Ср, 20.11.2019, 20:01
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Туризм » Проект "Мандруємо вулицями"

Пам'ятки архітектури вул.Вірменської

НАЗИВАЛИ-ПЕРЕНАЗИВАЛИ І ПОВЕРНУЛИСЬ ДО ВИТОКІВ

Вірменську вулицю називають однією з найдавніших вулиць Старого міста. Вона є неодмінною складовою так званих вірменських кварталів і від самого свого початку дивує насиченністю архітектурних цікавинок. Але не лише з районом розселення вірмен співзвучна назва вулиці. Олег Будзей у своїй книзі про вулиці міста називає її "улюбленою донькою майдану Вірменський ринок", адже, як продовжує Олег Васильович, цей майдан "має аж сім вулиць (Іоанно-Предтеченську, П'ятницьку, Домініканську, Старобульварну, Замкову, Шпитальну, Вірменську) та один провулок (Комендантський), які променями навсібіч відходять від майдану, але з цієї чудової вісімки тільки Вірменській вулиці дісталося славне батькове ім'я. І так було майже завжди"[1]. Але в її історичних назвах завжди знаходились і власні підстави, щоб називатись співзвучно одному з головних майданів міста. Про це знову ж таки гарно розмірковує у згаданій праці О.Будзей: "Скажімо, майдан у часи розквіту в місті вірменської громади був Вірменським ринком — відповідно й вули­цю називали Вірменською. Втім, для такої назви вулиця мала дуже вагомі власні набутки: на ній стояв головний вірменський храм — Миколаївський. Коли ж Кам'янець набув статусу губернського міста Російської імперії, то колишній головний майдан вірменської громади стали перетворювати на головний майдан губернського центру, про що незабаром засвідчила й назва майдану — Губернаторський. Відпові­дно й вулиця Вірменська стала Губернаторською. І цього разу для зміни назви були вагомі причини — на майдані й воднораз на поча­тку вулиці стояв палац губернатора. Правда, коли 1904 р. на майда­ні встановили пам'ятний знак про перебування тут російського ім­ператора Миколи І, а майдан нарекли Миколаївським, Губернатор­ська вулиця залишилася Губернаторською (адже палац губернато­ра, як і раніше, стояв на початку вулиці)"[1].

А от 20 ст. і комуністична ідеологія СРСР, крім двох згаданих подарували вулиці ще "кілька назв: Радянська, Троцького і, нарешті, Свердлова"[2], доки знову вулиця не повернула собі найдавнішу назву. От про це детальніше: "Радянська влада 1923 р. надала обом — і майданові, і вулиці — спочатку ім'я Льва Троцького, а потім назву Радянська площа та Радянська вулиця. Згодом і майданові, й вулиці дали ім'я Свердлова. Так, у списку вулиць міста на 1935 р., що зберігається в міському держархіві, є рядки: "Радянська площа, вона ж Свердлова" і "Радянська вулиця, вона ж Свердлова". Президія міськради 11 вересня 1990 р. повернула і майданові, й вулиці найдавніші імена. Отак вони знову стали Вірменським ринком і Вірменською вулицею"[1].

Таким чином маємо рядочок назв вулиці:

Вірменська => Губернаторська => Троцького => Радянська => Свердлова => Вірменська

Коло замкнулось і мабуть історична справедливість перемогла.

ГЕОГРАФІЯ ВУЛИЦІ

Вулиця Вірменська бере свій початок в у східній частині Вірменського ринку звідки прямує у південному напрямку. Олег Васильович зауважив, що за тим як вулиця тягниця далі до свого завершення і "дедалі стрімкіше збігаючи донизу" вона дуже схожя на "справжнісінький узвіз!"[1]. І незважаючи на те, що "прикінцеві показники Вірменської зовсім невисокі: зліва — будинок № 5, справа — будинок № 14"[1] тут таки є що подивитись.

"Має Вірменська вулиця й двох крихіток-синочків — згаданий уже провулок Миколаївський (веде до православної Миколаївської церкви — колишньої вірменської Благовіщенської) та провулок Тісний (веде до згаданої вже вулиці Шпитальної)"[1]. Тісний провулок нічим особливим не приміткий, а от Миколаївський, як то кажуть "яблучко від яблуні..." Але поговоримо про це окремо.

А поки що зацитуємо ще львівський путівник про одну особливість вулиці: "Вулиця Вірменська має яскраво виражену садибну забудову, в чому можна пересвідчитись, пройшовши вздовж її правого боку вниз, у південному напрямку.
У 18-19 ст. тут розташовувалися переважно шляхетські садиби. На території такої садиби знаходилось кілька будівель: головний будинок, один або кілька флігелів, стайні, возовні, сараї та інші господарські будівлі. Садиби оточувалися кам'яними мурами. На планах міста 18 ст. чітко простежуються садиби, розташовані по правій стороні вулиці. Вони остаточно сформувались у 17-18 ст. Пізніше в садибах руйнувалися одні будівлі, зводилися інші, але межі садиб залишалися незмінними і простежуються дотепер
"[2].


