Картина С.Михайлова (по кліку перейдете на сторінку з зображенням)
Перед нами картина, яка при біглому перегляді сторонньої людини можливо нічим і не приверне увагу. Хіба шпилясті будівлі на пагорбі у якомусь божественному сяйві комусь нагадають Прагу, Таллін чи інше місто з своїх мандрівок, хтось зверне увагу на чоловіка у роздумах за робочим столом і міркуватиме про його думки, комусь картина видасться казкою про осяйне місто мрій. Але, мабуть, мало хто одразу задумається над тим, що знаходиться всередині картини під її фарбами, який зміст закладено у неї і з якою метою.
Інформація про академіка Роїка М.В. у книзі випущеній до 95-річчя ПДАТУ |
Картина виникла волею випадку, коли роздумуючи над подарунком на День Народження для свого товариша Валерію Грубому спало на думку подарувати щось таке, що нагадувало б ювіляру про щось своє, рідне. Де ж ще, як не на картині можна реалізувати ці ідеї?
Для початку розповімо про героя картини – зараз це академік Академії аграрних наук України, професор Микола Володимирович Роїк, для якого Кам’янець є містом, де він вперше став на стежину агронома і науковця, містом, що дало йому квиток у професійне життя. Він тут навчався у сільськогосподарському інституті, він тут став аспірантом, тут робив перші кроки у професію, що стала справою всього його життя, для Альма-матер він готував докторів і кандидатів наук… Отож для Миколи Володимировича Кам’янець-Подільский є містом, з яким його багато чого пов’язує, тож не дивно, що його товариш, вирішив з Кам’янцем пов’язати дарунок.
Сам Валерій Павлович є надзвичайно оригінальною людиною, тож і до вибору подарунка і його змісту поставився неординарно. Своїми думками він поділився і з нами, тож і ми зможемо посвятитись у секрети картини.
Первісно була ідея зобразити, що Микола Володимирович сидить у скелі і тут перед ним розрив скелі і йому освічується його життєвий шлях – сонце Кам’янця – місто, що дало йому поштовх у професію, місто, яке вивело його на науковий напрям, що привів його до звання академіка, місто величне і в величності його визначається подальше життя і успішне майбутнє кожного, хто з нього вийшов.
Але первісний задум зазнав змін. У процесі роботи з художником Сергієм Михайловим з’явилась ідея зв’язку минулого з майбутнім і там, де була темінь скелі, на картині з’явились силуети вечірнього Києва. Це наситило картину новими образами і додало нового змісту. Саме місто набуло ще більше сонячного сяйва, що півело акцент на ще одній ідеї – ідеї міста, як джерела особливого натхнення і людина, яка вийшла з цього міста, несе його світло протягом життя.
Валерій Павлович називає цей витвір картиною-фентезі. І справді Кам’янець зображений на ній у цікавому фентезійному вигляді. Місто теж приховує у собі ряд таємних посилів, що характеризують М.В.Роїка. На передньому плані брама, через яку він символічно входив у місто, а широкий Смотрич перед брамою – це як води очищення, через які він пройшов обравши улюблений фах. Увійшовши в місто майбутній академік залишив тут частину життя і до цих пір він черпає з нього енергію. На картині науковець у світлі сяйва, лице його освічене, він немов черпає цю енергетику міста і знаходить у ній творче натхнення навіть зараз, коли він далеко від Кам’янця.
Ще одним моментом є мости, які не випадково вибудовані так, що формують одну лінію… одну дорогу. Вони підкреслюють життєвий шлях науковця, шлях, що привів його до Києва, привів на Андріївський узвіз, який проглядається у затемненій лівій частині картини.
Ось такий насичений зміст таїть у собі ця картина. Сам автор ідеї і замовник Валерій Павлович Грубий говорить, що у нього були задуми відображення 11 сюжетних ліній на картині, але вдалось втілити бодай половину. Більше картина просто не могла вмістити не втративши художньої гармонійності. Картина вмістила у собі те, що є важливим для Миколи Володимировича Роїка і що обов’язково викличе у нього гарні спогади про те, як він йшов до того, ким він є і що має зараз. Така собі «картина життя»
Дивіться також: | 
0
