Михайло Альперін

Леонід Утьосов в одній з інтермедій жартома переконував співрозмовників, що джаз народився в Одесі. Ми не станемо, беручи приклад із Леоніда Осиповича, переконувати читачів, що джаз народився в Кам’янці-Подільському. Проте кам’янецькі любителі джазу чудово знають, що в місті над Смотричем народився один із найкращих сучасних майстрів джазу Михайло Альперін.

ЛЕНІН МОВОЮ ДЖАЗУ

І до Альперіна Кам’янець-Подільський мав певні заслуги в царині джазу. Так, 1926 року перший у Києві джаз-банд створив 23-річний уродженець Кам’янця-Подільського Леонід Ентеліс (1903—1978). Того ж року цей джаз-банд узяв участь у спектаклі «Ленін», поставленому в Театрі читця Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Музику до спектаклю написав сам Ентеліс, автором літературного монтажу та постановником був професор Йосип Кунін. Не знаємо, чи вдалося Леонідові Арнольдовичу мовою джазу адекватно передати думки вождя світового пролетаріату, але, принаймні, наш земляк спробував це зробити.

МАМИНІ ГЕНИ

Михайло Альперін народився в зовсім іншу епоху. З одного боку, в суспільстві на деякий час запанувала хрущовська «відлига» (назву цьому короткому періоду дала однойменна повість Іллі Еренбурга, що побачила світ 1954 року). Але водночас виступи офіційної преси проти «стиляг» (від 1949 року) стали підставою для іронічного анонімного двовірша: «Сегодня он играет джаз, а завтра родину продаст».

Отже, 7 листопада 1956 року (в день 39-ої річниці «Великого Жовтня») в Кам’янці-Подільському в інтелігентній єврейській родині Альперіних народився син, якого назвали Михайлом. Його батько Юхим Йосипович був журналістом і письменником-початківцем. Якраз наприкінці 1956 року побачив світ перший (і, як виявилося, єдиний) випуск літературно-художнього альманаху «Кам’янець-Подільський», в якому Альперін-старший брав участь як член редколегії та автор оповідання «Життя кличе».

Проте, як стане зрозуміло далі, в Михайла сильнішими виявилися не татові гени, а мамині: Сара Савелівна була музикантом-педагогом. Правда, 3 червня 1969 року в місцевій газеті «Прапор Жовтня» з’явилося фото оновленого вигляду кам’янецької вулиці Чкалова (нині Князів Коріатовичів), зроблене дванадцятирічним школярем Михайлом Альперіним, але це, здається, був єдиний дотик сина до батькової професії.

А щодо кам’янецьких вулиць, до провідною в житті малого Михайла була вулиця Шевченка. Тут він жив із батьками й братом Йосипом у будинку № 18 (на розі з Пушкінською вулицею), тут навчався в середній школі № 8 (Шевченка, 24), тут опановував гру на фортепіано в міській дитячій музичній школі (Шевченка, 35), яку закінчив 1971 року.

МОЛДАВСЬКІ МОТИВИ

Подальшу музичну освіту Михайло здобував у молдавському місті Бєльці. Тут він 1976 року закінчив музичне училище по класу фортепіано. Ще в роки навчання юнак заявив про себе як про здібного музиканта, працюючи в ансамблі «Букурія» Молдавської філармонії в трьох іпостасях — як піаніст, аранжувальник і музичний керівник.

1980 року Михайло Альперін і саксофоніст Симон Ширман (Молдова) організували ансамбль «Кварта», який став зразком камерного джазового ансамблю та пробував об’єднати мову джазу з мовою молдавського фольклору.

У 1983—1984 роках Альперін грав у знаменитому ансамблі «Арсенал» Олексія Козлова (Москва), у 1984—1985 роках виступав у дуеті з уже згадуваним саксофоністом Симоном Ширманом. Зокрема, 28 лютого — 3 березня 1985 року цей дует, представляючи Челябінськ, брав участь у традиційному Всесоюзному джазовому фестивалі в Донецьку.

