На жаль, для багатьох важливих ідей, що мали значний вплив на розвиток людства, не завжди можна вказати точний час, точне місце. Та й автор ідеї досить часто залишається безіменним. Хто, коли і де придумав колесо, спік першу хлібину? Хто, де і коли першим повірив у Бога? Проте для близько 100 мільйонів лютеран нашої планети запитання про зародження їхнього віровчення видасться занадто простим. З німецькою пунктуальністю вони скажуть: 31 жовтня 1517 року в німецькому місті Віттенберг на дверях Замкової церкви з’явилося 95 тез проти індульгенцій, написаних доктором богослов’я Мартіном Лютером. Ці тези містили основні положення його нового релігійного вчення, які заперечували основні догмати та весь устрій католицької церкви. Відкинувши католицьку догму про те, що церква і духовенство є необхідними посередниками між людиною і Богом, Лютер оголосив віру християнина єдиним шляхом спасіння душі, яке дарується йому безпосередньо Богом.

Коли лютеранські хвилі докотилися до Кам’янця? Хто був першим кам’янецьким лютеранином? Сьогодні неможливо з великою достовірністю відповісти на ці запитання. І все ж певні сліди початкового проникнення лютеранства в Кам’янець-Подільський ми знаходимо як у публікаціях авторів XIX століття, так і в дослідженнях наших сучасників.

ПЕРША ХВИЛЯ

Про те, що в XVI—XVII століттях у Кам’янці-Подільському були лютерани, опосередковано засвідчують, зокрема, два документи: нотатки Петра Могили та реляція Станіслава Маковецького.

1887 року Київська археографічна комісія видала нотатки, власноручно зроблені визначним українським церковним і культурним діячем XVII століття Петром Могилою, який від 1632 року був київським митрополитом. У цих нотатках мова йде, зокрема, про дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, що розташовувалася всередині кам’янецького замку. Для нашої теми найбільший інтерес у нотатках митрополита викликає згадка про старосту Бжеського, «отруєного лютеранською єрессю». Як пише Петро Могила, Бжеський не тільки забороняв ієреєм вести службу Божу в православній Покровській церкві, але й для наруги над православною вірою звелів тримати в цьому храмі коней. Через кілька днів виявилося, що коні осліпли. Розгніваний цим, Бжеський замислив зруйнувати церкву, але Бог і його покарав сліпотою. Тоді староста звелів очистити церкву та, скликавши православних ієреїв, повернув їм храм. І як тільки це зробив, то відразу ж прозрів.

Хто ж такий цей Бжеський? З історії Кам’янця-Подільського (зокрема, у викладі Євтима Сіцінського) відомо, що Миколай Бжеський був кам’янецьким старостою в другій половині XVI століття. Як свідчив напис латиною на внутрішній стіні Денної башти Старого замку, вчасно зафіксований польським істориком Олександром Пшездецьким, бо нині цього напису немає, 1575 року в цій башті Миколай Бжеський влаштував каплицю в ім’я святого Архістратига Михаїла, а кам’янецький біскуп Мартин Бялобжеський її освятив.

Другий документ — це «Реляція про падіння Кам’янця 1672 року та останні справи Юрія Володийовського» летичівського стольника Станіслава Маковецького, який був безпосереднім учасником оборони Кам’янця під час його облоги й штурму турками. Реляцію польською мовою з оригінального рукопису опубліковано 1886 року в Кракові в двох томах «Загального огляду». У реляції Маковецький згадує про лютеранську каплицю в Старому замку, точніше, описує її загибель: «...почувся гуркіт у сто разів страшніший: турецький снаряд пробив лютеранську каплицю при Старому замку. Сюди, оскільки склепіння було міцніше, кілька днів перед тим з інших льохів перенесли були запас гранат і пороху. Тепер в одну мить порох зайнявся, гранати, одна від одної запалюючись, зривалися в повітря, потім розліталися полум’яним градом, летіли шматками».

