Жили собi дiд та баба. Вони були дуже вбогi. От баба i каже:
— Ти б, старий, пiшов у лiс та вирубав липку, щоб було чим протопити.
— Добре, — каже дiд. Узяв сокиру та й пiшов у лiс.
Приходить вiн до лiсу, вибрав липку. Тiльки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — Липка каже людською мовою:
— Ой не рубай мене, чоловiче добрий, я тобi в пригодi стану!
Дiд з переляку i сокиру опустив. Постояв, подумав та й пiшов додому.
Приходить додому та й розповiдає про свою пригоду. А баба й каже:
— От який же ти дурень. Пiди зараз до Липки та попроси конячку з возом. Хiба ми ще не находились з тобою?
— Та як так, то й так, — каже дiд.
Надiв шапку та й пiшов.
Приходить до Липки та й каже:
— Липко, Липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом.
— Добре, — каже Липка, — iди додому.
Приходить вiн додому, а бiля хати стоïть вiз i конячка бiля нього прив'язана.
— Бач, старий, — каже баба, — тепер i ми люди. От тiльки наша хата от-от завалиться. Пiди, старенький, попроси ще й хату.
Може, дасть.
Пiшов дiд до Липки, попрохав i хату.
— Добре, — каже Липка, — iди додому. Приходить дiд до двору i не пiзнає: замiсть староï хати стоiть нова, гарна хата. Радiють обоє, як дiти.
— А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птицi. Тодi, здається, вже й нiчого нам не треба.
Пiшов дiд до Липки, попросив худоби.
— Добре, — каже Липка, — iди додому.

Приходить дiд i не натiшиться. Повен двiр худоби i птицi.
— Ну, тепер уже нам бiльше нiчого не треба, — каже дiд.
— Нi, старенький, ще пiди попроси й грошей.
Пiшов дiд до Липки i попросив грошi.
— Добре, — каже Липка, — iди додому. Приходить дiд, а баба сидить за столом i грошi в купки складне.
От, старий, якi ми тепер багатi, — каже баба, — але того мало, треба ще, щоб усi люди нас боялися, бо ми ж багачi. Пiди до Липки, попроси, нехай поробить так, щоб нас усi люди боялись.
Пiшов дiд до Липки, попрохав дiд Липку, щоб так зробила.
— Добре, — каже Липка, — iди додому. Прийшов дiд додому, а там у них повно вiйська та полiцiï, i всi ïх охороняють. Але старiй i цього мало.
— Що ж, — каже вона, — старий, треба ще, щоб усi люди в селi були нашими батраками, бо чого ж нам бiльше хотiти — все вже у нас є.
Пiшов дiд до Липки та й просить, щоб зробила вона так. Дов-пi мовчала Липка. А потiм каже:
— Iди додому, зроблю ще вам останнє.
Приходить дiд додому, аж глядь: нiчого нема, стоïть та сама стара хата i баба коло неï.
Так покарала Липка за те, що ненажерлива баба хотiла всiх людей батраками поробити.