Пішохідна мандрівка Станіславівка - Субіч. Частина 1. Китайгород
Ну нарешті ми вибрались за місто! Зима цього року була довгою і
сніжною, тому так приємно знову відчути подих теплого вітерця, напоєного
пахощами трав, і почути пташиний спів. Пройшовши від Станіславівки польовою дорогою, звертаємо до сосняку, щоб скоротити шлях. Навколо просто буяє зелень, радіючи весні. Виходимо на рокаду, збудовану у передвоєнні роки, і прямуємо нею вниз, до ріки.
Кілька
хвилин і ми на березі Тернавки. А за нею знамените Китайгородське
відслонення, відоме палеонтологам усього світу як еталонний розріз
силурійських відкладів. Річка тиха і повноводна, завдячуючи сніжній зимі.
Милуємось панорамою і крутою стежкою підіймаємось до Китайгорода. Дорогою згадуємо минулорічну подорож.
Помічаємо
якийсь рух під лісом. Виявляється, косулі теж полюбляють гуляти в
гарних місцях! Жаль тільки, що оптика не пристосована для фотополювання. Підходимо до скелі справа, оглядаємо камінці, що осипались, адже в них можна часом знайти залишки древнього життя. Ну от, скам’янілі рештки морської лілії, яка «квітла» в глибинах Сарматського моря
Попереду дорога до замку. І її вартові. Розфокусувавши зір можна побачити слоників…
Потривожена ящірка спочатку щодуху чкурнула в траву, але потім люб’язно погодилась трішечки попозувати.
Місцева кульбабка зовні схожа на міську, але така сонячна і яскрава!
Попереду,
на підвищенні, майже рівна площадка. Підіймаємось до неї і розуміємо,
що саме тут мало стояти стародавнє укріплення: з одного боку, від села –
щось схоже на залишки рову, на протилежному – вузький прохід, який не
обминути, а справа і зліва – крутизна, яку і в кросівках штурмувати
важко, не кажучи про обладунки. Ідеальне місце для тверджі!
Пізніше знаходимо підтвердження наших здогадок у Сецінського: ''Въ
историческихъ документахъ Китайгородъ выступаетъ съ начала XVII в., но
возможно, что здѣсь было поселеніе и въ болѣе глубокую старину. По
соображеніямъ Яна Потоцкаго, К. лежитъ на томъ мѣстѣ, гдѣ въ географіи
Птоломея (II ст.) указанъ городъ Метоніумъ. (Iean Potосkі, Hіstоіrе
аnсіеnnе du gouvernement dе Роdоlіе, Спб. 1805 г., стр.10.) Собственно
мѣстечко основано здѣсь около 1607г. Андреемъ Потоцкимъ. Сынъ его,
Станиславъ Потоцкій, выстроилъ здѣсь замокъ, окружилъ его стѣной и
валомъ. Этотъ замокъ, расположенный на высокой горѣ, окруженной съ двухъ
сторонъ глубокими ярами, представлялъ значительное укрѣпленіе. Слѣды
его видны и теперь возлѣ костела и помѣщичьей усадьбы''.
Сѣцинскiй Е. Приходы и церкви Подольской губернiи. Каменецкiй уѣзд. - с.929-930.
Але зараз тут мирно квітнуть анемони.
Продовжуємо обстежувати майданчик і помічаємо залишки якоїсь підземної споруди, що обвалилась від старості.
Місцевий люд такими речами не здивуєш, кажуть, що і в селі підземелля на підземеллі.
Кидаємо
на останок погляд на чарівну Тернавку і вирушаємо до села, заквітчаного
цвітом яблунь та бузку.
Від ароматів трохи паморочиться голова.
Не в кожному селі побачиш православну церкву і костел по сусідству. За
місцевою легендою польський пан, одружений на українці, мчав кіньми до
маєтку. Коні понесли і бричка перекинулась на крутому схилі. На щастя
всі залишились живими і неушкодженими, а пан дав обітницю збудувати
костел на честь чудесного спасіння. Обіцянку він виконав, але дружина
стала просити збудувати церкву в пам'ять того, що і вона уникла наглої
смерті. Так і з’явились поруч два храми.
Мандруємо селом і натрапляємо на дивний пам’ятник: посеред подільського села стоїть стела на честь московських стрільців. На камені напис: «1698 – 1998г.г. Памяти 300-летия казни стрельцов. В
январе 1526 года из крепости Китайгород в Москву, охраняя Великую
княгиню Елену Глинскую, оправилась дружина стрельцов, ставшая
родоначальницей регулярной армии славян. БЛАГОДАРНЫЕ ПОТОМКИ»
Олена
Василівна Глинська (*1508 — †4 (13 квітня) 1538) — велика московська
княгиня, друга дружина великого московського князя Василія III
Івановича, дочка литовського князя Василя Львовича Глинського. Олена
вийшла заміж за Василя III в 1526 році. Після смерті чоловіка стала
регентшею при малолітньому спадкоємцеві Івані IV. Глинська нещадно
боролася з князями і боярами, що виступали проти центральної влади. У її
правління була проведена грошова реформа, що упорядкувала монетний обіг
в Московії, будувалися нові міста, були стабілізовані відносини з
Польщею і Швецією. За Глинської московський посад було обнесено цегляною
стіною. Він отримав свою теперішню назву Китай-город — за назвою
рідного міста Глинської Китайгорода біля Кам'янець-Подільського на
Поділлі. Припускають, що Глинська була отруєна.
