі, на табличці вжито саме "провулок".
Пров.Богінського на Яндекс-картах
 
Таблички з назвою, що ще носить ім'я Богінського
Провулок Богінського з боку вул.Північної "Вишиваний" архікнязь австрійський
Відповідно до рішення міської ради (від 21.04.2015 № 162/83) провулок Богінського пропонується перейменувати на провулок Василя Вишиваного. Простий пошуковий запит приводить нас до особи австрійського архікнязя (ерцгерцога) династії Габсбургів. Причому шукане ім'я наводиться в дужках, а так його ім'я - Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (нім. Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen) (10.02.1895 — †18.08.1948). Цікаво, що "він вважався одним з неофіційних претендентів на український трон в разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей" (цитата з Вікіпедії).
Дивно, але широкий загал в Україні знає дуже мало про цю постать, то ж з першого погляду не зрозуміло, яке відношення має представник родинної гілки австрійських імператорів до України. Проте дослідники уже досить добре дослідили цю постать, зокрема у 2011р. випущено книгу "Український патріот із династії Габсбургів", яка є в вільному доступі і матеріали з якої використовуватимемо й ми.
При опрацюванні біографії Вільгельма вимальовується постать справжнього українського патріота, найбільш яскравою сторінкою діяльності якого була його участь у національно-визвольних змаганнях 1917–1922 рр. Дослідник Д. Донцов ставив ім’я Василя Вишиваного поряд з іменами П. Скоропадського, С. Петлюри, М. Міхновського, П. Болбочана, 3. Натіїва, М. Омеляновича-Павленка, Є. Коновальця, Ю. Тютюнника — тих, кого висунула ця героїчна доба на передній план боротьби за українську державність.
Австрійський архікнязь і полковник українських січових стрільців; "блудний син" для своїх кровних батьків і велика надія для поневолених українців; людина з галереї "ідеалістів-романтиків", "фантастів" і професійний військовий діяч; поет-лірик і реальний претендент на булаву гетьмана України; нащадок давньої королівської династії Габсбургів і послідовний борець за звільнення українського народу з-під ярма двох найбільших імперій - Австро-Угорської і Російської – ці та інші взаємовиключні характеристики цього діяча, його дій, думок, намірів фігурують в українській і зарубіжній пресі доби визвольних змагань 1917 - 1921 pp., у мемуарній, публіцистичній і науково-історичній літературі пізніших часів.
Знаючи вісім європейських мов, Вільгельм ще здобуваючи освіту почав учити й українську. По закінченні військової академії Габсбург був призначений до 13-го полку уланів, що складався із українських січових стрільців. З вояками архікнязь спілкувався їхньою рідною мовою. Це, а також гарне людське поводження привернуло стрільців до "королевича", якому на знак любові вони подарували вишиванку. Архикнязь часто її носив і під одностроєм австрійського старшини й навіть з'являвся на цісарському дворі у Відні. Так з’явилося прибране ім’я Василь Вишиваний під яким він увійшов в пам'ять українського народу
Присвятивши себе боротьбі за українську національну справу, він вписав у її драматичний перебіг свої сторінки і зрештою заплатив за відданість обраному шляху найдорожчим - власним життям, яке завершилось у тюремній лікарні Лук'янівської в'язниці в Києві. Здавалося б, така непересічна постать мала б зайняти помітне місце в анналах нашої історії і можливо так і буде. Принаймні Кам’янець уже готовий відмітити пам’ять про нього у назві одного з провулків. От тільки добре було б, якби цей архікнязь мав відношення і до нашого міста… Виявляється так воно і є.
Кам’янецький слід в житті Вишиваного
З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії, отримав звання полковника армії УНР. На домагання уряду УНР на початку вересня 1919 р. В. Вишиваного було звільнено і він прибув до Кам’янця-Подільського, де на той час розташувалися керівні установи Директорії. Вільгельм Габсбург призначається начальником відділу закордонних зв’язків головного управління Генерального штабу Армії УНР. Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР. Використовуючи своє знання мов, Вільгельм налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи.
Цікаво, що саме у місті над Смотричем з’явились спогади В.Вишиваного у вигляді автобіографії. Їх написання В. Габсбург розпочав 28 вересня і завершив 9 жовтня 1919р. Зробив він це на прохання міністра освіти УНР, ректора Кам’янець-Подільського університету І.Огієнка, який звертався тоді з таким проханням до найвизначніших державних, громадських і культурних діячів України. Останнім записом у цих мемуарах було: «По моїм безробіттю в полоні мені дуже хочеться працювати для України і я працюю, доки матиму змогу».
Служба В. Габсбурга в Армії УНР була далеко не безхмарною. За словами Д.Дорошенка, «йому там не дали ходу; казали, що підозрілий і заздрісний С. Петлюра побоювався його популярності у військах, яку Вишиваний придбав іще в 1917–1918 роках, коли командував ними на Херсонщині й Катеринославщині» (Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. — С. 506.). Попри певне відсторонення від політичного життя, у цей період В.Вишиваний мав популярність в українському суспільстві, й це тоді, коли Головний отаман військ Директорії все більше втрачав вплив у армії і серед селян.
Більш органічними виявилися зв’язки архікнязя з галицькими політиками. У листопаді 1919 року В. Вишиваний разом з урядом диктатора Є. Петрушевича залишив Кам’янець і як старшина армії УНР отримав дозвіл виїхати до Відня через Румунію - так завершився нетривалий кам'янецький період життя В.Вишиваного
Окрема думка. Перейменування вулиці Богінського в плані декомунізації та боротьби з символами тоталітарного минулого виглядає якщо й не безпідставним, то принаймні не першочерговим. Не зрозуміло як польський офіцер може викликати негатив в українців, так як справами України він ніколи не цікавився і не поширював своїх планів на неї. Єдина зачіпка – це його приналежність до комуністичної партії, та й то польської, яка тоді ще не ототожнювалась з радянською.
Інша справа – навіщо взагалі було називати у далекому 1925році об’єкт на мапі Кам’янця ім’ям людини, яка, можливо, навіть не підозрювала про існування такого міста. Мабуть сам Валерій Багінський здивувався б такій шані у на той час обласному центрі УРСР.
Поява вулиці Василя Вишиваного теж викликає міркування. Якось кумедно виглядає називати об’єкт кличкою чи, м’ягше сказати, бойовим позивним людини. З іншого боку пропонувати назву провулку «Вільгельма Габсбурга» виглядало б якось не зовсім органічно в сучасних реаліях життя України.
© Єрмаков Сергій
Дивіться також: | 
1
Впевнений що є люди які думають ось так : 
