Туристський Маршрут 2

Продовжуємо нашу подорож. Маршрут веде в комплек­сний заказник республіканського значення Совиноярська лісова дача (Совиний яр), що тягнеться від села Вихватинці до річки Студениці. Це неповторне чудо природи — буйні зарості ліщини, бузини, калини, ви­сокі запашні трави. Совиний яр — колекція усіх дерев і трав Поділля. Та найбільше славиться заказник бархатом амурським.

Недалеко від Совиного яру, над річкою Тернова, є ще одна чудова лісова дача — Княжпільський між­обласний мисливський заказник.

Поблизу, у селі Рункошів, народився активний учас­ник боротьби за владу Рад на Україні М.Є.Врублевський (1897—1918). У березні 1918 р. на II Всеукраїнському з’їз­ді Рад обирається секретарем народної освіти в уряді Ра­дянської України. 18 квітня на нараді в Таганрозі увійшов до складу Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу австро-німецьких окупантів. 28 жовтня 1918 р. у Києві М.Є.Врублевський був заарештований гетьманським урядом, а в грудні — закатований реакційним режимом Ди­ректорії.

Сусіднє село Бакота  у XIII ст. було стольним градом Пониззя (півдня сучасної Хмельниччини), його оборонні укріплення у 1259 р. знищили монголо-татари. На Білій го­рі, за селом, серед лісової гущавини, видніється прямовис­на кам’яна скеля. У ній розташувалося ціле містечко з келіями та трьома печерами протяжністю до десяти і висо­тою близько двох з половиною метрів. Більша з них пра­вила за церкву. Навколо гробниці — ніші із захоронениями. Скельний монастир — пам’ятка історії, що охороняється законом.

Другою історичною пам’яткою літописної Бакоти є уро­чище Двор. Тут виявлені рештки дворового комплексу XVI—XVII ст., який зараз досліджується.

Документи свідчать про те, що жителі Бакоти і волості в 1431 р. повстали проти литовських, польських і україн­ських феодалів і оголосили себе вільними людьми.

На туристському маршруті — село Лука-Врублівецька. Біля нього виявлені пам’ятки матеріальної куль­тури різних історичних епох. У заплаві лівого берега Дні­стра знайдено ручні рубила і різні кам’яні відщепи — зна­ряддя праці людей раннього палеоліту, які жили тут 300 тисяч років тому. Досліджено тут також залишки поселень трипільської культури (IV тис. до н. е.), а також ранньо- слов’янські поселення черняхівської культури та давньору­ських часів (X—XII ст.).

Завітаємо до Жванця — центру сільської Ради. Архе­ологічні розкопки свідчать про те, що село належить до ста­родавніх поселень Поділля, хоча в історичних документах воно вперше згадується лише під 1431 р. Зручне географіч­не положення Жванця, розташованого на переправі через Дністер, сприяло його зростанню. У XVI ст. він став одним з торговельних і ремісничих центрів Поділля. Наприкінці цього ж століття в Жванці споруджено фортецю, залишки якої збереглися до наших днів.

У 1621 р. до Жванця вступило сорокатисячне козацьке військо на чолі з П.К.Сагайдачним, яке відіграло вирі­шальну роль у розгромі турецької армії під Хотином. У кін­ці 1653 р. біля Жванця під керівництвом Богдана Хмель­ницького відбулася битва селянсько-козацьких військ з польсько-шляхетською армією. Козацькі загони оточили та­бір під Жванцем і поставили вороже військо в скрутне ста­новище. Рятуючись від неминучого розгрому, король під­купив татарського хана Іслам-Гірея III, який виступив на боці козаків, і уклав з ним угоду про перемир’я. Про Жванецьку битву складено пісню «Ой з города з Немирова».

Недалеко від села 3авалля розташована виняткової краси карстова печера «Атлантида». Відкри­та вона у 1970 р., загальна довжина її лабіринтів — близь­ко трьох кілометрів. На кожному кроці печера вражає ди­вовижним сплетінням кристалів, небаченими візерунками. Деякі стіни начеб викладені кришталевою мозаїкою, спа­лахують білосніжним бісером. Скульптор — вода — витво­рила численні гроти з іскристого гіпсу. Тут і червоні паруси, і маки, і кристали у вигляді риб, і замок сніжної королеви. Атлантида зачаровує своєю тишею, в ній легко дихається при цілорічній одинадцятиградусній температурі. Поки що це царство спелеологів, але з часом печера буде відкрита для туристів.

