КІЛЬКА СЛІВ ПРО РОЗТАШУВАННЯ І НАЗВИ
Вулиця Довга знаходиться в східній і південно-східній частині старого міста. Олександр Прусевич ще в 1913р.писав: "Ул.Долгая тянется с севера на юг в восточной части под Новым мостом, от одной Набережной (теперішня вул.Руська - С.Є) улицы - до второй" [1]
О.Будзей у "Вулицях Кам'янця-Подільського" пояснюючи географію вулиці зазначає: "Починається Довга на півночі Старого міста. Відштовхнувшись від Руської вулиці, вона піднімається вгору, пробігає крізь тунель Новопланівського мосту та попри спортмайданчик ЗОШ № 1. Потім, перетнувши міліцейське подвір'я, залишає зліва дитсадок № 17 "Світлячок", справа — колишній корпус заводу "Металоприлад". І, врешті, промайнувши крізь невеликий стрій давніх вірменських будинків, добігає до казарм, в яких ще недавно хазяйнувала тютюнова фабрика. Тут, біля рогу вулиці Шпитальної, Довга зупиняється. її фінішні показники: зліва — будинок № 27, справа — будинок № 14. Правда, колись Довга ще збігала вниз до річки і після тривалої розлуки знову вітала вулицю Руську. Пізніше цей фінальний шматок її шляху називали Лазаретним узвозом, а нині це частина Шпитальної вулиці, яка саме тут, біля казарм, робить поворот на 90 градусів"[2].
Довга - це одна з найдавніших назв вулиці, проте "в Описі Кам'янця 1700року знаходимо ще більш давню назву вулиці - Довга попід валом, бо уздовж неї тягнулися оборонні укріплення - вали"[3]. Про ці "вали" пише і А.Терлецький в газеті "Прапор Жовтня" у публікації присвяченій цій вулиці писав "До XIX сторіччя вулиця називалася Довгою, адже була найдовшою в Старому місті." і далі продовжує: "Від башти Різницької до башти Гончарної вона була зі сходу обвалована глиною і землею - так звані Вали.". Щодо інших назв вулиці, то у цій статті зазначається "На початку XIX сторіччя, коли оборонні споруди міста втратили своє військове значення, східна частина міста була густо забудована. Вулиця Довга розпадається на три частини: північна - Поштовий спуск до річки Смотрич, середня - від Нового моста до тютюнової фабрики (казарми) - Різницька вулиця, а південна частина - Лазаретний спуск (тепер Госпітальна вулиця)."[4]
Про те, що частини вулиці мали різні назви писав і О.Прусевич: "Часть ул.Долгой носит название Резницкой, позже в середине XIXв. южная ее часть называлась Сенаторской"[1] .
В обох цитатах фігурує назва Різницька. О.Будзей припускає що "колись центральну частину Довгої називали Різницькою, адже різники худоби жили саме тут - на східній окраїні Старого міста"[2]. Львівський путівник 2007року дає уточнення місцерозташування вулиці Різницька "південна частина вулиці (Довгої - С.Є.), в межах вірменських кварталів"[3] там же зазначається, що в 19 ст. ця вулиця (частина Довгої) стала називатись Сенаторською, назва якої за припущенням О.Будзея може походити від того, "що тут була судова палата"[2].
Про Радянську назву вулиці А.Терлецький писав наступне: "Після Великої Жовтневої соціалістичної революції Різницька вулиця була названа вулицею Рози Люксембург на честь видатної революціонерки, однієї із засновників Комуністичної партії Німеччини." [4]
Отже маємо ланцюжок назв: Довга попід валом (до 1700)[3], Довга (до 19ст.)[1;2;3;4], Поштовий спуск (поч.19ст.)[4], Різницька (поч.19ст.)[1;2;3;4], Лазаретний спуск (поч.19ст.) [2;4], Сенаторська [1;2;3;4]
Ну і в наш час відновлено історичну назву вулиці і тепер кожен знає її як вул.Довгу.
ВАЖКА ДОЛЯ ВУЛИЦІ І ЇЇ СПАДЩИНА
Хоч як зазначалось вище, східна частина і в т.ч. вул.Довга була густо забудована, але історія не жалувала вулицю. Два важких удара зазнала вулиця на своєму віку. Перший пов'язаний з 27-річним перебування в місті турків у 1672-1699рр. Як відомо турки добре дбали про захисні споруди, але зовсім не піклувались цивільними будівлями. Про пост турецький стан Довгої О.Будзей пише: "Аж рябить в очах у повному переліку садиб Довгої від сумних ремарок: "ділянка порожня""[2]. Коли турки віддали місто вулиця змогла відродитись, а от наслідки другого удару бачимо і зараз. "У перші дні війни, а саме 4 липня 1941 року, вулиця Рози Люксембург була зруйнована ворожою авіацією, залишилося лише двадцять два будинки в південній частині вулиці. На місці зруйнованої північної частини тепер посаджено сквер"[4]. Чудове образне пояснення втрат вулиці навів О.Будзей: "Щоб уявити масштаб непоправних втрат Довгої, досить порівняти номери колишнього будинку Кремера: 1913 рік — №71, 2003 рік — № 1."[2]
На сьогодні вулиця Довга "заселена старожилами" починаючи від будівлі Районного відділу міліції, про який уже згадувалось, і пам'ятками добігає до все тих же казарм. Всього у реєстрі пам'яток архітектури національного значення числиться два об'єкти - це будинки за адресами Довга 12, і Довга 17. Ще 5 можна знайти у переліку пам'яток архітектури місцевого значення. - Довга 11, Довга 13, Довга 15,15а, Довга 19 і Довга 21. Проте є там і інші цікаві будівлі, про які розкажемо нижче.
Довга 1
Будинок Кремера
Почнемо з О.Прусевича: "Дом №71 - Фрида - с фасада построен в 1850г. доктором Александром Кремером, со стороны двора имеет интересную балюстраду, в доме во дворе жил и умер епископ Мацкевич, а в доме спереди - располагался суд, позже жил в нем известный писатель Александр Вериха-Даровский (?)" [1].
Більше про діяльність лікаря Кремера у Кам'янці розповів Олег Будзей: "Цей лікар приїхав до Кам'янця 1842 р. і згодом став одним з ініціаторів створення та першим головою (1859-1865) Товариства подільських лікарів. Саме в жовтні 1859 р., зібравшись у будинку Кремера, подільські лікарі Андріян Баранецький, Нивинський, Залеський, Рурський, Старцев, Пеон Ковальський, Кароль Пшиборовський і господар будинку ухвалили заснувати Товариство. Товариство 25 грудня 1865 р. закрили, оскільки воно, на думку влади, "відійшло від чисто вченого характеру таких закладів, надавши своїм діям відтінок польської національної пропаганди". "Політично неблагонадійного" Кремера, визнавши головним прихильником польської пропаганди, вислали до Галичини як громадянина Австрії. Триповерховий будинок зберігся (сучасна адреса Довга, 1) — тепер тут розмістився райвідділ міліції"[2].
Головний фасад будинку
Вигляд з півночі
 
