Чт, 19.05.2022, 16:53
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Кам’янецький Фелікс: не залізний, а нафтовий
Фелікс Аржанов

У Ханти-Мансійському автономному окрузі, що в Тюменській області Росії, є Аржановське нафтове родовище. Названо його на честь уродженця Кам’янця-Подільського Фелікса Аржанова. Ким він був і чим прославився — сьогоднішня наша розповідь.

Фелікс Григорович Аржанов народився 30 листопада 1927 року в Кам’янці-Подільську. Велика Вітчизняна війна застала 13-літнього Фелікса у Харкові. У перші дні війни його батько добровольцем пішов в армію і невдовзі загинув, захищаючи Київ. Мама із сім’єю не жила, тож Фелікс залишився один. Коли німецькі війська підійшли до Харкова, хлопця забрали до себе друзі його батька, які працювали на великому оборонному заводі. З ними Фелікс переїхав у Нижній Тагіл, куди евакуювали завод. Хлопець став працювати електрослюсарем на завершальному складанні танків Т-34. Як згадував пізніше Фелікс Григорович, «робочий день тривав 12 годин, часто доводилося затримуватися на цілу добу». Практично весь робочий день він проводив у танку, постійно спілкуючись з екіпажами, які приймали машини і з ними на залізничних платформах від’їжджали на різні ділянки війни.

У спогадах Аржанов писав: «На той час я вже розумів, що ніколи не побачу свого батька. Мені пристрасно хотілося помститися за своїх рідних і близьких, що загинули на фронті, помститися за свою уярмлену землю, за своє рідне місто, яке топтали фашистські чоботи». Від друзів Фелікс дізнався, що десь поблизу Архангельська йде набір до школи юнг, а вже звідти можна швидко потрапити на фронт. Хлопець подав заяву у Нижньотагільський військкомат і через тиждень, навіть не звільнившись із заводу, поїхав у Свердловськ, де пройшов дуже ретельну медичну комісію. Ще через тиждень Фелікс у теплушці їхав в Архангельськ. Ешелон повністю було сформовано з підлітків Свердловської області. У вагоні, де їхав Фелікс, усі хлопці були з Нижнього Тагіла. Дорога виявилася довгою: добиралися до Архангельська майже місяць. Теплушку було обладнано нарами, а посередині встановлено пічку. Харчувалися здебільшого всухом’ятку. Правда, на великих станціях хлопців іноді водили в їдальню.

І ось, нарешті, приїхали. У Соломбалі, передмісті Архангельська, майбутні юнги пройшли ще ретельніший медичний огляд. А далі на них чекала мандатна комісія: політпрацівники та представники особливого відділу перевіряли, чи немає серед підлітків ворогів народу. Успішно пройшовши обидві комісії, Фелікс отримав флотське обмундирування і став флотським юнгою.

Школа юнг, створена на основі виданого 11 липня 1942 року наказу командувача Північного флоту, розташовувалася на Соловецьких островах. Планові заняття розпочалися 1 вересня 1942 року й тривали десять місяців. До речі, Соловецьку школу юнг закінчило чимало відомих людей. Серед них оперний співак Борис Штоколов, письменник Валентин Пікуль.

1943 року Фелікс Аржанов із відзнакою закінчив школу юнг і став кваліфікованим радистом. А далі почалася його служба на бойовому кораблі Північного флоту — ескадреному міноносцеві «Розумний». Аржанова відразу зарахували до штату радистів корабля.

День Перемоги Аржанов зустрів у Мурманську. Він тоді служив на одному з американських тральщиків, які на початку 1945 року Сполучені Штати передали Північному флоту. Із настанням миру саме для тральщиків, яких образно називали «плугатарями моря», розпочалася справжня бойова робота: потрібно було повністю очистити моря від численних мінних загороджень. Тож ще п’ять років довелося Феліксові прослужити на флоті. 1950 року він демобілізувався, а роботи з очистки морів тривали ще кілька років.

Після служби на флоті Фелікс Аржанов приїхав до матері в Бузулук Оренбурзької області. Потрібно було визначатися: що робити далі? Фелікс обрав навчання і вступив на нафтопромисловий факультет Куйбишевського індустріального інституту, який закінчив 1956 року. Головою державної екзаменаційної комісії в нього був начальник об’єднання «Куйбишевнафта» Віктор Іванович Муравленко. Саме він вручив Феліксові диплом інженера-нафтовика. А далі десять років Фелікс Григорович працював у системі об’єднання «Куйбишевнафта», начальником якого всі ці роки був Муравленко.

