Останнім часом, у період зростання української національної самосвідомості, на полицях книгарень все частіше можна побачити наукових і популярних розвідок про наш край, раз по раз з'являються книжки про те чи інше село. Головне в цьому, на мій погляд, те, що є люди, які бажають зберегти і передати історію свого краю нащадкам, а сам факт появи і популярності таких книжок свідчить і про загальний інтерес суспільства до свого коріння.
Одним з перших і мабуть наймаштабнішим популяризатором справи подільських сіл стало видавництво "Медобори-2006" в особі її керівника і справжнього патріота рідної землі Мирослава Івановича Мошака. Багато книг про села, які побачили світ останнім часом вийшли саме за його підтримки, а часто і авторства.
Мирославе Івановичу, з чого почалась ваша серія книжок присвячена подільським селам?
Перша книжка - «Сатанівська здоровниця». Одного разу коли я прихворів і відпочивав в Сатанові в санаторії, то як людина активна, як людина яка любить спостерігати, одразу почав підмічати особливості тієї місцевості. Здавалось би Сатанів близько і все начебто відомо, але там я відкрив для себе дуже багато речей, про які я раніше не знав. Так виникла ідея створити таку книжку, щоб показати будь якому туристу чи відвідувачу Сатанів зсередини, щоб він знав, як можна провести свій час чи просто культурно відпочити, куди йому піти, що подивитись, що його може зацікавити. Адже там є такі вражаючі речі як кам'яна синагога, яка збереглась з середньовіччя, монастир який зберігся досить добре, печера монаха, міська брама... Взагалі там багато цікавих місць і навіть в лісі є птахи, які водяться лише там.
Тобто ідея написання книги виникла з бажання розповісти тим людям, які приїжджають сюди відпочивати розказати більше про Сатанів.
То ця книжечка про Сатанів - це путівник, збірка нарисів чи, можливо, колекція матеріалів одної тематики?
Це задумувалось як путівник. Я орієнтувався на тих людей, які приїжджають, лікуються, але в вільний час не дуже мають чим зайнятись. Взявши цю книжку вони можуть глибше познайомитись з місцевістю де вони перебували.
Як сприйнялась ця книга читачами? Чи мала вона успіх?
Так, ця книжка мала успіх і гарно розходилась. Причому її високо оцінили і люди, які згодом допомагали у її видавництві. Так, наприклад, коли я звернувся до президента АТ Оболонь О.В.Слободяна (його батько був там головою колгоспу свого часу і допомагав будувати санаторій), то прочитавши книжку йому вона дуже сподобалась і він виділив 10 тис. коштів на її видання та прислав подяку за пророблену роботу.
Скажіть будь ласка, які були подальші книжки і яких Ви авторів залучали до їх написання?
Ця тема взагалі мені надзвичайно цікава. Я постійно над цим працюю останніми роками, тому що вважаю, що кожне село має мати свою написану історію. І я завжди людей до цього спонукаю.
Я кого тільки бачу: кожного краєзнавця, або просто вчителів, або людей, які трошечки причетні до історії, то намагаюсь долучити до цієї роботи, бо я вважаю, що якщо і була писана історія в Радянському Союзі, але писали її партійні діячі і вона не відображала реалій повністю. Наприклад у той час не висвітлювався голодомор, розкуркулювання, не завжди навіть відмічали про тих людей, які творили історію, замовчувались деякі легенди, наприклад пов’язані з церковною діяльністю або які говорили про українську народність.
Тому дуже важливо щоб кожне село над цим попрацювало і я завжди готовий у цьому допомагати.
Щодо авторів, то наприклад, одна з перших книжок серії, "Маківська здравниця" була написана разом з лікарем Юрієм Лисюком і ми разом написали цю книжку: він написав більше, що стосується лікувальної частини, я писав історичну частину. Такий симбіоз дав гарний продукт, який досить добре знаходив своїх читачів. Далі, коли видавали книжку про Оринін ми теж сприяли авторам. Видали книжки про Смотрич, про Нестерівці, про Купин, про Бакоту…Зараз готуються нові книжки.
Щоб мати такий матеріал необхідно володіти гарною джерельною базою, працювати в архівах, тощо.
Я намагаюсь використовувати різні матеріали. Таке як історичну довідку можна завжди взяти в Сіцінського в «Приходах і церквах Подольской епархии». Дуже цікаві матеріали є в працях Гульдмана.
Крім того сам здійснив 25 експедицій по селах Кам’янець-Подільського і Новоушицького району. Там зібрано багато цікавих легенд, описи обрядових свят. Навіть почав звіти по цим подорожам, матеріали як і в більшості своїй ще не використані і чекають свого часу
(Мирослав Іванович дістав для прикладу один з таких звітів. На сторінках роботи рукописи занотовані під час експедиції, тут і записи розповідей жителів села, і місцеві пісні, і фотографії - дуже широкий спектр досліджень, які ще ніде не були опубліковані)
Велику роботу по збору матеріалів провело і "Подільське братство", бібліотека якого зараз накопичує більше 1 000 томів мистецтвознавчої, історичної, краєзнавчої, фольклорно-етнографічної літератури (М.Мошак був і залишається головою "Подільського братства" - прим. С.Є.).
Тобто матеріалів в мене є дуже багато і багато з них ще не опрацьовано.
А звідки взялась ідея назвати цю серію «Поділля туристичне»?
Назва з’явилась спонтанно, по-моєму вона просто і точно відповідає цьому напрямку
То які села найближчим часом мають шанс набути висвітлення?
Із нового, зараз готуються книжки по селах Дерев'яни і Сокілець.
Але по деяким напрямкам робота ще продовжується. От, наприклад, ми з О.Горбняком видали кілька книг про Бакоту. Але робота по цьому не завершена. Зараз збирається матеріал з фольклору і етнографії. По Бакоті продовжується робота
Хто купує книжки про села? Простежується рівень реалізації книжок про села від кількості населення у них?
Звісно, чим більше людей живе в селі тим більше людей, які бажають мати таку книгу. Багато купують для себе або дарують.
А де відшуковуєте кошти?
Це як вдасться. Буває так, що випадкове знайомство відкриє зацікавленість і фінансування того чи іншого видання. От зараз наприклад є зацікавленість виданням легенд про Кармалюка. А був випадок в одному з сіл, коли ми порахували, що книжка буде коштувати 8000грн за 500примірників то люди самі скидались і відшуковували кошти, адже виходить вона не так дорого, а книжку про своє село мабуть кожен хоче мати.
Ось така ця одвічна справа популяризаторів краєзнавців. З одного боку їх працю мало помічають, але історія усе розставить на свої місця і, можливо, з часом на видання Мирослава Івановича будуть посилатись як на найфундаментальніші праці свого часу про ту чи іншу місцевість. Щиро бажаємо йому широкого і безперешкодного шляху у цьому напрямі і побільше однодумців.
Бесіду провів: Сергій Єрмаков
Дивіться також: | 
0