Головний вхід в будівлю та вигляд на західну стіну з південного сходу
Сам будинок досить відрізняється за стилем з іншими будівлями тої ж Довгої, що збереглись до нашого часу. Можливо дались в знаки пізніші перебудови, а ймовірно і добудови і навіть надбудови (3-й поверх не зовсім типово для будівель Кам'янця того часу). Цікавої балюстради, про яку згадував Прусевич, також немає і сліда. Крім того будинок не включено в жоден реєстр пам'яток. Однак з певною долею достовірності можна таки казати що на цій території був будинок який побудував Кремер у 1850р і будинок був не одним, адже був будинок "во дворе", де "жил и умер епископ Мацкевич", був і будинок "спереди" в якому "располагался суд". Поки що на цих незавершених роздумах залишимо цей будинок, але можливо ми до нього ще повернемось у майбутньому.
Довга, 3
Будинок Кремера виглядає якимось вискочкою на вулиці. Принаймні продовження Довгої від свого №1 уже йде по якійсь окресленій лінії, а перший будинок ніби випускає вулицю з себе, наче є горщиком, з якого пустила паросток вулиця далі на південь.
А далі з будівлями не так густо - спочатку по ліву сторону йде майданчик дитячого садка "Світлячок", а трохи далі, ніби вирвавши шмат території у садка притулився червоний будиночок з масивними стінами, в якому зараз розмістилась Станція юних туристів (СЮТур).
Тут зараз знаходиться Станція юних туристів
Будинок не належить до жодного списку пам'яток архітектури. Хоч він і має суровий вигляд, але навіть якщо він і старовинний, то все одно навряд був житловим, а більше схоже на якусь господарську будівлю чи флігель.
До речі, О.Прусевич згадує будинок під №77, який "является собственностью города, раньше был в нем приют, потом с 1867г. до 1885г. женская гимназия, а сейчас (поч.20 ст. - С.Є.) городская школа"[1]. Що ж, враховуючи що будинок №71, був уже згадуваний нами будинок Кремера за сучасним №1, то цілком очевидно, що десь тут був цей № 77, однією з будівель маєтку і був можливо цей будинок.
Довга, 11
Житловий будинок, 18ст.
Пам'ятка архітектури місцевого значення
Охоронний номер 19-ХМ (протокол ОВК від 11.12.84р. №182-Р)
По тій же стороні вулиці тільки метрів за 100 від будинку №3 причаївся цікавий будинок. Чому "причаївся"? А тому що з вулиці це цілком непримітний невеличкий будиночок, потріскане зовнішнє оздоблення якого вказує на його старовинність.
Бічний фасад будинку №11 що виходить на вулицю Довгу
Однак достатньо поглянути на нього з двору, тобто з головного фасаду, як цей будинок набуває нових барв. У львівському путівнику про нього написали як про "старий одноповерховий будинок з мезоніном, що здавна належав родині Жарковських", і далі продовжують "такі будинки були характерні для забудови Кам'янця 19-початку 20 ст."[3].
Мезоні́н (безанін, безданін; італ. mezzanino,від, від mezzano — середній, італ.< лат. — напівповерх) — в архітектурі мезонін являє собою надбудову над середньою частиною житлового (зазвичай невеликого) будинку. Мезонін часто має балкон. (Вікіпедія)
Про будинок мало кам'янчан знають, незважаючи на наявність такої не зовсім звичної архітектурної деталі як мезонін. Мабуть тому що будинок ховають дерева висаджені перед ним. Важко і ракурс підібрати
Будинок з мезоніном
 