Вірменська 1, 1а

Комплекс Вірменського костелу, 15-18 ст.

Пам'ятка архітектури національного значення
Охоронний номер 1657

_______________________________

а) Башта Вірменського костелу, 16 ст.

(інша назва - дзвіниця)

(за іншими датуваннями - 1565р, 1601р. 1756-1757р.р.)

"Вірменська дзвіницю", як зазначається у львівському путівнику часто називають "архітектурною домінантою вірменських кварталів"[2].  Мабуть тому, що "п'ятиповерхова споруда дзвіниці чудово проглядається звідусіль при під'їзді до міста"[1].

Щодо дати її будівництва думки розійшлись. Найдавнішу дату, мабуть, наводить львівський путівник, в якому зазначаєтся, що "вона побудована в кінці 15 ст. - на початку 16 ст. в стилі Відродження". Хоча більшість джерел і, зокрема офіційний перелік пам'яток відносять її до більш пізнього часу. В той час, як сам храм св.Нігола під час турецької окупації 1672-1699рр. значно постраждав, дзвіниця, очевидно, була не безнадійно пошкоджена, так як "вже 1700 р. у ній влаштували каплицю св. Стефана". Мабуть допомогли цьому грубі стіни, які і досі можна оглянути потрапивши в середину. Для такої високої споруди їх товщина справді вражає - якщо дивитись на переріз нижніх ярусів то площа перерізу стін, мабуть в 2...2,5 рази перевищує площу самого внутрішнього простору. Тому башта скидається на такий собі майже монолітний стовп з порожниною в середині.

БАШНЯ АРМЯНСКОГО КОСТЕЛА, конец XV— начало XVI вв.

Построена как колокольня армянской Николаевской церкви XIV—XV вв. (сохранилась западная галерея). С 1633 г. в первом ярусе башни размещалась церковь Степаноса. Тогда же ее стены и свод были расписаны. Пятиярусная, представляет собой квадратное в плане сооружение со сторонами 11 м; высота каменных стен — 22,7 м, общая высота 38 м. Перекрытия в I ярусе — цилиндрический свод с двумя большими распалубками и с кон-хой в апсиде, находящейся в толщине восточной стены; остальные междуярусные перекрытия плоскости по балкам. Дверной проем в первый ярус обрамлен белокаменным ренессансным порталом. Вход во второй ярус — по наружной деревянной и каменной внутристенной лестницам. Сообщение с остальными ярусами — по деревянным лестницам. В третьем и пятом ярусах на четыре стороны выходят бойницы с расширяющимися в обе стороны щеками; в каждой угловой башенке — по три бойницы ключевидной формы. Оконный проем в апсиде первого яруса со стрельчатой перемычкой и белокаменным наличником, профилировка которого характерна для армянском архитектуры. В интерьере церкви — на стенах, своде, конхе и в откосах оконного проема — сохранилась фресковая роспись XVII—XVIII вв. Фасады расчленены белокаменными карнизами. Стены оштукатурены (кроме белокаменного декора). Крыша решена усеченным восьмигранным шатром, переходящим в барабан с главкой. Угловые башенки накрыты куполами, на маленьких барабанах которых — шатровое завершение.


Башня армянского костела. Вид с юга. Планы.

В 1982 г. на колокольне окончены реставрационные работы, в интерьере проведены работы по расчистке и закреплению живописи (архит. А. Д. Тюпич, худож. А. И. Марампольскии). Памятник является сооружением периода раннего ренессанса.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (текст і ілюстрації взято тут)

Як ми уже згадували у одній з цитат дзвіницю за архітектурним стилем відносять до Відродження. Про це писав і О.Прусевич ще на початку 20 ст.: "колокольня похожа на оборонную башню немецких замков в стиле Возрождения. Имеет на вершине четыре башенки с бойницами". Згадує він і про дзвони дзвіниці: "на колокольне два колокола 1722г. и маленький колокол 1761г."[3]

