Для чого ж тоді створена дирекція заповідника, спитаєте ви? Ну напевно, щоб пам’ятки мали гарантії держави на збереження і реставрацію. Щоб забезпечувати дотримання законодавства про охорону культурної спадщини. Щоб різні невігласи, які не розуміються на тому – що становить історичну і архітектурну цінність, не могли руйнувати об'єкти спадщини та будувати на заповідній території що їм заманеться і де вони захочуть. Щоб запрошувати лише компетентних фахівців - реставраторів і археологів, щоб координувати їхню роботу, щоб надавати міській владі правдиву, фахову інформацію про те, що варто і чого не варто робити в заповіднику. Ну і очевидно вже зовсім не для того, щоб імітувати наукову і реставраційну діяльність, а насправді погоджуватися з усім, що пропонують будувати і зносити та маніпулювати дозволами і погодженнями, які розчищають шлях до руйнацій. Це в інших заповідниках, але не в Кам’янці-Подільському!
Звичайно, папери, за якими знищують спадщину, багато хто підписує крім директора заповідника Василя Фенцура. Але кого не спитай – все відхрещуються: та ми на тому не розуміємось, ми лише функціонуємо, а то все знає лише Фенцур! Він – фахівець, він знає – як! Аякже – член міжнародної організації з охорони культурної спадщини під загадковою і мало кому зрозумілою назвою ІКОМОС, пам’яткоохоронець, "експерт"! Всіх влаштовує, що один Фенцур в усьому розбирається, він один – знавець Старого міста. У Кам’янці нерідко можна почути: "Старе місто Фенцура", "заповідник Фенцура". Він і господарює вже 25 років поспіль як у себе вдома: хочу – зруйную, хочу - збудую, хочу – вулицю пересуну!
Нагадаємо, що історична планувальна структура заповідного Старого міста охороняється законом! Її зміни (розширення вулиць, перенесення фасадних ліній, знищення або утворення нових площ і т.ін.) суворо заборонено, як і довільні зміни пам’яток архітектури. Навпаки, законом передбачено, що робота пам’яткоохоронців саме і полягає в тому, щоб відновлювати втрачене, а не втрачати збережене.
Вулиця Довга – черговий результат архітектурної діяльності "дволикого януса" Василя Фенцура – приватного підприємця-архітектора, який забудовує Старе місто і нищить пам'ятки, та директора заповідника, який охороняє Старе місто від забудови і руйнацій. У Фенцура подвійна мораль. І все, що він робить, має два обличчя. І вулиця Довга "від Фенцура" теж має два обличчя. І тому нашу розповідь можна назвати
БЛИСК І ЗЛИДНІ ВУЛИЦІ ДОВГОЇ
Вулиця Довга довго стояла пусткою після того, як повоєнне Старе місто "розчистили" від руїн. Але тут, як і в центрі Старого міста, на місці зруйнованих будинків теж зберігались середньовічні підвали. Стояли собі рядочком – так, як колись будинки вздовж вулиці, тільки під землею. Коли після війни прокладали кількадесятків метрів інженерних мереж до кількох найближчих будинків, їх проклали просто під пустирем, що утворився на місці зруйнованої довоєнної забудови вулиці Довгої. Про трасування старої вулиці тоді взагалі не думали. Думати почали тоді, коли поставили за мету - відновити Старе місто, його вуличну мережу та історичну забудову. І саме цю мету - відновлення історичного середовища - переслідували всі затверджені Держбудом плани відбудови Старого міста.