Мезонін з балконом
Будинок зараз зачинений і судячи з усього там ніхто не живе, хоча за цією адресую мабуть живуть у будинку трохи далі в дворі. Його охороняє чорний собака. А цей будинок немов законсервовано для історії і ніхто його не хоче переробляти на сучасний лад. Ще й старі двері, стара засувка, та й потріскані стіни і елементи декору додають свого шарму
 
Старий будинок
Підпірний мур Миколаївської церкви
Прямо над Довгою з західного боку нависає Миколаївська церква, до якої зараз єдиний прохід з вулиці Вірменської по Миколаївському провулку. Але різниця рівнів тут значна, тому з боку Довгої церква знаходиться на добрячому горбі, який окреслений височенним муром. В одному місці мура є щось на зразок замурованого високого пройому з арковим завершенням. У львівському путівнику знаходимо, що "колись з вулиці Довгої можна піднятися до церкви кам'яними сходами, через брамку у мурі"[3].
Довга, 13
Житловий будинок, 18ст.
(за іншими датуваннями - 16-19ст.)
Пам'ятка архітектури місцевого значення
Охоронний номер 20-ХМ (протокол ОВК від 11.12.84р. №182-Р)
Цей будинок ніби поділений на дві частини по три вікна, що виходять на вулицю, у кожній. Навіть пофарбовані половинки по різному. На сайті "Подільські Товтри" знаходимо інформацію (Ківільша Г.Б.), що "будинок перебудований і розширений в північному напрямі в першій половині XIXст., в інтер'єрі збережений ренесансовий білокам'яний портал"[5]. За тим же джерелом ця пам'ятка датується "XVI-XIXст".
З усього цього можна підсумувати що сіра частина будинку (див.фото) більш давня, як мінімум 18 ст., а коричнева - пізніша добудова хоча й також з понад 100-річною історією
 