"Дзвіниця має 5 ярусів, завершення у вигляді пірамідального намету з 4-ма маленькими башточками на кутах, з невеликими напівсферичними барабанами. В кожній з башточок влаштовано по 3 бійниці"[2] - так описує дзвіницю львівський путівник. Чотири башточки на кутах фігурують практично всюди - без них мабуть не уявляється "обличчя" даної споруди. О.Пламеницька про походження таких елементів будівель пише: "Архітектурне вирішення оборонної башти з наріжними консольними вежечками-бартизанами для підніжного бою відоме в Європі з XIV століття". Вона доводить що в дотурецький час башточку були саме консольні, тобто виступали за межі периметру основної споруди. Вона ж пише і про те як постраждала дзвіниця від турків і про післятурецьке відновлення дзвіниці читаємо і в О.Пламеницької: "В числі оборонних споруд, які реконструював Ян де Вітте, була також дзвіниця вірменського Миколаївського костьолу - колишньої вірменської церкви св. Нігола. Під час  турецького штурму 1672р. було зруйновано верхню її частину з наріжними вежечками бартизанами. Відновлюючи споруду, Ян де Вітте поставив на кутах вінцевого кранизу її верхнього ярусу майстерно викладені з тесаного білого каменя тричетвертні вежечки з ключеподібними бійничками . На відміну від середньовічних консольних бартизан, з яких вели обстріл підніжжя, нові вежечки були суто деоративними; обстріл з них вести було неможливо. Втім, вони створювали образ оборонної вежі нагадуючи про колишнє призначення дзвіниці". Отже теперішні башточки зовсім не такі якими були колись і тепер стає зрозуміло, чому в них всередині так мало місця не те що для гармати, як пише А.Терлецький, а й для стрільби з рушниці. А от власне і самі слова згаданого автора для порівняння: "Дзвіниця має п'ять поверхів з чотирма амбразурами на кожному з них, звідки можна було  стріляти з гармат. На п'ятому поверсі по кутках дзвіниці стоять чотири круглих малі башти, в яких є по три амбразури для гармат"[5]. Щодо амбразур для гармат на кожному поверсі то є великі сумніви, хоча на деяких поверхах отвори що слугують вікнами  справді чимось нагадують бійниці для важкої артилерії, особливо якщо врахувати товщину стін на тих поверхах, про яку писалось раніше.

Щодо не такого давнього життя дзвіниці читаємо у О.Будзея: "Дзвіницю реставрували 1958 р., а 1978 р. її вивчали київські фахівці, які на внутрішніх стінах першого поверху (на східній, північній і частково західній) виявили залишки живопису в червоних і вохристих тонах. За характером і стильовими прийомами живопис виконано не пізніше XVIII ст"[1]. Про це також у львівському путівнику: "Живопис присвячено життю Св.Стефана. Найкраще збереглася живописна композиція "Мучеництво Св. Стефана", по обидва боки якої розміщені медальйони зі сценами його життя. Розписи виконані в техніці клейового живопису червоною, коричневою та вохристою фар¬бами. Реставрація живопису здійснена київськими художниками-реставраторами під керівництвом Аркадія Марампольського"[2]. Крім того там же знаходимо інформацію і про скарб: "На початку 1980-х років під плитами першого ярусу дзвіниці була зроблена сен¬саційна знахідка великого скарбу золотих і срібних культових предметів. Він походить з казносховища Вірменського Миколаївського собору. Містить багато вотивів, подарованих іконі Вірменської Божої Матері. Частина скарбу передана до Києва, частина зберігається у фондах Кам'янець-Подільського Державного історичного музею-заповідника"[2].

Також дійзнаємось що "у дзвіниці планували розмістити музейну експозицію "Вірмено-українські зв'язки". Але час розпорядився по-своєму: 9 січня 2000 р. вона відновила свою діяльність як храм св. Стефана Української православної церкви Київського патріархату"[1]. Так було написано у 2005 році і так було до липня 2013р. коли настоятель церкви отець Марат перейшов у новозбудовану дерев'яну церкву на вул.Татарській на подвір'ї історичного факультету. Зараз територія колишнього храму і дзвіниця передані вірменам. Вони влаштували на першому поверсі свою капличку. Старі збережені розписи у ній, не чіпали, вони ще й досі нагадують про ті давні часи, коли дзвіниця і храм відігравали не останню роль у житті міста

Цікава деталь! Зараз дедалі частіше проходячи повз башту-дзвіницю, люди видивляються її нахил, який особливо помітний з північно-східного боку. Хто першим помітив цю деталь точно сказати не можу, але я вперше про це довідався з картини Віктора Закриничного "Танцююча вежа". У ній він своєрідно, без слів розказав що одна з наших найвищих споруд Старого Міста "дала крен".


Картина В.Закриничного "Танцююча вежа" (по кліку відкриється в новому вікні)

На фотовиставці фотоклубу "Погляд" у грудні 2012р. цей факт підняв фотограф Дмитро Яровий, який відкрив для себе цей факт вирівнюючи за горизонталями свої світлини. Він навіть висловлювався за те, аби виміряти отой кут нахилу. Отже маємо не лише свій БігБен, а і свою Пізанську вежу

б) Руїни костелу Св.Миколая (15-18 ст.)