Старі плани показують – де проходила вулиця і якою була її забудова. За історико-архітектурним опорним планом вона знаходиться в історичному ареалі № 1 – найціннішій території заповідника (так зазначено у затвердженому 2010 року міністерством культури та міністерством регіонального розвитку опорному плані, розробленому науково-проектним центром "Донжон"). Але ще у старому опорному плані, розробленому київським інститутом теорії та історії архітектури (НДІТІАМ) в 1987 р., історичне трасування вулиці Довгої було показане точнісінько таким - яким воно було до руйнації забудови. В 1987 р. НДІТІАМ розробив концепцію планувальної структури заповідника, затверджену всіма відомствами 1989 р. Коли в 1987 р. В.Фенцур прийшов на посаду директора НІАЗу, то мало не цього ж року отримав своєрідну пам’яткоохоронну "дорожну карту" – опорний план і концепцію регенерації (відтворення історичної забудови) заповідника. Будь-який директор НІАЗу міг тільки мріяти, щоб відразу отримати стільки інформації та план дій! Але Василю Фенцуру це лише заважало. Бо Фенцур вирішив, що не київські фахівці, які розробляли пам’яткоохоронну документацію по Старому місту, а саме він, директор, повинен стати тим, хто все знає, все вирішує, а тому фахівців не потребує. Василь Фенцур – ходяче "know how", він єдиний у Старому місті уособлює і науку, і реставрацію, і археологію, і проектування, і пам’яткоохоронну діяльність. Хоча право підпису важливих документів щедро ділить з ближніми – відповідальність повинна бути колективною!
Коли у кількох не найбідніших кам’янчан виникло бажання побудувати скромні "хатки" на пустопорожньому місці, де колись була вулиця Довга, щоб споглядати на природу дендропарку і медитувати на теми Вічності, у виконкомі було утворено спеціальну "робочу групу", яка прийняла рішення: необхідно вулицю Довгу відбудувати. І Василь Фенцур заходився супроводжувати і обслуговувати цю відбудову. І так обслужив, що аж вулицю переніс! Не на багато – лише на якісь 40 метрів (з 500 метрів загальної ширини Старого міста)! Навіщо – запитаєте? Бо стара, історична вулиця, була розташована ближче до школи та до інших будинків, а "нова", під якою проклали мережі - ближче до каньйону. Кілька кам’янчан а) хотіли бути на віддалі від дітей і повсякдення, ближче до природи, до мальовничого каньйону, щоб слухати щебетання пташок і дзюрчання Смотрича; б) не хотіли мороки з переносом інженерних мереж (хоча об'єктивно - вони й так на ладан дихали, адже років їм близько 70 і вони не були розраховані на сучасні потужності). Як не крути - під наукову відбудову Старого міста, під нову забудову треба оновлювати інфраструктуру.
А що зробив Василь Фенцур? Він добре знав, що там, під землею – середньовічні підвали будинків, з товстими стінами, склепіннями! Самі підвали показують – де була вулиця! А ще чимало історичних фото, на яких видно – якими були будинки, ось такими, мальовничими…
А ще є чимало архівні креслень окремих будинків, як оце (колись вул. Довга називалася Р.Люксембург).
А ще є історико-архітектурний опорний план, розроблений в 1987 році, де позначено давню вулицю Довгу як таку, яка підоягає відновленню.
А ще – міністерством затверджено концепцію впорядкування території заповідника, розроблену двома київськими інститутами – НДІ теорії та історії архітектури та науково-проектним інститутом містобудування, де вулиця Довга показана в історичних межах, які підлягають відновленню.
Що мали би зробити не найбідніші свідомі кам’янчани, які хотіли побудувати свої "хатки" в заповіднику, і що мало би зробити керівництво міста, яке пішло їм назустріч? Вони мали коштом "забудовників" прокласти нові інженерні мережі вздовж історичної вулиці Довгої, щоб зберегти старе планування заповідника. Ну, наприклад так, як роблять ті, хто будується в коттеджних містечках – своїм коштом забезпечують собі комфорт. Але кам’янчани виявилися не свідомі. Не хотіли вони вкладати власні кошти.
Надворі – 2004 рік. Чотири роки як діє новий Закон про охорону культурної спадщини. Створено спеціальну Державну службу охорони культурної спадщини при Мінкультурі. Держава пильнує свої пам’ятки! Що мав би зробити свідомий директор заповідника? Лише одне - переконати міське керівництво і несвідомих кам’янчан зробити так, як краще для Старогол міста. Але він цього не зробив.
