Маршрут 2: Хмельницький-Ярмолинці-Дунаївці-... (1983) - Туристичні поїздки - Туризм - Каталог статей

Подорож по цьому найбагатшому за кількістю історичних та пам’ятних місць маршруту розпочнемо з західної околиці Хмельницького — села Ружичної (зараз район м.Хмельницький - Ружична - С.Є.).

Вперше воно згадується в документах під 1661 р. У 1837 р. село було перетворене в військове гіоселення, яке увійшло до складу новоствореної Києво – Подільської округи. Кожен його житель поєднував військову службу з веденням сільського господарства. Доведені до відчаю важкими умовами життя поселенці Ружичної у 1845 р. відмовилися працювати і склали скаргу. На розгляд її прибув інспектор військових поселень граф Нікітін. Він влаштував над скаржниками екзекуцію, після чого їх було вислано до Херсонської губернії.

У 1802 р. в селі народився майбутній декабрист П. X. Дунцов–Вигодовський. На шлях революційної боротьби він став двадцятирічним юнаком і майже все своє життя провів у в’язницях, на каторзі і в засланні. Помер у Сибіру 12 грудня 1881 р.

У Ружичній розташована центральна садиба колгоспу «Комунар» (зараз правонаступником є ВАТ "Проскурів" - С.Є.), одного з передових господарств області, неодноразового учасника ВДНГ СРСР та ВДНГ УРСР. У 1958 р. за успіхи в розвитку сільського господарства і високі показники у виробництві зерна, цукрових буряків, м’яса, молока та інших продуктів сільського господарства багато колгоспників Ружичної було нагороджено орденами і медалями, а голові колгоспу О. Л. Гуцалюку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вагомих здобутків досяг колгосп «Комунар» і в роки дев’ятої та десятої п’ятирічок.

За Ружичною знаходиться село Вихилівка Ярмолинецького району. Тут народився В. О. Сельський (1883 — 1951) — український радянський геофізик і геолог, академік АН УРСР. Наукові праці вченого присвячені питанням теоретичної і прикладної геофізики, розвідці нафтових родовищ, походженню та міграції нафти, проблемам нафтоносності території УРСР, Північного Кавказу, Волго-Уральського району.

Далі дороговказ спрямовує нашу подорож у село Сутківці, центр сільської Ради, яке вперше згадується в історичних документах початку XV ст. Село було розташоване на битому шляху, що колись з’єднував центральні райони Поділля з південно-східними і часто використовувався турками і татарами для здійснення розбійницьких нападів на цей край. Для оборони від ворогів у XV ст. мешканцями села на найвищому місці, яке зі східного й західного боків омивається річкою Ушицею, було споруджено невелику, але досить міцну фортецю. Вона мала форму правильного прямокутника, оточеного високими і товстими мурами, що з’єднувалися між собою баштами з надзвичайно масивними стінами. Цікавою деталлю фортеці є розташування бойових веж відносно кріпосних стін: вежі не вписувалися в пряму лінію оборонних мурів, а виступали з них на вісім метрів. Цим підкреслювалася монументальність і неприступність фортеці.

З північного і південного боків фортечні мури оточувалися глибокими ровами, вибитими у вапняковій скелі. В’їзди у замок споруджено за всіма канонами тодішнього фортифікаційного будівництва: з вежами, підйомними містками, масивними спусковими гратами, кованими ворітьми тощо.

У XV ст. недалеко від замку зведено православну Покровську церкву-фортецю. У плані споруда має вигляд хреста, кінці якого завершуються півкруглими баштами з бійницями. Середина храму прямокутна, двоярусна, з великим льохом, розрахованим на зберігання запасів продовольства і коштовних речей на випадок облоги.

Нижній ярус перекритий системою хрещатих кам’яно–цегляних склепінь, які спираються на стіни і центральний стовп. Стеля бічних приміщень виконана у формі готичних зірчастих склепінь. Верхній ярус має плоскі дерев’яні перекриття, що сполучаються з нижніми сходами, влаштованими у товщі західної стіни церкви. У XVI ст. під час ремонту будови на її верхньому ярусі встановили білокам’яні одвірки і наличники вікон, характерні для епохи Відродження. Яруси мають численні бійниці для нижнього і верхнього бою.

Привертає увагу майстерне внутрішнє оздоблення церкви: настінні фрески, різноманітні розетки, виготовлені з місцевого вапняку, ліхтарі та ін.

Церква невелика за своїми розмірами: центральний неф сягає ледве сорока квадратних метрів, а висота — вісімнадцяти. Але споруда так вміло вписана в ландшафт, так вдало погоджена кожна її архітектурна деталь, що навіть зблизька церква-фортеця справляє враження неприступної твердині. Історія не зберегла імені автора цієї архітектурної пам’ятки, але, мабуть, ним був місцевий майстер, бо тільки людина, яка добре знає край, особливості життя його мешканців, може так органічно поєднати витвір свого розуму з природним середовищем.