У РИТМІ КРАПЕЛЬ

Від 1985 року Михайло Альперін як джазовий піаніст починає виступати із сольними програмами. Він захоплює слухачів цікавими імпровізаціями з використанням молдовської народної музики. У його репертуарі власні неоромантичні мініатюри, прелюдії, музичні картинки («Малюнки старого Парижа», «На гондолі», «Інтродукція та болеро»), фольклорні сюїти, створені на матеріалі молдовських, єврейських, грузинських танцювальних мелодій.

Альперін бере участь у багатьох джазових фестивалях. Так, він учасник трьох Всесоюзних джазових фестивалів в Україні: «Горизонти джазу» в Кривому Розі (16—19 квітня 1987 року), «Донецьк-118» (4—6 грудня 1987 року), «Голосієве-88» в Києві (20—29 травня 1988 року). За спогадами відповідального секретаря Джазової асоціації України Юхима Маркова, під час останнього з названих фестивалів, коли Альперін виступав у Лінгвістичному інституті, пішов сильний дощ, зі стелі стало крапати прямо на рояль. Хтось із працівників виніс на сцену відро, куди б стікала вода. Альперін, прислухавшись до ритму крапель, які гучно падали у відро, імпровізував мелодії, чим здивував вдячну публіку своєю винахідливістю.

АВТОПОРТРЕТ

Підсумком цього періоду можна вважати вихід на московській фірмі «Мелодія» платівки джазових імпровізацій Михайла Альперіна «Автопортрет». Засновник Московського джаз-клубу Олексій Баташов у анотації до цієї платівки писав: «Основною рисою музики Михайла Альперіна є її полістилістичність. Він говорить передусім від свого імені. Він — автор-виконавець композиції, яка не повністю завершена до виступу. Йому, як автору, відоме лише художнє завдання, форма, драматургія твору. Але наповнення твору, його фактура імпровізується безпосередньо під час виконання. Імпровізація в Альперіна — не мета, а засіб створення певного враження від музики».

Сам Михайло Альперін так висловився про джаз: «Ми часто чуємо, що джаз відкриває шлях до розуміння академічного мистецтва. Це чудово, бо вузько спрямоване сприйняття музики, а, отже, і всього світу, в якому ми живемо, веде до обмеженості, а звідси до однобокого розвитку особистості. Необізнаність із джерелами унеможливлює наше прагнення до гармонії. Навіть якщо це джаз».

БОЖЕВІЛЬНІ ЛЮДИ З МІСЯЦЯ

Від соло Альперін плавно перейшов до дуетів, а згодом — і до тріо. Так, 1989 року на міжнародних джазових фестивалях «Донецьк-120» (24—26 лютого) та «Горизонти джазу» в Кривому Розі (2—5 березня) Михайло Альперін грав у дуеті з американським саксофоністом Кешаваном Маслаком, а наступного року їхні композиції увійшли до диску «Mad Men From The Moon» («Божевільні люди з Місяця»). 1990 року Альперін видав і сольний диск «Wave Of Sorrow» («Хвилі смутку»).

Якщо спільна гра й спільний диск із Кешаваном Маслаком були хоча й помітним, але все ж епізодом у творчій біографії Михайла Альперіна, то його дует із чудовим московським валторністом Аркадієм Шилклопером вилився у творчу співпрацю всерйоз і надовго. До речі, Аркадій і Михайло — ровесники. А якщо бути точним, то Аркадій Фімович на три тижні старший за Михайла Юхимовича (з’явився на світ 17 жовтня 1956 року).

СВІТЛО ТА ТІНІ

Як народився дует Альперін — Шилклопер? Розповідає Аркадій Фімович: «Був якийсь джазовий фестиваль. Я грав із Михайлом Каретниковим і його дружиною Оленою. Ми з Альперіном їхали додому разом: виявилося, що він живе поруч. Він мені каже: старий, видно, що ти гарний музикант, але граєш не свою музику. Я кажу: я знаю. І він запропонував: давай разом спробуємо. Рік був 87-й, або кінець 86-го, і Михайло Митропольський запросив нас у «Москворіччя» на завершальний концерт джаз-фестивалю. Ми зіграли п’єсу «Світло та тіні». Дуже гарна п’єса, так ніде і не записана. Михайло, звичайно, до неї ніколи не повернеться, а я би записав».

Український глядач уперше почув дует Альперін — Шилклопер на згадуваному вже Міжнародному фестивалі «Горизонти джазу» в Кривому Розі (2—5 березня 1989 року). І наступні «Горизонти джазу», що відбулися 1—4 березня 1990 року, теж радо вітали чудовий дует із Москви. Знову дамо слово Аркадієві Шилклоперу: «Два роки я приноровлювався до його музики. З Михайлом неможливо було грати по-джазовому, тому що його артикуляція не мала під собою джазової основи. І водночас по-класичному теж не можна було, не класик він. Його мова десь «поміж»... Ні, я чув, відчував, розумів, але ніяк не міг підступитися. На це я потратив два роки, а може, й більше».

НОРВЕЗЬКИЙ ПРОФЕСОР

1990 року до дуету приєднався кларнетист Сергій Старостін. Так утворилося тріо, яке спочатку називалося просто — тріо Михайла Альперіна. Український глядач уперше побачив і почув його 8—11 листопада 1990 року на Міжнародному фестивалі «Джаз на Дніпрі-90», організованому в Дніпропетровську місцевим джаз-клубом. Це ж тріо брало участь і в Міжнародному фестивалі «Горизонти джазу» в Кривому Розі, що відбувся 28 лютого — 3 березня 1991 року.

Невдовзі Альперін переїжджає в Норвегію. Він живе в Осло, викладає джазове фортепіано, сольфеджіо та імпровізацію в Норвезькій вищій академії музики, стає професором. Виступає на європейських фестивалях із сольними програмами або в складі тріо Альперін — Шилклопер — Старостін, яке розжилося на власну назву — «Moscow Art Trio». А ще Альперін став лауреатом премії імені Едварда Гріга — основоположника норвезької музичної школи.

Виходять диски — як сольні, так і тріо. Зокрема, чимало проектів тріо реалізовано німецькою фірмою JARO (в Німеччині живе Аркадій Шилклопер). Один з останніх дисків музиканти жартома назвали так: «Замість того, щоб робити дітей».

ІСТОРІЇ ВІД АЛЬПЕРІНА

Тепер Михайло Альперін рідкісний гість у Москві, не кажучи вже про Україну, а тим паче про Кам’янець-Подільський. Так, після семирічної розлуки з Москвою музикант 18 квітня 2000 року дав у російській столиці єдиний сольний концерт «Історії для фортепіано». Перед концертом Михайло сказав: «Я не знаю, як називається те, що я граю. Я просто розповідаю історії. Історії для фортепіано соло. Історії бувають сумні та веселі, але це історії. Очевидно, я так і робитиму це до пенсії. Просто історії з часом змінюються».

А ось думка про цей московський концерт Альперіна музичного оглядача Михайла Візеля: «Нові композиції Альперіна — це якраз історії! Музикант ділиться з нами пережитим, розповідає про кумедні та сумні випадки, згадує якісь подробиці, задумується, зупиняється, доповнює, перебиває сам себе. І все це народжується тут, спонтанно, під пальцями, на наших очах! У цих історіях є все — зав’язка, розвиток, деталі, фінал... Альперін ще і видатний піаніст в прямому смислі цього слова. Складні розміри, скажений темп, густа фактура та несподівані синкопи — все це звучало легко й природно. Навіть коли рояль, не витримавши натиску, несподівано поїхав (у найпрямішому сенсі — ніжками по підлозі), це було помітно тільки для ока, і аж ніяк не на слух. Концерт завершився десятихвилинною сюїтою «Молдавське весілля». Повільний тягучий блюз з найжорсткішими акцентами несподівано перейшов у ніби єврейську мелодію, та — в швидку романську танцювальну, а завершилася сюїта так, що стало зрозуміло: для Альперіна все це — далеке минуле, яке тепер приємно згадувати».