Наш герой Василь Фенцур задовольнив забудовників. Як? Дуже просто. Він знайшов "вагомий аргумент", щоб не змінювати повоєнну трасу мереж. Адже простіше змінити історичне планування заповідника. Він навіть не став радитися з фахівцями-пам’яткоохоронцями, а власноруч заходився "коригувати" проект впорядкування заповідника, розроблений двома столичними інститутами і затверджений Держбудом України. Фенцур розробив "Наукові рекомендації коректування комплексної схеми регенерації забудови вул. Довга НІАЗ "Кам’янець" обсягом… в 1 сторінку. Власне самі аргументи на цій сторінці займають усього 10 рядків. Аргументи такі: "На даний час вулиця прокладена після ІІ Світової війни із незначним зміщенням від історичного направлення, в результаті чого фрагменти т.з. "кам’яниць" садибної забудови розташовані під бруківкою вулиці. Крім цього під теперішнім направленням вулиці прокладено дві вуличних магістральних мережі водопроводу та каналізації (на глибині 3–4 метрів до яких підключено десять дворових мереж)".
Будь-яка мисляча людина спитає: так що все ж-таки під бруківкою – "фрагменти кам’яниць" (тобто підвали) чи інженерні мережі? І що це за мережі такі – на глибині 3–4 метри, вони що, прокладені аж під підвалами? Мережі не прокладають так глибоко. І нарешті, невже ці інженерні мережі, розраховані по війні на кілька будинків, задовольнять нових забудовників, у яких чималі апетити - по кілька будівель на ділянці? Щось тут не так, і не в мережах справа. Залишається визнати - не хотіли "забудовники" відновлювати стару вузеньку вуличку Довгу. Бо на їх лексусах і ніссанах там не розвернешся.
Власне і повоєнної "вулиці", про яку йшлося в "обґрунтуванні" Фенцура, теж не існувало, навіть назви її не було. Це видно як з плану Старого міста, так і з його панорамного виду. Був лише заасфальтований проїзд по пустирю, що впирався в тупик. Про яку ж вулицю мова в так званому "обгрунтуванні"?
В цьому обгрунтуванні Фенцура крім іншого сказано, що "з метою сприяння регенерації" дирекція НІАЗ (читайте: Фенцур) вважає за доцільне "змістити червону лінію відтворення історичної садибної забудови". Тобто пропонується історичну лінію фасадів не відновлювати на колишньому місці, а підлаштувати її під повоєнний проїзд. А як же історичні будинки, які з цим проїздом не співпадають? І що ж тоді "відтворювати"? Василь Фенцур знав наперед, що ніхто в тому розбиратися не буде і по великому рахунку нікого це не цікавить. Важливо - задовольнити "забудовників" і домовитися з органом охорони культурної спадщини. І директор заповідника взявся до справи.
Спочатку для порівняння - затверджена Держбудом України схема регенерації (вгорі) та "скоригована" схема Фенцура (внизу).
А тепер - як це було зроблено. Метод "коригування" Фенцура вартий того, щоб про нього дізналися всі. Пам'яткоохоронці! Беріть його на озброєння - він працює! Дипломований архітектор Василь Фенцур, член національної спілки архітекторів, член ІКОМОСу бере… не олівець, не лінійку, не циркуль. Він навіть не сідає за комп’ютер як сучасні архітектори. Він бере звичайні ножиці і клей і… вирізає кусок затвердженого Держбудом креслення "схеми регенерації", утворену дірку заклеює чистим папером, а вирізаний кусок переклеює на нове місце поряд, ближче до каньйону Смотрича – разом з вулицею і будинками, що на ньому зображені! Що з того вийшло – подивіться!
Пусте, що в одному місці на кресленні утворилося якесь "місиво" з будинків, що налізли один на одний (це місце обведене зеленим кружком), все одно – Фенцур знає, що в процесі "регенерації" все буде знищене, тільки-но розпочнуться так звані "підготовчі роботи". Пусте, що частина будінків налізла на історичну військову батарею, яку планувалося відновити. Хіба це важливо для директора заповідника. Забудовники - понад усе!
Результат цієї несамовитої творчої праці Фенцур везе до Києва, до Міністерства культури України, а точніше – до Державної служби охорони культурної спадщини. В результаті "плідної співпраці" з міністерством В.Фенцур отримує жадане погодження блискуче виконаного ним "коригування". Може, хтось подумав – ні, такого не може бути! Папір все стерпить, а от хіба можна таке зробити на місцевості? А куди поділися підвали історичних будинків, і що собою являє "регенерація"?