Довга 13 з півдня і з півночі
Довга, 15, 15а
Житловий будинок, 18-19ст.
Садиба цивільного губернатора
(за іншими датуваннями - 17ст., 18ст.)
Пам'ятка архітектури місцевого значення
Охоронний номер 1661
Судячи по охоронному номеру - це мала б бути пам'ятка національного значення, але сайт НІАЗ наводить її саме як місцеву.
Історію будинку добре описує львівський путівник: "Під №15 і 15а знаходиться давня шляхетська садиба, що складається з двох будинків. Вона здавна належала представникам кам'янецької знаті: в середині 18 ст. подільському стольнику Й Гуровському, в другій половині - К.Гумецькому, який в 1801 році продав її колезькому асесору Георгію Віхману. Таким чином, садиба в силу історичних та політичних змін на Поділлі, переходить з рук вельможної польської знаті до рук російського чиновнитва. В 1805 році міська влада купила у Г.Віхмана садибу. Після перебудови в ній проживали подільські цивільні губернатори. В середині 19 ст. тут розмістилась цивільна палата. Будівельна історія садиби характерна для цієї частини міста. Садиба сформувалась у 17-18 ст. на основі давніх вірменських будинків 15-16 ст. В 18-19 ст. неодноразово перебудовувалась. Тепер складається з двох будинків розташованих по обидва боки від входу у двір. В східній частині садиби знаходиться невеликий сад. Основну цінність має будинок №15. В ньому збереглися давні склепіння. В середині 19 ст. південний фасад будинку прикрасив портик у стилі ампір. Під час війни будинок був пошкоджений. . В повоєнний час після ремонту в садибі був розташований Хмельницький обласний державний архів. На початку 1990-х років архів переїхав у інше приміщення, і будинки №15, 15-а почали занепадати. В теперішній час вони, на жаль, не використовуються"[3].
А.Терлецький визначає архітектурний стиль будинку №15, як "російський класицизм"[4]
Про згадану вище північнішу будівлю під №15 написано в "Пам'ятника містобудування і архітектури Української СРСР", де детально описано її архітектурні особливості, щоправда лише північної частини садиби.
|
ЖИЛОЙ ДОМ, XV—XIX вв. (ул. Р. Люксембург, 15).
Дом армянский. Имеет общую межевую стену с соседним домом N9 13. Во второй половине XVII в. входил в состав усадьбы, ограничивая ее с севера. Имел трехчастную структуру: западное, сводчатое помещение было обращено к улице, среднее служило жилой комнатой, восточное обращено в тыл участка. Подвал в основной части имел идентичную планировку. В XVIII—XIX вв. дом неоднократно перестраивался. В середине XIX в. его южный фасад украсил четырехколонный портик в стиле ампир. В годы Великой Отечественной войны дом был поврежден, во время послевоенного ремонта его декор был видоизменен.
Каменный, южный и западный фасады оштукатурены. Включает два объема: западный - одноэтажный с выступающими на южном фасаде глухими ризалитами и заключенным между ними портиком; восточный — двухэтажный, почти квадратный в плане. Три помещения, анфиладно расположенные вдоль северной стены западного объема дома, составляют его древнюю часть (сохранились своды). Этой группе помещений планировочно соответствуют 3 помещения подвального этажа, перекрытые коробовыми сводами с распалубками. Окна обрамлены штукатурными наличниками простой формы, проемы в портике имеют наличники более сложной формы, декорированные в верхней части орнаментом. Венчающий карниз значительного выноса и развитой профилировки.
 
Жилой дом по ул. Р. Люксембург, 15. Общим вид. План первого этажа.
Памятник является образцом городского усадебного дома XVIII в. с хорошо сохранившейся средневековой структурой.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (текст і ілюстрації взято тут)
|
Зараз подвір'я позаростало бур'янами майже в зріст людини, а будівлі носять сліди колишніх будівельних робіт і сліди тимчасових несанкційованих поселень особливих мешканців міста.
Попереду справа по обидва боки від брамки знаходиться садиба за №Довга 15 (15а)
 