Коли Віктора Івановича призначили начальником «Головтюменнафтогазу», він запросив Аржанова на роботу в Тюменську область, де тоді починалося освоєння нафтових багатств Західного Сибіру. Тож від 1966 року Фелікс Григорович працював головним інженером нафтогазодобувного управління «Юганськнафта», освоював Усть-Баликське родовище та будував місто Нефтєюганськ.

Згадує останній міністр нафтової та газової промисловості СРСР Лев Чурилов, який у 1966—1969 роках очолював «Юганськнафту»: «Коли в лютому 1966 року було організовано «Юганськнафту» і постало питання про головного інженера цього управління, Володимир Юрійович Філановський мені пообіцяв — я знайду тобі тямущого інженера, не пошкодуєш! І ось наприкінці 1966 року Володимир Юрійович зателефонував із Тюмені: «Завтра прошу зустріти в Сургуті, зі мною буде Фелікс Григорович Аржанов». Зустрів. Одразу сіли в УАЗик і поїхали в Нефтєюганськ. Наступного дня я представив Фелікса Григоровича нашому невеликому колективу. Буквально упродовж трьох наступних днів Аржанов настільки вліз у наші повсякденні справи, що далі опікати його не було жодного сенсу».

За рекомендацією Фелікса Григоровича в управління були запрошені на роботу Микола Петрович Дунаєв, Олександр Михайлович Силаєв, Володимир Іванович Погоніщев, Леонід Ізраїльович Шейнцвіт, Володимир Олександрович Мунц, Анатолій Максимович Анісімов. Як зазначив Лев Чурилов, «багато з них досі працюють у Тюменській області і славляться як професіонали. А син Фелікса Григоровича — Михайло — і сьогодні трудиться в Нефтєюганську».

Улітку 1968 року внаслідок трагічного випадку Аржанов втратив свою дружину Еллу. За словами Льва Чурилова, «це було потрясінням і для нас, його товаришів. Він не став догулювати відпустку і буквально на третій день після похорону дружини несподівано з’явився в своєму кабінеті. Намагався роботою якось притупити той великий біль від біди, яка так несподівано на нього звалилася».

Далі Фелікса Аржанова призначили головним інженером «Головтюменнафтогазу» — першим заступником Віктора Муравленка. На цій посаді Фелікс Григорович пропрацював до смерті Муравлека (той помер 15 липня 1977 року). Наступні три роки Аржанов був начальником «Головтюменнафтогазу», втілював у життя задумані разом із Віктором Івановичем плани розвитку найбільшого нафтогазового регіону.

1976 року за участь у створенні галузевих автоматизованих систем управління Фелікс Аржанов став лауреатом Ленінської премії в галузі науки і техніки. Разом із ним лауреатами стали міністр нафтової промисловості СРСР Валентин Шашін, начальник планово-економічного управління міністерства Валерій Грайфер.

1980 року Фелікса АРЖАНОВА з ініціативи першого секретаря Тюменського обкому КПРС Геннадія Богом’якова усунули з посади начальника «Головтюменнафтогазу». Це було настільки несправедливо, що навіть міністр будівництва підприємств нафтової та газової промисловості Борис Щербина, який зазвичай утримувався від коментарів, знаючи на своєму досвіді силу та можливості першого секретаря обкому партії, якось кинув мимохідь, маючи на увазі ініціативу Богом’якова з усунення Аржанова: «Сила є — розуму не треба».

Авторитет Аржанова в галузі був настільки високим, що його одразу ж призначили на посаду головного інженера науково-промислового об’єднання «Союзтермнафта» в Краснодарі. Невдовзі наш земляк поїхав працювати у В’єтнам генеральним директором спільного підприємства «В’єтрадпетро». На новому місці Фелікс Григорович розгорнув бурхливу діяльність. До нього справи у В’єтнамі йшли настільки погано, що в’єтнамці стали виставляти обґрунтовані претензії своїм радянським партнерам. Аржанов особисто, хоч і не мав досвіду в цій справі, встановлював перші морські платформи на родовищі «Білий Тигр». З його ініціативи поглибили експлуатаційні свердловини, внаслідок чого збільшилися запаси цього родовища. При безпосередній участі Фелікса Григоровича було схвалено основні технічні рішення, які повністю себе виправдали.

Серед працівників радянського торгового представництва у В’єтнамі знайшовся «стукач». 1988 року на основі його наклепу Президія Ради Міністрів СРСР, яку проводив Микола Рижков, ухвалила звільнити Аржанова з посади генерального директора спільного підприємства. Це викликало обурення навіть в’єтнамського уряду. Фелікс Григорович (напевно, вперше в житті) став на свій захист. Він добився прийому в Єгора Лігачова. Єгор Кузьмич надзвичайно швидко з’ясував суть справи. Уже через два тижні Рижков скасував своє рішення і тим самим відновив добре ім’я Аржанова.

