Будзей О. Храм, що був і планетарієм, і собором - На мапі Кам'янця - Туризм - Каталог статей

Коли вперше збудовано церкву на Польських фільварках, невідомо. Як зазначив Юхим Сіцінський у праці «Історичні відомості про парафії та церкви Подільської єпархії. Кам’янецький повіт» (Кам’янець-Подільський, 1895), Свято-Георгіївська церква існувала в цьому передмісті Кам’янця до 1740 року. Близько цього часу Іоанн Пліський, який у 1735—1740 роках був настоятелем кам’янецької церкви Петра та Павла, виклопотав в уніатського єпископа дозвіл приєднати церкву на Польських фільварках до своєї, проте натрапив на відсіч братства Георгіївської церкви. Братчики взяли зі своєї церкви всі церковні речі та ключ від храму і не віддавали їх нікому. Вони не тільки самі не визнавали Іоанна Пліського своїм пастирем, але й підмовляли інших парафіян не звертатися до нього для здійснення треб (релігійних обрядів на замовлення вірних церкви), бо отець Іоанн без волі та відання братства добув на своє ім’я з митрополичої курії документ, в силу якого привласнив і приєднав фільварецьку парафію до своєї Петро-Павлівської.

Унаслідок скарги Пліського, Кам’янецька уніатська консисторія ухвалила, що фільварецькі парафіяни повинні визнати отця Іоанна своїм священиком, звертатися до нього у духовних потребах і віддати йому ключ від храму та всі забрані церковні речі. Але фільварецькі парафіяни, незадоволені ухвалою консисторського суду, послали у Львів виборних до єпископа Атанасія Шептицького зі скаргою на Пліського. 1741 року єпископ написав листа до Йосафата Пруницького, «суперіора й офіціала кам’янецького», такого змісту: «Прийшли до мене делегати з Кам’янця і скаржилися, що фільварецькі парафіяни не бачать у себе богослужіння, оскільки Пліський, якому доручено цю парафію, не дбає про неї і не має вікарія, і що парафіяни взагалі позбавлені можливості задовольняти свої релігійні потреби, тому що місто часто буває замкнене; делегати ж обіцяли, що магістрат міста дасть фільварецкому пароху і поле, і сінокіс, якщо тільки буде призначено особливого пароха. Тому (пише єпископ Шептицький офіціалу) май це на увазі і постарайся, щоб там було богослужіння, тому що ліпше закривати ті парафії, де немає парафіян, а парафії багатолюдні варто підтримувати». Наприкінці 1744 року Пліський вибрав собі вікарія для церкви на Польських фільварках. Ним став Антоній Онуфрієвич. Вікарій отримав право отримувати половину доходів.

Візита 1758 року засвідчує, що 1752 року церква на Польських фільварках знову стала самостійною. Храм тоді був дерев’яним, міцним, мав три бані, на притворі була дзвіниця з чотирма дзвонами, а п’ятий великий розміщувався окремо на цвинтарі на стовпах. Візитатор також зауважує, що невідомо, коли церкву побудовано та чиїм коштом.

У ті роки при церкві діяло три братства. Старше чоловіче в ім’я пророка Ілії мало статут, затверджений митрополитом Атанасієм Шептицьким 15 травня 1746 року. Молодше чоловіче в ім’я святого великомученика Георгія також затвердив цей самий митрополит. А жіноче братство в ім’я святої Софії затвердив 1752 року єпископ Леон Шептицький.

1771 року Кам’янецький магістрат видав Георгіївській церкві ерекцію — документ, в якому точно було позначено належні храмові ґрунти.

Георгіївська церква на Польських фільварках упродовж XVIII століття, як і всі церкви Подільського воєводства, була греко-католицькою. 1795 року, через два роки після переходу Поділля з польських рук до російських, її, як зазначають документи, «возз’єднали з православ’ям».

1801 року в церкві був антимінс (посвячений обрус із кришинкою мощів святих) на полотні за підписом преосвященного Гервасія, єпископа Переяславського, освячений 20 лютого 1757 року преосвященним Никанором і даний «Переяславській єпархії в село Куликівці до Покровської церкви».

Дерев’яна Георгіївська церква, як зазначив Юхим Сіцінський, ймовірно, була першою на Польських фільварках. Вона проіснувала до 1861 року, коли біля неї збудували новий храм — кам’яний. На місці престолу старої церкви встановили кам’яний хрест під навісом.

