22 вересня 1699 року (12 вересня за старим стилем) відповідно до Карловицької угоди після 27 річного турецького підпорядкування, відбулась передача міста Кам'янця польским комісарам на чолі з Марціном Контським. Подія була надзвичайно знаковою не лише для нашого міста, а й для усієї Польщі, про що свідчить хоча б відкарбована медаль із портретом Августа II Фридерика, який тоді був польським королем. Ця подія знайшла своє відображення і в легендах та переказах. От як про цю подію розповідає одна польська легенда.
Нагадаймо часи сумного панування невдалого короля, Міхала Корибута: шляхта свариться з панами, погрожує домашньою війною, якщо вони насміляться зазіхнути на їх невдалого обранця, і турки безкарно перетнули кордон, нищать, грабують, палять, взяли в облогу Кам'янець на Поділлі. Марно неприступна доти фортеця закликала допомоги і чекала на порятунок, врешті, втративши дух і надію, піддалась ворогові. Тільки жменька доблесних захисників воліла загинути під завалами, ніж поступитись.
Неодноразово потім спокушався Собєський про повернення цього форпосту Польщі; але розчарований підступністю союзників, завжди повертався ні з чим. Не просто було випровадити "місяць" з цього орлиного гнізда. Врешті повернувся Кам'янець що на Поділлі до Польщі після 27 років, лишень не зброєю був повернений.
Після трьох битв століття впевнилися врешті мусульмани, що не захоплять цілої Європи. Самі ослабли у безустанній боротьбі, облогах твердинь, незламних мурів, і хотіли б вже лише закріпити собі права на набутий півострів, на якому заклали свою державу. Так було заключено мир з цілою Європою, зі всіма народами, які брали участь в цій боротьбі.
У містечку Карловиць (1699) з'їхались представники Австрії, Росії, Польщі, навіть Англії і радились з турецьким послом, як погодити, щоб всі були задоволені. Враховуючи давні заслуги Польща могла відстоювати свої права і на інші землі, адже хто знає що було б, коли б не вона? Але про те згадати не було кому. Королю Августу II Сильному те було байдуже, йому все одно, тільки б повернути Кам'янець, бо до того зобов'язався, при тому Польща ще і частину втраченої України отримала. Він був цілком задоволений, адже досяг більше ніж Собєський і до того ж без кровопролиття.
Підписали і турки ці умови, бо розуміли, що інакше бути не може, - але шкода їм Кам'янця: хто б їх звідси міг витіснити, коли б не переговори?!.
Марцін Контський в Кам'янці-Подільському. Листівка (бл.1930р)
Хех, важке рішення.
Стала напоготові турецька залога, щоб залишити мури, вже складено на вози нажитки мешканців, які в місті залишатися не хочуть,
- замок і арсенал, тобто склад боєприпасів і пороху, віддає полякам старший турецький офіцер,
- приймає його Марцин Контський
Невелика група зійшла до підземель, де зберігались бочки з порохом. Турок поглянув навколо, і нестямність блиснула йому в очах - не віддасть фортеці християнам! Блиск - і запалений гніт падає на бочку з порохом. За хвилину загинули б всі під уламками. Присутні заклякли. Але Контський не втратив самовладання: з швидкістю блискавки хапнув смертоносний гніт і безпечно стис його у своїй долоні. Потім поглянув туркові в очі.
Отак мірялися поглядом в глибокім мовчанні і ніхто не смів промовити слова. Щойно один з цих людей прагнув віддати життя, щоб не втратити раніше займаного становища, другий, зневажаючи на жахливий біль, рятував власне життя і тисячі ближніх. Не руїни, а лише замок відбере від ворога - так каже справедливість.
І фортеця пережила і знов стала неприступною скелею на охороні кордону.
Фрагмент літографії "Qui caram ob patriam pugnando vulnera passi" (1850)
Дивіться також: | 
