В.Багінський фото студентських часів

11 вересня 1925 року у Кам'янці-Подільському на території нового плану з'явилась нова топонімічна одиниця - невеличку вуличку у сучасному кварталі між вулицями Тімірязєва, Північною, Огієнка та Гагаріна назвали ім'ям Богінського. У цьому році (2016р) піднято питання про перейменування цього провулку (чи, як пропонує його називати О.Будзей - тупик), проте особа людини, ім'я якої понад 90 років фігурувало на мапі нашого міста, безумовно заслуговує на більш детальне висвітлення.

Богінський, Багінський Богинський чи "Багіньскі"?

Перші кроки у висвітленні особистості Богінського зробив ще у 2006 році Олег Васильович Будзей, який готуючи матеріал для публікації у Подолянині "Богінського: ім’я на мапі міста" знайшов саме ту людину, яка стосувалась нашого провулку. А віднайти її було не так вже й просто. Спочатку дослідник розглядаючи подання і рішення міської влади часів надання назви вулиці виявив, що насправді назва пропонувалась як "Багінського", прете коли назва справді почала фігурувати у документах вона видозмінилась: "коли в перших повоєнних списках виборчих дільниць ми бачимо провулок Богинського (з написанням через «о» та «и»)" 

Однак і поява нового написання не одразу вирішила проблему. Олег Васильович пише: "Ні в «Большой Советской Энциклопедии», ні в «Українській Радянській Енциклопедії» не згадуються ані Багінський, ані Богінський. Однотомна «Encyklopedia popularna PWN», видана 1982 р. у Варшаві, містить статті про трьох Багінських, але малоймовірно, щоб 1925 р. у Кам'янці-Подільському іменем когось із них назвали вулицю.

Йосип Мурашко, вбивця В.Багінського (1925)

Відповідь пощастило знайти на шпальтах газети «Червоний кордон» за 1925 рік. 5 квітня «Червоний кордон» на першій сторінці подав повідомлення з-за кордону під заголовком «Нове звірство польських катів. Політичні в'язні Вечоркевич і Багінський забиті озвірілим польським поліцаєм у вагоні коло радянського кордону»"

На щастя зараз з'явилось набагато більше інформації про цього польського офіцера. У польській Вікіпедії є стаття про нього під назвою "Walery Bagiński", тож якщо прочитати з польської то виходить насправді його ім'я на рідній для нього мові звучить як "Багіньскі" тож маємо ще один, уже четвертий можливий варіант для героя нашого провулку, щоправда цей варіант повертає нас до українського написання Багінський. Тож  на такому варіанті і зупинемось.

Зростання Багінського

Валерій Багінський (16 квітня 1893, Варшава  - 29 березня 1925, Колосово) –  поручик* польської армії (пол.Wojska Polskiego), активіст комуністичної Польської робітничої партії.
* молодше офіцерське звання, яке орієнтовно відповідає сучасному старшому лейтенанту

Народився 16 квітня 1893 року в Варшаві в шляхетській сім'ї з патріотичними традиціями, був онуком повстанця Січневого повстання (22 січня 1863р.) Сатурніна Багінського (Saturnina Prawdzic Bagińskiego), засланого за участь у ньому до Сибіру. У 1913 році закінчив середню школу і вступив на навчання на юридичний факультет Ягелоньського університету проте в наступному році навчання довелось перервати. Продовжив свою освіту Валерій Багінський в 1917 році в Варшавському університеті. У 1914-1915 роках поширює свою діяльність у стрілецькій асоціації "Стрілець" і польській військовій організації. У 1915 році вступив до Легіонів (пол. Legiony Polskie - добровольче польське військове формування 1914-1918 рр., створене 27 серпня 1914р за ініціативи Юзефа Пілсудського в складі австро-угорської армії з метою боротьби за відновлення незалежності Польщі), а два роки по тому його інтерновано в Шипйорно. Він брав участь у війні проти більшовистської Росії 1920 року, в ході якої відзначився героїзмом, за що отримав Срібний хрест ордена Військової Доброчесності (пол. Virtuti Militari) – найвищу військову нагороду Польщі за мужність перед лицем ворога

У 1920 році В.Багінський став викладачем в Центральній школі зброярів (пол. Centralna Szkoła Zbrojmistrzów), яка містилася у Варшавській цитаделі, де працював до 1923 року. 3 травня 1922 отримав звання поручик. 