Карстова печера "Атлантида" поблиу села Завалля (фото з путівника)

Завітаємо до старовинного села Оринина, яке зга­дується в документах під 1474 р.  Протягом XVI—XVII ст. Оринин зазнавав частих нападів турецьких і татарських за­войовників, про що свідчать залишки земельних укріплень і кургани-могильники, які збереглися на північ від села.

В 1618 р. біля села сталася кровопролитна битва між військами польського гетьмана Жолкевського і турецько-та­тарською армією. Жолкевський зазнав поразки і відступив, а переможці вщент пограбували і спалили Оринин. Під час Визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. на орининському полі двічі стояло табором селянсько-козацьке військо Богдана Хмельницького.

У грудні 1905 р. в селі спалахнуло повстання. Селяни розгромили економію і почали ділити поміщицьку землю. На придушення повстання за наказом губернатора було кинуто ескадрон козаків. Події в Оринині сколихнули жи­телів навколишніх сіл. Поліцейський справник з тривогою повідомляв у вищі інстанції, що «навкруги лунають дзво­ни, горять маєтки».

Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстан­ня у Петрограді, жителі Оринина і революційні солдати 43-го Охтирського піхотного полку розігнали місцеві органи Тимчасового уряду і 2 листопада 1917 р. обрали Раду ро­бітничих, селянських і солдатських депутатів, проголосив­ши в селі Радянську владу.

Назавжди залишиться в пам’яті орининців 12 березня 1921 р., коли до них на збори приїхали соратники В. І. Ле­ніна — М.І. Калінін і Г.І. Петровський. Слухаючи їх роз­повіді про рішення X з’їзду РКП(б), про мету і завдання нової економічної політики, заміну продрозверстки прод- податком, селяни одностайно схвалили політику партії та Радянського уряду. В тому ж році в Оринині було органі­зовано кооперативні товариства та сільськогосподарську артіль, у 1930-му завершено колективізацію. На колгоспних ланах з’явилися трактори Орининської МТС, яка у 1938 р. за високі показники в роботі першою на Поділлі була на­городжена орденом Леніна.

Навесні 1938 р. трудівники села урочисто зустрічали Героя Радянського Союзу, керівника дрейфуючої станції «Північний полюс» І.Д. Папаніна.

Під час Великої Вітчизняної війни у 1943 р. в селі ство­рюється підпільна патріотична група, яка започаткувала партизанський загін імені героя громадянської війни В. Н. Боженка. Загін діяв у південно-західній частині об­ласті.

У кінці березня — на початку квітня 1944 р. в Оринині перебував штаб 4-ї танкової армії, якою командував гене­рал армії Д. Д. Лелюшенко, нині двічі Герой Радянського Союзу. На дільниці Оринин — Жердя намагалися прорва­тися з оточення частини 1-ї гітлерівської танкової армії. Хоч ворог мав тут десятикратну чисельну перевагу в техні­ці, йому не вдалося оволодіти брукованим шляхом, що вів на захід. Тричі намагалися вдертися фашисти в Оринин, але кожного разу зазнавали поразки. У квітні залишки ворожого угруповання були остаточно розгромлені.

Наша дорога пролягає через село 3алуччя. Недале­ко від нього в Товтрах є печера, довжина ходів якої стано­вить 50 метрів. Наприкінці минулого століття тут були ви­явлені сотні людських черепів, скелетів. їх винесли і похо- вали на березі Смотрнча. Про печеру складено багато ле­генд, що збереглися в народі до наших днів. Ось одна з них, яку записав В. І. Даль, перебуваючи на Поділлі: «За­ховалися люди від татар у печеру. Минув день, другий. Не стало води.. Пішла одна жінка з відром до річки. Аж тут татари. Жінка втекла, та за нею ув’язався пес. Схованка була відкрита. Запропонували вороги людям у полон зда­тися. Ті знали татарську ласку і свою майбутню долю — відмовилися. Тоді накидали татари при вході гречаної со­ломи, підпалили. І всі, хто крився в підземеллі, не вийшли більше на світ, задушені ядучим димом».

На маршруті — Летава, центр сільської Ради. Багато років лине слава про Летавський ордена Леніна колгосп імені Леніна. В Москві, у Третьяковській галереї, привер­тає увагу картина народного художника Т.Н.Яблонської «Хліб», на якій зображені щасливі, закохані у працю люди. Це летавчани. В листі, який зберігається в колгоспі, Яблонська писала: «Я хотіла розповісти в своїй картині про перемогу колгоспного ладу, про перемогу соціалізму на селі. Мені хотілося показати, як добре, весело, дружно ви працюєте…»

Заможно й культурно живуть летавчани. У центрі се­ла — триповерхове приміщення середньої школи, Будинок культури, підприємства побуту, магазини; працює колгосп­на лікарня. До послуг молоді — стадіон і спортивні май­данчики. В Будинку культури — народний музей, експози­ція якого розповідає про історію села.