Ми сумістили варварське "коригування" Фенцура з аерознімком ситуації, яка існує сьогодні.
Як бачите все співпало, все реалізовано! В місті-фортеці Кам'янці, де передбачалося виявити і відбудувати втрачені фортифікаційні об'єкти (зокрема батарею св.Георгія), Фенцур у творчому пориві і бажанні задовольнити "забудовників" вже забудував їхніми "хатками" навіть місце батареї. Тепер там тенісний корт одної з садиб, оточеної потужним муром, якому позаздрили би навіть середньовічні фортифікатори.
Яка ж доля спіткала підвали, і чи вони там були? Безперечно – були! Ось вони підвали по вул. Довгій 1/3. До речі, тут неупереджена фотокамера зафіксували ті самі "інженерні мережі", збереження яких стало приводом для перенесення вулиці. І залягали вони, як бачимо не на глибині 3–4 м. Злукавив пан директор НІАЗу!
А ось потужні стіни підвальної частини будинку по вул. Довгій 1/7.
Дивіться, що робили з підвалами під час так званої "регенерації". Більшу частину їх просто знищили. Бо сфабрикували "Акти обстеження", згідно з якими жодних археологічних знахідок на ділянках не виявили, а самі мури визнали аварійними, які треба розібрати і "перекласти". Як їх перекладали, можна здогадатись. Про подібний досвід ми вже розповідали, не будемо повторюватися.
Ну гаразд, скажете ви. Ну пересунув Фенцур вулицю "для зручності" забудовників. Аби будинки виглядали так, як було задекларовано в обґрунтуванні Фенцура, де було написано, що "при цьому характер забудови, архітектура домоволодінь будуть збережені з максимальним наближенням до історичних".
Нагадаємо, яким був історичний вигляд вул. Довгої – з характерними етнографічними подільськими будинками:
Фенцур всіх переконував, що так і буде. Спочатку він навіть зробив спробу показати, що в заповіднику працюють "науково". Він зробив щось подібне до розгортки вуличного фронту історичної забудови вулиці Довгої за архівними кресленнями ХІХ - початку ХХ ст. (адже вони були в заповіднику).
Але з цими матеріалами треба було працювати по-науковому, так, як працюють реставратори. А Фенцур цього не вміє. Думав він думав, і зрозумів що "кишка тонка". А віддавати цілу вулицю на проектування комусь ну дуже вже не хочеться! Це ж живі гроші, свої, кровні! І тоді Фенцур запроектував свою вулицю Довгу. Ось таку. Ну правда ж - як дві краплини води подібна до історичної?
Зауважте - в правому кутку печатка Мінкультури. Погодили! Ви не помиляєтесь: "пліднно попрацювавши" з Міністерством культури, Фенцур погодив свій "проект" без проблем - як "відтворення втраченої історичної забудови". Це називається - не вір очам своїм!
У вас виникли питання? У нас теж. Гадаємо, і у прокуратури їх було би чимало.
Подивимось – як тепер виглядає забудова вулиці Довгої – "візитка" заповідника, що першою зустрічає туристів, які в’їжджають Новопланівським мостом до Старого міста. А бачать туристи… багато-багато дачних котеджів "від Василя Фенцура" по обидва боки мосту. Хоча чому ми говоримо тільки про туристів? Значить - місто має бути гарним для туристів, а нам самим "пофіг"? Щось подібне спадає на думку, і дедалі все частіше.
Порівняємо для приклада історичний і сучасний краєвид башти Гончарної. Котеджний образ національного заповідника не дає щонайменшого шансу відчути, що перед нами – середньовічне місто-фортеця. Про нього забудьте!
Якщо придивитись поближче до будинків, "максимально наближених до історичних", стає моторошно. Вони як з інкубатора - майже однакового розміру (і це - найбільша недостовірність краєвиду). Всі під яскраво-червоними або буряковими дахами з металочерепиці (червоних дахів у Кам'янці ніколи не було, були сірі з гонту). Всі з однаковими димарями, яких в жодному історичному будинку Кам'янця на жодному старому фото, гравюрі не побачиш. Всі з однаковими вікнами. Ганки - з однаковими дашками під однаковими схилами. Підпірні мури терас однакової висоти. Такий собі уніфікований краєвид в дусі дитячої іграшки "лего".
