У структурі багатотомника* українських народних казок, які впродовж більшої частини свого життя збирав Микола Зінчук (1925 - 2012), вийшло два томи присвячені Поділлю.* планувалось видання 40 томів, однак вийшло за життя автора - 32
| 
| Обкладинка до «Книги 27 — Казки Поділля» Збірки українських народних казок у 40 томах
Українські народні казки: Книга 27. Казки Поділля / Запис., упоряд. і літ. опрац. М. Зінчук. — Чернівці: ТОВ «Видавництво «Наші книги», 2009. -376 с.: іл.
У пропоновану книгу ввійшли казки, народні легенди, оповідання, демонологічні розповіді, записані в Хмельницькій області, який є частиною самобутнього етнографічного району України — Поділля, записані в 2007 — на початку 2008 років. | Обкладинка до «Книги 30 — Казки Поділля» Збірки українських народних казок у 40 томах
Українські народні казки: Книга 30. Казки Поділля / Запис., упоряд. і літ. опрац. М. Зінчук. Чернівці: Букрек, 2010. — 424 с.: іл.
У пропоновану книгу ввійшли казки самобутнього етнографічного району України — Поділля, записані у кінці минулого та на початку нинішнього століть.
|
Мову казок наближено до літературної, але найхарактерніші діалектизми, іншомовні запозичення та синтаксичні конструкції збережено. Лексичні діалектизми подано у словнику наприкінці книги.
________________________ Біографічні дані Микола Антонович, відомий на Україні як збирач і автор українських казок. Народився 7 березня 1925 року у селі Кошелівка на житомирщині і пережив усі негаразди того часу - розкуркулювання і вивезення багатьох сімей до Сибіру та на Урал, голодомор, примусове вивезення на роботи до Німеччини у 1942р, після спроби втечі - ув'язнення в концтаборах Флосенбург, а згодом Дахау, загибель батька і майже усіх родичів по чоловічій лінії на війні.Невдовзі після закінчення війни М.Зінчук став на педагогічну стезю, і завдяки цьому "у 70-х роках 20 століття в процесі краєзнавчої роботи з учнями зацікавився фольклором, почав записувати по селах фольклорні матеріали, зокрема народні казки" Як зізнавався автор "Ця робота стала основним змістом мого життя. Займався цим щодня, не залишаючи собі ні вихідних, ні свят, ні відпусток".
В результаті багаторічної кропіткої роботи почали з'являтись збірки упорядкованих М.Зінчуком народних казок та оповідань (1986-2002рр.) а у 2003 році у Львові (видавництво «Світ») вийшов перший том багатотомника Українські народні казки у 40 книгах.
У 2007 році вийшла друком книга авторських казок «Чарівні казки», яка нагороджена міжнародною премією Воляників-Швабінських при фундації Українського університету в Нью-Йорку.
Помер Микола Зінчук 2 лютого 2012 у селі Довгопілля, де прожив більшу частину свого віку. Використано матеріали автобіографії написаної М.Зінчуком |
На сайті http://proridne.org у загальному доступі є твори народної творчості з Поділля, що увійшли до 27 тому цього багатотомника, тому представляємо цей перелік і тут з посиланнями на батьківський сайт з казками.
Народні оповідання Поділля Демонологічні розповіді Поділля Автор у одній з публікацій поділився також деякими особливостями багатотомника загалом і збором подільських казок зокрема. Звідси дізнаємось багато цікавого. Про багатотомник Як розповів М.Зінчук "цей багатотомник українських народних казок спочатку планувався як 24-томник. Розпочавши збирання народних казок наприкінці серпня 1975 року в Чернівецькій області, я потім переніс цю роботу на Івано-Франківську, Закарпатську та інші західні області, за 32 роки записав на цих теренах понад 4000 казок, і цього вистачало на 24 книги". Спочатку "багатотомник мав бути укомплектований тільки казками, записаними в Західній Україні". Напрямок на збір казок саме з цього регіону був продиктований тим, що в той час на думку збирача казок "народні казки в усному побутуванні на центральних і східних теренах України не збереглися", тому що в першій половині ХХ ст. на цих землях більше торкнулась хвиля "знищення селянства Голодомором, знекровлення нації жахливими репресіями, страшна, небачена досі за масштабами жертв війна"
Розширення географії збору казок М.Зінччуком розпочалось у 2007 році з Чернігівщини, після того як "один мудрий і авторитетний чоловік попросив мене записати Казки". Перші казки автор зібрав сам, а надалі 83 річному чоловікові допомогли у Інституті післядипломної освіти в Чернігові, директор якого О.А.Гальонка запропонував збирати казки силами шкіл. Таким чином до весни 2008 уже було матеріалу на два томи казок Чернігівщини
Надалі це був один з основних способів збору казок по різних регіонах України. З районів області запрошувались методисти-філологи і сам автор проводив ім. інструктаж "як записувати і оформляти народні казки, і показав, як виглядають уже готові томи"
Окрилений першими успіхами, на Чернігівщині, М.Зінчку "вирішив освоїти всі області між Чернігівською і західними областями, щоб була суцільна освоєна територія. Я кинувся в Полтаву, тоді в Черкаси, потім у Київ, у Білу Церкву".
Про збір подільських казок
Так дійшла справа і до Поділля, хоча перші казки звідси Зінчку збирав ще раніше, паралельно зі збором казок на Чернігівщині. Як зазначав автор "На той час я же сам зібрав на 27-ий том казок у Хмельницькій області … І я вирішив довести свій багатотомник до числа «40»".
На хвилі розширення географії казок М.Зінчук, навесні 2008 року прибув до Вінниці, де завітав до обласного управління освіти. Там збирач казок швидко знайшов розуміння і досяг потрібних домовленостей.