Чи була Михайлівська каплиця, влаштована 1575 року Бжеським, і лютеранська каплиця, знищена 1672 року турками, однією і тією ж каплицею? Сіцінський, пишучи про ці каплиці в історичному описі Кам’янця-Подільського, не поєднує їх в одну: «Колись в замку, крім будинків, що збудовані для військових цілей, були й храми. Так, тут була православна церква в честь Покрови Пресвятої Богородиці, що була побудована князями Коріатовичами в XІV столітті та проіснувала до 1672 року. В XVІ столітті в одній з башт, як це було говорено, була побудована римо-католицька каплиця в ім’я св. архангела Михаїла, а в південній частині замка був костел св. Станіслава, перетворений турками в мечеть. Для німців-гармашів була побудована лютеранська каплиця, в котрій в часи облоги Кам’янця в 1672 року було зложено гранати, які були висаджені в повітря турками». В іншому місці опису Сіцінський ще раз зазначає: «Для німців-гармашів була навіть збудована в замку лютеранська каплиця, яка при бомбардуванні 1672 року була зруйнована».

Сучасна дослідниця Ольга Пламеницька в монографії «Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі» (2005 рік) обидві каплиці з’єднує в одну. Найвірогідніше, каплиця спочатку була римо-католицькою (важко повірити, щоб 1575 року католицький єпископ освячував лютеранську каплицю), а потім, коли наприкінці XVI століття (тоді кам’янецьким старостою був наступник Бжеського — Ян Потоцький) в замку збудували костел святого Станіслава, каплицю, вже не потрібну католикам, віддали лютеранам.

Як вказує Андрій Задорожнюк, пишучи про німецьких мешканців Кам’янця, «наприкінці XVI століття залога кам’янецької фортеці мала близько 300 чоловік, пізніше її кількість дещо зросла, але весь час залога складалася з німецької піхоти та німців-гармашів». Це й була тодішня база кам’янецьких лютеран.

Після захоплення Кам’янця турками чимало мешканців просто покинули місто. Німецькі піхотинці й артилеристи до міста не повернулися. Так закінчився перший етап діяльності німців-лютеран у Кам’янці-Подільському.

ДРУГА ХВИЛЯ

Про другу лютеранську хвилю розповімо, скориставшись дослідженнями істориків Андрія Задорожнюка та Валерія Нестеренка з Кам’янця-Подільського та краєзнавця Сергія Феодосьєва з Дунаївців.

Отже, XVIII століття стало періодом економічного та політичного занепаду Речі Посполитої. Після трьох поділів ця могутня європейська держава перестала існувати. 1793 року Поділля з Кам’янцем увійшло до складу Російської імперії. Кордони з Туреччиною відсунулися на південь — і Кам’янець остаточно втратив значення оборонного форпосту. 1812 року офіційно ліквідували фортецю.

Що ж до лютеранської церкви, то не виявлено жодних згадок про її діяльність у післятурецький час. Це пояснюється просто: оскільки носіями лютеранської віри були німецькі солдати, які як найманці не брали участі в політичному житті міста, то, мабуть, саме тому в історичних джерелах немає інформації про лютеран. «Тепер німців у місті, крім тих, що недавно поселилися, немає, і якщо у привілеях королів нічого не говориться про жителів цієї нації, то це тому, що через нечисленність німців вони не могли становити особливого народу», — писав Олександр Сементовський у нарисі «Кам’янець-Подільський», виданому 1862 р.

Розвиток і утвердження капіталістичних відносин у Росії у ХІХ столітті обумовили другу міграційну хвилю німців-лютеран у Кам’янець-Подільський. Тепер це були, здебільшого, комерсанти, підприємці, фабриканти.

На плані міста 1842 року уперше показано лютеранську кірху (від німецького Kirche — церква) — на Новому плані, у кварталах біля проектованого Нового бульвару (сучасна адреса — Шевченка, 61). Спочатку на прохання лютеранської громади міська дума для будівництва церкви визначила ділянку (3000 квадратних сажнів) на Руських фільварках. Однак лютеранська громада через значну віддаленість ділянки від центру відмовилася від неї та попросили під будівництво «Дівочий рондель» (Турецький бастіон) у Старому місті. 1860 року цю ділянку передали лютеранській громаді, але єпархіальне керівництво не дало згоди будувати кірху, бо парафіян було мало.