Вам це нічого не нагадує? Авжеж - як їх багато на просторах рідної країни, цих котеджів, які не проектує хіба що лінивий!
Кам'янець колись був іншим - без кричущих кольорів примітивної металочерепиці. Він був містом-фортецею - з сірими мурами і сіро-коричневими гонтовими дахами. Забудова бувала і кольоровою. Але мури і дахи створювали цей образ - міста-фортеці.
Забудьте назавжди. Міста-фортеці вже немає. На кожному кроці - архітектурний кіч.
Хто ж створив ці незрівнянні проекти? Може той, хто не знав, що вигляд будинків повинен відтворювати історичну забудову Кам’янця? Це легко перевірити. І виявляється, що саме автору обгрунтування, архітектору В.Фенцуру, належить більша частина проектів. Не будемо переобтяжувати матеріалом, наведемо лише кілька:
І хто ж погодив ці проекти? На жаль, дійові особи не змінюються. Все той же В.Фенцур, але на цей раз вже в особі директора заповідника. Сам розробив – сам собі погодив. Так це ж не просто порушення! Чи саме не це називається корупцією?
А у вимогах реставраційного завдання, яке видавалося "проектувальнику Фенцуру", генеральний директор НІАЗу Фенцур зазначив вимогу – проектувати повинна спеціалізована проектна організація (тобто така, яка має ліцензію на реставрацію).
Сам собі написав і сам не виконав. Бо ж приватний підприємець архітектор "В.Фенцур" не мав статусу спеціалізованої проектної організації і не мав права проектувати на історичних будівлях! Але своя рука – владика!
Саме на цьому етапі директор заповідника став відлучати від проектування і робіт у Старому місті фахівців-реставраторів, які мали іншу думку з приводу його методів. Ніби зненацька, а насправді цілеспрямовано, зліквідували "як нерентабельну" львівську реставраційно-проектну групу, очолювану Володимиром Бевзом, яка близько 15 років працювала в Кам’янці. Адже В.Бевз, живий свідок діянь Фенцура, посмів опублікувати статтю (1, 2, 3), в якій розкритикував перенесення вулиці Довгої та її забудову. І справді: хоч один реставратор долучився до "регенерації", яку мали вести виключно фахівці зі спеціалізованих організацій? Бо за Фенцуром цю "регенерацію" супроводжували суцільні порушення, свідки яких були небажаними.
Ми вже писали про те, що Фенцур отримував дозволи на будівництво раніше, ніж Минкультури (орган охорони культурної спадщини) давало дозвіл на проведення розкопок. І тут, на вулиці Довгій, відбувалося те ж саме. Будувати будинок за проектом Фенцура розпочали у 2006 р. по вже затвердженому проекту (звичайно – після проведення земляних робіт), а дозвіл на проведення земляних робіт Фенцур отримав через два з половиною роки, у 2008 р.!
Ось так тривала робота по "регенерації" (тобто поверненні історичного вигляду) вулиці Довгої. Біля стерна цього потужного пароплава стояла одна людина – генеральний директор НІАЗу Василь Фенцур. Він розробив обґрунтування на перенесення вулиці, він з порушенням законодавство розкопував підмурки будинків, визнаних науковим відділом заповідника залишками 17 століття, він сам проектував, сам затверджував собі проекти, сам проводив авторський нагляд і здавав будинки в експлуатацію. Чи є в Україні другий подібний "універсальний" директор національного заповідника, який сам собі замовник, виконавець і контролер? Ну без перебільшення – "універсальний солдат" охорони культурної спадщини! Таких би побільше - і Мінкульт спав би спокійно: памяток би не залишилося і клопотів теж!
А тепер прогуляємося Довгою вулицею, якою так опікувався і продовжує опікуватися Фенцур, і глянемо на результат бурхливої діяльності цього непересічного архітектора і пам’яткоохоронця. Вулиця починається біля Новопланівського мосту, звідки можна спуститись сходами вниз.