Поруч - село Андріївка Чемеровецького району, де народився Герой Радянського Союзу А.П.Бринський. У роки Великої Вітчизняної війни він виконував спеціальні завдання в тилу німецько-фашистських загарбників. Про подвиг народних месників розповів у своїх книгах "По той бік фронту", "Партизанський кур'єр", "Бойові супутники мої", "Хлопчик в строкатій кепці".

За маршрутом відвідаємо селище Чемерівці, центр ра­йону. Вперше воно згадується у письмових джерелах 1565 р. У квітні 1905 р. в Чемерівцях відбувся виступ селян помі­щицьких економій, які вимагали підвищення заробітної пла­ти. Наступного року спалахнуло нове заворушення. Наляка­ний поміщик утік, а селяни спалили панський будинок і гос­подарські будівлі. Каральний загін, який прибув до села за розпорядженням губернських властей, жорстоко розпра­вився з його жителями.

Після перемоги Великого Жовтня сільська біднота ство­рила земельний комітет і відібрала у місцевого поміщика 1328 десятин землі. Радянська влада в Чемерівцях була встановлена в січні 1918 р.

На початку вересня 1941 р. в Чемерівцях відбулася на­рада членів підпільної патріотичної групи, на якій було визначено основні завдання у боротьбі проти німецько-фа­шистських загарбників. У жовтні цього ж року було ство­рено в селищі підпільну друкарню, де було видрукувано антифашистські листівки загальним тиражем 39 тис. при­мірників. Згодом на базі підпільної групи виник партизан­ський загін ім. Чапаєва, який діяв на території Городоцького, Кам’янець-Подільського, Смотрицького і Чемеровецького районів. У березні 1944 р. партизани разом з частинами 4-ї танкової армії брали участь у визволенні району від гітлерівських загарбників.

За післявоєнні роки Чемерівці докорінно змінили свій ви­гляд. Селище перебудовано, прокладено нові вулиці з житло­вими, адміністративними, побутовими і культурно-освітніми будівлями. З 1959 р. його віднесено до категорії селищ міського типу.

У сусідньому селі - Теремківцях - народився видатний радянський полководець, генерал армії І.Г.Павловський - заступник міністра оборони СРСР, головнокомандуючий сухопутними військами, Герой Радянського Союзу

Перед нами — Сатанів — центр селищної Ради. Перша літописна згадка про нього припадає на 1385 р. Недалеко від Сатанова збереглися залишки так званого Троянового валу, що проходить між Кремінною і Лісоводами, далі біля Карабчієва, Боришковець, Кульчієвець і аж до Дністра.

Його назву інколи пов’язують з іменем римського імперато­ра Марка Трояна (98—117 рр. н. е.), який підкорив Дакію і поширив свої володіння аж до Дністра, а в народі цей вал називають Змійовим. Легенда розповідає, що руські богатирі, перемігшії змія, впрягли його в плуг і зробили великі борозни. Але історичні документи свідчать, що вал спору­дило місцеве слов’янське населення для захисту своїх зе­мель від вторгнення ворогів.

У XV ст. у Сатанові будується фортеця, яка, захищаю­чи населення містечка від ворога, одночасно обороняла пів­денно-західну частину Поділля. Фортеця розташовувалася на високій горі, що омивалася річкою Збруч. Вона мала форму неправильного п’ятикутника. На кожному її розі стояли високі башти. Стрімка гора з боку Збруча сама по собі неприступна, тому мури з західного боку були одинар­ними, з інших боків — подвійними. Башти мали форму чо­тирикутника і далеко виходили за лінію мурів.

Збереглися східна і рештки інших башт, що розташова­ні над Збручем, а також частина кріпосних стін. В окремих місцях їх висота сягає 10,5 м. На південно-східному розі, на лінії внутрішніх стін, помітна кругла башта з маленьки­ми амбразурами. Сатанів оточували міцні мури, високі ва­ли і глибокі рови, що сходилися біля замку. Однак міські оборонні споруди не збереглися. Залишилася тільки в’їзна брама в башті на південній околиці містечка недалеко від Збруча, яка була капітально відремонтована у XVIII ст. У плані башта майже квадратна, подібні їй, мабуть, були на кожному розі міських укріплень і при виїзді з міста.

Сатанівська фортеця була свідком кровопролитних боїв селянсько-козацьких полків під керівництвом Богдана Хмельницького проти польської шляхти. Під її стінами не раз схрещувалися мечі подолян з розбійницькими ватагами кримських татар і турків.