З вулиці тут мало що говорить про пишність архітектури
 
Південна будівля двоповерхова і ще зберігає у собі слід бувалої солідності
 
Але північна будівля з колонами для пересічного ока більш цікавіша.
Колони перед входом у північну будівлю на вигляд нагадують кам'яні, хоч насправді вони лише обштукатурені розчином для виду
Довга, 8
Будинок не фігурує як пам'ятка архітектури, хоча по стилю не погано вписується в ансамбль вулиці. Високий масивний цоколь і строгі форми складають враження історичної будівлі. Ще б шифер замінити чимось автентичнішим то взагалі б мало вигляд.
Будинок нижче мура Миколаївської церкви
Довга, 17
Житловий будинок, 1753р.
(за іншими датуваннями - 15-19ст., 17ст., 1753р., 19ст.)
Пам'ятка архітектури національного значення
Охоронний номер 1662
Мабуть найгарніший за оздобленням будинок вул.Довгої. Я б сказав навіть "візитівка" цієї вулиці.
Львівський путівник історію будинку №17 описує поряд з будинком за адресою №19, так як "хоча тепер вони мають різні номери, протягом всієї історії входили до однієї садиби. На початку 19 ст. її власником був Григорій Равич, який потім продав будинки місту"[3].
На початку XIX ст. в будинку №19 жили подільські губернатори [2;5]. А "у 1834році міська влада віддала їх (№17 і №19 - С.Є) у найм католицьким черницям-візиткам строком на 10 років. Але візитки залишили монастир раніше, в 1842 році, оскільки перейшли до нової будівлі свого монастиря на Польських фільварках, який збудував для них подільський губернатор граф М.Грохольський. Потім будинки наймав під житло віце-губернатор барон Корф, пізніше - віце-губернатор В.Пфелер" [3].
О.Будзей з цього періоду трішки більше розмежовує історію обох будинків. Зокрема знаходимо, що віце-губернаторам здавався в оренду лише "звільнений будинок № 19", і далі: "А в будинку № 17 спочатку розташовується губернська публічна бібліотека, згодом — відділення казенної палати, яке відало шинками. У другій половині XIX ст. до 1883 р. обидві будівлі займало міське поліційне управління. В підвалі будинку № 19 були камери для в'язнів"[2].
Врешті решт міській владі стало невигідно утримувати і ремонтувати ці будинки, і їх продали з публічних торгів. Обидва будинки придбав 1883 р. колезький секретар Альберт Городницький. "Зі східного боку будинку № 19 він збудував веранду з кам'яними сходами, яка збереглася донині"[2].
Після А.Городницького "садиба переходить у приватні руки та часто змінює своїх власників. Цікава подробиця - один з чергових власників продавав будинки разом із телескопом"[3]. З сайту "Подільських Товтр" (Г.Ківільша) дізнаємось що "в 1910 р. проведений капітальний ремонт" будинка №19[5]
О.Будзей конкретизує, що "до 1917 р. один за одним змінилося аж п'ятеро власників садиби". І далі "Після 1920 р. будинки передали житловому кооперативу "Прогрес" під квартири. По війні в будинках № 15 і 17 був архів, у будинку № 19 — облпромстрахкаса, потім дитсадок, а тепер творчі майстерні художників". Додаткові дані про ці події знаходимо у А.Терлецького "Хмельницький обласний архів працює тут (у будинках №15 і 17 - сС.Є.) з 1923р. Під час Великої Вітчизняної війни працівники архіву, ризикуючи життям, зберегли багато цінних документів, бібліотеку".[4], та за даними "Подільських Товтр" (Г.Ківільша) "творчі майстерні" знаходяться у буд.№19 "з 1980 р."
На цьому історія обох будинків добігла сьогодення.
А тепер по самому наповненню садиби з львівського путівника: "Садиба має просторе подвір'я, сад, розташований на двох терасах з підпірними кам'яними мурами. Кам'яна огорожа оточує сад з трьох боків" [3].
Про сам же будинок №17 тут же написано що він "побудований в кінці 15ст.- на поч.16 ст. як вірменський, зазнав багато перебудов у наступних століттях". Особливих змін свого вигляду будинок зазнав на початку 19 ст.: коли було надбудовано другий поверх і західний фасад отримав теперішні риси багаті архітектурними елементами у стилі барокко і рококо, про що детально написано в "Пам'ятниках містобудування..."
|
ЖИЛОЙ ДОМ, XV—XIX вв.
(ул. Р. Люксембург, 17). В конце XV — начале XVI вв. располагался с отступом от красной линии застройки улицы на 5,5 м, был почти квадратным в плане (8,2X8,8 м), одноэтажным, с подвалом. В 1700 г. состоял из жилой комнаты с альковом и кухни. В начале XVIII в. расширен пристройкой с северной стороны, а в начале XIX в. — в западном направлении до красной линии соседних домов. В этот период был надстроен второй этаж, западный фасад получил декор с характерными элементами барокко и рококо. Во второй половине XIX в. был достроен с востока и принял форму прямоугольника. В середине XX в. была устроена мансарда.
 