Початок вулиці Довгої – об’єкта "регенерації" – доволі інтригуючий:
Проходимо далі, і стає зрозумілим, що чутки про "вулицю Довгу" дещо перебільшені – замість вулиці стежина. А от будівництво тут ведеться повним ходом:
Нарешті починають з’являтися ознаки вулиці:
І ось вони – довгоочікувані "максимально наближені до історичних"… котеджі нових українців-кам’янчан:
Раптом - промайнула якась аналогія з подільським міським житлом:
В усякому разі тут немає дешевого котеджного присмаку. Хоч навіть маючи таку непогану основу, будинок спотворили жалюгідним димарем і все тим же червоним кольором - абсолютно чужим для Кам'янця. А кладка огорожі нагадує орнамент-принт, а не мур, як мало би бути. Цей будинок можна розцінити як єдиний на вулиці Довгій з ознакамии елементів смаку.
А поряд - буяння несмаку з "палацовими" амбіціями. Але з такими авто навряд чи було би зручно на вузенькій історичній вулиці Довгій. Вулицю розширимо - в чому проблема? Нагадуємо - ви в національному історико-архітектурному заповіднику!
Амбіції, посилені синдромом "нових українців". Вони відгородилися від решти грішного люду високими парканами, які вишикувалися в ряд вулиці, яка дедалі виразніше набуває ознак проспекту (де ж "максимальне наближення" до історичного колориту?). І замість "наближеної до історичної" забудови ми бачимо паркани-стіни - суцільний ряд однакових парканів. Не існує кращого засобу, щоб назавжди позбутися туристів. Нема на що дивитись - і геть!
Несподівано в просвіті цього показного багатства з’являється… пам’ятка архітектури – Гончарська башта:
Неозброєним оком видно, що її дах покосився і рясніє дірками. Єдина памятка в оточенні цієї відбудовчої вакханалії, перебуває в гостро аварійному стані. А архітектор Фенцур, який сотні разів ходив поряд, здійснюючи авторський нагляд за будівництвом, мабуть посиленно мружив одне око, щоб не бачити башти, яка вже не одне десятиліття стоїть з цим дахом-решетом. Невже несвідомі кам’янчани колективними зусиллями не могли "скинутись" на реставрацію даху? Благодійність ще ніхто не відміняв! Або навіть інакше – хіба за кошти, які вона платили за участь в конкурсі на відбудову, не можна було виконати такі необхідні в заповіднику роботи?
Спускаємось до башти. В який бік не глянь – суцільні паркани-стіни. Вони зухвало дивляться на Нове місто. Вони - повноцінний елемент панорами заповідника. Кожна садиба волає: "Мій дім – моя фортеця!". Ці велетенські мури – пам’ятник непохитним антинауковим засадам, на яких директор НІАЗу веде "регенерацію":
Які історичні асоціації викликають у пана Фенцура і тих чиновників Мінкульту, які погоджували ці проекти, споруди з гаражами-бункерами-коморами, які дивляться просто на Гончарську башту?
Ці дивні "нові українці" гадають, що за стінами-мурами їх ніхто не бачить? Помиляються!..
Так ось заради чого міська влада так переймалася "регенерацією вулиці Довгої" і ліз зі шкіри Василь Фенцур! Мали вони на увазі і наш Кам'янець і нас, з нашою спадщиною. І ви повірите, що всі ці садибні комплекси живляться від повоєнних інженерних мереж, за які так "вболівав" Фенцур? Їх знищили разом з підвалами: науковий відділ НІАЗу зімітував бурхливі досліждження і підписав історичним підмуркам вирок. Ці тенісні корти за потужними мурами - вакханалія на кістках нашої культури.
Повернемося на вулицю Довгу і підемо далі на південь. Ви не помітили - вулиця поступово перетворилася на широкий проспект! А будинок ресторану "Гетьман" (жовтий з білими наличниками вікон) власне і виходить на історичну вулицю Довгу. Між ними утворилась площа... імені Василя Фенцура.
Несподівано Довга вулиця впирається в тупик, над яким висить "цеглина". Далі – зась!