У 1711 р. Петро І, повертаючись з Прутського походу, кілька днів був у Сатанові і оглядав його оборонні укріп­лення.

Біля Сатанова відкрито джерело мінеральної води типу трускавецької «Нафтусі», яку назвали «Збручанська «Нафтуся». Підраховано, що тут може одночасно лікуватися близько сімдесяти тисяч чоловік. Крім того, розвідано мі­неральну воду хлористо-натрієвого складу, цінну вмістом брому і йоду.

Санаторій «Берізка» започаткував майбутнє місто-курорт над Збручем.

Далеко за межами Хмельниччини славиться своїми тру­довими здобутками ордена Леніна колгосп «Україна» (село Лісоводи Городоцького району), що став для хліборобів області своєрідною академією передового досві­ду. У господарстві діють молочнотоварний та свиновідгоді­вельний комплекси із замкнутим циклом, більше двох де­сятків допоміжних підприємств.

Нині в господарстві працює 76 спеціалістів з вищою і середньою освітою, серед них 11 агрономів, 20 зоотехніків. Шести передовикам виробництва присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, 20 чоловік удостоєно ордена Леніна, понад 500 колгоспників відзначено іншими урядовими на­городами. Очолює колгосп двічі Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР Г. І. Ткачук.

Останній пункт туристської подорожі — Городок — мі­сто районного підпорядкування, центр району. Територія сучасного міста була заселена з давніх часів, про що свід­чать виявлені тут рештки поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), кілька поховань доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та 27 житлових і господарських споруд ранньослов’янського поселення VI—VII ст. н. е. Перша письмова згадка про Городок належить до 1392 р.

У 1550 р. татарські орди вторглися на Поділля, зруйну­вали поселення. Жителі, які уникли полону, з часом від­будували його. Завдяки вигідному географічному розташу­ванню на важливому торговельному шляху з Брацлавщи- ни в Коломию Городок поступово зростав.

У роки Визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр. біля містечка неодноразово відбувалися запеклі бої селянсько-козацьких загонів з шляхетськими військами. Влітку 1653 р. Богдан Хмельницький з головним військом стояв табором під Городком і звідси вислав кілька полків для переслідування ворога, що спішно відступав на захід після поразки під Монастирищем.

Під час селянсько-гайдамацького повстання 1734 р. в районі Городка діяли повстанці під керівництвом Медведя.

У кінці XIX — на початку XX ст. у містечку відбува­ються виступи селян за поліпшення свого становища. Так, у квітні 1905 р. селяни прогнали з економій усіх найманих робітників і не допустили їх до польових робіт, відмовили­ся вести переговори щодо врегулювання плати на запро­понованих їм умовах і висунули свої вимоги. Крім того, вони зажадали переділу землі. Виступ селян був приду­шений.

Боротьба трудящих Городка проти експлуататорів ста­вала дедалі організованішою. У 1905 р. тут почала діяти соціал-демократична група, яка керувала страйковим ру­хом робітників на цукровому заводі і кустарних підприєм­ствах.

У серпні 1907 р. були випущені і розповсюджені прокламації із закликом організувати загальний страйк.

Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світо­ва війна. Городок був свідком першого на Поділлі бою між австрійськими і російськими військами. 2 серпня 1914 р. частини 8-ї російської армії під командуванням генерала О. О. Брусилова біля залізничної станції вщент розгромили австрійську кавалерійську дивізію.

Після повалення самодержавства наприкінці березня 1917 р. в Городку виникла Рада робітничих і солдатських депутатів, яка провела першотравневу антивоєнну демон­страцію і взяла активну участь у ліквідації корніловського контрреволюційного заколоту в гарнізоні. У січні 1918 р. в Городку встановлюється Радянська влада.

Нині Городок — сучасне впорядковане місто.  Продукція його верстатобудівного заводу, цукрового і молочно-кон­сервного комбінатів відома за межами області і республіки. В місцевому музеї зібрані цікаві історичні матеріали. 

Серед експонатів — документи і портрети визначних лю­дей району — учасника штурму Зимового палацу Д. Ф. Гу­менного та Я. А. Сельського, жителя с. Радковиці, комісара прославленої бригади, якою командував герой громадян­ської війни Г. І. Котовський.

Експонати музею яскраво відображають розвиток рід­ного краю, величні зміни, які сталися за роки Радянської влади.

Наша подорож за цим маршрутом закінчилася.

Повертаємося до Хмельницького.

_________________________

• Сплав по р.Збруч
• Святині Подільської землі
• Будзей О. Петро Перший на Поділлі
• Будзей О. Бородата історія з відчикриженою бородою
• Будзей О. Бакота вчить. Бакота застерігає