Отже традиційно сівши на автобус о 8.00 ми (я і Володимир Олександрович) досить швидко добрались до Княжполя, де нас зустріла пані Неля і провела до свого будинку, де вже чекав на нас її чоловік Віктор. Обидвоє вони народились у Княжполі і ми одразу почули кілька розповідей про село. Гостинні господарі пригостили нас сніданком і спланували для нас усю вступну частину мандрівки. Задача на день була наступна - потрібно було познайомитись і поспілкуватись з Василем Петровичем Белінським, який славиться на селі як найкращий знавець історії села і його матеріали вже були у нас на сайті.

Батьки Олександра, Віктор і Неля створили нам чудові умови для оперативного ознайомлення з селом. Нива-всюдихід пана Віктора була до наших послуг і от ми вже коло панського маєтку, який потім частково розібрали, а ту четверту частину, що залишилась пристосували під контору сільради. Якби не наші провідники, то навряд чи ми б у цій облицьованій плиточкою будівлі побачили б щось цінне, а так... 

Те що колись було частиною П-подібного палацу Кордулі Потоцької

Пані Неля розповіла нам, що це був головний маєток пані Кордулі, яка володіла селом у першій половині 19ст. 

Въ 1818г. (Княжполь - прим.С.Є.) входилъ въ составъ "Фрампольскаго ключа" и принадлежало Кордулѣ Потоцкой (198 крѣпостныхъ). Около 1840г. Княжполь купленъ Яловицкимъ, который устроилъ здесь прекрасный фруктовый садъ (30 дес.).

Ю.Сіцінський, 1895р.

Наші провідники розповіли, що Кордулю в селі любили бо вона була добра до людей. Чого тільки варте те, що її до цих пір пам'ятають. Також розповіли нам і про можливу причину такої доброти від пані - справа в тому, що вона намагалась заселити село і щедро наділяла людей, що приходили сюди землею. До речі, частина Княжполя і досі зветься "Садиби" (наголос на останній склад - С.Є.) - данина пам'яті про роздачу ділянок від доброї пані.

Далі наш транспорт відвіз нас до Василя Петровича, знайомство з яким мало відкрити для нас багато цікавого в Княжполі і разом з ним ми усі поїхали на огляд місцевості. Спочатку ми зупинились на схилі між "Загородою" і "Зарожжям" (місцеві топоніми, що позначають лісок "за городами" і поселення "за рогом/на розі" - прим.С.Є.), що дивиться на "П'яту гору", де почули історію про стару гуральню, бичатню коло неї, камінь, що гуде пустотою - і все це було внизу в долині, достатньо було лише спуститись, але це нас ще чекало попереду, а також оглянули вид, як річка Гниловодка петляє повз гори, які підпирають її з обох боків - надзвичайно гарне видовище.

Краєвид на "П'яту гору" на задньому плані. У кадрі пан Віктор розповідає про все навкруг.

З розповідей наших провідників ми дізнались про п'ять гір. На панорамі вище видно найдальше п'яту, потім та що з протилежного берега і якраз перед нами за ярком утвореним джерелом четверта гора, зліва третя, ми знаходимось на другій, а за "Загородою" видно і першу гору. Найцікавіша з них - "П'ята", бо на ній розміщене городище.

Вблизи этого села находится мѣсто древняго заселенія: на юго-востокѣ, в углѣ соединенія рѣчек Тернавки и Гниловодки...находится высокая гора, называемая "Городысько". Эта гора кругомъ покрыта лѣсомъ, а на верх находится площадка, распахиваемая подъ посѣв. На этомъ полѣ есть слѣды валовъ: въ землѣ находятъ куски отдѣеланнаго камня, кирпича и черепья. Народъ говоритъ, что бывшій здѣсь город провалился въ землю.

Ю.Сіцінський, 1895р.

Василь Петрович розповів, що зараз на городищі практично нічого немає і висловив припущення, що ніякого поля, про яке писав Сіцінський там не було, тому що там дуже вузько тай до води дуже далеко. Отже і міста там як такого не було. За словами Василя Петровича городище - це дерев'яне укріплення, що призначене було для виявлення ворога (тоді була загроза від татар - прим. С.Є.), що піднімався вверх по течії р.Тернавки від Дністра. Крім того дядько Василь підтвердив існування решток від цегли і черепків, додавши що у землі яку виносять кроти видно шар таких залишків.

Пані Неля, Василь Петрович та керівник нашої мандрівки Володимир.

Цікаве почули і про об'єкти внизу у ярку між четвертою і другою горою, про які вже згадувались. Гуральня працювала ще до революції і дорога від неї йшла вздовж ярка нагору. Варили зілля скоріш за все з пшениці, а відходи виробництва йшли на відгодівлю бичків. Для цього й побудували бичатню поряд.

Але їдемо на друге місце, щоб побачити першу гору. Кілька хвилин і ми вже там і перед нами новий чудовий краєвид з прорізаним ярком рельєфом і звивистим руслом річки в долині між пагорбів

Зліва "перша гора" а там де вказує пані Неля, за горою - славнозвісний "Сокіл-камінь"

Тут ми також послухали різноманітні історії і про млини на Гниловодці і про місток і про німецький БТР, який з часів ВВв довгий час був пам'ятником невдалого рейсу німців за підстанцією. 

Розмовляєм про Княжпіль (зліва) та краєвид на місце де був "Червоний" млин, а зараз чудовий водоспад від залишків його греблі (справа)

Ось так слово за словом збирається ціла купа інформації і вже пора вирушати в дорогу, але ми ще чекаємо наших супутників, які мають на велосипедах приїхати і приєднатись до нас, тому поки що є час ще трохи познайомитись з селом. Запитуєм у Віктора і Нелі про церкву у селі і дізнаємось, що стара церква була дерев'яною, але вона не збереглась. Вдома пан Віктор знайшов ряд брошур - бюлетні які випускає Княжпільська сільрада і бачимо на кожному з них фото церкви - дерев'яна тризрубна церква існувала в Княжполі з 18ст. але до наших днів не збереглась. Проте нам показали де вона була - на території сучасної школи між старими соснами, деякі з яких збереглись і понині.

Місце де була стара дерев'яна церква (зліва) та нова церква освячена у 1993р.

А тим часом четверо велосипедістів добирались до Княжполя і проїжджаючи повз кульчієвецьку телевишку зробили фото.

Сергій і Дмитро (фото Д.Бойко)

І от вже й наші супутники нарешті добрались - Дмитро та Павло, а також нові знайомі, велосипедисти зі стажем Сергій та Олексій. Можна вирушати на Сокіл-камінь. Точкою старту нашого пішохідного маршруту стала літня панська резиденція за селом куди нас доправив добродій Віктор. 

Ось тут на досить безлюдному місці розмістилась панська резиденція. 

Будинок зараз дуже аварійний, принаймні всередині. Чудово оцінити його нутрощі можна переглянувши відео Віталія Сіднюка з його зимової мандрівки сюди. Складений з великих блоків вапнякового каменю, обрамлений тесаним карнизом цей будинок одразу впадав у вічі своїм строгим стилем. 

Фрагменти інтер'єру палацу

Перебуваючи на місці ми помилково вирішили, що цей будинок належав також відомій вже пані Кордулі, тим більше що і рік на ньому був приблизно той - 1846, але як уже цитувалось вище у 1840 році с.Княжпіль було продано Яловвицькому, який влаштував тут фруктовий сад. На сад нам вказав пан Віктор він (точніше його місце) був неподалік, тому можна припустити, що цей маєток побудував для себе саме Яловицький.

Камінь з вирізбленою датою над входом до палацу

А ще в палаці гарно збережений підвал з арковою стелею.

Підвал всередині і ми біля входу

Але занурюємось в ліс, точніше в заказник "Княжпільська дача", адже саме там нас чекає сокіл-камінь. Щоправда довелось ще трошки пройтись лісом і подолати одну досить незручну перешкоду - потічок який перерізав нам шлях. Тут наша команда навіть дещо розсіювалась і кожен шукав як перейти зручніше

Володимир Олександрович долає потічок

Але от вже і табличка сповіщає нас що ми прийшли

Біля таблички, що сповіщає нас про "Сокіл-камінь"

Сокіл-камінь був основною ціллю нашої подорожі тому тут ми не шкодували часу і насолоджувались чудовими краєвидами, що відкриваються з каменя що своїми обрисами трохи нагадує чи то сокола, чи то ще когось, але те що він визирає над урвищем біля 100м висоти - просто вражає.

Наші хлопці на висоті

А дехто з нас навіть умудрявся трюки показувати

Дмитро демонструє екстримальне жонглювання над обривом і стрибки на краю пропасті.

Коли ми обідали, кольоровий шолом Сергія приманив метелика, що було сприйнято досить позитивно. Ніяк він не хотів летіти звідти.

Метелик на велошоломі Сергія

Але перепочивши йдемо далі до печери, до якої потрібно було ще трохи пройтись і спуститись. І от перед нами кам'яна скеля і в ній чорніє отвір. Так, це вона - печера розбійника Сокола і гайдамаки Рубця, який "людей не убивалъ, а только захватывалъ у богатыхъ живность - овецъ, свиней и др. " (Сіцінський, 1895р.)

Вхід до печери ззовні і з середини

Далі було обстеження двох коридорів печери які простягались майже паралельними рукавами і вкінці з'єднувались віконцем. Володимир Олександрович який нещодавно був тут помітив що печера дещо підсіла і стала ніби тісніша, що не могло не непокоїти. А раптом камінь і справді сунеться донизу.

Фото з печери

Обстеживши печеру я навіть спробува намалювати її план, але поки що він не готовий щоб тут викладати. А тим часом зверху хлопці обдивлялись ще одну дзюрку-щілину внизу. Вона йшла вниз приблизно в напрямку основної печери і найвідважніший Дмитро вирішив пролізти нею. 

Привіт з замкнутого простору, попереду - невідоме

І таки да - Дмитро повернувши за кут проліз ходом і вийшов у печері, з якої ми щойно піднялись. Попереду ми ще будували великі плани, але час був обмежений і потрібно було якось усе коригувати. Відвідання городища на п'ятій горі, видавалось ризикованою справою оскільки до останнього автобусу з села залишалось біля двох з половиною годин. От ми і вирішили йти вниз. Але спочатку проминули такий цікавий стовпчик, який розмежовував квартали "Княжпільської дачі"

Межовий стовпчик кварталів "Княжпільської дачі"

Далі все було не так успішно, подолавши Гниловодку трохи нижче чудового водоспада від греблі млина, про який писалось в попередніх подорожах (див. тут), ми рушили берегом річки на пошуки місця де була гуральня, бичатня, камінь з пустотами, місток де проавлився БТР, переправа на той бік і дорога на Городище.

Переправляємось через Гниловодку

Але нажаль пошуки наші були практично безуспішні. Доводилось проходити неходженими дорогами, часом зарослими кропивою, або чвакаючими мочарами.

Усе було одноманітне і ми вже розгубились чи правильно ми йдемо, але дійшовши до чергових зарослів вирішили не штурмувати їх далі

Пора повертати

Щоправда мій Nokia-GPS показав, що ми майже дійшли до місця злиття річок, однак часу багато не було і ми вирішили повертатись тим же шляхом

Камінь з пустотами ми схоже таки знайшли. Проходячи повз підвищення я спеціально пройшовся по ньому простукуючи палицею, і дійсно в багатьох місцях та трикутна плоска зверху брила ніби бриніла. Цікаво, що то воно є насправді

Внизу видно підвищену трикутну призму - камінь з пустотами

Ну і далі не дуже легкий підйом, щоправда з гарними краєвидами. Ми вийшли там де на самому початку слухали розповідь про село.

Останній погляд на місцину П'ятої гори

Але це ще не все. На горі нас привітав здалеку "Сокіл-камінь", який вже був впізнаваний нами за формою. Здалека він виглядає також цікаво - визирає з однорідного лісу мов запрошує подивитись на нього

Вид на Сокіл-камінь

Ось така була подорож, на автобус ми встигли і навіть трохи чекали бо приїхав він не в 18.00 як ми очікували, десь о 18.15. А велосипедисти трошки перепочивши теж рушили в свій путь

Підготував: Сергій Єрмаков

Фото: Сергій Єрмаков, Дмитро Бойко

Особлива подяка подружжю Нелі і Віктору Рибакам їх сину Олександру та Василю Петровичу Белінському

Відео по темі:

• Соколів камінь і печера розбійників
• Соколів камінь і печера розбійників. Закінчення
• Легенди Княжполя
• Налагоджуем контакти - велосипедное сопротивление
• Гранд-похід 4 в одному