Розчарування у повоєнній польській реальності спонукало його вступити в ряди Комуністичної робітничої партії Польщі, в ряди якої він вступив ще у 1921році. 

Ситуація в Польщі. Арешт Багінського

Радянські джерела малюють образ офіцера-комуніста Багінського справжнім борцем за комуністичні ідеї. За інформацією, приведеною О.Будзеєм, він, "разом ще з одним польським офіцером-комуністом – підпоручиком Антонієм Вечоркевичем (1895–1925) – очолював терористичну організацію, створену 1923 за наказом із Москви резидентом радянської військової розвідки у Варшаві Мечиславом Логановським, який працював під прикриттям другого секретаря повноважного представництва СРСР у Варшаві. Метою диверсій і терористичних актів мало стати посилення та загострення революційної боротьби в Польщі. В короткі терміни організацію було створено – і невдовзі в приміщеннях польських політичних і громадських організацій, в редакціях газет стали вибухати бомби та пекельні машини". Багінському і Вечоркевичу приписується навіть підготовка потужного вибуху, який мав відбутися при відкритті пам'ятника маршалу Понятовському в присутності членів уряду Польщі, політичних лідерів і чужоземних делегацій, щоправда, через витік інформації терористичний акт довелося скасувати.

Проте це радянський погляд на ситуацію, у сучасних польських дослідників думки щодо цього дещо розбігаються. Трапляється інформація, що Багінський і Вечоркевич на момент арешту взагалі були малознайомі, а їх пряму, а інколи навіть і непряму причетність до таких радикальних дій як тероризм піддають сумніву, хоча й не заперечується, що вони були комуністами. Знаходить підтвердження також членство до сітки радянського саботажу, організованої Логановським, проте чи був він одним з керівників комуністичних терористів залишається незрозумілим.

Як би там не було, в середині 1923р. в Польщі справді була хвиля вибухів. У колах польських істориків і публіцистів цей короткий період навіть отримав назву «Сезон бомб». Особи, що вчинили серію підривів у Варшаві і Кракові в квітні і травні 1923 року, так і залишились невідомими. З того часу поліція особливо ретельно ставилась до пошуку приналежних до терористичної організації, метою якої було повалення існуючої політичної системи в Польщі. Усі підозрілі особи, які за родом своєї діяльності могли бути причетні до цього викликали особливий інтерес поліції. В серпні 1923 року, через місяць після невдалих вибухів бомб на території повітових військових частин в Ченстохові та Білостоці за звинуваченнями у тероризмі були зареєстровані Мечислав Красінські, Мечислав Ротер та Люциан Малійський. Останнього, крім того, звинувачували також у підкладанні бомби в Варшавському університеті. Польські джерела пишуть, що разом з ними 2 серпня 1923 заарештували також співробітника польської армії, викладача центральної школи зброярів у Варшавській цитаделі поручика В.Багінського та підпоручика А.Вечоркевича. Всіх звинувачено в приналежності до комуністичної терористичної змови. Організація нерозкритих квітневих і травневих вибухів теж приписувалась цій групі. 

Суд над офіцерами-комуністами

Взагалі безглуздим виглядає обвинувачення, яке додалось в ході слідства. Багінському з Вечоркевичем приписали ще й допомогу в організації підривів, складу пороху в Варшавській цитаделі, які відбулись 13 жовтня 1923 року і в результаті яких загинули 25 (або 28) солдат і близько 90 були поранені. Це був найбільший теракт в історії Другої республіки. Як пише у своїх спогадах радянський дипломат Г.Бесєдовський "наступили чорні дні, бо всі або знали, або здогадувалися, хто є головним героєм цього підступного акту, а хто є організатором та ініціатором" Польські джерела пишуть, що після цієї події Радянське міністерство ставало на голову, щоб не допустити розкриття їх відношення до вибуху і ключове значення тут відводилось відведенню удару на арештованих Багінського і Вечоркевича. Як би там не було, але вийшло так, що слідчим здалось, що Багінський, який до його арешту працював в зброярні Цитаделі і який до того ж не приховував свої комуністичні симпатії, ідеально підходить для ролі підривника. Абсурдність ситуації полягає в тому, що відбувалися вибухи в той час, коли Багінський і Вечоркевич сиділи протягом більше двох місяців у в'язниці.