Покровська церква-фортеця в Сутківцях — викінчений зразок храму оборонного типу не лише на Поділлі, а й на всій Україні.

Переїжджаємо до Ярмолинців — селища міського типу, центру району. Перша письмова згадка про нього припадає на 1400 р.

Для захисту від навали кримських татар і турків у 1445 р. споруджується укріплений замок, навколо якого починає селитися хліборобське і ремісниче населення.

У серпні 1648 р., йдучи з-під Кам’янця-Подільського на Пиляву, селянсько-козацькі полки під проводом Максима Кривоноса розбили місцевий шляхетський загін і оволоділи замком. У 1702 р. селянсько-козацькі загони Шпака (Федора Білецького) також завдали поразки шляхетським хоругвам і захопили замок.

Минали століття, а становище трудового люду Ярмолинців залишалося нестерпно важким. Поет-декабрист В.Ф.Раєвський, перебуваючи в 1816—1818 рр. тут на військовій службі, в своїх творах звинувачував царизм і поміщиків у нещадному визискуванні місцевих селян.

Для економічного розвитку Ярмолинців велике значення мали ярмарки. Основний з них — Петропавлівський — відбувався протягом двох тижнів у червні. Сюди приїжджало близько 400—500 купців. Продавалися текстильні вироби з Москви і Лодзі, сукно з Дунаєвець, шкіряне і сап’янове взуття з Могилева-Подільського, кераміка з Зінькова і Смотрича, чай, цукор, різні прянощі, галантерейні товари, хутра, господарські знаряддя місцевого промислу. В дні ярмарків проводилися виставки коней, організовувалися скачки, комедійні забави тощо.

У березні 1905 р. селяни Ярмолинців і навколишніх сіл, зібравшись на сход, заявили, що не вийдуть на роботу, поки не підвищать розцінок у панських економіях. Коли управителі набрали робітників з інших сіл, селяни їх розігнали. В Ярмолинці було кинуто ескадрон козаків, але заворушення не припинялося.

Радянську владу в селищі проголошено в кінці листопада 1917 р. Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів очолив Й. К. Зеленовський. За ініціативою Ради на початку 1918 р. землі місцевого поміщика були розподілені між бідняками. Під час громадянської війни біля Ярмолинців у тилу іноземних інтервентів і внутрішньої контрреволюції активно діяв партизанський загін на чолі з С. С. Хоптярем.

8 липня 1941 р. гітлерівські загарбники окупували селище. Гинуло у вогні народне добро, на захід потягнулися ешелони з награбованим хлібом, худобою і майном. Карні загони гітлерівців жорстоко розправлялися з непокірними. Місцеве населення вступило в активну боротьбу проти ворога. В Ярмолинцях створюється підпільна антифашистська група, яка підтримує зв’язки з підпільниками Проскурова, На території району розгорнули бойові дії диверсійні групи проскурівських і михайлівських підпільників. Багато жителів Ярмолинців відважно боролися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і героїзм, виявлені в боях, комсомолець навідник 493-го винищувального протитанкового артилерійського полку резерву Головного командування сержант С. І. Хоптяр удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названа піонерська дружина Ярмолинецької середньої школи, в якій він навчався.

27-го березня 1944 р. Ярмолинці визволила 91-ша окрема танкова бригада 6-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії під командуванням генерал – полковника П. С. Рибалка. На честь радянських воїнів, які полягли при визволенні селища, та ярмолинчан, що загинули у боях за Батьківщину, на площі споруджено меморіал.

Нині Ярмолинці — гарно впорядковане селище. На території його знаходиться колгосп ім. Мічуріна — спеціалізоване господарство для відгодівлі великої рогатої худоби з добре розвинутим рільництвом, птахівництвом, городництвом і садівництвом. Тут діють районне об’єднання «Сільгосптехніка», кукурудзо-калібрувальний і цегельний заводи, будівельні організації, лісгоспзаг, харчокомбінат. До послуг мешканців селища Будинок культури, кінотеатр, три районні бібліотеки, Будинок піонерів, дитяча музична школа. Пишаються ярмолинчани своїм фольклорно-етнографічним ансамблем «Кудрявчик», відомим далеко за межами району.

Завітаємо до Дунаївців — міста районного підпорядкування, що розташоване на річці Тернаві, лівій притоці Дністра.

Сучасна територія його була заселена ще в III тисячолітті до н. е., про що свідчать залишки поселення трипільської культури. Вперше Дунаївці згадуються в історичних документах 1403 р. під назвою Дунай-город, яка збереглася до XVIII ст. Ця назва, очевидно, походить від назви торговельного шляху, що пролягав через місто і вів до країн Дунайського басейну — Волощини, Молдавії, Угорщини.

