Князь Володимир Мещерський, який у вересні 1869 року відвідав Кам’янець-Подільський, дивлячись на риштування біля міського довгобуду — майбутнього будинку окружного суду, який нині облюбували швейники, іронічно зауважив від імені випадкового перехожого: «А що якщо, на мою біду, риштування ці підгнили, і в недобрий час звалиться декілька балок на мою голову. Потраплю я в роздавленому вигляді в табель про незвичайні пригоди, який щорічно з дивовижною сумлінністю складають наші статистичні комітети, але не думаю, що таке безсмертя мене сильно втішить». Говорячи про дивовижну сумлінність статистичних комітетів, Володимир Петрович не помилявся. Це, зокрема, підтверджує і невеличка замітка «Статистика фізичних вад у населення Кам’янця-Подільського», опублікована в №27 газети «Киевлянин» за 1870 рік:

«Згідно з підрахунками місцевого статистичного комітету, в Кам’янці-Подільському: кривих — 50, калік — 55, кульгавих — 9, горбатих — 9, глухонімих — 22, ідіотів — 11, глухих — 28, без пальців — 40, божевільних — 7, сліпих — 36, покалічених — 4, розбитих паралічем — 1, із шістьма пальцями на нозі — 1, з двома зрослими пальцями на руці — 1, заїк — 1. Всього з природженими або набутими фізичними вадами — 275 осіб, що становить 1,5% населення. Можна безумовно стверджувати, що число євреїв, які понівечили самих себе, аби уникнути рекрутської повинності, відтинанням великого пальця на руці, набагато більше, ніж показано: варто тільки пройтися базаром або по крамницях і придивитися, щоб переконатися в цьому».

Цю замітку не забарилися передрукувати «Подольские епархиальные ведомости». Щоправда, дата їхнього виходу — 1 квітня — може наштовхнути на думку, що це першоквітневий жарт, але навряд чи така солідна інституція як Подільська православна єпархія в своєму офіційному органі могла зважитися на те, щоб розіграти священиків і парафіян.

Мало це чи багато — 11 ідіотів на місто? Наведені дані, що 275 осіб становлять півтора відсотка від населення, дають нам орієнтовну кількість мешканців тодішнього Кам’янця — 18,3 тисячі. Ця цифра цілком збігається з даними, почерпнутими з інших джерел (18,9 тисячі на 1862 рік), тож їй можна довіряти. Отже, маємо, що 1870 року один ідіот припадав десь так на 1660 мешканців міста.

Расул Гамзатов у книзі «Мій Дагестан» писав: «Відомо, що в кожному аулі живе по одному дурневі. Це і добре. Коли багато дурнів — погано, коли немає жодного — теж чогось бракує». Якщо вважати, що тодішній Кам’янець за розмірами був сумірний з одинадцятьма аулами, то зазначену Гамзатовим пропорцію витримано. Хоча, звісно, між поняттями «дурень» у Гамзатова та «ідіот» у кам’янецьких статистиків є різниця. Останні, напевно, під ідіотом розуміли людину, хвору на ідіотизм. А ідіотизм, як зазначає словник, це психічна хвороба, що характеризується порушенням нормальної розумової діяльності. Щодо дурня, то словник трактує його як розумово обмежену, тупу людину.

Хто ж порахував, скільки в Кам’янці було ідіотів та інших людей з різними вадами? Губернський статистичний комітет був надзвичайно солідною установою. Його очолював сам губернатор, серед його членів були губернський предводитель дворянства, віце-губернатор, голова казенної палати, інспектор медичної управи, губернський поштмейстер, директор училищ губернії, представник духовної консисторії та інші поважні люди. Наведені ж вище дані, очевидно, надав інспектор медичної управи. Ним тоді був 44-річний доктор медицини Карл Карлович Діберг. Німці ж, як відомо, славляться педантичністю.

Автор: Олег Будзей