Жилой дом по ул. Р. Люксембург, 17. Общий вид. План первого этажа.
В настоящее время дом каменный, прямоугольный в плане, двухэтажный, оштукатуренный, торцом выходит на красную линию застройки. Планировка первого и второго этажей аналогична. Подвал представляет собой коридор шириной 1,5 м несколько искривленного в плане очертания протяженностью 18,5 м с примыкающими по бокам камерами, перекрыт коробовыми сводами с распалубками. Вход в здание обрамлен пилястрами ионического ордера и увенчан разорванным сандриком. Углы здания в первом этаже подчеркнуты простыми лопатками, переходящими во втором этаже в каннелированные пилястры с капителями коринфского ордера, поддерживающими профилированным карниз, декорированный лепными кронштейнами. Проемы декорированы наличниками с сандриками. Цоколь здания оштукатурен с имитацией рустовки. Сооружение венчает четырехскатная крыша с перехватом. В месте перехвата сохранились фигурные кронштейны с полихромией.
Памятник характеризует городскую застройку конца XVIII—второй половины XIX в.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (текст і ілюстрації взято тут)
|
А.Терлецький по іншому визначив стиль будинку, вказуючи що багате ліпне оздоблення фасаду "надало будинку архітектурного стилю пізнього російського неокласицизму"[7], але в іншій своїй публікації це вже "у стилі барокко з вірменськими мотивами"[4]. Він же пише що тоді (публікація 1983р) "обласний державний архів на свої кошти реставрував належний йому будинок по вулиці Рози Люксембург 17". Він пише: "Час знищив багато деталей ліпних робіт, починаючи від карнизу даху і закінчуючи оздобленням віком і дверей. Реставратори відновили дах будинку, зберігши у верхній частині червону черепицю, яка характерна для покрівлі в Кам'янці-Подільську в XVIII-XIX століттях. Будинок набув свого первозданного вигляду і привертає увагу своєю архітектурною красою й оригінальністю.
Усі роботи по реставрації будинку проведено Кам'янець-Подільським рембудуправлінням. Відновлення ліпних деталей фасаду виконано ліпником В.І.Тимчуком, який закінчив Володимирське будівельно-реставраційне училище. Василь Іванович з особливою ретельністю відновлював фасад будинку, власноруч виготовивши трафарети для ліпних робіт, зробив покрівлю даху"[7].
Отже зараз цей фасад що ми бачимо є відновленим у 80-х рр. 20ст. Для нетямущих в архітектурній справі людей важко шукати на багатому ліпниною фасаді "пілястри іонічного ордеру", "капітелі корінфського ордеру", "розірвані сандрики" та інші "незрозумілі" пересічному перехожому деталі, але загалом будинок не може не справляти враження.
 
Вигляд з півдня і багатство фасаду
Вигляд на будинок за брамою
Довга, 19
Житловий будинок, ворота, огорожа, 18-19ст.
(за іншими датуваннями - 15-19ст.)
Пам'ятка архітектури місцевого значення
Охоронний номер 21-ХМ (протокол ОВК від 11.12.84р. №182-Р)
Як зазначалось у описі будинку №17 цей будинок спочатку створював з своїм сусідом єдину садибу, а вже потім їх шляхи дещо розійшлись. В своїй книзі про вулиці, краєзнавець О.Будзей описуючи цю місцевість зосередився саме на будинку №19, назвавши його "непримітним довгожителем", одним із "будинків-щасливців, яким понад 300років". От що ми дізнаємось з книги про будинок: "Про його давнього власника — вірменина Максютку Кіркоровича — ми дізнаємося зі згаданого вище опису міста 1700 р. (і в нашому огляді цей опис згадувався - С.Є.) Правда, тоді будинок належав уже його спадкоємцям". Далі уже знайома історія з опису №17 про те, що на поч.19ст. будинки "становили єдину садибу титупярного радника Григорія Равича", який продав садибу у місту. Далі вже "міська управа здає її в оренду"[2]. Про одних з перших орендарів про яких можна дізнатись писав ще О.Прусевич (1913), у якого ця садиба згадується під №93, де він приводить факт перебування у ній католицьких монахинь: "В доме №93 (раньше Городницкого) теперь Седлецкого жили до 1842г. визитки (монахини)"[1]. Тобто у той час тут був монастир (чи правильніше сказати кляштор), при якому було облаштовано "школу для дівчат"[2]. Далі описана вище історія з віце-губернаторами, казенними установами і поліційним відділенням з камерами для в'язнів "в підвалі будинку № 19"[2], потім дворянин А.Городницький який "зі східного боку будинку № 19 він збудував веранду з кам'яними сходами, яка збереглася донині" та інші власники.
Будинок добре зберіг старовинні риси, про що свідчить запис у книзі О.Будзея "В архіві Галина Осетрова відшукала датований 1884 роком рисунок фасаду будинку № 19 (див.тут - С.Є.). За століття будинок, за винятком деяких деталей, майже не змінився"[2].
Вигляд будинку №19, різко контрастує з видом першого описаного будинку садиби (№17). "Головний фасад - суворий, позбавлений будь-якого декору. Але східний дворовий фасад будинку несподівано вражає своєю затишністю і привітністю, які надають йому дерев'яна галерея і кам'яні сходи"[3].
Кам'яну брамку, що веде на територію садиби (№17 і №19) з вулиці Довгої було відреставровано "у середині 1980-х років"[3].
 
