Як добре, що для багатьох людей патріотизм – це не просто красиві слова! Матеріальний світ не затьмарює їм  духовного, і, попри всілякі негаразди, вони плекають іскру народної пам’яті, не забувають про споконвічні людські цінності, щедро діляться барвами своєї душі.
Якби не вони, ці не віддячені сподвижники, ми б давно втратили своє коріння, з якого проростає  наша автентичність і самосвідомість.
Такі чудові люди є і у старовинному подільському селі Княжполі, історія якого налічує понад 600 років.
Пропонуємо Вашій увазі кілька легенд і бувальщин, які надав Олександр Рибак, студент-енергетик з аграрно-технічного університету.  Матеріали зібрані ним за розповідями земляків: вчителя Белінського Василя Петровича, старожилів села.

Підготував до друку В.Кроль

Княжпіль у цвіті акацій

Так уже влаштовані ми, люди. Можемо бути по-справжньому щасливі на земній кулі лише в рідній стороні.

Наша земля чудова. Яка краса в наших лісах, горах, рівнинах, річках, дорогах, які ведуть у великі і малі міста, села! Їх не можна не любити!... Серце наше назавжди віддане тому шматочку землі, де, на думку інших, немає нічого особливого. Але для нас тут - початок всього: батьківський дім, материнська пісня. Тут ми народились, виросли, звідси почались всі наші життєві дороги. Тут живуть люди, до яких у нас особлива повага, - земляки наші.

Ми гордимося багатствами нашого краю. Ми любимо його за силу духу, за те, що люди наші вище всього завжди ставили правду і справедливість.

В кожного із нас повинна бути одна заповітна мрія - бачити Вітчизну могутньою, квітучою. А для цього нам треба докладати всіх зусиль, щоб примножувати багатства нашого краю.

Княжпільська дача

За зеленим, у садах, Княжполем, понад річками Тернавою і Гниловодкою, розляглася чудова лісова дача із скелями Сокіл та Петрушка. Мов хижо вигнутий дзьоб казкового птаха, нависає із стометрової висоти над річковим каньйоном Сокіл. Недарма ця назва пов'язується в народі із прізвищем Сокола, - за переказами, одного з ватажків селянських повстанських загонів на Поділлі.

П’янить безмежний простір, полонить відчуття польоту, коли зійдеш на вершину скелі.  Пролягло у далину розбурхане лісове море. Під ногами, десь далеко внизу, кучерявляться верхівки дерев. Глибоко-глибоко в долині звивається поміж старезних верб і тополевих заростей срібна смужечка Тернавки. Тисяча гектарів цього замріяного подільського чуда складає Княжпільський міжобласний мисливський заказник. По ньому не гуляє сокира лісоруба. Неляканими живуть у лісовій гущавині козулі, вепри, білки, численне птаство...

По гребеню гори ледь помітною в нетоптаних травах доріжкою підемо далі на південь. З гори на гору, під суцільним дахом лісу. Там, де на хвилю розривається зелене шатро, - сонячні галявини. Кислиці, дерен, густі пірамідки ялівцю тонуть у буянні трав, квітів, чіпкої тернини. Біля підніжжя шумить річка, до неї круто збігає в’юнкий серпантин стежки. У закутку між горами видніється місточок, старий дерев'яний млин, кілька хатин хутора Гуцули. Неквапно стікає вода, поскрипує чорне від віку колесо з широкими лопатями. Так само повільно точиться розповідь старого мірошника. Глухі тут були місця колись. Дикі. Лише звір бродив та птиця залітала. Поселився першим пришелець якийсь. Кажуть, карпатець - гуцул. Землянку собі вирив. А потому і хутір виріс. Гуцулами назвали люди.

Так, можливо, першими тутешніми поселенцями стали вихідці із Карпат - опришки Олекси Довбуша. У XVIII столітті чимало опришківських загонів діяло на Покутті та Поділлі, піднявшись на боротьбу проти феодального гніту.

__________________________

__________________________

Лісовий масив Княжпільська дача в міжріччі Гниловодки і Тернави закінчується у південному напрямку П’ятою горою. Південний її схил називається Лисим щовбом. Під Лисим щовбом, де зливаються обидві річки, був побудований П’ятигорський млин. Турбіну млина приводили в рух води річки Тернави.

В середині XX століття, якраз від генератора П'ятигорського млина було здійснено першу електрифікацію Княжполя.

На правому березі об’єднаних рік місцина, що носить назву Гербарня - на нашій мові - сінокіс. Назва «Гербарня» виникла від латинського слова «херба» - що значить трава - трав’яниста рослинність. Цю назву принесли в наші краї переселенці з Польщі. У XVIII столітті польські поміщики, що мали маєтки на Поділлі переманювали сюди безземельних польських селян, які поселялись на неорних землях, у вузьких долинах річок, на заболоченій місцевості. Таке поселення було поблизу П’ятигорського млина. Там, де були їх садиби, ще й сьогодні ростуть куші бузку. Через Гербарню пролягала дорога із Старої Ушиці на Кам’янець. Там же й була корчма. Але повернемося до П’ятої гори.

П’ята гора для Княжполя і княжпільчан, які її так називають, має особливе значення. На горі ще у XII столітті було збудовано фортецю-городище, яке захищало поселення від набігів ворогів. Розміщена на підступах села, вона була захисним бастіоном від ворогів, які переміщаючись по долинах річок, знаходили поселення слов’ян і знищували їх, забираючи їх худобу та інший скарб. Забирали і людей в рабство.

Городище мало підземний хід, який давав змогу непомітно заходити та виходити з фортеці в разі її облоги. Про це свідчать древні перекази про кам’яну плиту, яка закривається і відкривається і веде до скарбів. І на цій плиті є зображення ключа. Переказ, що дійшов до нас із сивої давнини, звичайно, зазнав великих спотворень, але він є єдиним доказом існування підземного ходу.

Назва «П’ята гора» може бути нам підказкою про те, де було перше поселення древніх княжпільчан. Як відомо, сьогодні Княжпіль розміщується на двох струмках. Перший починається від автобусної зупинки і впадає в Гииловодку. Другий починається за шкільним городом і впадає в нашу річку біля водоспаду. Постає запитання: «На якому з них почали селитись древні княжпільчани?» Адже вони селились біля води. Так ось нарахувати п’ять гір може лише той, що стоїть на Садиблянському горбі, а не на Кутянському.

Підгородище
Рухаючись проти течії річки Гниловодки від П’ятої гори до Княжполя, під городищем бачимо високий вал, який перекриває всю долину річки - це гребля Максимового млина, який був знищений пожежею, а тому його ще називають «погорілий млин».
Трохи вище, по течії, є сліди фундаментів невідомих споруд. У XIX столітті тут була гуральня - підприємство, що випускало горілку з цукрового буряка. Відходами виробництва відгодовували биків, а тому внизу видно великий фундамент тваринницької ферми.
Струмок, який тут впадає в Гниловодку і тече яром через увесь Княжпіль, можливо, колись у сиву давнину і дав притулок першим поселенням.
Поряд невеличкий лісок Загорода. Він названий так тому, що був за городами.
Ходить краєм легенда, що Городищенське підземелля орієнтовано на вежу в Кам'янецькій фортеці. Турки побудували підземелля, де заховали численні скарби і зачаклували їх. Було багато спроб розкопати ці скарби, але земля знову вирівнювалась, і важко було знайти місце, де проводились розкопки.
А ще кажуть старі люди, що турки колись повернуться на Кам'янеччину, щоб побачити свою «шапку» (башту Старої фортеці) і забрати свої скарби з Городища.

Сокіл - камінь

Йдучи далі проти течії і не доходячи до перших хат села Супрунківці, на схилі лівого берега височить скеля, яку від нашого погляду не можуть приховати навіть високі дерева. Це Сокіл-камінь. Його велич, його печери народили багато легенд, які пов’язані з іменами народних месників Сокола, Кармалюка.
Про це розповідає легенда, яка дійшла до наших днів. Ця легенда передається з покоління в покоління і, можливо, зміст її обріс різними вигадками та доповненнями. Але її суть відображає боротьбу селян проти своїх поневолювачів.

Так розповідає легенда. Цей камінь і печера збереглись до нашого часу і називають його Сокіл-камінь. Вхід в печеру тепер завалений і важкодоступний.

Водоспад

Йдемо проти течії річки далі і бачимо водоспад. Це не творіння природи, а творіння людських рук. Водоспад - це частина колишньої греблі Червоного млина, який функціонував на початку XX століття і був демонтованим у 1930 році. Червоним його називали із-за покрівлі, яка була червоного кольору. Гребля цього млина перекривала річку так, що утворювалось водоймище шириною на всю долину яру і довжиною більше кілометра. Дно водоймища з часом замулювалось, а тому сьогодні цю місцину називають Намулом. Тут, біля водоспаду, в річку впадає другий Княжпільський струмок, який, можливо, теж додав притулок першим поселенцям.

Біля Пінкеса
Місцина, яку княжпільчани називають Біля Пінкеса знаходиться біля Гниловодки. Тут на поверхню землі виходить шар червоної глини, з якої можна виготовляти цеглу. Якраз тут у першій половині XIX століття і функціонувало підприємство по виготовленню цегли і черепиці, яка використовувалась для покрівлі дахів. Підприємством керував або був його власником Пінкес. Його ім'я і дало назву цій місцині. Йдучи проти течії Гниловодки далі, знаходимо місця, назви яких теж дають певну інформацію про древні ремесла: наприклад, Парня - на лівому березі, Верховина - на правому березі. Старожили розповідали, що в місцині, яка називається Парнею, колись, в сиву давнину, із шаруватих порід дерев (ясен, берест) виготовляли заготовки для обіддя коліс. Ці заготовки розпарювали у печах, а після скручували їх у круг, який, висихаючи, зберігав форму  і слугував колесом до возів.

Фото: Володимир Кроль, Дмитро Бойко

PS Більше ілюстрацій і опис мандрівки до Сокіл-каменя і печери дивіться тут.

• Соколів камінь і печера розбійників
• Соколів камінь і печера розбійників. Закінчення
• Княжпіль. Йдемо за легендами і легендарними місцями.
• Налагоджуем контакти - велосипедное сопротивление
• Гранд-похід 4 в одному