Повернувшись із В’єтнаму, Фелікс Григорович працював у Краснодарі генеральним директором «Союзтермнафти». В останні роки життя, віддаючи належне новим віянням в економіці, став засновником фірми «Конекс». Почав писати спогади «Чудові роки мого життя», роботу над якими обірвала смерть. Помер Фелікс Григорович Аржанов 17 червня 1994 року в Краснодарі.

Через два роки Дума Нефтєюганська ухвалила одне з нафтових родовищ Ханти-Мансійського автономного округу назвати Аржановським, а також назвати іменем Фелікса Аржанова вулицю та пішохідний бульвар у самому місті. А ще було встановлено меморіальні таблиці на двох будинках Нефтєюганська.

Розмірковуючи над долею Аржанова, Лев Чурилов підсумував: «Непросте життя прожив Фелікс Григорович. Було все — і сімейна трагедія, і успіхи, і незаслужені образи. Але він ніколи не скаржився, завжди був життєлюбним, енергійним і вважав, що доки людина жива, вона завжди може завойовувати якийсь життєвий простір. Переживав усе в собі, ніколи його оточення не відчувало, що Феліксові може бути кепсько. Зраджували його тільки очі — вони в цьому разі темніли до чорноти, та ще руки — він не знав, куди їх подіти».

Професор Валерій Грайфер так охарактеризував Аржанова: «Він був класним фахівцем, але зовсім не вмів підлаштовуватися під начальство та обставини».

Фелікса Григоровича було нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, медалями. Але чи не найдорожчою нагородою для нього була медаль Ушакова, вручена 1992 року, коли відзначалося п’ятдесятиріччя створення школи юнг. «Щоразу, коли я беру в руки цю найдорожчу для мене флотську бойову нагороду і дивлюся на якір із ланцюгом на лицьовій стороні медалі, я згадую свої кораблі, як ніби бачу їх наяву», — написав на останній сторінці незакінчених спогадів колишній соловецький юнга.

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (04.12.2014)
Переглядів: 364 | Коментарі: 1 | Теги: нафта, інженер, кам'янчанин, флот, Аржанов | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 KamPod   (04.12.2014 13:45) [Материал]
Цікаво що за життя Фелікс зигзагами змінював свою направленність. То він сборщик танків Т-34, то юнга на міноносці, а потім навчання і зміна діяльності на інженера нафтової галузі.
Цікаво чому він вирішив вчитись на інший фах, коли в флот сам так прагнув піти?

До слова от про корабель на якому служив Аржанов
Цитата
1943 року Фелікс Аржанов із відзнакою закінчив школу юнг і став кваліфікованим радистом. А далі почалася його служба на бойовому кораблі Північного флоту — ескадреному міноносцеві «Розумний». Аржанова відразу зарахували до штату радистів корабля.

Эскадренный миноносец проекта 7 «Разумный»
Эсминец был заложен 7 марта 1936 года на заводе № 200 (им. 61 Коммунара) в Николаеве (заводской №1075) как «Прочный», перезаложен 15 августа 1937 года на заводе № 202 во Владивостоке. Спущен на воду 30 июня 1939 года, 25 сентября 1940 года переименован в «Разумный». Вступил в строй 20 октября 1941 года и 7 ноября 1941 года вошел в состав Тихоокеанского флота.

В июне 1942 года решением Ставки Верховного главнокомандующего была создана Экспедиция особого назначения ЭОН-18 в составе лидера "Баку" и трех эсминцев: «Разумного», «Разъяренного» и «Ревностного». Экспедиции предстояло перейти Северным морским путем в Полярный. На всех трех «семерках» провели основательные подготовительные работы. Корпуса кораблей одели в ледовые «шубы» – широкие пояса из деревянных брусьев и досок, обитые сверху кровельным железом. Во внутренних помещениях установили дополнительные подкрепления из металлических балок, деревянных стрингеров и пиллерсов. Один из гребных винтов заменили специальным ледовым, с чугунной ступицей и стальными съемными лопастями, второй оставили штатным (на «Разумном» оставлен левый винт, на «Разъяренном» – правый), но его лопасти усилили стальными полосами толщиной в 10 мм. Кроме того, проложили дополнительные трубопроводы для обогрева паром различных устройств, химический отсек засыпали пробкой. В разных местах корпуса установили тензодатчики, провода от которых вывели на специальный щит, где в соответствии с величиной прогиба металлоконструкций загоралась определенная лампочка. Таким образом, на ходовом мостике постоянно имелась наглядная картина деформаций корпуса при движении во льдах.

http://ussrfleet.1939-45.ru/esm_pr_7_razum.php

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2022Create a free website with uCoz