Залишився останній ривок, тому втома забута і ноги самі несуть нас уперед. Попереду Субіч.
Біля 80-метрової скелі притулилась капличка св. Марії Магдалини, збудована за свідченням Сецінського ще у 1888р.
Під капличкою б’є джерело з чудовою холодною водою. Вмившись і відновивши втрати рідини в організмі, вирушаємо до нашої мети – печерного монастиря.
Дорога до храму не завжди буває прямою…
Нарешті крутий спуск позаду, можна трохи розслабитись. Стежка проходить під нависаючою скелею.
А ось і перша печера, правда у первісному стані, можливо тут і жили низейські ченці.
Трохи далі – дві мініатюрні келії, зазирнути до яких не ставши на коліна неможливо.
Видно, що народ з повагою ставиться до святого місця: квіти свіжі, рушники випрані.
Не завжди так було, але дякуючи подвижницькій праці двох небайдужих людей, М. П.Семенюка та О.М.Браткова було розчищено дорогу до святині, відновлено каплицю. Докладніше про це написано у Т.Сис-Бистрицької.
На стінах до цих пір збереглися залишки рожевої фарби, різні написи і сакральні знаки.
Розібрати що-небудь через віки важко, тому знову довіримось Сецинському:
Возлѣ с. Субочи въ скалѣ надъ Днѣстромъ находятся пещеры (двѣ), высѣченныя въ видѣ небольшихъ келій. У тѣхъ пещеръ есть разныя надписи на камняхъ; между ними можно разобрать славянскими буквами: (т. е. 1734 г.) и въ другомъ мѣстѣ: .(Бог Господь явися нам -прим. моя) По народному сказанію, въ тѣхъ пещерахъ жили отшельники, которые занимались ткачествомъ и свои произведенія вымѣнивали у окрестныхъ жителей на провизію.
Сѣцинскiй Е. Приходы и церкви Подольской губернiи. Каменецкiй уѣзд. - с.930-931.
Тиша і навколишні пейзажі навіюють спокій і благочестиві думки, але час невблаганний.
Підіймаємось до каплиці, милуючись по дорозі незвичною формою скелі і зеленими вербами, що затіняють невеличкий водоспад.
PS Для тих, хто зацікавився, спробуємо зобразити наш маршрут, виключивши з нього нераціональні переміщення, дорогу від монастиря до автобусної зупинки і пошуки кращих ракурсів для фото:
Як видно із карти, шлях можна суттєво скоротити обминувши «Чаплю» (на півострові). Автобусами можна дістатись до кожного із зазначених сіл, але розраховувати на останній ризиковано – він може заночувати у селі. Гарних Вам вражень!
Ні, коли проходили - видивлялися де ж ті тварючки, я аж перешпортався. Бачили кілька місць із скаменілостями, але розкопки не проводили. В наших краях цього добра вистачає, тому не обов'язково колупатися в такому місці, можна знайти якийсь кар'єр.
Цитую один із своїх коментарів-"Не пробуйте йти берегами-вода висока.В Субічі спуск до монастиря(серпантинною стежкою) за капличкою,від джерела.Зверніть увагу на відслонення за 50-70 м перед першою печеркою-таке враження що на прадавній піщаний пляж нанесло патиків і вони скам'яніли разом з мушлями.(невеличка така смуга,темно рудого піщаника, на рівні голови від стежки"
Можливо це збіг обставин, але в укріпленнях древнього Вільнюса були ворота Субоча . І Сецінський в своїх працях, і жителі сусідніх сіл до цих пір вживають цю назву, саме Субоч, а не Субіч. Чергова загадка. Може від литовців і пішла назва села?
(т. е. 1734 г.) и въ другомъ мѣстѣ: 
.(Бог Господь явися нам -прим. моя) 
0