О.Прусевич пише, що "первоначально здание было построено армянами в конце 14в. и было деревянным, в 1495г. было разрушено, после чего сооружено новое здание. Во время осады города турками 1672г. костел был разрушен, уцелела только одна башня"[3]. Він же досить детально описує і те що в костелі: "Входя через двери в храм, находим пристроенную к костельному коридору галерею с красивыми колоннами в армянском стиле. Эти галереи раньше были покрытыми и застекленными и здесь армяне собирались на собрание. Через железную дверь с польськими орлами входим в храм. В большом алтаре находится прекрасная икона Армянсокй Божьей Матери. Эта икона относится к самым ценным для сердец христиан памятникам старины не взирая на вероисповедание. Написанная восковыми красками на кипарисовой доске в Xв. была вывезена из Ани - древней столицы Армении в Крым, а оттуда - в Каменец в 1380г. Во время турецкого захвата была вывезена во Львов армянскими монашками, а после привезена в Каменец w r.1700 и временно утановлена в каплице св.Стефана, спешно оборудованной в колокольне. После постройки нового костела ее перенесли в большой алтарь в 1767г., где сейчас и находится. Из других памятников здесь есть портрет Синана Котлубея  XIVв. - фундатора армянского костела, портреты Богдановичей и Чайковского в серебряных рамах второй половины XVIIIв., портреты армянских епископов и прелатов XVIIIв., и начала XIXв. латунная миска XIVв. в ризнице, икона Благовещения, рисованная на жести  в XVIIв., расположенная напротив алтаря с правой стороны, два ажурных приспособления для хранения реликвий-серебрянниц XVIIв. с архангелами и армянскими надписями вмежду wotami по бокам большого алтаря. Памятникии плиты с левой стороны костела с надписью "Шляхетный Войцех Шадбей - советник каменецкий на 43 году жизни отдал богу душу, перед смертью пожелал здесь быть похороненным 14 мая 1787г."

С правой стороны на плите из черного мрамора надпись: "18 июля 1789г умер президент Каменца Ян Чайковский".

С левой стороны от входа, в коридоре на плите читаем: "8 октября 1796г. в этом месте погребен архидьякон, князь Николай Богданович".

На пороге галереи с левой стороны на плите надпись: "Здесь лежит тело Николая Черкаса, переводчика иностранных языков имеющего привелей Августа I и Станислава Августа, умершего на 63 году 24 декабря 1776г.

В правой боковой галерее есть памятник в арабском стиле с армянской надписью, которая в переводе гласит: "здесь покоится прах купца Ованеса, родом из Персии из с.Ченакор около Кревана, сына Барагемчая. Ему было 30 лет в 1166г армянской эры (1717г)"[3].

Ось так не скупився на опис храму на початку 20 століття О.Прусевич, зараз же поряд з дзвіницею маємо лише "руїни Вірменського Миколаївського костьолу, зруйнованого в 1930-х рр. Зберігся лише фрагмент галереї, який викликає почуття пронизливого смутку і нагадує нам, що колись тут вирувало життя великої вірменської громади"[2].

в) Брама і огорожа (1602р., 18 ст.)

Житловий будинок 16-18 ст.

(інші назви і доповнення назви - вірменський, складова комплексу вірменського собору)

(за іншими датуваннями - 16ст., 15-18ст.ст.)

ЖИЛОЙ ДЖИЛОЙ ДОМ, XV—XVIII м.
(ул. Свердлова, 1). Расположен на усадьбе армянской Николаевской церкви, примыкает к юго-западной части ее ограды. В конце XV — начале XVI вв. дом имел 2 этажа. Вход располагался с северо-востока. Сооруженная в 1602 г. ограда церковной усадьбы примкнула к дому с двух сторон. Углы дома были выделены снаружи штукатурной рустовкой. Дом имел ренессансный декор. В конце XVII в. был разрушен; после ремонта утратил первоначальный облик и планировку. Каменный, одноэтажный, прямоугольный с поздними пристройками с юго-востока м северо-запада. В йаружной, юго-западном стене,— два древних оконных проема, лишенные обрамлений. Стены сохранили следы штукатурки, а также фрагменты древней рустовки углов здания.


Жилой дом по ул. Свердлова, 1. Вид с юга. План.

Памятник — один из древнейших армянских домов в городе.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (текст і ілюстрації взято тут)

Поки що важко тут щось шукати, тому просто процитую львівський путівник: "Одразу за руїнами Вірменського Миколаївського костьолу можна побачити цікавий житловий будинок (вул. Вірменська, 1), від якого так і віє середньовічною давниною. Він збудований у 15 ст. на садибі Ми­колаївського собору і примикає до його огорожі. В давнину мав два по­верхи, ренесансний декор. В кінці 17 ст. був зруйнований, втратив пер­вісний вигляд. Тепер 1-поверховий, прямокутний в плані, позбавлений декору. Сувора і строга простота бу­динку підказує нам, що це один з найдавніших будинків у місті.