Будинок №19 з вулиці Довгої
 
Веранда з східного боку побудована А.Городницьким після купівлі садиби у 1883році
 
Сходи, що ведуть на нижню терасу. Вид на нижню терасу і на каньйон смотрича
Довга, 21
Будинок житловий, XVIII-XIX ст.
Охорон. № 5.
На вигляд важко сказати що це є пам'ятка архітектури, але сайт "Подільські Товтри" (Г.Ківільша) про него вказує саме так:
"Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення (Розпорядження представника Президента України від 16.04.1993 р. №-43). Є зразком приватного житлового будинку, суттєво перебудований в XIX ст. і в післявоєнний час. Одноповерховий, мурований."[5]
 
Пам'ятка архітектури в сучасній обробці
Довга, 12 (12а)
Вірменський житловий будинок, 17ст
Інші назви - Будинок житловий
(за іншими датуваннями - 15-19ст.)
Пам'ятка архітектури національного значення
Охоронний номер 1661
Цей будинок сміливо можна називати ще однією (услід за буд.№17) візитівкою вулиці, адже він хоч і не має якихось архітектурних прикрас, проте відомий іншою своєю якістю про яку гарно написав О.Будзей: "А дивує він не тільки архітектурою, але й, передусім, задерикуватою нахабністю: його східний ріг заліз за "червону межу" вулиці аж на 5,5 м. Це ледве не згубило будинок: старого нахабу звеліли розібрати. Ламаючи дах, робітники помітили балку з написом "...Площинський з дружиною своєю Агафією року Божого 1722, липня 1". Аж тоді збагнули, що будинок є цінною пам'яткою. Його зображення знайшли на старих планах Кам'янця, починаючи з 1672 р. Тож 1981 р. за проектом Анатолія Тюпича реставратори повернули пам'ятці вигляд початку XVIII ст"[2].
Львівський путівник називає його "цікавим зразком житлової забудови середньовічного Кам'янця" і продовжує "Зведений як житловий будинок у 15ст., перебудовувався у 16 та 17 ст."[3]. Тай напис на балці 18 ст. очевидно свідчив про значні перебудови. Цей напис дав будинку нового життя і як бачимо не просто життя... він зробив його популярним, зробив його з історією, зробив його пам'яткою архітектури національного значення. Про нього написано в "Пам'ятниках містобудування..."
|
ЖИЛОЙ ДОМ, XV—XIX вв.
(ул. Р. Люксембург, 12). Построен как двухкамерный одноэтажный армянский дом, почти квадратный в плане, с подвалом. В XVI —середине XVII вв. с запада к дому примкнул новый объем, повторивший двухкамерную планировку старого, и сооружение стало прямоугольным с торцовой ориентацией по отношению к улице. В 1722 г. перестроен: над восточной частью возведен второй этаж каркасной конструкции с открытой галереей в том же уровне.
Двухэтажный, прямоугольный (15,3X9,2 м). Стены первого этажа каменные, второго — в западной части из камня, в восточной — каркасной конструкции. Выступает восточным углом за красную линию застройки улицы на 5,5 м. Подвальный этаж под восточной (древней) частью дома имеет отдельный вход с южного фасада и разделен по оси северо-запад — юго-восток на 2 помещения. Первый этаж членится каменной стеной в направлении северо-восток — юго-запад. Фасады в пределах подвала и первого этажа не оштукатурены, второй этаж оштукатурен. Оконные проемы имеют белокаменные и штукатурные наличники. В интерьере на одной из балок перекрытия сохранилась надпись с именем владельца и датой ремонта— 1722 г. В 1981 г. реставрирован. Дому возвращен облик начала XVIII в.
Жилой дом по ул. Р. Люксембург, 12. Вид с юго-востока.
Памятник относится к домам с ранней двухкамерной планировкой. Градостроительная ценность — в характере постановки сооружения в застройке на древней красной линии улицы.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (текст і ілюстрації взято тут)
|
Характеристику будинку наведено і в львівському путівнику: "Його перший поверх кам'яний, другий має каркасну конструкцію. Віконні отвори з білокам'яними лиштвами, відкрита дерев'яна галерея з південного боку, глуха огорожа з брамкою з півночі та високий гонтовий дах надають будинку неповторноо середньовічного колориту.
Після реставрації будинок віддано під майстерні місцевим художникам"[3]
 