Чи був слід Москви у тій справі чи ні достеменно не відомо, адже ув'язнені в ході слідства так і не визнали свої зв'язки з більшовицькою розвідкою Радянського Союзу, а стверджували, що вони є жертвами провокації.

Звинувачення було засновано практично повністю на свідченнях Йосипа Цeхновського, якого зараз самого вважають провокатором і членом терористичної мережі польського комуністичної робітничої партії. Хоча захистом вказувалося на багато плутанини і кричущих протиріч в показаннях Цехновського, військовий суд засудив Багінського і Вечоркевича до смерті.

Однак перебіг процесу набув резонансу - він багатьох обурив, особливо тих представників лівих сил і тих, хто був знайомий з правом. Справою зацікавились навіть деякі депутати. Випадок Багінського і Вечоркевича дослідила спеціальна парламентська комісія з розслідування під головуванням депутата польської соціалістичної партії Адама Прайгера. Хоча звинувачення були надзвичайно серйозні, проте важко було уявити, як цих два офіцери могли особисто приймати участь у підривах в Кракові, Ченстохові, Білостоку, і тим більше в Цитаделі. Врешті за клопотанням А.Прайгера президент Станіслав Войцеховський скористався правом помилування і вирок був замінений на 15 років позбавлення волі. Суд не став заперечувати і засудив обох до в'язниці. 

Фатальний обмін політв'язнями

Ще однією версією чому було змінено вирок - тиск з боку Радянського Союзу, який погрожував, що анулює важливі для Польщі фінансові та економічні зобов'язання. Польський президент в цих умовах був змушений поступитися і скасувати смертну кару, а через деякий час під тиском погодився навіть обміняти Багінського і Вечоркевича, якщо радянська сторона запропонує для обміну гідних того ув'язнених. Таку пропозицію по обміну політичних в'язнів Радянський Союз висунув у 1925році.

Примітно, що більшовикам довелося пошукати кандидатів для обміну. Ймовірно, саме заради цієї авантюри був заарештований Йосип Лашкевич - завідувач канцелярією у справах польських громадян при італійському консульстві Тифлісі (нині - Тбілісі).

В якості другого кандидата вибрали католицького священика, експерта польської делегації в змішаній радянсько-польській реевакуаційній комісії Броніслава Усаса. Він потрапив в руки ГПУ в листопаді 1924 року. Справу сфабрикували, а за підсумками суду Усас був засуджений до позбавлення волі строком на шість років. Арешти обох поляків в СРСР лише прискорили згоду Польщі на обмін - більшовики свого домоглися.

Польська прикордонна охоронна служба поблизу кордону в Колосово. Фото John Philips для журналу LIFE, 1938р.

Після численних затримок, коли всі питання двосторонньо були обговорені і приведені в порядок, взятих під конвоєм відправили в напрямку Колосова, де часто обмінювалися шпигунами і засудженими до екстрадиції. Найдетальніше про цю подію написано на польському сайті wyborcza.pl:

В неділю 29 березня 1925 г. В 14.50 з станції Столпці, останній зупинці перед кордоном з Радянським Союзом, почав рух локомотив з лише одним вантажним вагоном, який на станції охороняли посилені поліцейські патрулі. Почала ширитись новина, що у ньому везуть двох ув'язнених - комуністів і колишніх офіцерів Війська Польського - 30-річного Антонія Вечоркевича і 32-річного Валерія Багінського. Вони повинні були бути обміняні на ув'язнених більшовиками поляків. Присутні на платформі проводжали потяг вигуками "Зрадники!». Полонених везли в наручниках і під охороною шести охоронців. Окрім того їхало кільканадцять офіцерів-прикордонників і делегація під чолі з керівником польського комітету з репатріації в СРСР Вільямом Куліковським, старостою столпецьким Заянчковським та його заступником Курочкіним, заступником командира місцевої поліції Яном Шишкевичем і представниками Міністерства внутрішніх справ. Вони сиділи на лавках перед ув'язненими. Серед них був одягнений в цивільне 29-річний старший сержант і керівник слідчого відділку в Столпцях Йосип Мурашко. В якийсь момент, він встав, підійшов до конвою і під руку одного з охоронців вистрелив двічі, потрапивши двом ув'язненим в живіт. Автомобіль охопила паніка. "Я застрелив зрадників, і я готовий нести всі наслідки", - сказав Muraszko, а потім віддав два револьвери Шишкевичу. Свідки пам'ятали його спотворене обличчя і тремтячі губи. Поїзд зупинився, і через кілька хвилин, повернутися до Столпців.

На станції поранених оглянув лікар 8 батальйону. Багінський прострілений навильот скоро помер. Вечоркевич був в свідомості і мав сліпу рану. Після нетривалої затримки обох відправили до міського шпиталю, де Вечоркевича поклали в ліжко і дали знеболювальне. Вечоркевич погодився на операцію (...), при цьому зазначивши, що не віруючий - писав у доповіді МВС Шишкевич. Попри операцію Вечоркевич помер.

Тим часом, в Негорєлоє, першій залізничній станції на польському кордоні, нічого не було відомо про подію. Минула 16 година, на яку було встановлено обмін, а потягу  з польського боку не було. Ув'язнені, польський дипломата Йосип Лашкевич з дочками і ксьонз Броніслав Уссас, марно чекали прибуття поїзда. Лише наступного дня о 9 годині в Народному комісаріаті закордонних справ проінформовали про те, що обміну не буде, тому що був замах на ув'язнених. Аналогічну інформацію отримав представник радянського посольства у Варшаві Григорій Бесєдовський.

Часопис "Червоний кордон" за 19 квітня 1925р у публікації «Останні хвилини тт. Вечоркевича й Багинського» відзначає, що перед смертю Вечоркевич сказав: «Передайте товаришам, що нас забили. Нехай надрукують у комуністичних газетах. Мій останній привіт товаришам робітникам». Жінкам забитих влада відмовила видати трупи. 1 квітня, о 5-ій годині ранку, жінок повідомлено, що похорон уже відбувся. Коли вони побігли на кладовище, то застали вже засипані могили».Перед смертю він сказав: «Передайте товаришам, що нас забили. Нехай надрукують у комуністичних газетах. Мій останній привіт товаришам робітникам». Жінкам забитих влада відмовила видати трупи. 1 квітня, о 5-ій годині ранку, жінок повідомлено, що похорон уже відбувся. Коли вони побігли на кладовище, то застали вже засипані могили».

Станція Колосово. Фото John Philips для журналу LIFE, 1938р.

Багінського і Вечоркевича поховано в Столпцях. На їх чорному надгробку в старому католицькому цвинтарі зараз можна прочитати напис білоруською: "Польським комуністам Валерію Багінському і Антонію Вечоркевичу підло вбитим польським "охоронцем" 29 березня 1925 року".

Відлуння події

Постріли Мурашка відбились луною і в Польщі, і в Радянському Союзі. "Немає ніяких сумнівів в тому, що вбивство було скоєно урядом", - сказав 1 квітня 1925 р на зустрічі керівництва Комінтерну Адам Вілковський, представник польських комуністів... У той же день під час демонстрації перед будівлею Комінтерну в Москві провідні польські комуністи Фелікс Кона і Томас Домбал публічно звинувативши польський уряд у вбивстві. Представник німецьких комуністів в Комінтерні Нейман викинув гасло: десять польських буржуїв, за одного комуніста. Представник Червоної армії Уваров сказав, що радянські війська чекають тільки наказу свого уряду і все буде готово - повідомляє Польське агентство Telegraph.

У Москві, Ленінграді, Харкові і Мінську пройшли масові демонстрації з засудженням Польщі, ряд заводів зупиненої протягом 10 хвилин роботи, в знак пам'яті про "героїв робітничого руху».