Ось іще публікація: Стрилецкий Иван. Великая княгиня Руси — украинка Елена Глинская. — К.: Альтерпрес, 2009. — 160 с. Так що не виключено, що мати Івана Грозного – наша землячка! Але, за великим рахунком, це тема для окремого дослідження.
Ще
один цікавий пам’ятник, вірніше його залишки. Селяни кажуть, що він був
споруджений на знак українсько-китайської дружби. Китайська делегація
навіть приїжджала до села і побувала на місцевому весіллі, але потім все
забулося і пам’ятний знак облупився.
Залишились лише дорожні знаки з написами українською та китайською:
А
взагалі назва Китайгород з Китаєм, скоріш за все, не зв’язана, хоча
дехто вважає, що саме тут проходив шлях, яким купці возили китайку
(китайський шовк). Більш імовірною є версія, що назва походить від
слова «кита». Так називали оборонну стінку зроблену з довгих
вертикальних жердин, переплетених лозою і обмащених глиною.
Цікаво було б затриматись ще на кілька годин, розпитати старожилів, місцевих краєзнавців, але більша частина маршруту попереду.
Отож повертаємось до костелу,
дивимось на пейзаж, що відкривається від його входу,
І черговий раз дивуємось людській байдужості, проходячи повз руїни панського палацу.
Ну для чого ж руйнувати гарний будинок, невже не можна якось використати?
До побачення, Китайгород! Нас чекає заказник «Чапля»!
Кльовий репортаж і гарно написаний - художньо і послідовно. Дуже цікаво було читати. Особливо вразив замок і те підземне спорудження яке як я зрозумів може стосуватись замку. Знак про стрільців теж цікава знахідка - я і раніше чув про Глинську і її звязок з Китайгородом, але тепер вже знаю звідки ноги ростуть. Про китайський знак який зараз уже не дуже презентабельний і презентувати його можна хіба що в парі з Вадимом також в перше чую. Хороша робота.
Єдине що, то особисто мені, навіть враховуючи що я вже бував в тих місцях, важко без карти по описах орієнтуватись, але це напевно лише моя така особливість.
Можливо карту з нанесеним маршрутом буде доцільно викласти в завершальній частині, щоб охопити всю подорож. Сімейство Глинських, і Олена зокрема, досить неоднозначне. Писати що-небудь не співставивши цілу купу історичних свідчень - справа невдячна. Але цікавість вже є. Масла в вогонь підливають запитання типу: "Так вона ж литовська княгиня! При чому тут Україна і Китайгород?". Просто народ забуває, що Литовське князівство в певний час охоплювало і сучасну Сумську область, де отримали наділ нащадки хана Мамая, які перейшли на бік Литовського князя Вітовта. Від назви помістя, Глинськ, і пішло прізвище Глинські. Коротше, треба провести своє розслідування і поколупатись у документах.
Правильніше сказати так: я поки що не маю права ні стверджувати це ні відкидати. Для серйозного дослідження потрібен час і перевірені джерела. Страта стрільців Петром І - факт перевірений, хоча подія ця була розтягнута у часі і не обмежується одним роком. А от що до перебування Глинських на Поділлі, інформацією я не володію.
Просто моя думка, що такі пам'ятні знаки на пустому місці не ставлять - значить хтось досліджував, а можливо і не один. Хоча цікаво, звісно, хто саме встановлював цей камінь - це може дати можливість зробити деякі висновки, а можливо і навести на слід Глинської.
Як в рекламі: "Я вас розумію, я вас чудово розумію!". Зібрати велику команду і задовільнити всіх таки важко... Тому обмежились мінімальним складом. Враховуючи те, що загальна протяжність маршруту перевищила 25 км (не рахуючи вертикальної складової, ми не шукаємо легких шляхів!), можливо й краще, що не зібрали купу людей. Але перевага маршруту в тому, що "зіскочити" з нього можна у кількох точках.
Если с другом вышел в путь Если с другом вышел в путь Веселей дорога Без друзей меня чуть-чуть Без друзей меня чуть-чуть А с друзьями много.
Что мне снег, что мне зной, Что мне дождик проливной, Когда мои друзья со мной Что мне снег, что мне зной, Что мне дождик проливной, Когда мои друзья со мной.
Там где трудно одному Там где трудно одному Справлюсь вместе с вами Где чего-то не пойму Где чего-то не пойму Разберем с друзьми
Что мне снег, что мне зной, Что мне дождик проливной, Когда мои друзья со мной Что мне снег, что мне зной, Что мне дождик проливной, Когда мои друзья со мной.
На медведя я друзья, На медведя я друзья, Выйду без испуга, Если с другом буду я, Если с другом буду я, А медведь без друга.
Что мне снег, что мне зной, Что мне дождик проливной, Когда мои друзья со мной Что мне снег, что мне зной, Что мне дождик проливной, Когда мои друзья со мной.
Так прикро, що ця справа багатьох відлякує з різних причин, а дехто (і їх багато) просто цього не розуміють як можна так виходжувати "даремно", але для тих хто знаразився то "лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал"
"даремно" - це точно. За це Вам ніхто не заплатитть)) Але безкоштовно топчучи поля, ліси, долини та горбики ми займаємось фітнесом з естетичними і краєзнавчими нотками. А слідкувати за своїми мязами - архіважлива справа кожного !
Прогулянка супер. Краєвиди, повітря, спілкування, навантаження - все було присутнє в повному обсязі!!! Сам ще неодноразово мандруватиму і всім рекомендую )
Відверто кажучи, я б теж туди сходив ще раз, але так, щоб не поспішати. Іноді фактор часу і бажання охопити все і зразу заважало роздивитися все навколо.
0