Поряд з будинком № 1, на розі вул. Вірменської та Миколаївського провулку знаходяться залишки вір­менських будинків 16-17 ст. їх на­півпідвальні поверхи використовува­лися під склади. До нашого часу від будинків збереглася лише зовнішня стіна з отворами воріт".


Вірменська 2, 2а

"Найзагадковішим на Вірменській вулиці, безумовно, є будинок № 2а. Як його тільки не називають — будинком коменданта, оселею де Віттів, палацом Потоцької. Таку атрибуцію будинку виводять із підпису до картини польського художника другої половини XIX ст. Казимира Мірєцького, який намалював південну частину Старого міста. Проте даних, які б документально підтвердили, що у XVIII ст. будинок належав Яну де Вітте, а потім його синові Йозефу, немає. Все ж одна з найромантичнішнх кам'янецьких легенд стійко пов'язує історію кохання та подружнього життя Йозефа і гречанки Софії з цим будинком, навіть називає його палацом Потоцької (хоч у Кам'янці Софія була, звісно, Софією де Вітте, а Софією Потоцькою вона стала в Умані)"[1].

ЖИЛОЙ ДОМ (АРМЯНСКИЙ) И ПОДПОРНЫЕ СТЕНЫ, XV—XIX вв том 4, стр.164 (ул. Свердлова, 2а).

Построен армянами как двухкамерный, одноэтажный, прямоугольный в плане (8X12 м) с подвалом в двух уровнях. В XVI в. был частично перестроен и расширен, стал почти квадратным в плане (16X17 м). В 1672—1699 гг. две террасы, на которых располагался усадебный двор, были укреплены мощными подпорными стенами с разницей отметок 2 м. Стена нижней террасы высотой около 5 м, решенная в виде аркады общей протяженностью свыше 70 м, примыкала к другому дому, находившемуся на более низких отметках. В 1770 г. реконструирован архит. Я. де Витте, надстроен второй этаж мансардной конструкции.

 
Жилом дом (армянский) по ул. Свердлова, 2а и подпорные стены. Вид со двора. Подпорная стена усадьбы жилого дома.

В 1843 г. перестроен: вместо мансардных помещений устроен второй этаж капитальной конструкции. Каменный, двухэтажный, почти квадратный в плане, оштукатуренный, под четырехскатной железной крышей, с двухэтажной пристройкой с северо-запада. Архитектурный облик дома характеризуют черты ренессанса. Подвал и одно из помещений первого этажа перекрыты коробовыми сводами с распалубками, в остальных помещениях перекрытия плоские по деревянным балкам. Южное помещение первого этажа — наиболее древнее.


Жилой дом (армянский) по ул. Свердлова, 2а. План первого этажа.

Планировка второго этажа существенно отличается от первого. На юго-восточном, юго-западном и северо-западном фасадах сохранились белокаменные профилированные ренессансные наличники окон. В интерьере первого этажа сохранились два резных белокаменных портала, декорированных орнаментами растительного и мифологического характера. Художественная резьба порталов характерна для эпохи ренессанса. Потолок помещения орнаментирован в стиле барокко.

Памятник является образцом древнего двухкамерного армянского жилого дома с высокохудожественным ренессансным декоративным убранством.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (текст і ілюстрації взято тут)