Однак проробленою роботою вінничанами М.Зінчук залишився не зовсім задоволений. Про це він писав:
"Пізніше мене по телефону повідомили, що цим буде, займатися працівниця Інституту післядипломної педагогічної освіти І. М. Мацієнко. Ірина Миколаївна сумлінно взялася за цю роботу і незабаром повідомила мене, що зібрано вже дуже багато. Але негативною обставиною було те, що я з нею віч-на-віч не зустрічався і не проводив роз’яснювальної роботи з людьми, які мали керувати збиранням казок по районах.
Незабаром вчителі Вінниччини назбирали, більше, ніж у будь-якій іншій з областей Центральної і Східної України. Але саме тут найбільшою мірою виявилися деякі негативні риси житейської філософії наших громадян, успадковані від часів комуністичного режиму. У багатьох випадках наші люди там, де це було можливо, шляхом приписок і різних обманних комбінацій намагалися одержати і часто одержували, на додаток до чесно заробленого, також платню за роботу, якої фактично не виконували. Чи зробив, чи не зробив, аби лиш добре відзвітував, що зробив. Отож, посписували в багатьох випадках казки, з різних книжок, записавши їх на конкретних «розповідачів» з різних сіл. А ті «розповідачі» про записані на них казки й не чули. Та й подали мені оте посписуване з книжок. Хочеш казок — на тобі казки.
Там, де я особисто проводив семінари й інструктажі, випадки такого плагіату траплялися рідше. А на Вінниччині таке явище було масовим, бо я застерігав від цього тільки пана. Лисака. У деяких районах підійшли до цієї роботи цілком несерйозно. Липовецький район, наприклад, подав товсту папку казок Гуцульщини й Закарпаття на тамтешніх діалектах. На цілий том «назбирали» казок у місті Вінниці. Прочитавши їх, я виніс враження, що все це списане з друкованих джерел. І я написав листа А. Р. Лисаку (заступник начальника обласного управління освіти Вінницької області – С.Є.) з проханням доручити комусь бодай вибірково перевірити когось із осіб, під яких нібито записано казки, і встановити, чи дійсно вони ці казки знають, чи списали вчителі з книжок, а на них записали. В листі було подано список цих сумнівних розповідачів, але ніякої перевірки не провели і ніякої відповіді мені пан Лисак не дав. Я змушений був вирішувати це питання на свій розсуд і всі підозрілі записи відкинув. І того, що зосталося, було не досить і для двох томів.
У такій ситуації довелося звернутися до Ірини Миколаївни з проханням ще попрацювати з людьми, особливо в тих районах, які ухилялися від цієї роботи. І просив я її зібрати також матеріал про Голодомор. Ці розповіді мали піти на додаток до кожного з томів.
І робить честь Ірині Миколаївні Мацієнко те, що вона гарно попрацювала і було зібрано все те, про що я її просив. І всього сукупного матеріалу з Вінниччини вистачило для двох гарних томів, один з яких, читачу, ти зараз тримаєш у своїх руках. Можливо, окремі списані з книжок казочки і проскочили у ці два томи, але в цьому трагедії я не вбачаю. Аналіз мови засвідчує, що всі подані в даних книгах казки — це таки казки Поділля".
Про особливості подільських казок
"І ще хочеться зупинитися в кількох словах на питанні про те, чим же ці томи відрізняються від тих, що укомплектовані казками з західних областей. Там я казки записував сам і є гарантія автентичності кожної казки. І ті казки, як правило, були більші за розмірами, більш розлогі. Там вистачало на цілий том 100-150 казок. І, по-друге, на Вінниччині, як і в інших центральних та східних областях, зібрано багато казок-новотворів, які значно відрізняються від традиційних народних казок. Написані ці казочки літературною мовою і більш схожі на казки літературного походження. Є тут ознаки впливу літературних казок, і не тільки українських: згадки про гномів, фей, яких в українських народних казках ніколи не було. Найчастіше це казки про персоніфіковані явища природи. Такими є казки «Як Квітень до Березня в гості їздив» (6) або «Три сестриці» (10). Такого роду новотвори зустрічаються в різних областях України, але частіше в центрі й на сході.
Вивчення цих новотворів дасть матеріал для роздумів про те, в якому напрямі йде сучасний казкотворчий процес.
Відрізняється від усіх сюжет «Створення світу». Це фактично не казка, я приклад дохристиянських вірувань наших предків. Це теж свого роду новотвір. Адже є серед нашого народу люди, які закликають повернутися до віри предків. Їхні фантастичні уявлення про створення світу, що їх вони почерпнули, очевидно, не з усної традиції, а з книг, і знайшли своє віддзеркалення в цьому сюжеті. Видно, що його написано людиною освіченою, бо є навіть посилання на Заратустру.
Ця річ може становити інтерес для людей, які цікавляться світоглядом наших дохристиянська предків.
В казці «День і Ніч» ідеться вже не про пори року, а про пори доби. Суттєво доповнюють народні казки суміжні з ними жанри, подані як додаток до казок. Демонологічні розповіді про чортів, відьом, домовиків, русалок тощо свідчать, наскільки живучими є уявлення про світ, які передавалися від покоління до покоління від прадавніх часів до наших днів.
Народні легенди, яких особливо багато подано в цій книзі, дуже різнотемні, але їх об’єднує одне — всі вони повиті світлим почуттям любові до рідного краю. Історичні легенди — це, як правило, відгомін козацьких часів і татарських набігів. В пам’яті народній не згасають патріотичні волелюбні мотиви".
Підготував: Сергій Єрмаков
Дивіться також: |
0
