Було це у 60-70-х рр. минулого століття. Кам'янець-Подільський уже був досить добре відбудований після війни і розбудова його продовжувалась разом з побудовою радянського суспільства. 
Георгіївська церква. Вигляд зі сходу, 1989 |
Родина Юрка жила на Польських фільварках, а сам хлопчина тоді саме вчився у четвертому класі тамтешньої школи. У той час, коли комп'ютери ще не втримували дітей вдома, його як і його товаришів, цікавило все, що відбувалось навколо - чи то вертоліт "б'є кригу" на Підзамчі - гайда кататись на крижинах, чи хтось відкопав німецький кулемет на городі... будь-яка новина була для гіпердопитливих пацанів приводом втекти з уроків. Безпровідний зв'язок працював без збоїв. У той час антирелігійних настроїв Георгіївська церква використовувалась під склад. Сама будівля, звісно ж, не перестала від того бути схожою на церкву, але на те ніхто не зважав, адже у планах Влади Рад були зовсім інші плани її використання. Однак не лише сам вигляд церкви нагадував про релігію - на території церкви, як це часто буває, було поховання одного з священників під кам'яною плитою з написами. Що то був за священник нікому з хлопчаків тоді не було діла тому і про напис на плиті зараз інформація не дійшла (принайні поки що мені невідомо - С.Є.). Тай саме поховання зараз мало хто згадає, але в пам'яті нашого героя Юрія воно живе, бо з цим похованням пов'язана одна з історій, яка заставила хлопчаків черговий раз втекти з уроків і, більше того, кілька днів уся школа терпіла її наслідки. Якось до дітлахів класу, в якому навчався Юрко, дійшли чутки, що плита на території колишньої церкви зсунута. Ех... Які ж уроки... Як же нетерпиться подивитись що там так довго приховувала та важка кам'яна плита. Наступний урок хлопці-урвителі проводили вже за вивченням прихованого раніше об'єкту. І дійсно... Плита була зсунута набік по діагоналі і відкрила те, що приховувала багато років. А під нею хлопці побачили аркоподібний склеп. Очевидно було, що хтось добирався саме до поховання всередині бо передня частина склепу була розібрана і на хлопців дивився отвір з мертвяцькою темрявою, в якій, як не важко було здогадатись, лежали рештки людини. Але це нітрошки не злякало відважних хлопчаків, які не могли не обстежити цю знахідку.
Вигляд на школу з подвір'я церкви Те що вони побачили не дуже збентежило їх - там було багато кісток, які були усі перемішані і нічим не нагадували обриси людини. Разом з кістками цю кучу-малу доповнювали шматки недотлівшого одягу, але нічого з атрибутів священника там вже не було. Але трофей Юрко таки дістав - це був череп невеликого розміру.
- А давайте підемо лякати дівчат в школі - виникла ідея у одного - А я ще б Марію Францівну налякати, у неї найважче урок зірвати - підбурював інший Вирішили-постановили і череп успішно було доставлено до школи. Перші експерименти на однокласницях дістали хороші відгуки у хлопців і слава черепа почала швидко ширитись школою. Чутки дійшли до директора і він у той же день дав розпорядження знайти і забрати череп, але дарма - череп ще кілька днів блукав шкільними кабінетами. Одного разу Юрко сховав череп у шафці за вчительським столом. Якраз тоді у клас навідалась перевірка і усі парти, які тоді були розкладними, розкривались і перевірялись на наявність черепа. Звісно ж його там вже не було, а вчительське робоче місце і не думали перевіряти.
Тож Марія Францівна спокійно продовжувала урок, навіть не підозрюючи, що за сюрприз приховався за її спиною. Але ж було сміху, коли вчительці стало потрібно щось пояснити на дошці і вона повернувшись побачила перед собою темні погаслі очі на голеній голові з вишкаленими зубами. Хоча звісно ж вчительці тоді смішно зовсім не було. Шум тоді піднявся ще той, але й після того череп ще продовжив свої мандри школою, аж поки не зник і про нього не забули. Але пам'ять про нього ще жива, бо таке справді важко забути.
Ось таку історію повідав мені один з тих жвавих хлопчаків, який уже далеко не хлопчик. Хоч мене й не просили, але усі імена змінено.
Підготував: Сергій Єрмаков
Дивіться також: | 
0
