Провулок Спартака на Польських фільварках («Яндекс-карти»)
Але що про Спартака розповідати? Підручники з історії стародавнього світу, роман Раффаелло Джованьйолі «Спартак» та однойменні фільм Стенлі Кубрика (1960 рік) і балет Арама Хачатуряна (1954 рік) це вже давно зробили — Спартак особливих рекомендацій не потребує. Але як і коли ім’я найвідомішого давньоримського гладіатора стало елементом кам’янецької топографії, цікаво було би прояснити. Адже Кам’янець і Спартак надто віддалені одне від одного як у просторі, так і в часі. Навіть найсміливіші гіпотези Євгенії та Ольги Пламеницьких відносять заснування Кам’янця-Подільського до ІІ століття н. е., скажімо, до 107 року (за версією Тараса Дишканта) — тобто, майже через два століття після загибелі Спартака.
Мешканцям самого провулка здається, що їхній провулок завжди був провулком Спартака, як і його сусідка — вулиця Суворова завжди була вулицею Суворова. І тут на допомогу прийшов міський державний архів. Виявляється, 27 грудня 1961 року Кам’янець-Подільський міськвиконком ухвалив перейменувати вулицю Ворошилова на вулицю Суворова, а провулок Ракоші — на провулок Спартака.
Ось де собаку зарито. З кам’янецької мапи «вишкрібали» опальних Ворошилова та Ракоші. А щоб знову не помилитися, дали вулиці та провулку імена перевірених часом «бійців» — Суворова та Спартака. Щодо Климента Ворошилова (1881—1969), то особливих коментарів не потрібно — ім’я колишнього наркома оборони СРСР ще достатньо свіже в пам’яті. А ось хто такий Ракоші?
Так, нині ім’я угорського політичного діяча Матяша Ракоші (1892—1971) зовсім призабуто. А колись воно гриміло як ім’я генерального секретаря ЦК Компартії Угорщини (у 1945—1948 роках).
Матяш Ракоші, 1919 рік
|
Справжнє його прізвище Розенфельд, він був шостою дитиною в бідній єврейській сім’ї. За режиму Міклоша Хорті довгий час (у 1926—1940 роках) сидів у в’язниці. 9 квітня 1936 року президія Кам’янець-Подільської ради, зачищаючи міську мапу від «темної» спадщини царизму, постановила 2-й Георгіївський провулок на Польських фільварках на честь довголітнього угорського в’язня назвати провулком Ракоші.
У жовтні 1940 року уряд Радянського Союзу обміняв Ракоші на трофейні прапори, захоплені Росією при придушенні угорської революції 1848—1849 років. У лютому 1945 року він разом із радянськими військами повернувся на батьківщину й очолив Компартію Угорщини.
Матяш Ракоші, 1948 рік
|
Матяша Ракоші називали малим угорським Сталіним. І неспроста. Адже він сам вважав себе «найкращим угорським учнем Сталіна». Ракоші копіював сталінський режим у найдрібніших деталях, аж до того, що в останні роки його правління угорська військова форма була ідентична до радянської, а в крамницях стали продавати житній хліб, який раніше в Угорщині не їли.
У червні 1948 року внаслідок об’єднання (насправді — насильницького злиття) комуністичної та соціал-демократичної партій виникла Угорська партія праці (УПП). Ракоші очолив її ЦК, також був (у 1952—1953 роках) головою Ради міністрів Угорщини.
Так виглядала зовнішня кайма подій. А фактично за підтримки радянських військ, які залишалися в Угорщині, було встановлено комуністичну диктатуру на чолі з Ракоші. Упродовж 1947—1949 років націоналізовано банки, середні та дрібні підприємства. Одночасно розпочалася насильницька колективізація сільського господарства. У країні запанував політичний терор.
Невдоволення народу ставало все гучнішим: запахло революцію. У липні 1956 року ЦК УПП «за допущені помилки» звільнив Ракоші з посади першого секретаря ЦК УПП, вивів зі складу Політбюро ЦК УПП. Але вже було пізно. У жовтні на всю силу вибухнуло угорське антикомуністичне повстання — і 4 грудня радянські війська жорстоко його придушили. Але ще п’ять років один із непримітних кам’янецьких провулків жив з іменем опального угорського диктатора (1956 року його вивезли до СРСР, де після Москви він жив у киргизькому Токмаку, потім в Арзамасі, нарешті в Горькому, де й помер).
Іменем нового угорського лідера Яноша Кадара вулиць чи провулків у Кам’янці-Подільському вже не називали...
0