Будинок на 5,5 м виступає за червону лінію
 
Будинок з півдня і гонт на даху (2014)
Трохи нижче цього будинку розташований ще один, мало чим примітний, хіба що табличкою з №12. По ідеї він ніякого відношення до пам'ятки не має, а у самої пам'ятки адреса 12-а
Будинок 12
Довга, 25, 25-а
Надзвичайно цікаві будинки які не знайшлись у списках пам'яток архітектури. Про історію цих будинків описано в львівському путівнику: "В першій половині 19ст. садиба належала Леонтію Яржембському, дворянину, який і побудував ці будинки. У другій половні 19 ст. власниками були Глембоцькі, а пізніше садиба переходила з рук в руки"[3].
А Терлецький наводить інформацію, що "після Великої Вітчизняної війни в будинку №25-а певний час перебувала контора обозного заводу (тепер завод сільгоспмашин)"[4].
Ближній від дороги будинок, що розташований торцем до дороги - "двоповерховий будинок 19 ст. простої архітектури. На північному фасаді колись існувала веранда, пізніше втрачена"[3]
Будинок з "верандою"
Другий будинок що знаходиться в глибині двору під прямим кутом до першого теж "будинок 19 ст. з класицистичним декором, з оригінальними сходами на другий поверх у вигляді кам'яної арки"[3].
 
Будинок за сходами-аркою
Біля цього будинку нас зустріла привітна мешканка, яка показала нам будинок з середини, а ще розповіла про деякі особливості проживання тут
 
В одній з кімнат. Вхід у підвал
Довга, 27
У львівському путівнику є така інформація: "З південного боку до будинків 25, 250а примикає досить високий земляний пагорб. Тут до 1793 року стояла православна церква Св.Миколая. В кінці 18 - на початку 19 ст. церкву було розібрано і на її місці влаштовано батарею, названу Миколаївською. У 1811 році батарею було ліквідовано. В 1835 році погост церкви Св.Миколая з кладовищем був переданий кафедральному православному собору (на той час ним була Іоанно-Предтеченська церква), і на ньому збудовано будинок, який не зберігся до нашого часу. На його місці у 1956 році з'явився двоповерховий будинок №27"
Будинок на місці церковного погосту
Автор тексту: Сергій Єрмаков
"Мандрували вулицями": Будзей Олег, Комарніцька Галина, Добровольський Руслан, Єрмаков Сергій
Фото: Галина Комарніцька, Сергій Єрмаков
Джерела:
1. A.Prusiewicz - Kamieniec Pod. Szkic historyczny, 1913 (переклад О.Лясоти)
2. Будзей О. Вулицями Кам'янця-Подільського, 2005
3. Кам'янець-Подільський. Туристичний путівник. - Львів: Центр Європи, 2007
4. Терлецький А. Імені Рози Люксембург // Прапор Жовтня. - Кам'янець-Подільський, 1981. - 14 листопада
5. "Подільські Товтри" - інформаційний ресурс. - точка доступу tovtry.com/
6. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской СССР; (Ил.справ.-каталог): В 4-х т./ Гл.редкол.: Н.Л.Жариков (гл.ред.) и дру. - К.: Будівельник, 1983-1986
7. Терлецький А. Друге народження пам'ятки// Прапор Жовтня. - Кам'янець-Подільський, 1983. - 1 жовтня
Дивіться також: | 
0
Цікаво-цікаво