"Ділянка, яку займає палац з прилеглою до нього садибою, розташована на двох терасах. Тераси під¬тримуються з півдня і заходу кам'яними підпорними стінами. Садиба складається з двох будинків, роз¬ташованих на верхній терасі і саду та оточена кам'яною огорожею. Вхід на територію садиби знаходиться з боку вулиці Вірменської. Головний будинок стоїть в глибині двору, старий кам'яний флігель (вул. Вірменська, 2) - ліворуч від входу Будинок одноповерховий з мансардою.
Будівельна історія палацу Рациборовського сягає, ймовірно, 15 ст. Тоді він був побудований вірменами як двооб'ємний, одноповерховий, прямокутний в плані житловий будинок. В 1672-1699 роках дві тераси, на яких знаходиться подвір'я садиби, були укріплені потужними підпірними стінами з боку вул. Госпітальної.
У 1770 році будинок був реконструйований під комендатуру архітектором, комендантом фортеці Яном де Вітте, шляхом надбудови мансарди. В 1843 році він ще раз був перебудований: замість  мансарди  вла¬штований   другий   поверх капітальної конструкції. Хоча садиба остаточно   сформувалась як палац у 18 ст., коли панував стиль бароко, все    ж    архітектурний вигляд   головного   будинку зберігає виразні риси, притаманні ренесансу.
Плани будинку і його приміщень мають чітку геометричну форму. На південно-східному та північно-західному фасадах збереглися білока-м'яні профільовані ренесансні лиштви вікон. В інтер'єрі 1-го поверху знаходяться два різьблених білокам'яних портали, оздобені орнаментом рослин¬ного та міфологічного харак¬теру, що притаманне для епохи Ренесансу. Стеля приміщень першого поверху у 18 ст. була прикрашена вже в новому стилі - бароко.
Під час досліджень будинку у 1980-х роках виявлені розписи стелі в кімнаті першого поверху. На жаль, не вдалося повністю зберегти їх. Кілька фрагментів цього розпису, створеного на міфологічні теми у 18 ст., відреставровані і зберігаються у фондах Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець". Протягом свого існування палац Рациборовського змінив багато власників. В кінці 18 ст. це шляхетська садиба Рациборовських, багатих подільських магнатів Людвик Рациборовський, староста червоногородський, був маршалком шляхти Подільської губернії. В 19-20 ст. тут знаходились комендатура фортеці, жіноча гімназія, приватне володіння. В радянські часи - технікум іноземних мов, у 1932-1941 роках - єврейська школа. Після Другої світової війни - дитячий садок. В другій половині 1980-х років була проведена реставрація палацу. Розібрано другий поверх і відновлено мансарду, котра існувала у 18 ст. Потім роботи по реставрації були законсервовані. В 1994 році планувалося відкрити тут Польський дім, але пізніше садибу було віддано під Український бізнес-клуб. Тепер це приватне володіння.
Вулиця Вірменська має яскраво виражену садибну забудову, в чому можна пересвідчитись, пройшовши вздовж її правого боку вниз, у південному напрямку.
У 18-19 ст. тут розташовувалися переважно шляхетські садиби. На території такої садиби знаходилось кілька будівель: головний будинок, один або кілька флігелів, стайні, возовні, сараї та інші господарські будівлі. Садиби оточувалися кам'яними мурами. На планах міста 18 ст. чітко простежуються садиби, розташовані по правій стороні вулиці. Вони остаточно сформувались у 17-18 ст. Пізніше в садибах руйнувалися одні будівлі, зводилися інші, але межі садиб залишалися незмінними і простежуються дотепер
"[2].

"Історія садиби на Вірменській, 2а, якщо говорити про XVIII ст., вимагає ретельного вивчення. Що ж до ХІХ-ХХ ст., то тут особливих загадок немає. В 70-х роках XIX ст. в будинку була жіноча гімназія, 1881 р. його продали Катерині Камишанській, а наприкінці 20-х років XX ст. передади лінгвістичному технікумові. У 30-х роках XX ст. тут була єврейська школа, після війни —дитсадок."[1]


Вірменська 4

Будинок № 4 по вул. Вірменській - єдина споруда, яка збереглася від великої шляхетської садиби, що займала колись весь кут вул. Вірменської і Тісного провулку. В другій половині 18 ст. садиба належала Казимиру Лінінському, летичівському, а згодом подільському підкоморію. К. Ліпінський був помітною постаттю в політичному житті Поділля другої половини 18 ст. Він походив з відомого на Поділлі шляхетського роду Ліпінських гербу "Брождіц". Його роль і авторитет у суспільно-політичних колах краю поступово зростали. Життєвий шлях К. Ліпінського виз¬начили такі віхи: спочатку - писар міський кам'янецький, 1759 р. - мечник подільський; 1766 р. - підстолій; 1767 р. - підкоморій летичівський, 1782 р. - підкоморій подільський; посол на сейми 1763 1764, 1776 та 1780 років; кавалер орденів Св. Станіслава (1780 р.) Тд Білого Орла (1791 р.). Політична діяльність К. Ліпінського припадає на складний період в історії Польщі, до якої входило тоді Поділля. Це часи Барської конфедерації 1768 року та події, пов'язані з двома по-ділами Польщі 1772 та 1793 років К. Ліпінський очолював прихильників польського короля Станіслава Августа Понятовського на Поділлі Коли Станіслав Август у 1781 році приїхав до Кам'янця, на його честі була влаштована урочиста зустріч. Після служби у Кафедральному костьолі К. Ліпінський виголосив привітальну промову. Він подякуваї королю за відвідання міста і відзначив, що це є видатною подією І історії міста і краю-.
Про те, що К. Ліпінський користувався прихильністю короля Станіслава Августа, свідчить королівський привілей 1775 року про звільнення садиби Ліпінського від військового постою назавжди, приймаючи до уваги його заслуги. В ті часи це був значний привілей - адже військові постої важким тягарем лягали на мешканців міста і часто завдавали великих збитків власникам будівель.
На вулиці Вірменській ми можемо оглянути кілька шляхетських садиб. Садиба Ліпінського під № 4 була значно розбудована в 19 ст. і складалася з кам'яного будинку, двох флігелів та кількох господарських будівель. Дотепер зберігся лише головний будинок. Зведений ще у 16 ст. вірменами, пізніше кілька разів перебудовувався у 18 та 19 ст. Це одноповерховий кам'яний будинок з двокамерним підвалом, який має півциркульне склепіння. В 19 ст. головний фасад будинку отримав класицистичний декор. Будинок цікавий як зразок еволюції середньо-ічної житлової забудови протягом кількох століть
[2].