Виходить, що ніяка вона не Довга? Насправді тут кінчається "нова" вулиця Довга. А стара - там, попереду, за ділянкою незрозумілого призначення, огородженою парканами. Довгою вона була за часів, коли не було Фенцурів і несвідомих кам’янчан. Тоді вулиця оббігала півміста.
Тупик вказує, що два напрямки вулиці Довгої розійшлися. Ось креслення від заповідника. Своїм переміщенням Фенцур розірвав не лише траекторію вулиці. Він розірвав два світи - минуле і сучасне. Між ними вже немає і ніколи не буде зв'язку.
Щоб попасти на продовження Довгої, треба обійти тупик тилами вулиці П'ятницької, які теж встиг забудувати Фенцур. Тут своя цікавинка: "історична забудова від Фенцура" поперла вгору. І архітектура теж кудись поперла, тільки точно вже не в бік історії…
Знайомий прийом "copy-paste" - ось приклад застосування в НІАЗі. Порівняйте роботу київських реставраторів 1980-х (тоді ще Фенцура не було) і проектні потуги 2000-х:
Аж плакати хочеться!
І знову – тиражовані "історичні будинки" від Фенцура з такими знайомими мансардними вікнами, що так нагадують собачі будки. Ціле Старе місто в цих собачих будках – майже всі однакові, щоб ніхто не заздрив, що в сусіда краще:
Коли дивишся на технічне оснащення і механізацію, яка супроводжує "регенерацію", починаєш розуміти, що несвідомі кам’янчани не зупиняться, доки не доконають маленьке Старе місто. І лоцман Фенцур їм завжди готовий допомогти, же шкодуючи "живота свого". А в цей час міська влада бідкається і нарікає, що держава не виділяє коштів на реставрацію. І побирається в людей "на тротуари" перед готелями Старого міста, торгуючи аварійним станом Замкового мосту. Заробляючи на каліці, збагачують багатих. Така правда життя в національному заповіднику.
Довго обходимо тупик. Доводиться вийти на П'ятницьку вулицю, пройти повз власний будинок Фенцура, обійти дирекцію Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець", повернути на Іоанно-Предтечинську вулицю і лише там знаходимо втрачену траекторію. Чого тут тільки не набудовано - безпосередньо в "тилах" будинку національного історико-архітектурного заповідника Ось він - в'їзд на подвір'я НІАЗУ:
І станція юних туристів, і гаражі, і дитсадок. Але нарешті ось вона - стара, історична вулиця Довга... а тому злиденна і владі нецікава. Але тут все живе, тепле, кам’янецьке. А головне – тут справжні пам’ятки архітектури, хоч вони нікому й не потрібні (дарма, що поруч - НІАЗ).
Навіть ті пам'ятки, що колись були відреставровані:
Тут, попри все, ще залишився колорит Кам’янця. Саме тому цю вулицю так люблять кіношники. Вони розуміють, що тут можна зняти історичний фільм і глядач повірить у місто минулого. На Довгій "від Фенцура" історичних фільмів знімати не будуть. Ну хіба що українську версію "Багаті теж плачуть". Довга від Фенцура нікому не цікава, вона мертва, хоч і виряджена як на ярмарку. Але найдорожчий костюм не оживить покійника.
Для дирекції заповідника ця Довга вулиця обтяжлива – тут і не пахне "інвестиціями". Тому Фенцур і не бачить тут перспективи "регенерації" (читай: поля для наживи).
Це – вмираюча Довга вулиця. І справа навіть не в її технічному стані, а в тому, що її забули, як іноді забувають діти своїх старих батьків, які живуть в трущобах.
Колишній затишний дворик. Він саме з тих куточків міста, які завжди полюбляли кіношники.
І конаючі казарми, що стоять пусткою
Таке воно – життя-виживання на вулиці Довгій.
Здається, це паралельний світ, а насправді від ділянки "регенерації" його відділяють якісь 400 метрів. І здається, його майбутнє буде таким, доки заповідник буде в руках маленького, але затятого корупціонера Василя Фенцура.
Альбом із зображеннями (в кращій якості)
0