При в’їзді в місто привертають увагу корпуси суконної фабрики ім. В. І. Леніна (в часи незалежності підприємство було реорганізоване у ТОВ «Маровоір» - С.Є.), яка у 1979 р. відзначила свій 150-річшій ювілей. Колектив цього підприємства має славні революційні і трудові традиції. У 1896 р. на суконних фабриках міста відбувся страйк робітників з вимогою збільшити оплату праці. На його придушення було кинуто війська і поліцію. Але робітники вистояли, і власники змушені були піти на поступки.

У березні 1917 р. ткачі й металісти були ініціаторами створення Ради робітничих депутатів. Вони взяли активну участь у Першотравневій демонстрації, що пройшла під гаслом «Геть війну!» У серпні 1917-го в Дунаївцях створюється загін Червоної гвардії, який очолив М. І. Мельник. Загін відіграв важливу роль у боротьбі за встановлення Радянської влади в місті і навколишніх селах.

Після громадянської війни робітники суконної фабрики першими підняли з руїн своє підприємство. 16 вересня 1923 р. на загальних зборах, що відбулися в приміщенні новозбудованого фабричного клубу, вони вирішили в знак великої любові і відданості подарувати В. І. Леніну і Н. К. Крупській відрізи сукна на костюм і плаття.

Зараз суконна фабрика — одне з найбільших підприємств легкої промисловості області. З року в рік поліпшується якість її продукції. Чудові тканини, що їх випускають в Дунаївцях, відомі не тільки в Радянському Союзі, а й за кордоном. Вони були представлені на виставках у Лейпцігу, Марселі, Лондоні, Чікаго, Рангуні. Одяг з дунаєвецького сукна експонувався на міжнародній виставці у Монреалі.

У центрі міста меморіал — велична споруда на честь героїв Великої Вітчизняної війни.

У Дунаївцях народився відомий український композитор В. І. Заремба (1833—1902) — автор ряду романсів, фортепіанних п’єс, обробок народних пісень. Він написав понад 30 пісень на вірші Т. Г. Шевченка. В музичній скарбниці композитора такі відомі твори, як «Стоїть гора високая», «В кінці греблі шумлять верби», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Дивлюсь я на небо», «Така її доля» та інші.

Дунаївці — батьківщина Ф. П. Шевченка — українського радянського історика, члена-кореспондента АН УРСР.

З Дунаєвець прямо на захід шлях веде в селище Смотрич, розташоване на місці злиття річок Смотрич і Яромирки. Перша згадка про нього припадає на 70-ті роки XIV ст. У 1905—1907 рр. його жителі відмовлялися збирати врожай на панських землях, палили поміщицькі маєтки. В період громадянської війни в районі Смотрича діяв партизанський загін під командуванням Ф. І. Топольницького. З експозиції селищного народного музею дізнаємося, що під час тимчасової окупації Смотрича гітлерівськими загарбниками в травні 1942 р. тут почав діяти партизанський загін ім. Чапаева на чолі з М. В. Палієм. Уродженцеві Смотрича Д. Г. Бачинському за форсування Одеру в 1945 р. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У селищі народився Г. Д. Смотрицький (р. н. невідомий— 1594) — український письменник і педагог, перший ректор Острозької школи, автор першої друкованої пам’ятки полемічної літератури «Ключ царства небесного» і твору «Каленъдар римски новы». Брав активну участь у виданні російським першодрукарем Іваном Федоровим Острозької біблії.

Тут же народився і його син Мелетій (Максим) Герасимович Смотрицький (бл. 1578—1633) — український письменник-полеміст, філолог, церковний і освітній діяч. Його твір «Тренос» («Плач») та інші політичні трактати були спрямовані проти католицизму та унії. Перу Мелетія Смотрицького належить «Грамматіка славенския…», яка тривалий час була єдиним навчальним посібником з мови.

З давніх часів Смотрич відомий добре розвинутим мистецтвом розписної художньої кераміки. У XIX ст. тут працювали такі майстри, як Карпо Білоокий, Микола Ляска, Максим Небесний, Роман Червонюк. І зараз традиції старих майстрів свято шануються і продовжуються. У селищі чимало народних умільців декоративної кераміки, вироби яких удостоєні дипломів Всесоюзної виставки досягнень народного господарства.

За 18 км від Кам’янця-Подільського розташоване село Маків (стара назва Ступинці) — центр сільської Ради. На його околицях виявлено залишки поселення трипільської культури, знайдено уламки скляних браслетів часів Київської Русі. Вперше село згадується в історичних джерелах під 1482 р.

Трудящі Макова гордяться своїм колгоспом «Україна» — одним з передових господарств області, яке очолює Герой Соціалістичної Праці В. В. Стеньгач. У 1971 р. колгосп одержав найвищу нагороду — орден Леніна. В достатку живуть маківчани. Лише за останні роки в селі споруджено понад 200 нових житлових будинків.