- Чи не знаєте, бува, чого місто Кам'янцем називають? - запитав Тарас Григорович, швидко малюючи олівцем в альбомі.
- Та всяке люди балакають. Мій дідуньо, царство йому небесне. Ще м хлопчаком бігав, розповідали, що море тут було колись. Ще тоді, як Бог землю до пуття доводив. Не було тому морю кінця-краю. Якось Бог брів по морю і ся дуже втомив. А відпочити тра було. Бо ж хоч і Бог. а старенький вже був. Побачили те янголи і ся кинули до Карпацьких гір. Відірвали величезну каменюку, принесли сюди і кинули в море. На тій каменюці відпочив старенький Бог і пішов собі далі. А камінь ся лишив... Отаке м, паночку, чув від свого дідуня. А чи так воно було, чи інакше, то Бог один знає.
Дивіться також: |