Княжполь (въ древнихъ документахъ Княже, и это название до сихъ поръ
удержалось въ народномъ языкѣ) с.—расположено въ 14 в. на с.-в. отъ
Каменца, недалеко отъ рч. Тернавы, въ местности весьма живописной,
частью на одномъ боку огромнѣйшаго оврага, который подходить къ селению
съ сѣвера и, разнообразно изгибаясь, то суживаясь, то расширяясь,
уходить далѣе на югъ. Склоны его заросли лѣсомъ и ягоднымъ
кустарникомъ (кизилемъ, терномъ), усеяны по мѣстамъ щебнемъ и валунами
кремневой породы, или же забросаны группами большихъ камней. По дну
всего оврага протекаетъ ручей Гниловодка, который даетъ силы
пріютившейся здѣсь мельницѣ, и замѣтно бушуетъ во время частыхъ
проливныхъ дождей. Невдалекѣ отъ села Гниловодка сливается съ р.
Тернавой, которая протекаетъ съ сѣверо-востока; на углу соединенія этихъ
двухъ рѣчекъ, а вместе и двухъ овраговъ, на высокой горѣ среди лѣса,
находится городище съ валами и рвами; слыветъ эта мѣстность подъ именемъ
„городыська”. Здѣсь въ землѣ находятъ куски отдѣланнаго камня, кирпича и
черенья, каменныя орудія, каменныя бусы и т. п. Къ с.-в. отъ села, надъ
р. Гниловодкою, есть высокій выступъ - скала, называемая „Соколъ". Въ
этой скале на значительной высотѣ есть пещера, гдѣ, по народному
преданію, проживалъ когда-то разбойникъ Соколъ, а затѣмъ „гайдамака
Рубець”. Въ историческихъ актахъ К. упоминается подъ 1405 и 1493 гг.
Труды Подольскаго єпархiальнаго историко-статистическаго комитета. Выпускъ девятый. Под редакцією священника Евфимія Сѣцинскаго. Приходы и церкви Подольской епархии. Каменецъ-Подольскъ, 1901.
Ну скажіть, як прочитавши про такі цікаві речі всидіти дома? Це ж треба побачити на власні очі! Отож, знову вирушаємо у мандри.
Як завше, в кожному селі знайдуться люди закохані у свій рідний край. Вони радо покажуть вам місцеві красоти і розкажуть багато цікавих історій і легенд. У Княжполі таких людей напевне більше, ніж у інших місцевостях, тому що є чим милуватись і є чим хвалитись. Вже в автобусі ми зав’язали розмову з місцевими мешканцями, які і спрямували нас до нашої мети - Сокіл-каменя. Велика подяка за це Галині Михайлівні та Дімі Кушніру.
Вийшовши на край села, одразу хапаємось за фотоапарати: перед нами чудова долина, оточена горами, що поросли лісом. Зліва тече струмок, а внизу шумить водоспадом річечка Гниловодка. Повітря чисте і напоєне ароматом квітучих акацій.
Спускаємось зеленим схилом і підходимо до зруйнованої греблі, яка і утворила водоспад.
Озирнувшись навколо продовжуємо клацати
Вирішивши знайти панський будинок, починаємо підйом, орієнтуючись на край сосняка, що радує око бронзою стовбурів і яскравою зеленню глиці. По дорозі спілкуємось з рибалкою, що йде до струмка за харчами для улюбленого кота, і пастухами, які пасуть стадо корів.
Люди приємні і охоче дають підказки щодо нашого маршруту. Напевне чисте повітря, смачна джерельна вода і чудові краєвиди формують їх характер.
А ось і маєток. Як свідчить напис на фронтоні, збудований він у 1846 році.
Вхід охороняє прудконога ящірка. Полазивши досхочу по руїнах і обстеживши підвали, консультуємося по телефону у Кобзаря відносно стежок, але почувши, що вони там відсутні, починаємо рух по азимуту в напрямку Сокіл-каменя. Ми йдемо по території заказника, де заборонено вирубувати дерева, тому величезні стовбури, звалені вітром, або підмиті водою у яру, досить часто перегороджують нам шлях. Пейзажі нагадують дику тайгу.
Майже біля підніжжя схилу ми все ж натрапили на залишки дороги, але пересуватися по ній через завали можна хіба що пішки.
Виходимо з лісу на галявину і бачимо посеред лісу величну скелю. Ось він, Соколів камінь!
Правда потрібно переправитись через потічок і не втратити напрямок у лісовій гущавині.
Першу проблему ми вирішили, знайшовши величезну стару вербу, що впала у річку і утворила природній місток.
Потім досить довго підіймались по схилу, знімаючи квіти, равликів і звірині нори.
Надибавши перші великі камені, ми пішли різними шляхами до вершини і невдовзі помітили цікавий виступ на скелі, який нагадував пташину голову. Тепер сумніву немає, наша ціль досягнута.
Влаштовуємо короткий привал на вершині і починаємо шукати заповітну печеру, в якій, за переказами, жили розбійники.
Тепер учасники походу можуть уявити чого вартує проїхати велосипедом долиною Гниловодки. Учора півдня перебирав сталевого коника-вода у втулці,цвях у колесі,перебрав каретку,обчистив траву і водорості з шпиць і триб-зате зараз лише шелестить.
1
. Завтра дочитаю до кінця
