В одній з оперет її герої справедливо співають, що без жінок неможливо жити на світі. З такою тезою важко не погодитися. Коли ж мова заходить про пізнання людиною світу, то тут актуальною буде ще одна аналогічна формула: без книжок неможливо жити на світі.
І хоча прогрес просуває життя людства вперед семимильними кроками, новому не завжди вдається відтіснити на задвірки цивілізації давні гарні та випробувані часом відкриття. Так, кіно не позбавило права на існування театр, телебачення не відняло в нас насолоду подивитися чудовий фільм у кінотеатрі. Чимало зубастих конкурентів має сьогодні і паперова книга. Це передусім Інтернет.
Звісно, коли потрібний глобальний контекстний пошук у багатьох виданнях про якусь особу чи подію, тут без запаморочливих послуг, які нині надає Google books, важко обійтися. Проте далі доволі часто доводиться зазначену на моніторі комп’ютера книгу, щоб усерйоз попрацювати з нею, зняти з полиці домашньої бібліотеки або замовити в міській чи університетській бібліотеці.
Не знаю, як сучасне покоління, яке буквально з молоком матері усмоктує і сучасні технології пізнання світу, але, думаю, і вони відчувають ту особливу насолоду, як і я, коли беру до рук книгу, гортаю її, а далі з приємністю заглиблююся у світ, подарований творцями цього маленького дива.
У радянські часи видання книг в Україні обмежувалося низкою чинників. Видавництва були тільки у великих містах — Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Сімферополі. Не кожен обласний центр, не кажучи вже про районні, мав право видавати книги. Та й усякі цензурні перепони, вимоги до високої якості та ідеологічної наповненості написаного значно обмежували людину в можливості видати книгу. Сьогодні зовсім інші часи. Задумав щось написане видати, знайшов зайві гроші чи доброго дядю, що тебе профінансує, — і вже тримаєш у руках книжечку зі своїм прізвищем на обкладинці, хоч наклад такого видання, як правило, мізерний — 100, 200, 300 примірників. Але цілком достатньо, щоб роздати рідним, друзям, знайомим і залишити невеличкий слід в історії — хоча би своєї родини, підприємства.
Кам’янець нині, як ніколи, щедрий на послуги з видання книг. Я, щотижня ведучи в «Подолянині» рубрику «Видано в Кам’янці», не маю жодних проблем із пошуком книг для представлення. Серед тих, хто в місті над Смотричем видає книги, є і піонери цієї справи. До них належить директор видавництва «Абетка» Ярослав Сисин.
Про високу якість продукції цього видавництва засвідчує те, що удруге поспіль книги, видані «Абеткою», здобувають перемогу в номінації «Найкраще видання року» під час демонстрації досягнень міста за рік. Так, торік було відзначено капітальну працю Ольги Пламеницької «Фортеця Кам’янець», а цього року пальму першості віддано подарунковому фотоальбому «Кам’янець».
Ярослав Сисин і Ольга Пламеницька
«Абетка» є постійним учасником Міжнародного книжкового форуму видавців у Львові, який нині є найпрестижнішим і найвідомішим в Україні, має там свій стенд. Приємно, що продукція кам’янчан не загубилася у Львові серед книг, презентованих грандами української видавничої справи. Так, торік, представивши на ювілейному 20-му форумі близько 200 власних видань, «Абетка» замахнулася і на найпрестижнішу нагороду — «Найкраща книга Форуму-2013». На жаль, запропоноване кам’янчанами вартісне видання Ольги Пламеницької перемоги не здобуло, але два з чотирьох малих журі — «Наукові бібліотеки» і «Львовознавство» — спеціальними відзнаками заохотили наших земляків і засвідчили їхню неабияку видавничу потугу. Крім того, наприкінці року Інститут літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, Національний педуніверситет ім. Михайла Драгоманова, Фонд сприяння розвитку мистецтв, газета «Україна молода» та Центр рейтингових досліджень «Еліт-Профі» оголосили результати XV Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2013». Приємно, що книга Ольги Пламеницької посіла друге місце в категорії «Дослідження. Документи».
«Абетку» засновано восени 1997 року, тобто їй, нівроку, пішов уже 17-й рік. Спеціалізується «Абетка» на виданні навчальної, методичної та довідкової літератури для загальноосвітніх шкіл, навчальної та довідкової літератури для абітурієнтів і студентів, науково-популярних і краєзнавчих книг. Усе це, як бачимо, затребувана достатньою кількістю читачів література.
Відзначимо ще один суттєвий момент. В останню неділю травня ми маємо професійне свято не тільки працівників видавництв, але й тих, що забезпечує поліграфічні послуги та розповсюджує книги. Відрадно, що «Абетка» не тільки готує книги до видання, але й має необхідне технічне обладнання, щоб їх випускати в світ (друкарня розмістилася в індустріальному коледжі). Крім того, в центрі міста — на вул. Князів Коріатовичів — з 2000 р. діє книгарня «Абетки», де можна придбати не тільки її продукцію, але й багатьох видавництв з усієї України. Це вигідно не лише покупцям, а й самому видавництву, оскільки дозволяє оперативно ознайомлюватися з новинками колег, переймати їхній досвід.
Наша зустріч з директором «Абетки» Ярославом Сисиним відбулася напередодні професійного свята. Дещо з нашої розмови вже знайшло відображення у викладеній вище розповіді.
Ярослав Іванович зазначив, що першими в місті за розвиток приватної поліграфії взялися чотири чоловіки. Крім Ярослава Сисина, який закінчив математичний факультет Ужгородського університету та працював на приладобудівному заводі, це американець українського походження Андріян Мандзій, художник Микола Анісімов (нині, не бажаючи прийняти російське громадянство, він повернувся з Криму) і Мирослав Мошак (теж колишній працівник приладобудівного заводу). Десь років через два Ярослав Сисин разом із Дмитром Зволейком і Віктором Паньковим заснували «Абетку» (тепер у кожного з них власне видавництво). Мирослав Мошак пішов своїм шляхом і нині теж є відомим у місті видавцем. До речі, Ярослав Іванович із великим теплом згадав про свого колоритного діда, якому сам Іван Франко подарував свою книжечку про лиса Микиту. Чи не звідси у внука проявилася серйозна тяга до книги та її видання?
Інтенсивний розвиток поліграфії у Кам’янці-Подільському припав на початок 2000-х. Сьогодні, за підрахунками Сисина, в цій галузі в місті працює десь зо 300 чоловік. Це вже можна порівнювати з маленьким заводом.
На жаль, видавництво навчальної літератури на кілька років загальмувалося нерозважливою політикою недавнього міністра освіти, який узявся за монополізацію ринку. У діях нового міністра та його команди є свої плюси й мінуси, але позитивного більше, зроблено чимало потрібних кроків, які розв’язують руки видавцям.
При розмові зайшла мова й про краєзнавчу літературу. Ярослав Іванович вважає, що обласна та міська ради мали би подумати про створення фондів для видання такої літератури чи навіть ширше — фондів розвитку культури з наглядовою радою, до якої увійшли би професори університетів, інші авторитетні люди, яким довіряє громада.
Щодо планів, то в «Абетки» є низка задумок, дещо вже в роботі. Зокрема, мова йде про книжку про Кам’янець, доступну для дітей 7—14 років, путівник по місту з короткими яскравими текстами та багатьма продуманими кольоровими ілюстраціями (за зразок узято виданий три роки тому путівник Юрія Ніколишина «Львів»), наукову збірку «Шевченко та Кам’янець».