Наприкінці ХІХ століття лютеранська громада зросла до 300 чоловік, зміцніла економічно. 1898 року вона знову звернулася до міської думи, оскільки «громада не має притулку, нечастими годинами релігійного спілкування вона зобов’язана прихильності та люб’язності гімназичного начальства, яке дозволило зрідка збиратися в місцевій жіночій гімназії». Цього ж року на ім’я уповноваженого лютеранського товариства Фрідріха Крамма виділили ділянку площею 576 квадратних сажнів на місці, показану ще на плані 1842 року. Громада за три роки збудувала церкву. 1901 року кірху урочисто відкрили. До речі, цього ж року Фрідріха Адольфовича було обрано гласним Кам’янець-Подільської міської думи. Варто зауважити, що міській думі завжди було 1—2 лютеранина (і це при тому, що дума була невеликою — від 13 до 18 чоловік).

Цікаво, що в Подільській губернії Кам’янець-Подільський не був центром лютеранства. На Поділлі такими центрами були Немирів (нині — один із райцентрів Вінницької області) та Дунаївці. Немирівську парафію створено 1782 року за сприяння польського магната Вінсента Потоцького. 1801 року в Немирові збудували кірху, будинок пастора та лютеранську школу. Дунаєвецьку парафію створено 1864 року постановою Міністерства внутрішніх справ Росії. Вона охоплювала Кам’янецький і Ушицький повіти (включаючи і місто Кам’янець-Подільський). Будівництво кірхи у Дунаївцях тривало 7 років і завершилося 1866 року. Кірху було розраховано на 520 місць (для порівняння: кірха в Кам’янці-Подільському мала 150 місць). 1870 року в Дунаївцях завершили спорудження будинку пастора. 1904 року в Дунаєвецькій лютеранській парафії нараховувалося понад тисячу парафіян. Більшість з них (до 900) мешкала в самих Дунаївцях.

Але настали більшовицькі часи... 1934 року кірха в Кам’янці-Подільському стала зерновим складом. А 29 листопада 1935 року Кам’янець-Подільська міська рада ухвалила, що, зважаючи на те, що кірха в місті не діє від 1934 року і засипана зерном, а громада фактично розпалася, потрібно передати приміщення міському відділу фізкультури для влаштування там спортивного залу. Як писав 17 грудня 1936 року «Червоний кордон», «приміщення колишньої німецької кірхи перетворилося на міський спортивний будинок». Будинок, обладнаний спортивним інвентарем, відкрили 1 січня 1937 року.

Під час війни будівлю церкви було дуже пошкоджено. Сьогодні тут розміщується дитячо-юнацька спортивна школа № 1.

Кілька слів про лютеранський цвинтар. За даними, наведеними в «Подольских епархиальных ведомостях» (1880 рік), він розташовувався поблизу Нового замку, в низині, нижче від будинку подільського старости. За усними спогадами підзамецьких старожилів, лютеранський цвинтар був на Підзамчі — при Жванецькому шосе. Так, Тетяна Косарєва пригадує склепи, написи готичним шрифтом на плитах. В середині 1960-х на місці лютеранського цвинтаря було збудовано автозаправну станцію (відкрито 31 грудня 1966 року; осучаснена, вона і досі працює на цьому місці).

ТРЕТЯ ХВИЛЯ

Логотип Української лютеранської церкви

Сьогодні в Україні діє Українська лютеранська церква (УЛЦ). 1996 року офіційно зареєстровано Єпископат УЛЦ (єпископ В’ячеслав Горпинчук). Є три єпархії: Галицька (сюди входить і Хмельницька область), Київська і Таврійська.

Кам’янець-Подільський громада веде відлік від жовтня 2001 року. Ініціаторами її створення стали Тіна Краузе, Олександр Табенський і Наталія Шульц. Громада щонеділі зранку збирається на богослужіння в шахово-шашковому клубі «Гросмейстер» (Соборна, 5).

Варто підкреслити, що Українська лютеранська церква справді є українською: богослужіння ведуться українською мовою, Біблію лютерани читають у перекладі Івана Огієнка, Різдво та Великдень відзначають за православним календарем.

Як бачимо, зерно, посіяне близько п’яти століть тому Мартіном Лютером, і досі дає добрі сходи, зокрема і на кам’янецькому ґрунті.

Автор: Олег Будзей