ЖИЛОЙ ДОМ (АРМЯНСКИЙ), XVI—XIX м. (ул. Свердлова, 4).

Построен как однокамерный (8X9 м), ориентированный торцом к улице. В конце XVII в. был одноэтажным, с полуподвалом, перекрыт четырехскатной крышей. В начале XVIII в. достроен с северной стороны, увеличился почти вдвое и вышел продольным фасадом на красную линию застройки. Размеры составили 17X9 м. В XVIII—XIX вв. перестраивался и ремонтировался. Прямоугольный в плане (17X9 м), оштукатуренный, с крытым крыльцом на западном фа* саде. Стены подвала каменные, первого этажа — кирпичные. Подвал двухкамерный (6,5Х Х5,5 и 6,5X8,1 м), перекрыт полуциркульными сводами. Над первым этажом перекрытие плоское по балкам. В плане сооружение в первом этаже членится двумя поперечными стенами на 3 части, средняя из которых разделена на 4 разновеликих помещения, боковые — на 2. Фасады оштукатурены. На восточном фасаде, расчлененном оконными проемами,— классицистический декор, полностью сохранившийся до высоты венчающего карниза. На западном фасаде — открытая лестница на первый этаж. Крыша четырехскатная, шиферная. В памятнике представлена эволюция форм средневековой жилой архитектуры одной из древнейших улиц.


Жилой дом (армянский) по ул. Свердлова, 4. Общий вид.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (текст і ілюстрації взято тут)


Вірменська 6, 6а, 8

Йдучи далі вулицею Вірменською, ми можемо оглянути ще одну давню шляхетську садибу, яка, на відміну від сусідньої, збереглась майже повністю. Вона об'єднує будинки № 6, 6-а, 6-б та 8. В кінці 18 ст. садиба належала Марії Гурській. На початку 19 ст. її придбав кам'я-депькій віце-регент Павло Тулюк-Кульчицький, потім її успадкував його син Євстафій Кульчицький. В міському архіві збереглася скарга Павла Тулкж-Кульчицького на мушкетерів Кримського полку, які стояли по¬стоєм у його садибі і завдали їй великих збитків. Справді, в ті часи військові постої були справжнім лихом для мирних і хазяйновитих мешканців міста.

Найбільш давній будинок садиби - № 6, який виходить на вул. Вірменську. Ззовні непоказний, він має кімнату зі склепінням. В 1656 році садиба Є. Кульчицького була продана за борги з публічних торгів. її придбала Астольда Солодковська. В глибині садиби, на місці давнього будинку, побудованого ще вірменами в 15 - на початку 16 ст., від якого до 19 ст. зберігся лише підвал, Астольда Солодковська збудувала будинок значно більших розмірів і складного планування. Тепер це дво¬поверховий, прямокутний в плані, будинок, з двома кам'яними ґанками на східному фасаді, (вул. Вірменська, №6-б). Декор дуже простий - кути будинку декоровані імітацією рустування в тиньку. На західному фасаді та в підвалі збереглися фрагменти білокам'яного обрамлення. Цікавим є поєднання давньої та пізньої частин будинку. Інші споруди садиби під № 6-а, № 8, з'явилися в другій половині 19 ст[2].

ЖИЛОЙ ДОМ (АРМЯНСКИЙ), XV—XIX. (ул. Свердлова, 6б).

На месте южной части настоящего здания в XV — начале XVI вв. был выстроен каменный дом (6X10 м), просуществовавший до конца XVIII в., затем он был разобран (подвал сохранился), а на его месте построен дом гораздо больших размеров и сложной планировки. После Великой Отечественной войны был реконструирован. Двухэтажный, прямоугольный в плане, с двумя примыкающими к восточному фасаду крыльцами с открытыми каменными лестницами, оштукатурен. Стены первого этажа и подвала каменные, второго этажа — кирпичные. Перекрытия первого этажа плоские, балочные, за исключением двух помещений в средней части с ко-робовыми сводами; второго этажа — плоские по деревянным балкам. Углы дома декорированы имитацией рустовки в штукатурке. На западном фасаде в первом этаже сохранились фрагменты белокаменных наличников окон простой прямоугольной формы, а также прямоугольное обрамление окошка сводчатого помещения, выполненное из цельного белокаменного блока (элемент вторичного использования). В подвале здания уцелели стойки белокаменного портала.