Нову кам’яну церкву святого Георгія урочисто заклали 1(13) вересня 1851 року, а завершили її спорудження через 10 років — 1861 року. Місце для нової церкви визначили ще 1846 року. Саме тоді Подільська будівельна комісія отримала вказівку про викопіювання місцевості на Польських фільварках для побудови нової церкви поблизу старої дерев’яної.

Будівництво розпочалося під наглядом єпархіального архітектора Антона Автономовича Островського. 1854 року нагляд узяв на себе архітектор Микола Онуфрійович Кулаковський. Подільським губернським архітектором тоді (у 1845—1859 роках) працював Микола Федорович Карчевський, який теж здійснював контроль за спорудженням церкви. Будівельні роботи доручили підряднику — купцеві третьої гільдії Іцеку Аксельруду. Він узяв на себе зобов’язання наймати будівельників, слідкувати за їх роботою та відповідати за якість робіт.

У листопаді 1861 року роботи з будівництва церкви в основному завершилися. Урочисте освячення церкви відбулося раніше — 15 жовтня (27 жовтня — за новим стилем) 1861 року. У притворі храму вмонтували мідну дошку з написом:

«Создася и освятися храм сей во имя Святого Великомученика и Победоносца Георгия при державе благополучно царствующего благочестивейшего Государя Императора Александра II, при высокопреосвященнейшем Иринархе, Архиепископе Подольском и Брацлавском, приношениями местных и иногородних благотворителей, тщанием и трудами Кафедрального собора ключаря протоиерея Павла Троицкого, 1861 года октября 15 дня».

Церкву побудовано відповідно до зразкових проектів, рекомендованих у другій половині XIX століття для повсюдного використання. Такі проекти були стилізаторським наслідуванням давньоруської архітектури.

Будівля церкви кам’яна, квадратна в плані, чотиристовпна з однією напівкруглою апсидою (вівтарною частиною) і трьома притворами (північним, південним і західним). Чотири стовпи за допомогою арок несуть високий світловий восьмигранний барабан із банею. Кутові членування кубічного об’єму увінчано зовні восьмигранними шатровими верхами, що створюють характерний п’ятиглавий силует споруди. Фасади оформлено в псевдоруському стилі із застосуванням щипцевих завершень, кокошників, напівколонок із перспективними арками на профільованих імпостах (підпорах). Високі шатрові дахи декоровано люкарнами (слуховими вікнами).

Стару дерев’яну церкву святого Георгія розібрали. На місці, де був престол цієї церкви, поставили кам’яний пам’ятник, увінчаний хрестом, а із західного боку вставили ікону в рамі під склом, яка зображувала святого Георгія на білому коні, що простромлює змія.

1863 року окремо від нової кам’яної церкви збудували кам’яну триповерхову дзвіницю. В її нижньому поверсі розмістилися два житлові приміщення, на третьому поверсі — шість дзвонів. Місце дзвіниці в ансамблі та її композиція — два восьмерика на четверику — продиктовані традиціями українського зодчества. Оформлення фасадів зроблено відповідно до архітектурного декору церкви.

1877 року в храмі замінили іконостас. Ікони для нього замовили в Санкт-Петербурзі. Їх олійними фарбами на полотні написав академік візантійського живопису Василь Васильович Васильєв. Тоді ж у церкві настелили дубову підлогу.

1881 року в північній частині храму влаштували другий престол в ім’я святої Софії і трьох її доньок Віри, Надії та Любові.

До кінця XIX століття проведено шість ремонтів церкви: 1867, 1869, 1877, 1884, 1890 та 1898 року. Під час ремонту 1884 року здійснено розписи стін і куполу в інтер’єрі, але ім’я автора залишилося невідомим. 1898 року під час чергового ремонту розписи поновили.

1895 року Юхим Сіцінський писав, що на цвинтарі церкви є декілька давніх надгробних плит і хрестів із написами, що стерлися; на деяких із них можна прочитати роки 1777, 1801, 1803 і 1810.

15(28) жовтня 1911 року відбулося урочисте святкування 50-річчя з дня освячення церкви. Газета «Подолия» на цю подію відгукнулася статтею, пізніше видану окремою брошурою. До ювілею в церкві розписали вівтар і передвівтарну частину. У звіті Георгіївсько-Серафимівського братства за 1910—1911 роки зазначено, що розписи цієї частини інтер’єру доручили відомому на Поділлі художнику Дмитру Ананійовичу Жудіну. Розписи охарактеризовано як історичний живопис із південноруською (тобто українською) орнаментацією.

