Кам’янець завжди вабив до себе, то пані Фортеця посміхнеться і позалицяється до перехожих (знає ж, що її краса неперевершена), то вулиця Довга заманить до себе і довгенько водитиме по бруківці або Фурлейський спуск міцною рукою схопить і поведе за собою екстрималів-дослідників по колоритних місцинах Старого міста, що вже й мовити про Шпитальну, у якої що не крок, то загадка (до цих пір шифрується між трьома назвами, схожими і одночасно не схожими) і то тут, то там хитро посміхається разом із Софією Потоцькою (Вітте, Глявоне).
Вулиця Вірменська також заінтригувала, нашептавши нам на вухо одне єдине слово: «Скарб…». Що ж то за скарб, де його шукати і чи знайдемо? Одне єдине слово, а викликало стільки запитань. Одразу пригадалась історія про скарб вірменської дзвіниці. Ну, гайда на пошуки.
 
Як зазвичай, збори рівно о 14 год. Біля Новопланівського моста. Цього разу підзбирувались по дорозі. І ось на самому початку вулиці нас вітає дзвіниця Вірменського костелу. Яка ж вона неприступна та… самотня. Нажаль залишилась одна однісінька поруч з фундаментами колись величного Вірменського собору. Сумує за ним та непохитно споглядає на Старе місто. Наважились завітати до неї на гостину, посміхнулась та привітно впустила нас до облаштованої на першому поверсі каплички і одразу ж презентувала подарунок: чудові малюнки на стінах, нажаль фрагментарно, та все ж дуже цікаво. Вже мали намір йти, та запросила нас залишитись і разом із нею глянути на Старе місто з височини її прожитих років. Мали нагоду піднятись кам’яними, древ’яними сходинками та драбинкою на верхівку дзвіниці. І тут знайшли скарб! Безцінний, прекрасний і яскравий: неперевершені краєвиди! Здалось на мить, що ми птахи, я навіть позаздрила трішки голубам, що поселились на дзвіниці.))) Емоції переповнювали і сягали набагато вище самої дзвіниці, літали десь над містом і наситившись красою, повернулись. Важко описати словами те, що наповнює та спонукає відчувати волю. Це можливо тільки відчути. А глянувши на фортецю з височини, ще раз подумки зробили їй комплімент.
А далі спустились на землю. Тут на нас біля житлового будинку (Вірменська 2а) вже очікувала Софія Потоцька, злегка ображена надмірною увагою до Вірменської дзвіниці і фортеці і нагадала нам, що саме цей будиночок називають оселею Вітте і палацом Потоцької , і що це є однією із загадок вулиці Вірменської, не менш цікавої чим її сусідка дзвіниця, адже тривають дискусії так це чи ні. Не забула Софія похвалитися нам і своїми скарбами, нагадавши про Умань і парк «Софіївку». Хотіла запросити нас до господи, та передумала, і як притаманно їй, пообіцяла на наступний раз.
А ми помандрували далі. Житловий вірменський будинок 16-19 ст. (Вірменська 4). Зайшли на подвір’я і знайшли іще один скарб: підвал. Так, так, не дивуйтесь! Здається, підвали вже стають міцною і гарною традицією наших мандрів.))) Чому скарб, тому що вони таємничі та дарують нові безцінні емоції, особливо коли виходиш з підвалу та знову бачиш білий світ.
 
Далі ціла вірменська садиба (Вірменська 6, 6а, 6б, 8), яка об’єднує кілька будинків. Тут ряд споруд, що зацікавлюють: один будиночок і дві веранди, оздоблення, поєднання дерева, цегли та каменю в будівництві. І тут ми знаходимо знову скарб… Приємне спілкування із Марією Йосипівною, мешканкою одного із будинків. Її розповіді є безцінними. Принагідно пригадаю іще Марію Василівну, з якою поспілкувались біля будинку Вірменська 2 та мешканок будинку Вірменська 4, що радо привітали нас та розповіли чимало про цікавинки вулиці Вірменська. Якщо вулиці – це душа міста, то її серце – це мешканці будинків.
Помандрувавши і поспілкувавшись, кожний віднайшов свій скарб на вулиці Вірменській. Після мандрів сміливо можемо продовжити оте нашіптування вулиці: «Скарб… це…». Для мене скарб – це подумки політ у минуле, споглядання міста з Вірменської дзвіниці та приємне спілкування. А для вас? Напевно кожний хто мандрував, пригадав про свій скарб знайдений на вулиці Вірменській. А ті, хто зацікавився, помандруючи вулицею віднайдуть і свої скарби.
Галина Комарніцька
Дивіться також: | 
0