Жилом дом (армянский) по ул. Свердлова, 6б. Общий вид. План первого этажа.

В памятнике сочетаются древняя подземная и поздняя наземная части, планировочно не связанные между собой.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (текст і ілюстрації взято тут)


Вірменська 3, 5

Одразу помітно, що ліва сторона вулиці розташована вище, ніж права. Будинки, що знаходяться тут, № 3 та № 5, побудовані у 19 ст. Ліва сторона вулиці значно вище від правої, оскільки тут в кінці 18 - на початку 19 ст. знаходилося фортифікаційне укріплення - батарея Св. Алоїзія або, як її називали в народі, Фріцовська батарея. На початку 19 ст. вона вже втратила своє оборонне значення, з неї були зняті гармати, а земля була продана з торгів міською владою мешканцям міста.[2]


Вірменська 10, 12, 14

Далі на південь знаходяться садиби № 10, № 12 та № 14. Одноповерхові, на високих підвалах, із скромним декором, всі вони побудовані на основі давніх будинків вірмен. Як шляхетські садиби сформувалися у 18-19 ст. Слід зазначити, що саме по правій стороні вул. Вірменської найкраще збереглася давня житлова забудова, в основі якої лежать будинки перших вірменських колоністів міста 15-16 ст.[2]


Автор тексту: Сергій Єрмаков

"Мандрували вулицями": Будзей Олег, Комарніцька Галина, Добровольський Руслан, Бойко Дмитро, Кроль Володимир, Семенович В'ячеслав, Янчук Олексій, Олеся, Єрмаков Сергій та епізодично Осетрова Галина, Мошак Мирослав, Сніжанна

Фото: Галина Комарніцька, Володимир Кроль


Джерела:

1. Будзей О. Вулицями Кам'янця-Подільського, 2005

2. Кам'янець-Подільський. Туристичний путівник. - Львів: Центр Європи, 2007

3. Prusiewicz A. - Kamieniec Pod. Szkic historyczny, 1913 (переклад О.Лясоти)

4. Пламеницька О. Фортеця Кам'янець, 2012р

5. Терлецький А. Імені Свердлолва // Прапор Жовтня. - Кам'янець-Подільський, 1983. - 19 березня

6. "Подільські Товтри" - інформаційний ресурс. - точка доступу tovtry.com/

7. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской СССР; (Ил.справ.-каталог): В 4-х т./ Гл.редкол.: Н.Л.Жариков (гл.ред.) и дру. - К.: Будівельник, 1983-1986



Дивіться також:

Категорія: Проект "Мандруємо вулицями" | Додав: KamPod (21.10.2014)
Переглядів: 987 | Коментарі: 3 | Теги: Госпітальна, вірменські квартали, Мандруємо вулицями | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 3
0
1 RD   (21.10.2014 22:22)
Тиждень пройшов, ми знову зiбрались
Люди новi до нас приєднались
Вiрменську в цей день усю обiйшли
I в провулок Миколаївський також зайшли

У вiрменську дзвiницю нас пропустили
Все там облазили, все обходили
Миколаївська церква - старенька й маленька
Недавнiй ремонт, на вигляд свiженька

Знову будинки, знову пiдвали
За мури високi на палац заглядали
У двориках говорили, людей питали
Бабцю мiсцеву сфотографували

Провулок Тiсний швиденько пройшли
Пару будинкiв на ньому знайшли
Ось так маршрут наш завершався
А потiм стемнiло, дощик почався

0
2 KamPod   (21.10.2014 23:49)
Круто. Дуже образно і ніби переносить в минулу подорож. Особливо сподобалось
- церква після ремонту "на вигляд свіженька",
- через мури "на палац заглядали" (спочатку навіть призадумався),
- "бабцю місцеву сфотографували" - я ж казав що це буде кадр-дня ))
- Провулку Тісному аж дві стрічки, а дехто пропонував навіть Вірменську не доходити до кінця)
Суперово.

ПС. Довгу може не варто обіжати ))

0
3 Znania   (22.10.2014 18:17)
RD це вже стає чуловою традицією ось так поетично описувати наші подорожі. Молодець!!! Дякую за те, що коли читала, то пригадались всі наші цікавинки під час подорожі, ніби бачила картинки і наново пережила всі емоції того дня.)))

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Проект "Мандруємо вулицями" [21]
Пішохідні маршрути [31]
Водний туризм [6]
Велотуризм [5]
Туристичні поїздки [19]
Спелеотуризм [9]
Маршрути Тетяни Недрі [6]
Визначні місця краю [20]
На мапі Кам'янця [25]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz