Збиралися ми цього разу якось спонтанно: дзвінок майже опівночі, 3-4 години сну і бігом на перший автобус до Слободи. Напевне тому, що не виспались, два рази помилялися при складанні катамарана. Від «Дністровської Рив’єри» під звуки маршу «Прощання слов’янки» відчалює катер у бік Врублівців, але нам з ним не по дорозі, сьогодні наш шлях пролягає до Устя.
На відміну від минулої подорожі, вітерець прокинувся рано і жваво підганяє нас проти течії (хоча насправді течія в цих краях практично відсутня).
Можна сушити весла! Ну як тут не зрадіти?
Плавно проходимо вздовж села і наближаємось до залізничного мосту. Справа - Хмельниччина, зліва – Буковина. Якщо на Чернівецькому боці пройтися залізницею, то за півкілометра можна вийти навпроти Луки Врублівецької, а якщо плисти річкою – набігає більше 9 км. Ось так, петляючи, тече Дністер вздовж нашого району.
На одній з опор моста є розмітка, що показує глибину. На фото я навмисно підкреслив червоною рискою відмітку у 25м.
Знаючи, що мітки нанесені через кожних 20см, неважко підрахувати, що під нами ніяк не менше 22 метрів.
Оглядаємо міст і в черговий раз дивуємось відсутності охорони стратегічного об’єкту.
Вітер нібито і не сильний, але подивіться як ріже воду перо руля! Можна розслабитись і милуватися пейзажем, а вже за 10 хвилин міст лишається далеко за кормою.
Йдемо у галфвінд, тобто вітер дме збоку, тому матроси відпрацьовують дії по зменшенню аеродинамічного опору судна (коротше, валяються на палубі).
По лівому борту – колонія чапель. Зараз птахи розлетілися в пошуках здобичі, але одразу видно де їм більше подобається гніздитися: через надлишок органічних добрив дерева поступово всихають.
Почувши дзюрчання струмка, причалюємо до берега.
Вода стікає ховаючись між камінцями і рослинністю, тому помітити потічок з річки важко.
Хвощу тут подобається і він буйно зеленіє, утворюючи густі зарості. Важко повірити, що в палеозойську еру його родичі мали розміри дерева і панували на нашій планеті. Тепер від них залишились відбитки у покладах вугілля, а ось ця малеча вижила.
Ще одна приємна знахідка: обабіч струмка росте червонокнижна клокичка! Нашим читачам ця рідкісна рослина вже знайома, але тут, захищена від північних вітрів скелями і напоєна джерельною водою, вона почувається чудово, про що свідчать рясні мішечки з горішками.
В цьому місці якось гармонійно співіснує жива і нежива природа. Ви тільки погляньте, як дерева обіймають каміння!
Якщо вам захочеться сюди потрапити, ось орієнтир: на нашому березі перша хата у дачному селищі, якщо рухатись за течією Дністра, а навпроти – невеличка затока.
Обійшовши її, натрапляємо на стійбище дикої людини.
Ні, не первісної, а дикої, бо тільки дикі люди можуть брати на таку гарну річку літри горілки і лишати пляшки на березі.
Поки я обстежую берег, екіпаж виконує танець молодих індійців після вдалого полювання. Мисливці вполювали самицю оленя, правда жука, тому свіжини сьогодні ми не скуштуємо.
Ясна річ, що після полювання треба трохи перепочити,
але вітер посилюється і треба цим скористатись! Ми вже й так більше ніж півгодини гуляємо берегом.
Назустріч нам пливе щось велике і чорне, горнучи перед собою хвилю. Якби не бачив на власні очі, не повірив би, що люди можуть плавати на чемодані!
Десь під нами знаходяться опори старого моста на Вороновицю. Туди, для відновлення родинних зв’язків, лежить наш шлях. Виявляється, в одного з членів нашої команди там проживає рідня, з якою він давно не бачився.
Далі все відбувається оперативно: причалюємо, спілкуємось, фотографуємось, відчалюємо, не забувши помахати на прощання ручкою.
Справа по борту - Устя, вірніше поки що дачне селище, яке відділяє від села ярок із ДОТом.
Не подумайте нічого поганого, це не селяни воювали з дачниками! Це залишки лінії Сталіна.
На правому (Буковинському) березі чекають переправи пішоходи, машини і зелені верблюди. Ні, ми нічого не курили, ми взагалі за здоровий спосіб життя, але якщо придивитись до прибережних дерев, то можна помітити деяку схожість.
Трохи вище по течії – водозабір. Звідси, попередньо очистивши, качають воду у Кам’янець.
Але нам направо, в устя Смотрича.
Вітер майже стихає і ми помалу ковзаємо по воді, вибираючи місце для причалювання.
Повз нас пропливає паром. Ух, як же б’ють в ніс вихлопні гази після дня, проведеного на свіжому повітрі!
Посуваємо його подалі від нашого берега,
робимо фото на пам'ять, купаємось і, спакувавши спорядження, чимчикуємо на автобусну зупинку.
Ось так пройшов наш вихідний. Як бачите, відсутність сонця - не привід, щоб сидіти дома!
Підготував: Володимир Кроль Фото: Володимир Кроль, Дмитро Бойко
Щойно тільки побачив. Але ж цікаво було. Принаймні звіт дуже цікавий - висвітлено багато фактів, про які без пояснення ніяк би не подумав, або не звернув би увагу - це і чаплі і про міст і ще кілька моментів. Дякую автору.
Єдине що не сподобалось - це те, що надмірні за розмірами прев'юшки розтягують сайт на цій публікації і він не влазиться в мій 19-дюймовий стандартний екран - це трохи дратує при читанні, але напевно лише мене
Цікава відмовка. Якщо Ви робите не для себе і свого ноута, а для всіх, то прохання надалі прев'юшки робити не ширше 500пікселей, тоді не тільки у мене, а і у людей з звичайними неширокоформатними 17-дюймовими моніторами все буде гарно виглядати.
ПС. Я Вам про це очно говорив і навіть математику приводив, тому сприймаю Ваш цей хід як особисту неповагу до мене і моєї думки
Всі можуть бути молодцями, запрошував неодноразово. За прокат плавзасобів нічого не вимагаю. В наступну суботу обіцяють справжню спеку, тож можна організувати захід для відвідувачів сайту.
Так ми молодці, і нам дуже подобається витрачені зусилля компенсуються чудовими враженнями, а потім і прекрасними спогадами, і нам дуже хочеться, щоб і інші відчули цю насолоду!!!!
0
