Так вже долею склалось що доводиться щодня бувати в різних частинах нашого міста, бувати в різних оселях. Більшість з нас є типовими людьми, які мало чим відрізняються між собою. Відмінність є трохи в достатку , складу сім’ї, стилю життя, одним словом більшість з нас є простими, пересічними мешканцями нашого міста, які мало чим кидаються в око і запам’ятовуються. Коли вперше потрапив до оселі, зразок якої на фото, подумав – випадковість. Коли вдруге, втретє, вчетверте і так далі , зрозумів що це не поодинокий випадок. Зацікавило, почав збирати інформацію. Ці купи речей не для вторинної сировини, це свого роду колекція. Трохи опишу побачене: підступи до оселі, як і сама оселя повністю закладена різним мотлохом, при чому для пересування залишається лише вузький прохід, висота такої колекції десь 2- 2.3 метри, продуктових відходів там немає, тому сморід від усього цього не дуже великий, але якось пересуватись в такому середовищі все одно неприємно. Щодо самих речей , то вони всі різні , від старих зарядників, пластику , пляшок до зовсім «екзотичних» таких як деталі від піаніно, велосипедних шоломів (є на фото). 

Якщо на перший погляд здається що це просто купа сміття то на своєму досвіді скажу, що господарі добре в усьому цьому орієнтуються і знають приблизно що і де знаходиться. А якщо ви щось попросите з цих речей , то скоріш за все отримаєте відмову. Сусіди зазвичай не дуже в захваті від таких колекцій, але люди зберігають речі у себе на подвір’ї або у квартирі, тому вплинути якось на них важко. Якщо не помиляюсь то така «хвороба» називається – синдром Діогена. Причини його мабуть різні і описувати їх не варто. Просто мабуть потрібно трохи задуматись і обирати для своїх захоплень щось більш цікавіше і приємніше для ока і душі…

Автор: Роман Дубчук