уже багато є легенд, які пов'язують заснування міст із оленями.  З цього  починаються спогади  грузинів про виникнення Тбілісі. Те ж розповідає узбецький народ про Ташкент. (До речі, їхньою мовою Таш - камінь, Кент - місто. Таке словосполучення означає Кам'янець).

Не поминула  ця  поетична деталь і  нашого рідного міста Кам'янця-Подільського. Усім широко відома легенда про те, що олені, тікаючи від мисливців-князів, забрались на острів і таким чином показали дорогу, де будувати місто.

Авторові цих рядків (Тамарі Сис-Бистрицькій - прим С.Є.) у ранньому дитинстві довелося почути від мешканця с. Зіньківці Кам'янецького району Олекси Сіньковського один із варіантів цієї мовної перлини. 

_________________________

Жила бідна вдова з двома синами. Хлопці за що лиш візьмуться - робота горить. Тільки невдахи були. Ніде місця не нагріють. Де лиш поселяться, там якась біда насяде на голову: то вода хату знесе, то буря кругом ліс завалить, що ледве врятуються. А то дивись - саранча надлетить і виїсть усе, що тиждень треба йти, аби побачити корчик зеленої трави.

Стала бідна вдова слізно Богородиці просити, аби дала притулок її дітям. Три роки нічого не говорила, лиш молитву до Пресвятої Діви. Сіла якось на порозі ціпаток (курчат) годувати. Хоч був ранок, хоч всю ніч проспала, а незчулася, як знову огорнув її сон. Чує, як ціпатка ціпають, як горобці цвірінькають, бджоли гудуть, а сама спить. Враз побачила віщий сон: приходить на подвір'я Мати Божа. Тут удовиці згадалося, що як присниться Бог чи Матір Його, то можеш просити те, що тобі найдорожче.

Через сон жінка скрикнула:

- Мати Божа, дай притулок дітям моїм, вкажи, де селитися.

І Предвічна Діва заговорила:

- Нехай твої сини запам'ятають той сон, який побачать цієї ночі.

За три роки перший раз матір заговорила до них:

- Сини мої, соколи мої! Цієї ночі побачите сон, запам'ятайте його, а я буду далі молитися за долю вашу.

Ще тільки сонце за вечірній пруг скочуватись стало, як уже брати закінчили роботу і лягли на солому спати. Приснився сон віщий. Ніби стіна розступилася і через неї увійшов до хати старесенький дідок. Він був босий, у довгій білій сорочці, з непокритою головою, лице світле і спокійне, ніби в дитини, а борода і чуприна сиві, аж білі, як лунь (білий орел). Чуприна, ніби хмарка на голові, і над нею стояв обруч, ніби сонця світ.

Він каже до братів:

- Лиш заясніє схід, беріть до рук лук зі стрілами, сідлайте коней,рушайте в дорогу. Здибаєте провідника, їдьте за ним, і він приведе вас до того місця, де жити маєте.

Сказав це, розсіявся, як туман. Прокинулися брати і не стали розказувати один другому про сон - обидва знали, що дідок розповідав.

Скочили на коней і понеслись так, що вітер наздогнати їх не міг. Враз із чорного праліса вискочив олень з такими гіллястими рогами, такий великий, що подібного вони зроду не бачили. Вже й забули про проводиря, якого мусять здибати. Почали полювати оленя. А він все біжить вперед і вперед. Домчались до річки. Вузька,але дуже бистра і повна круч. Раз коло разу вода крутиться, ніби кипить. Хлопці спинили коней, а олень легко скочив у воду, поплив поміж круч і вирів. Коні самі вступили у воду, не чекали наказу господарів, подалися вслід за оленем. Перепливли щасливо, вибралися на високу скалу. Брати побачили тут оленя, стрільнули обидва разом. Їх стріли звалили рогатого красеня. Розвели вогонь, спекли оленятини, поїли. Тоді стали оглядатися, куди ж домчали. Побачили високий острів, оточений бистрою рікою і скалами, обривистими, як стіни. В ту часиночку-мить вони догадалися, що прибули саме на це місце, яке матір їхня у Богородиці вимолила для своїх синів. Здогадалися, що той олень був посланцем Бога у проводирі. Поселилися тут брати, поруч з ними ще люди і своє селище Кам'янцем назвали. Але нелегко в тому місті жилося людям. То покута за гріх, вчинений братами, за смерть оленя. Тому понині люди кажуть: "Кам'янець, як вінець, кругом - вода, всередині - біда".