Справа про вбивство не оминула і польських газетних заголовків, як "ліві" так і "праві" газети писали про стан збентеження, перемиваючи кісточки уряду. Викликаний в Сеймі керівник МВС Кирило Ратайський давав пояснення перед депутатами, що "Мурашко скоїв злочин вбивства і відповідатиме за це перед судом. Він дав волю емоціям, що є абсолютно неприйнятним".

Що з іншими фігурантами події

Резонансним виявився і суд над Мурашком. Він викликав великий інтерес преси і публіки. Врешті вбивця був звинувачений по статті 453 Кримінального кодексу, яка передбачає за вбивство присуд до восьми років напруженої праці, але суд прийшов до висновку, що злочин було скоєно за особливих обставин, що могло стати приводом навіть до смертної кари. "Так, я визнаю , що я вбив цих скажених собак я не можу образити вас-польських офіцерів як зрадники.", - Сказав Мурашко після читання обвинувального висновку. Підсудний стверджував, що "виконував обов'язок патріота". Мовляв, не зміг миритися з тим, що постраждали невинні люди, а злочинці опиняться на волі в СРСР. Схоже польський суд оцінив таке патріотичне завзяття і врешті визнав, що поліцейський був у стані афекту. За скоєний злочин Мурашко отримав два роки в'язниці, правда, вже через рік, за зразкову поведінку він був відпущений.

Свідки під час судового процесу над Мурашком (www.istpravda.ru)

Щодо в'язнів, які признались для обміну на польських комуністів, то польські джерела повідомляють, що вони незабаром таки опинились в Польщі, навіть незважаючи на суворі вироки - Йосип Лашкевич, секретар польського консульства в Тифлісі часів незалежності Грузії, отримав смертну кару за контрреволюційну діяльність, а священик Уссас - шість років таборів за нібито утиски робітників польської дипмісії.

Визнання після смерті

Справі Валерія Багінського і Антонія Вечоркевича письменник Станіслав Гощирний присвятив книгу «Вирок Смерті».

29 березня 1960 року міністр національної оборони Польщі присвоїв офіцерській школі озброєнь в Ольштині ім'я поручика Валерія Багінський і підпоручика Антонія Вечоркевича [Rozkaz nr 14/MON z 29.03.1960 w sprawie nadania Oficerskiej Szkole Uzbrojenia imienia por. Walerego Bagińskiego i ppor. Antoniego Wieczorkiewicza.].

В Радянському Союзі і в Польскій народній республіці їх іменами називали вулиці. Невеличка вуличка отримала ім'я Багінського і в Кам'янці про що писалось на самому початку

Джерела: 

1. ​Будзей Олег. Богінського: Ім'я на мапі міста // Подолянин. - 2006. - 17 листопада. - С. 6.
2. Andrzej Poczobut. Strzały przodownika Muraszki. Historia II RP. Режим доступу: http://wyborcza.pl/alehistoria/1,149126,19118513,strzaly-przodownika-muraszki-historia-ii-rp.html
3. Włodzimierz Kalicki. 8 lutego 1925 Jak garbaty, to z bombą. Режим доступу:  http://wyborcza.pl/duzyformat/1,127291,6251696,8_lutego_1925_Jak_garbaty__to_z_bomba.html
4. Сергей Солонкевич Станция Колосово: от дипломатических игр до жестоких убийств. Режим доступу: http://nn.by/?c=ar&i=167207&lang=ru
5. Март 1925-го. «Теракт» в Колосово // "Историческая правда". Режим доступу: http://www.istpravda.ru/bel/research/8188/
6. Walery Bagiński. Стаття в польській Вікіпедії. Режим доступу: pl.wikipedia.org/wiki/Walery_Bagiński
7. Александр Меленберг. Ксендз и девушки // Новая газета. Выпуск № 109 от 1 октября 2010г.

© Єрмаков Сергій

• Будзей О. Кам’янчанка на поштовій марці
• Будзей О. Як у Кам’янці-Подільському друг Леніна Петлюрі поради давав
• Будзей О. Польський ас із Ніверки
• Будзей О. Роль Ролле: батько чи дід?
• Будзей О. Чабарашки від Завадського