Після того, як у листопаді 1920 року в Кам’янці-Подільському надовго встановилася радянська влада, церква святого Георгія ще досить довго діяла. У середині 1930-х років радянська влада розпочала наступ на права релігійних громад. Але периферійна церква на Польських фільварках зазнала значно менших втрат, ніж чимало храмів міста, просто знищених упродовж 1935—1936 років. Церква святого Георгія уціліла. Вона частково використовувалася для зберігання зерна. Так, 1935 року частину храму, згідно з договором, надали Довжоцькому спиртовому заводу. 1936 року в церкві також зберігали зерно, згідно з умовою, укладеною з управлінням Держсортфонду. Водночас в іншій частині церкви відбувалися богослужіння.

Галина Осетрова, посилаючись на свідчення старожилів Польських фільварків, зазначає, що церква діяла до середини 1950-х років, після закриття в ній влаштували склад солі. Василь Столяренко у журналі «Православный взгядъ», засновником якого є Кам’янець-Подільська єпархія Української православної церкви, пише, що за часів атеїстичної влади храм двічі закривали, вдруге — 1959 року, приміщення храму використовували для зберігання речей для дитячих садків і шкіл.

15 грудня 1983 року в колишній Георгіївській церкві відкрили планетарій — перший у Хмельницькій області і 65-й у Радянському Союзі. Незмінним директором закладу був Олександр Григорович Луданний (згодом директор станції юних техніків у Кам’янці-Подільському, заслужений працівник освіти України).

Проект реставрації і пристосування церкви під планетарій розробили фахівці республіканського інституту «Укрпроектреставрація». До колективу авторів увійшли В. А. Петренко, Євгенія Пламеницька (1927—1994), кандидат архітектури В. Д. Іваненко (1940—1989), Сергій Буркацький, Анатолій Тюпич.

Під час досліджень в інтер’єрі церкви було виявлено живопис Дмитра Жудіна. Його розписи відновили київські художники та реставратори.

Пристосовуючи церкву під планетарій, її розділили на два поверхи. На нижньому облаштували зоряний зал на 200 місць з оригінальним куполом. У залі встановили проекційний апарат «Малий Цейс» для демонстрації зоряного неба та інші оптичні прилади. На другому поверсі розгорнули експозицію макетів космічних станцій, ракет, супутників тощо. Експозицію оформили кам’янецькі художники Олександр Миронюк і Володимир Антонюк. Головним акцентом експозиції став вітраж «Ікар».

Планетарій діяв близько семи років. 2 жовтня 1990 року президія Кам’янець-Подільської міської ради виробила заходи для звільнення приміщення церкви від планетарію та передачі її громаді Української православної церкви Московського патріархату.

Першим настоятелем відновленого храму став протоієрей Володимир (Ровінський). Починалося богослужіння в дзвіниці, а з весни 1991 року — вже на другому поверсі храму. Згодом було ліквідовано перекриття, яке утворювало другий поверх, встановлено іконостас, в інтер’єрі зроблено нові розписи згідно з канонами Московського патріархату. На жаль, не було збережено настінні розписи художника Жудіна, виконані до 50-річного ювілею церкви. У листопаді 1991 року відбулася перша архієрейська служба в самому храмі.

6 травня 1992 року, в день Георгія Побідоносця, в храмі освятили встановлену тут меморіальну плиту з іменами 13 жителів міста та району, які загинули в Афганістані. А 31 травня 1992 року урочистим богослужінням завершився перший навчальний рік у недільній школі при церкві.

22 червня 1993 року було відновлено Кам’янець-Подільську єпархію, тож Свято-Георгіївський храм став кафедральним собором. 1994 року закінчено розпис храму і його освятив високопреосвященний Никанор (Юхим’юк), архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький. Після його смерті преосвященний Феодор (Гаюн) 15 квітня 1997 року був призначений єпископом Кам’янець-Подільським і Городоцьким.

1995 року в храмі відбулися урочистості, присвячені 200-річчю Подільської єпархії. Урочисту літургію звершив Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Володимир у співслужінні чотирьох архієреїв, багатьох десятків священнослужителів і присутності величезної кількості людей, керівників області, міста та району. Вдруге Блаженнійший Володимир правив у соборі службу у вересні 2002 року.

У храмі зберігаються частки святих мощів святого великомученика Димитрія Солунського, преподобного Іова Почаївського, преподобних святих Києво-Печерських, Дівеєвських та інших.

При храмі діє недільна школа для дітей, працює осередок батьківського комітету.

12 вересня 2011 року було освячено відновлений храм Олександра Невського на Новому плані. Він став кафедральним собором, а церква святого Георгія на Польських фільварках — парафіяльним храмом.